ЛІСОВИЙ ДИЯВОЛ...

(Про один невеселий випадок зі сільською дівчиною у карпатському лісі за моїх пам'ятних часів)


Якось дівчата й хлопці за село
Корів погнали пасти як завжди.
Ласкало сонце літнє їм чоло;
Здавалося, що день весь догодив…

Паслись тварини… Дружньо гомоніли…
Неподалік від річки, лісу, трав…
На небо споглядали синьо-біле.
Ладнали там немало також справ.

І тут побігла дівчина-школярка
За ряд смерек побачити… корову.
Щоб не згубилась та, як в небі хмарка,
Аби не забрела десь у діброву.

Нехотячи спинилася раптово –
За руки ухопило щось її…
Відразу виглядало це казково,
Та видалось страшнішим від змії…

Вона втікать, а сила не пуска…
Аж морозець промчався по спині.
Неблизько друзі… Не шумить ріка…
Думки тепер від того не ясні…

Просила невидимку відпустить…
Звільнити руки, дати шлях вперед,
Бо й часу обмаль. Чудернацька мить…
Із пам*яті і так то не зітре.

Підступний дух мовчав і не спішив…
Хоча вона, як бачимо, просила.
Торкнувся крик її дерев і нив…
Збагнула: це була нечиста сила.

Нарешті залишилась із собою –
Сама, з переживаннями, в тривозі…
І чулася тоді мов після бою…
Звернулась до Творця на тій дорозі.

З корівкою вернулася до друзів,
Що в радості пастушили гуртом.
Сказала їм про диво, в цій окрузі…
Хтось вірив, дехто не вважав це злом.

А дівчина осикою тремтіла,
Бо ж знала: це не видумка, а факт…
Душа, на щастя, не втекла із тіла.
Нечистий теж приходить до Карпат…

Удома жах не скрила у собі.
Випадок мчав стрілою по селі –
Подібне не було в новій добі…
І юнка йшла не раз немов по склі…

На місце не являлася довгенько,
Де стрінулась з невидимим у лісі…
Страхались інші… Дівчини серденько
Аж потім закохалося в утісі.


15.12.2007