вівторок, 29 березня 2011 р.

Про екзорцизм, зраду Юди...


Екзорцизм (від грец. ἐξορκισμός) є процедурою вигнання злих духів чи бісів, тобто надприродних істот, із одержимих людей завдяки певним церковним обрядам, молитвам тощо. В неодного вже через спостерігання за феноменом екзорцизму пробудилась віра у Творця всього. Твердять, що найпершим екзорцистом був не хто інший, а сам Ісус Христос. "Диявол - не метафора і не абстрактне поняття, а особистість, безтілесна, але все-таки особистість", - мовить головний екзорцист Ватикана о. Габріель Аморт.

У св. Писанні не раз можна знайти, що нечистих духів виганяв сам небесний Спаситель. Наприклад, відповідно до біблійної дійсності Ісус вигнав диявола із чоловіка, що перебував у синагозі (пор. Лука 4, 33-36). Після заходу сонця Ісус оздоровлював різних недужих, яких до нього приводили інші, клав на них радо руки тощо. Із багатьох землян виходили тоді біси, котрі знали, що це чинить Христос, називаючи Його Божим Сином. Месія ж їм погрожував та заодно забороняв щось про Себе передчасно казати (пор. Лука 4, 40-41). Траплялось, що диявол, який є прадавнім джерелом всяких зол та творцем брехні, наважився безсоромно виявити велику неправду і самому Синові Отця з неба, спокушаючи його протягом сорока днів у дикій пустелі (пор. Лука 4, 1-13).

Наш Господь підкреслював у розмові з учнями, що злих духів можна теж вигнати шляхом молитви та посту. Спосіб велими ефективний повсякчас! Стає відомим і те, що Спас вигнав аж... сім злих духів із Марії Магдалини. До розпусної поведінки її спонукали, отже, і ті темні сили в ній. І сьогодні так буває у модерному суспільстві, котре не вільне від найтяжчих прогрішень. Навіть Юда-зрадник був у стані одержимості, коли зрадив Христа. Часто про це забувають, що сатана теж спричинився до цього ганебного кроку, винять тільки Юду. "Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати" (Лука 22, 3-4). Якраз через шматок хліба Юда став одержимим, який отримав від Ісуса (пор. Йоан 13, 26-27).

Немало осудові вчинку Іскаріота та його самого приділяється в часі Великого Посту, особливо у літургійних текстах, різних піснях тощо... Часом аж, мабуть, трохи забагато. Але складається враження, що подібне в рамках історії спасіння людського роду було передбачене у Божих планах ще давніше. Так сам Спаситель мовить до Юди, немовби заохочуючи: "Що робиш - негайно роби!» (Йоан 13, 27). Відтак, як читаємо, зрадник пішов і повісився. Було та є так само, що у стані одержимості диявол спричиняється до чийогось суїциду... Особа тоді винувата до кінця? Непросте питання. Щодо тієї великої зради перед Христовим Розп'яттям, то, наприклад, ось тут зауважуємо ще таку опінію, що, мовляв, слово "видати, зрадити" позичене iз старослов'янської мови, вiд "пеpедати, повiдомити, порадити". Тобто у відношенні до української мови. Відомо ж, що у стані опанованості пекельною силою (дідьком) свідомість людини вимикається або цілковито, або наполовину. Особа може бути певний час спокійною та навіть шаленіти без стриму. Це перевірено вже на досвіді. Як пригадує, до речі, о.Кирило Лесько у своїх роздумах на тему "Що є причиною одержимості?", Церква вчить, що всяка біснуватість відбувається за згодою людини, яка буває захоплена злим духом...

Отож, звідси випливає, що диявол може обрати з різних причин на землі за своє помешкання також і смертне людське тіло, наштовхнути на різні злочини та навіть наблизитися до святих місць. А Юда Іскаріот тоді потребував буцімто звичайного екзорцизму (духового оздоровлення), та Господь мав іншу думку стосовно того... Божі дороги не наші дороги!

Відеоролик із екзорцизму (відчитки):

понеділок, 14 березня 2011 р.

Коментар на те, що пресвітер адвентистів пропонує мільйон гривень за текст про святість неділі



"Якщо дотримуватись суботи Старого Завіту, значить треба приносити і жертви - вола, ягня і т.п., і не називати себе християнами"
(Св. Іван Золотоустий).


Останнім часом ЗМІ облетіла новина, що, мовляв, юрист і громадський діяч з Чернівців Микола Гунько запропонував священикам, що правлять Службу Боду в неділі у храмах, підтвердити недільну святість чітким текстом зі Святого Писання. З метою залучити до цього дослідження більше число священиків, пресвітер адвентистів пообіцяв виплатити солідну винагороду за знайдений біблійний текст у сумі... одного мільйона гривень. Гроші, отже, немалі... Однак не будемо зараз прискіпуватися до того, чи він їх узагалі має, а якщо має, то яким чином вони зароблені. Всевишній і так усе докладно знає. Розкидатися такими сумами без великої на те причини в час, коли багацько людей перебувають у явній нужді, якось не дуже й то вже звучить по-християнськи.

Тобто п. Микола вказав, що читав і не знайшов чітких вказівок про святість неділі ні у Старому Заповіті, ні у Новому http://bogoslov-club.org.ua

До речі, про явище адвентизму теж там не під силу знайти якісь вказівки. Декотрі адвентисти начебто не п'ють кави та чаю. Де є на це заборона у св. Писанні?.. Навпаки, читаємо, що будуть такі, які боронитимуть споживання певних страв. Для чистих усе чисте (пор. Тита 1, 15).

Традиційні Церкви визнають теж і Священне Передання, що, як знаємо, логічно доповнює писане Боже Слово чи Біблію. Адвентисти, протестанти роблять чомусь на перекір. "Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно" (2 Сл. 2, 15). Бережи передання (1 Тм. 6, 20). Тому знаний протестантський вислів, псевдодогма "Sola Scriptura" (тільки Біблія і все) є єретичним, як бачимо, у відповідності до того ж самого Слова Божого: такого нема у св. Писанні.

Та що читаємо у Біблії? Ісус воскрес уранці першого дня тижня (пор. Мр. 16, 9).
У перший день тижня, тобто в неділю іншими словами, збиралися на богослужіння: "А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі" (Ді. 20, 7). Відповідно до цього новозавітного контексту "ламання хліба" є Пресвятою Євхаристією. Тобто говориться теж і про недільну св. Літургію, що з грецької мови означає діло одного для добра цілої громади).

Є так само вказівка, щоб першого дня тижня робити збірки (ось де 1 Кр. 16, 2). Тобто не про сьомий день іде мова чи про суботу.

І святий Іван Богослов згадує у своєму Одкровенні про Господній чи недільний день, що також є днем Христового Воскресіння (пор. Од. 1, 10).

Від адвентистів стверджують, що, мовляв, апостоли також за звичаєм святкували суботу, посилаючись на Діяння 16, 13. Добре, тепер ідемо до біблійного тексту за вказаним посиланням і знаходимо наступне: "Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися".

Звучить досить загально, тобто що там переважно молилися. Де тут чітке святкування суботи у храмі? Ламання хліба? Роблення збірок? Спільне читання Біблії, пісні-псалми на славу Божу тощо? З жінками апостоли розмовляли не тільки по суботах і не тільки біля річки. Тому варто не перекручувати біблійної дійсності, коли теж ідеться про один випадок, який мало що говорить. Сектантство на загал не веде до духовного добра...

І де тут мова про виразне святкування суботи (сьомого дня)??? Ми ж не живемо вже у Старому Завіті і не шануємо суботи як нехристияни євреї! У суботу краще зробити у хаті порядки перед святою неділею (від церковнослов'янського "не ділати" - нічого не чинити).

Просвітлені світлом Св. Духа християни теж уміють читати у Біблії і між рядками, не живуть Старим Завітом, а Новим. А взагалі не відкидають багатющу традицію св. Отців, слухають покірно голосу святої Христової Церкви, йдуть до спасіння через святі церковні таїнства.

Існує, між іншим, велика різниця: секту адвентистів не Ісус Христос заснував (як Католицьку чи Вселенську Церкву), а саме американський фермер В. Міллер. Див. http://bibliotekar.ru

У своїй суті адвентизм - це антибіблійний культ.

То про що тоді мова відповідно до тематики про святість неділі чи Господнього дня? Варто традиційним християнам із Христової Церкви стерегтися Адвентистів сьомого дня, що теж вважають у своїх лжепророцтвах Римського Папу... Антихристом, хоч Вселенський Архиєрей фактично нічого не робить проти Христа, а служить Йому в покорі всіма силами. Історія святкування неділі тут.

"Нехай же нас ніхто не судить у справі свят, чи щодо новомісяця, чи суботи" (Кл. 2, 16).

середу, 2 березня 2011 р.

Що ж насправді проповідує о. Олег Ведмеденко?..


У цій новій темі чи критичному міркуванні вирішив застановитися і над аналізом дискусійного вчення о. Олега Ведмеденка, який не хотів зректися суб’єктивних поглядів у тлумаченні св. Письма, через що виник немалий конфлікт і він був змушений покинути Православну Церкву (КП).

З одного боку варто подивляти його працю, особливо у кіберпросторі, із безкорисливим роз’ясненням Біблії, але з іншого - на загальному фоні Церкви це набирає якихось ознак сектантства, коли отець не визнає офіційного трактування Слова Божого у традиційних християнських конфесіях, а його послідовники вважають його екзегези мало не догмами...

Духовне роз’яснення Слова Божого існувало у Христовій Церкві. Але, на жаль, водночас повсякчас мало місце і єретичне тлумачення біблійної дійсності - і нині це скрізь відроджують, забігають у різні богословські дебрі, попри рівні дороги!

Вже протестанти тлумачать Біблію на свій лад (як їм вигідно) і що маємо в наслідках? Вдосталь різних деномінацій-сект, єретичних відмінних учень проти усталеної традиції вікопомної Христової Церкви... Історичний вимір та об'єктивність Божих трансцендентних істин мають теж вагоме значення на богословському тривкому ґрунті.

Священик Олег Ведмеденко стверджує, що, мовляв, відроджує якраз Каппадокійську школу богослов’я, в котрій стовпами є такі відомі у християнському світі святі як Василій Великий, Григорій Ниський і Григорій Богослов, заявляючи, що в його біблійній школі представлені всі ці чотири рівні розуміння св. Писання: буквально-історичний, морально-етичний, духовно-символічний і містичний... За ним, крім правильної віри, яка походить від слухання духовного слова Божого, існує сьогодні теж і так звана «лжеортодоксія-лжеправовірність», тобто – консерватизм, який є від букви, яка вбиває.

Та є одне але… Було б непогано, коли б о. Олег звіряв ще свої погляди й дослідження з якимись офіційними біблійними коментарями (православними, католицькими тощо) різних церковних екзегетів, які написані вже набагато раніше. А то в результаті такої самодіяльності появляється чимало новацій, усіляких сенсацій, нездорових фантазій.

Для прикладу, шляхом перекручення всього з ніг на голову в перенаголошеному символізмі і через виразний відступ від ортодоксальності біблійного богослов'я о. Олег Ведмеденко чомусь ототожнює людину більше… з духом (а ми в суті-це дух, душа та тіло), диявола (злого та розумного духа) зводить теж до грішної людської плоті. Довідуємося, що князя цього світу о. Олег розглядає на духовному рівні (вселенський дух злоби піднебесної сфери, також і закон плоті та тваринні інстинкти, присутні в людях), так і на рівні буквальному – як постать конкретну. Начебто у двох таких аспектах. Між іншим, далі в одній зі своїх відеолекцій на сайті «Біблійної школи духовного вдосконалення» цей ієрей виразно заявляє, що… сатана існує (!!) тільки на рівні людського серця в іманентний спосіб. Годі збагнути в суті, ким є для нього нечистий. Дивують назагал релігійні фантазії й на тему пекла.

Символізм у нашого пояснювача Біблії немовби замасковано витісняє рівень історичний. До речі, коли його одного разу спитали в одній із соціальних мереж, чи він читає у своїх біблійних дослідженнях тексти св. Письма в оригіналі, то відповіді так і не отримали…

Ось таке маємо нині фантазування на різну біблійну тематику. Де ж тоді християнське правовір'я? Суб’єктивізм є насправді ворогом правди як такої.

Наскрізь парадоксальна стаття о. Олега «Парадокс розколу». Дехто навіть із католиків стверджує, що автор (тобто о. Олег Ведмеденко) гарно каже про єдність Тіла Христового чи Церкви, а саме заторкує тему потрібного єднання у Святому Дусі, запевняючи, що "не можна розколоти Церкви, так як не можна розколоти води".

Але якщо приглянутися на це уважніше та подивитися з богословської перспективи, то бачитися, що матеріал поданий у стилі своєрідного релятивізму, церковного агностицизму. Ряд, як на мене, богословських помилок з неї:

1)«Христос же створив Церкву – за визначенням Єдину, Святу, Соборну і Апостольську. Церкву, засновану на камені віри смиренної, що чинна любов’ю».

Не цілком правдиво. Ісус заснував Вселенську Церкву насамперед на міцній скалі-апостолові Петрові, наступниками котрого з волі Божої є та були весь час Римські Архиєреї в Апостольській Столиці.

2)«Тому якщо «двоє чи троє» в ім’я Ісуса, тобто в ім’я смирення Христового та Отчої любові поєднані, там і Христос серед них пробуває, і Дух Святий у них діє й спасає, єднаючи їх з Христовим Тілом. Бо вони – уже церква, вони – зібрання праведників, складова ланка Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Господньої».

Вибачте, але таке довільне трактування дійсності Христової Церкви нагадує, певною мірою, протестантизм. Звичайно, Церква є зібранням вірних від грец. «Ἐκκλησία», та не тільки: ще має бути спільнота мирян і різного рангу духовенства. Церква теж мусить мати власну чітку структуру, свої усталені догмати, проти яких так завзято у наш час виступає о. Ведмеденко.

3)«…І не потрібні йому ні патріархат, ні папа, ні інша якась сьогосвітня юрисдикція. Аби лишень благодать зігрівала та просвітлювала серце праведника».

Знову якийсь випливає церковний агностицизм чи анархізм. Заперечення заодно церковного проводу-влади, папства, що є з волі Божої на землі і т.д. «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16). Церковну ієрархію встановив сам божественний Спаситель, і вона має своє вагоме завдання в Церкві.

4)«Аби тільки віра Христова наповнювала миром і радістю в Дусі Святім».

Поширена ідея протестантизму. Не тільки віра потрібна до спасіння, а ще теж добрі діла, без котрих віра нежива як знаємо навіть з доктрини католицької чи з Біблії.

5)«Бо ж християнство – це не просто якась там конфесія, не визначена релігійна деномінація. Християнство – це стан душі і спосіб життя».

Не цілком так... З погляду релігієзнавства християнство – це теж одна з великих світових релігій. Це навчання про єдиного у Пресвятій Тройці Господа Бога що є, отже, Творцем усього у трьох Його найважливіших проявах (Особах): Бога-Отця, єдинородного й несотвореного Сина - Ісуса Христа (Боже Слово) і Св. Духа, що є наче Любов між Отцем та Сином і в минулому часто говорив через відважних пророків.

6)«Де смирення – там і Христос, а де Христос – там і Церква».

Св. Ігнатій Богоносець, до слова, казав у давнину наступне: «Де єпископ, там і Церква. Де єпископ, там і народ Божий, а де народ Божий, там і Вселенська Церква». Суть зрозуміла.

7)«Соборна Церква не обмежена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні померлими, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то вона ще називається Вселенською».

Церковний агностицизм, нетрадиційна еклезіологія, наприклад, для православ'я, яке отець так "захищає"... Христос, як відомо заснував єдину Вселенську Церкву для всіх без винятку: праведних і грішних. Коли Спаситель послав Св. Духа на своїх апостолів, то вони відразу отримали дар розмовляти різними мовами світу, що означало: всі народи повинні поєднатися у Христовій Церкві, боголюдській інституції, під видимим Вселенським (Римським) Архиєреєм. Христова Церква є, звичайно, воюючою на землі в дорозі до вічності, терплячою в чистилищі і так само прославленою в небесах поруч Господа. Існує, як знаємо, спільнота святих.

8)«Смиренні овечки Христові насправді є в усіх «дворах», в усіх конфесіях, в усіх громадах. Вони й складають соборність Христової Церкви».


Дуже вже часто це любить повторювати о. Олег, вчення якого схоже на окреме- ні католицьке, ні православне (традиційне), ні до кінця протестантське. Можуть бути ці "овечки всюди", але виглядає тут знову на часту помилку о. Олега - церковного агностицизму, якогось релятивізму, невизначеності і т.п. Виправдання всього у стилі «Нью Ейджу». Не виглядає це на автентичний біблійний екуменізм, щоб «усі були одно» (див. Архиєрейська молитва, Йоан 17, 21), в одному Божому «дворі».

9)«Якщо серце закрите гординею, корисливістю та нетерпимістю фарисейською – то скільки не співай «Аксіос!», скільки не покладай рук, – однаково не прийме воно благодаті ні єпископства, ні священства, ані дияконства».

Та догма католицизму або православ’я (документ теж «Номоканон») така, що ласка святих таїнств не є залежною від персональної святості духовенства як і від віри теж. Наприклад, св. Василій Великий у своїх правилах головним критерієм при обранні кандидата на священство вважає тільки принцип благочестивості, що цього достатньо.

10)«Тож поняття «розкол» – це насправді ілюзія, жупел в руках церковних політиканів, ще одна «козирна карта» в боротьбі за паству. Церкву Христову розколоти неможливо, як неможливо розколоти воду»
.

Проте гріх схизми існує у світі чи не повсюди. Читаємо зі священного Писання: "Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів між вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці" (1 Кор 1, 10). Стосовно розколу чи схизми (з грец. σχίσμα), то, для прикладу, згідно із енциклопедичним словником Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона ще в Новому Завіті цим терміном позначають всякі церковні розділення та чвари, однак згодом «схизмою» став називатися такий поділ лишень у лоні Церкви, котрий не стосується догматів. Цим схизма і відрізняється насправді від єресі.

Тому приватне вчення о. Олега Ведмеденка з УАПЦ (К), що себе сміливо завжди відмежовує від усіх «фарисеїв, церковних політиканів», є неблизьким до біблійного богослов’я чи навчання офіційних християнських конфесій. У своєму езотеризмі суперечить доктрині не тільки Церкви Католицької, але й Православної. Загально теж – довголітній традиції святих Отців Божої Церкви. Це все також можна охарактеризувати актуальними словами св. ап. Павла: "Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок" (2 Тим. 4, 3-4).

І де тепер ілюзії? Дивно, що навіть декотрі католики захоплюються тією самодіяльністю на церковному рівні, коли вимальовуються чіткі теологічні хиби та підриваються самі церковні основи. Варто св. Писання вивчати безпомилково!

П. С. Тут на сайті РІСУ ще є мова про теперішнього патріярха о. Олега Ведмеденка Мойсея Кулика, який також вірить в антихристиянську реінкарнацію.

o.Mykil