неділя, 7 лютого 2010 р.

ВИБРАНІ ВИСЛОВИ ПРО КОХАННЯ




З КНИГИ ХРИСТОСА ЯННАРАСА «ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ПІСНІ ПІСЕНЬ»



"Остаточною метою особистісних взаємин, якщо вони освячені любов'ю, є не партнер: їх справжня мета - Бог..." (Х. Я.).

Любов, кохання, стосунки... Як часто нині лунають скрізь ці слова. Багато про це говориться, співається тощо. У декотрих співаків - це найосновніша тема їхньої творчості під сонцем. Так, ці людські почуття високі, проте, на жаль, дуже вже спотворені, не раз скалічені до невпізнання. «Любов'ю» можуть називати моральну розгнузданість (розпусту), тобто гріх. Світлі ідеї втрачають свій образ... Забувається хто головний Автор статевості і взагалі всього. Бачимо велике зловживання Божим даром - свободою. Хоча не все так у нашій хаті погано, бо світ же не без свідомих людей, як і не без добрих.

Знаний сучасний грецький православний філософ і богослов Христос Яннарас, який походить із Афін, спонукає нас подивитися на ті речі дещо по-новому, в більш глибинному антропологічному сенсі, адже дійсність вельми важлива. Як твердять фахівці, нелад у статевій сфері породжує численні страждання...

Яннарас вживає в мові теології слово «ерос», знаходячи теж і противників цього підходу. Дехто, за ним, не вникнувши цілком у справу, висунув гіпотезу, що, мовляв, у його тлумаченні пізнання Світла необхідною передумовою мусить бути сексуальний досвід... Але то, як мовить він, абсолютно не так. Мислитель звертається до Отців Церкви, які наголошували, що в душі людини міститься поривання до любові, сила котрої закорінена в самій людській природі, вибудовуючи кожну особистість. Вони, як правило, використовували у міркуваннях замість інших еквівалентів поняття «любові» якраз слово «ерос»... Їм, згідно з теологом-філософом, не вистачало, щоби виразити екстатичний - трансцендентний характер «еросу».

До слова, над цим питанням замислюється, певною мірою, й Римський Архиєрей Венедикт XVI у своїй найпершій енцикліці DEUS CARITAS EST (Про християнську любов). Бо ця тематика зрозуміння природи любові аж ніяк не чужа християнському світові. Підкреслює, наприклад, понтифік, що любов-ерос Бога до людини є одночасно так само і любов'ю-агапе... «Біблійна віра не будує паралельного світу чи світу, який суперечить первісному людському феномену любові, а сприймає цілісно людину, втручаючись в її пошук любові, щоб очистити та відкрити новий вимір», - пише в енцикліці Венедикт XVI.

Вже з анотації книги стає відомо, що у «Варіаціях на тему Пісні Пісень», першорядна тема Х. Яннараса (тема Еросу) виходить поза границі класичних категорій, підносячись до рівня музики та поезії. Він неначе розширює еллінську красу і так звану силу «логосу». За греком, коли взаємини перетворюються на любов, тоді вони набувають інакшої вартості...

Назва «Пісня Пісень» є своєрідним гебраїзмом, тому що означає, так би мовити, найкращу пісню, пісню над піснями. Для тих, хто не цілком знає, пригадаю, що в ній, на перший погляд, описана взаємна любов двох людей: пастуха й пастушки, а також криється там і чимала алегорія, а саме - показано любов Всевишнього (Ягве) до ізраїльського народу і заодно палку подружню любов. Змальована насамперед споконвічна любов Господа до народу та кожної окремішньої душі зокрема...

Увазі читачів пропонується добірка приватних думок (метафоричних, філософсько-богословських) цього мислителя про суть кохання і любові як таких, на основі однієї з біблійних книг. Можливо, щось зацікавить з поданого.

• Коли зроджується кохання, зроджується життя...
•Кохання Іншого - це єдиний спосіб розколоти панцер свого власного «Я».
•Не існує кохання, яке б не проходило фази жертовного самозречення й повної самопожертви.
•Кохання буває або взаємно жертовним, або розбитим - середнього тут немає...
• Близнюки - кохання і смерть. Дволезий виклик з боку дійсності.
•Єдина мета існування - бажаний зв'язок. Тоді ми говоримо про «справжнє» кохання. Воно є бажанням життя - не додатком чи підтримкою біологічного існування...
•Кохання увічнює єство - не особистісне існування.
•Тому кохання й засвідчує іншість, розкриває суб'єкт.
• На рівні єства смерть заманює кохання в пастку. Однак кохання безнастанно протистоїть смерті.
•Перший досвід кохання - зв'язок немовляти з тілом матері. Зв'язок через доторк до материнського тіла - перше для дитини дотикання до об'єктивної реальності.
•Присутність Іншого означає щось більше, ніж потребу бути разом, аніж біологічну потребу розмноження.

•Шлях до життя проходить крізь Іншого. Присутність Іншого - можливість зв'язку, тобто життя - це «місце», з якого виринає перший знак, слово бажання.
•Любовна сила природи єдина, нероздільно жива і життєдайна. Ось чому гомосексуалізм відсікається від кохання кесаревим розчином збочення: функціонально він чужий двосторонності життєвого та життєдайного. Він імітує життєву співвіднесеність кохання, використовуючи не за призначенням природну життєдайну силу. Як це трапляється при споживанні їжі без дії - чи ж бо дива - травлення...
• Кохання - це маніпулювання життям. Що означає балансування на жалові смерті.
• Сила кохання - це природна можливість, напір, потік, човник життя.
• Якщо кохання - спосіб існування життя, то шлюб - спосіб існування єства. Єство означає: закон, необхідність. А спосіб існування закону - інституція шлюбу.
• Кохання - життєве чудо; шлюб - узаконення необхідності.
• Кохання: так, воно преображає буття у зв'язок, дає інше відчуття життя.
•Кохання: так, воно преображає буття в життя безкінечне, тому що Бог існує як повнота троїстого любовного співбуття.
• Покоління за поколінням змінюють одне одного в коханні, яке виявляється для них лише однією миттю тілесної насолоди і більше нічим...

• Ми відрізняємо кохання від спраги тіла. Еротичне захоплення завжди є трепетом душі, а сп'яніння від взаємності приносить неочікуване очищення від будь-якої тілесної потреби.
• Маніакальні звірі задоволення раптово втихомирюються від першого ж поруху кохання...
• Сенс усякого кохання полягає у повноцінній участі душі й тіла в безпосередньому зв'язку, в єднанні двох у плоті єдиній.
•Безумовно, кохання має межі. Тільки вони не відділяють духовне від тілесного, юридичну провину від юридичної невинності.

• Споживання їжі - екзистенційний зв'язок зі світом, розверзнутим перед людиною, - збочує до індивідуальної жаги поглинання, смакування. Праця задля харчів - до захланного накопичення. Суспільне співіснування - до антагонізму індивідуального панування. А зв'язок кохання - до задоволення індивідуальних почуттів та егоцентричної насолоди. Крайній ступінь такого збочення - це давня і всюди поширена проституція: платиш гроші та купуєш насолоду. Купуєш партнера з кохання, як якусь корисну річ...
• Кохання не обмежується рамками мови.
•Кохання починається там, де закінчуються мури нашого «Я». Коли Інший стає для нас дорожчий за саме наше життя. Дорожчий за будь-які виправдання, тимчасову чи довічну застрахованість.
•Кохання народжується тоді, коли для людини «раптом» стає очевидною абсурдність того взаємообміну, який існує в проституції.

•Кохання завжди народжується у світлі. Погляд, усмішка, голос, жест, порух - межа між тілесним і безтілесним, місце, де присутні знаки взаємності.
• Кохання змінює жести, манери, нахил голови, поставу плечей, задає тілу новий ритм - подібний до настрою танку, ледь помітної хвилі прихованої радості.
• Читаємо кохання в погляді, усмішці, граційності рухів.
•Коли кохання дотикається до чуда, до взаємного самозречення та самопожертви, тоді сорому не існує, тому що не існує захисту і страху...
• Те, що своєю агресивною оголеністю викликає огиду, - як безсоромність, потворність і нестриманість, - у справжньому коханні може бути всього лише мерехтінням взаємності.
•Розтиражована оголеність, мертві видовища без жодного проблиску кохання, безодня порожнечі між тим, хто споглядає, і тим, що споглядається...
•Цивілізація, що не знає кохання, нездатна закинути квітку в морську глибінь.
• Кохання - єдина відповідь на всі основні запитання. Запитання залишаються без відповіді, а впевненість - це засліплення...
• Якщо дивитись у бінокль ідеального, то картина кохання розпадається на дві частини: Божественна Любов і людське кохання - у призматичному заломленні досконалого - це дві незбіжні величини. Божественний ерос - безпорочне зачарування, духовне почуття без будь-яких домішок. Він не має нічого спільного з пристрасним людським щастям, тілесними точками відрахунку бажання, трепетом задоволення.

•Звичайне кохання деформується, коли проходить крізь тіло...
• Не буває так, що однією природою ми любимо Бога, а іншою - кохану людину.
• Лише при спуску з однієї безодні до іншої народжується усмішка. І ця безкорислива усмішка є кохання.
• Кохання настає наче ранок і розвіює всі нічні примари страху. Тому знаком справжнього кохання є відверта безстрашність.
• Реальне вимовляється лише мовою кохання.
• ... Шлях любові виявляється найважчим при сходженні на вершину. На кожному кроці чигають нетрі тілесного задоволення, використання іншого, підземний гуркіт сліпого бажання.
• Самовпевнена природа, відгодована чеснотами, протистоїть силі кохання, домішаній у природу...

•Кохання - метафізика тіла і плоть метафізики.
• Ненаситне прагнення не шукає не шукає зв'язку, спілкування словом, ніжності кохання. Воно спонукає до тілесної розрядки - і більше ні до чого. Аби була задоволена потреба та зникла нестерпна напруга біологічної необхідності. У будь-який засіб.
• Кожна людина - це неповторний погляд, неповторна усмішка. Вона розмовляє, розмірковує, кохає так, як ніхто інший у всьому світі - ані перед нею, ані після неї...

Немає коментарів:

Дописати коментар