понеділок, 13 липня 2009 р.

ВШАНУВАННЯ ХРИСТИЯНАМИ СПАСИТЕЛЕВОГО СЕРЦЯ

В українській мові слово "серце" викликає уявлення про почуття, а в єврейській воно має значно ширше значення і означає внутрішню суть людини. Це поняття в євреїв стосується не лише почуттів (пор. Іс. 65,14), а й згадок і думок, намірів і рішень тощо. Біблійне значення серця - це те місце, де людина зустрічається з Богом, і ця зустріч остаточно здійснюється у людському Серці Божого Сина...
Святий Тома Аквінський казав, що "через Серце Христове сприй­мається Святе Письмо, яке відкриває Серце Христове. Це серце було закрите перед страстями, тому що Письмо неясне. Але після страстей Святе Письмо відкрилось, бо ті, хто віднині його розуміє, знають і роз­різняють, як треба тлумачити пророцтва". У Біблії, до речі, серце згадане в різних місцях понад тисячу разів... На серці і його переміні зосеред­жене східне богослов'я.

Згідно зі св. Амвросієм, Церква народилася з пробитого Серця Христа, подібно як Єва була створена з ребра сплячого Адама. Ісусове любля­че Серце - це дар і осередок усіх християнських сердець. Воно є немов­би палаючим вогнищем, де запалюються ті душі, які досягають у цьому нелегкому житті висот досконалості. Чимало Божих угодників були палкими шанувальниками ласкавого Серця Божественного Спасителя Ісуса Христа. Це і св. Бонавентура, і св. Альберт Великий, і св. Ґертруда, і св. Франциск Салезій та ін.

Уперше урочисто празник Серця Христового було відсвятковано за благословенням багатьох французьких єпископів 20 жовтня 1672 р. Відо­мим у християнському світі є той факт, що в 1674 р. Божественний Спаситель з'явився побожній монахині св. Маргариті Алякок (1647-1690), вказуючи на Своє Пресвяте Серце, яке сяяло неначе сонце, коли вона ревно молилася перед Найсвятішими Тайнами. Пресвяте Ісусове Серце оточувала корона із терня, гострі колючки якого символізували гріхи, котрими люди безпощадно Його зранюють... У Серце був уст­ромлений хрест... Наш Божественний Спаситель при цьому мовив: "Це вже Моє останнє зусилля, щоб відвернути людей від сатани і притягну­ти їх до Моєї любові. Хто прийме цю набожність, той запровадить у своєму серці Царство Божої любові".

У 1685 р. заслугою св. Маргарити було посвячено перший вівтар на честь Пресвятого Христового Серця у Франції. Через 40 років у Франції нараховувалося аж 248 братств (!!), які посвятили себе Спасителевому Сер­цю. Для підтримки цього культу отці Єзуїти поширювали про любляче Христове Серце численні брошури, символічні образи і т. п. Культ Серця Христового остаточно затвердив Папа Климентій XIII у 1765 р. Під час вандейської війни роялісти носили зображення Пресвятого Серця на грудях як амулет...

У 1873 р. Франція була торжественно посвячена Господньому Серцю. А в 1875 р. Папа Пій IX посвятив Пресвятому Серцю увесь світ. Його наступник Папа Лев XIII, який, до речі, визнав цю набожність як "дуже похвальну релігійну практику", також посвятив Христовому Серцю увесь Божий світ 9 червня 1899 р., називаючи цю посвяту "найважливішим актом свого понтифікату". Того ж самого року цей понтифік встановив свято Христового Серця, наголошуючи, що в цій набожності "Католицька Церква знайде свою оборону та за­хист перед ворогами".

Христове Серце - це символ любові, незаплямованої егоїзмом, який так нам, грішним, притаман­ний... Гарно роз'яснив вірним суть поклоніння Христовому Серцю Папа Пій XII у своїй змістовній енцикліці "Про почитання Пресвя­того Серця Христового". У ній він акцептує свою увагу на тому, що це боговгодна набожність, яка згідна, без сумніву, зі вченням Нового За­віту та церковним Переданням.

Святіший Отець зазначає, що вже його найближчий попередник Папа Пій XI запевняв, що почитан­ня Пресвятого Христового Серця є дуже похвальним і успішним за­собом, щоб оживити християнську побожність. А в енцикліці "Всемилостивий Відкупитель" він наво­дить такі повчальні слова: "У цьому набоженстві міститься увесь зміст релігії, тим самим воно служить за правило досконалого життя, бо воно якнайлегше веде до вникнення і пізнання Ісуса Христа, воно нахиляє душі до палкої любові і до вірнішого наслідування Христа".

Папа Пій XII пише, що Церква завжди відверто відкидала закиди, немовби це почитання було занадто тілесне (натуралістичне) і надто чуттєве (сентиментальне). Святіший Отець висловився з того приводу, що йому жаль, бо як у минулому, так і тепер таке шляхетне набоженство належно не дооцінюють деякі християни; часом навіть і ті, котрі вважа­ють себе за дуже ревних у справах католицької віри...

Український люд здавна виявляв свою відверту любов до Спасового Серця. Раніше набожність називалася вшануванням зраненого Христово­го Боку. Вшанування Ісусового Серця в Україні таке давнє, як і христи­янство. До вшанування Христового Серця горнулися Митрополит Андрей Шептицький, о. Ізидор Дольницький та ін. Звеличують повсюдно Боже Серце Апостольства молитви при багатьох католицьких церквах.

Ісус Христос говорив: "Навчіться від Мене бо Я тихий і покірний серцем!" (пор. Мт 11, 29). Мусимо збагнути, що почитання Пресвятого Серця - це почитання Особи Воплоченого Божого Слова. Його Пре­святе Серце - досконалий символ чуттєвої, духовної, Божої і людської любові. На це вказують і Святе Письмо, і Отці Церкви. Тілесне Ісусове Серце символізує Спасителеву любов до нас, Божих дітей.

Просімо в Господа, щоб не було тут, на землі, запеклих ворогів Його Найсвятішого Серця, Його самого водночас. Нехай наш люблячий Спаситель, якого у св. Літургії називаємо Чоловіколюбцем, затріумфує, як і обіцяв св. Маргариті Алякок, над тими, що поборюють цю милу і дорогу нам набожність, та щоб цілий наш народ одноголосно складав честь Його Пресвятому Серцю, благаючи: "Люд вкраїнський ввіки Твій, в серці люд цей заховай"!

ЧИСТИЛИЩЕ У СВІТЛІ БОЖОЇ НАУКИ

Чистилище або митарство ( лат. purgaturium) - середній стан між небом і пеклом, який відрізняється від них обох. Там, як довідуємося, душі померлих очищуються від своїх гріхів, які ще не спокутували за свого життя на землі, через дочасні кари. Проте, на жаль, не всі в це вірять, навіть часом і ті, що вважають себе автентичними християнами... Чому?

Наука про те місце, де після смерті можна відпокутувати декотрі гріхи через часові кари, - це правда віри, яка тісно пов'язана з іншими правдами нашої святої релігії. Душі, що відходять із цього світу у важкому грісі, потрапляють до пекла, звідки вже нема виходу. "Ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоч і мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості" (Катехизм Католицької Церкви, 1030). Ці, отже, незначні гріхи й недосконалості, згідно з наукою Вселенської Христової Церкви, і замикають для душі вступ до небесного щастя доти, доки вони повністю в очах Всевишнього не будуть знищені. Треба бути досконало чистим, щоб можна з'явитись перед Тим, Хто є сама святість! "Ніщо нечисте не ввійде до царства Бога," - читаємо в Одкровенні (21, 27). Саме для таких душ і призначене чистилище. Там вони терпітимуть до того часу, поки не стануть зовсім чистими від чорноти своїх гріхів. До речі, чистилище не є однорідним - є різні його роди, ніби окремі сектори.

Під остаточним очищенням вибраних якраз і розуміють чистилище, котре цілковито відрізняється від кари проклятих. Це є правдою що у св. Писанні немає слова "чистилище", як такого, однак наявні виразні натяки, що вказують на існування такого стану. Істина існує в Писанні часом і між рядками. Для прикладу, у 2-ій книзі Макавеїв зустрічаємо те, що Юда Макавей приніс жертву переблагання за померлих, зробивши збірку та виславши до Єрусалиму 2 тисячі драхм сріблом, аби вони позбулися гріха (пор. 2 Мак. 12, 43-46). Це, як підкреслюється, діло добре та натхненне, а також натхненне вірою у воскресіння... Думка молитись за померлих - свята і спасенна. Він (Юда М.) жертвував жертви надолуження за мертвих, щоб ті очистились від своїх гріхів. А звільнення від них після смерті через жертву надолуження вказує нам, як бачимо, на існування чистилища, яке не є якоюсь недоречною вигадкою релігійних фанатиків.

Дослідники Біблії знаходять підтвердження цього ще й у безсмертих словах Божественного Спасителя: "Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не кинули у темницю. Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага"( Мт. 5, 25-26). Переконуємось у тому, що Ісус мовить про справедливий суд Божий після відходу з цього світу. Отож, з цієї образної в'язниці можна вийти лише тоді, коли заплатиш останній шаг...

Інший натяк на існування чистилища знаходимо у 1-му посланні до Коринтян (3, 12-15): "Нехай же кожен вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа - Ісус Христос. Коли ж хто на цій основі будує з золота, срібла , самоцвітів, дерева, сіна соломи, - кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається у вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиєсь діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь...". Апостольська традиція його також, як дізнаємося, розуміла.

Господня Католицька Церква сформулювала доктрину віри (підтвердила очевидне) стосовно чистилища здебільшого на Соборах у Флоренції (1439-1445) і Триденті (1545-1563). Вже вже ранніх часів Христова Церква молилась за померлих, їх вшановуючи та приносячи за них, наприклад, євхаристійну жертву. Ще у Старому Завіті зустрічаємо згадки про те, що, мовляв, живі можуть подавати померлим духовну поміч. Як відомо, крім землян-християн, до Церкви Христа також належать і небожителі (святі), і терплячі душі з чистилища. У старозавітній єрусалимській святині приносили жертви перепрошення за покійних. Спільна молитва священнослужителя з народом мала на меті їхнє визволення та щастя.

Лише Господеві відомо, скільки в чистилищі має перебувати душа людини... Найстарші Отці Церкви говорять чітко про цю Божу істину. Для прикладу, Климент Олександрійський твердить, що люди повинні відпокутувати малі гріхи через кари, допоки відійдуть до неба. Тертуліян каже, що один вдівець звертався якось до душпастиря, щоб той кожного року відправляв Святу Літургію за свою померлу дружину, а вдова - за свого померлого чоловіка. Св. Йоан Золотоустий запевнює: «Це не без користі, що ми при торжественній Службі пам'ятаємо про померлих і молимося за них до Ягняти, яке нищить гріхи світу, щоб вони через те могли дістати злагіднення кар. Хто стоїть перед престолом, не кличе надаремно: молімся за тих, що уснули в Господі! Не залишаймо допомагати померлим! Жертву приноситься на загальну перепросьбу». Цей Божий угодник теж згадує, що звичай згадувати померлих на Літургії, які відійшли з цього життя в ласці та вірі, походить ще від апостолів. За словами св. Августина, великий похорон - це на втіху живих, а покійним ніщо не в силі допомогти, лишень молитва та милостиня. Однак з того він виключає мучеників за віру у Всевишнього (Спасителя), за упокій яких молитися не треба, проте варто поручати себе самого їхнім молитвам. Відомо, що у своєму заповіті св. Єфрем закликав учнів і приятелів, аби ті не забули за нього після його смерті, щоб давали йому завжди докази своєї любові в той спосіб, що за упокій його душі роздаватимуть милостині, відправлятимуть молитви й жертви, зокрема в тридцятий день після смерті...

Занотовано, що після відходу до вічності Константина Великого священики та вірні молилися та складали жертви за упокій його душі, адже таким було найостанніше волевиявлення імператора. Про цей факт пише, між іншим, історик Євсевій. Коли помирала св. Моніка, мати св. Августина, то благала сина ніколи не забувати про неї при престолі. І святий молився за свою покійну маму. Також і св. Григорій Ніський вів мову про те, що якщо душа опустить тіло й на ній знаходитиметься ще якась пляма, то вона не зможе зблизитися з Господом, аж поки чистилищний вогонь не зітре суціль всіх плям душі».

У минулому молитви та жертви за померлих (як дізнаємося з книжки «Наука Церкви про чистилище", котра складається з двох частин - самого вчення і очевидних фактів появ душ із того світу-чистилища) могли тривати тридцять, до сорока днів, а в річницю смерті їх відновлювано знову. Найторжественніше обходжувалося третій, сьомий і тридцятий день після відходу душі з тіла. Саме тоді відправляли торжествені богослуження, розділювали великі милостині за упокій померлої людини, а ті, що отримували милостиню, заносили до небес молитву на гробі покійника. Читаємо теж,що св. Папа Григорій дав раз вказівку молитися за одного ченця, на ймення Юст, - відправити за нього тридцять Богослужб. Коли закінчено їх відправляти, на тридцятий день появився цей монах своєму колишньому настоятелеві Копіозові, сказавши ось що: «Я терпів муки, тепер же є звільнений!» Зголом було встановлено окремий день пам'яті всіх померлих християн і в той час за них приноситься Господеві торжественні богослужіння (спільні моління). А ще у східному обряді моляться у суботи Великого посту, у М'ясопусну... Ходять на цвинтар, замовляють панахиди, поминають і т. д.

З нагоди приготувань до святкування 2000-річчя від Різдва Христового світлої пам'яті колишній Римський Понтифік Іван-Павло ІІ, розмірковуючи, вказав у трьох своїх посланнях на основну характеристику неба, пекла і також чистилища в тому сенсі, що вони є більше духовними станами людської душі, а не якимись конкретними місцями, як це представляється нашою мовою. За Папою, мова не є адекватною, щоб описати ці реальності, з тієї причини, що є прив'язана до тимчасового порядку в котрому існуємо ми та наш земний світ. Він посилається тут на філософські категорії, які Церква використовує в теології. Пишучи про чистилище як необхідне очищення, пригадує те, що ми маємо бути повністю очищені, коли хочемо розділити священне життя. «У священному Писанні ми можемо зрозуміти певні елементи, які допоможуть нам зрозуміти значення цієї доктрини, навіть якщо вона формально не описана. Вони виражають віру, що ми не можемо наблизитися до Бога без певного роду операції по очищенню», - зазначає Святіший Отець. «...Будь-яка зачіпка до поганого має бути знищена, будь-яка недосконалість нашої душі має бути скоректована. Чистота мусить бути досконала, таким чином, це є те, про що вчить Церква щодо чистилища...». Згідно з посланням, той, хто живе після смерті у стані очищення, відчує таку саму еклезіастичну солідарність, яка діє через молитву, молитви для любові тих братів і сестер, що є у вірі, тому що в земному житті віруючі єдині в їх одному Містичному Тілі... Очищення живе в первинних узах, що створені між тими, хто живе в цьому світі, та тими, які насолоджуються в небесних просторах.

Немало є випадків появи душ із потойбіччя на противагу до якихось магічних спіритичних сеансів. Про це написано книги. І це належить теж до волі Творця всього. Дивуюся тим, що ще насмілюються заперечувати існування безсмертної людської душі, вважаючи її проти Біблії, не цілком науково, смертною, наприклад, знані єговісти, атеїсти-матеріалісти... Одна подія з життя в контексті цієї проблематики. Розповів мені її трохи раніше мій знайомий. Це трапилося з ним у Сколівському районі, що на Львівщині, де він і проживає досі в карпатському селі поруч церкви. Якось серед білого дня перебував у власному помешканні разом із малолітнім сином, господарював, нарізав упору хліб на столі. Ріже, ріже і от, до хати увійшли потиху його молодший брат із батьком, які вже відійшли з цього світу ще колись... Тобто появилися їхні нематеріальні душі о обрисах колишніх тіл. Брат помер молодим через важку хворобу, батько пізніше ─ через старість... І тут померлий батько мовить: «Дай нам хліба!». Знайомий злякано відповів, щоб брали, йому не шкода, звичайно. Рука зупинилась на місці. Та почув відразу у відповідь: «Це не наш хліб! Піди і дай за нас на Службу Божу...». І зникли. Більше потому не появлялися. Це цілком реальний випадок. Чоловік потім так зробив, як вони просили. І, що цікаво, син його нічого не чув, тільки він... Розказував потім родичам, знайомив, однак не всім було легко в цю містику повірити, дехто сміявся... А він був тоді при розумі, не п'яний. Усе добре усвідомлював. Безумовно, важко таке сприйняти, якщо сам чогось подібного не пережив, не стикався з душами покійників. Душі з чистилища можуть теж являтися з волі Божої теж і під час сну, просячи про найцінніше для тих - ревну молитву. Щоб не настрахати дуже наяву.

Можливо, не всі чули про таку благочестиву жінку як Марія Зімма, яка народилася 5 лютого 1915 р. у Зоннтанг в Альпах Форальберґу і стала в житті, так би мовити, посередницею між душами в чистилищі і світом живих людей... В її книжечці «Мої переживання з душами в чистилищі» про все докладно й довідуємося: про правдиві появи душ, суть тимчасових терпінь і т. д. Знаходимо в брошурі, що Марія Зімма допомагає таким душам ще з дитинства, а саме - жертвуванням за них відпустів і молитвами. Покутуючі душі почали появлятися від самого початку поодинці, просячи духовного хліба, тобто молитви. Марія, за її словами, допомагала їм також замінними терпіннями - терпіла не раз добровільно сама, щоб полегшити їх страждання в чистилищі. У книжечці подано, звісно, немало випадків появ померлих, які з нею спілкувалися мов живі особи... Конкретні дати, місця тощо. Зімма підкреслює, що душі покійних з'являються по-різному, у різному вигляді. Дехто стукає, хтось показується несподівано. Інші появляються в людській постаті і виразно - так як вони виглядали під час життя, декотрі залишаються імлистими та неясними. Душі, що мають важке чистилище, справляють жахне враження. Коли є більше очищені терпінням, тоді виглядають більш ясними та милішими. Частенько оповідають як вони згрішили та як їм вдалося через милосердя Бога оминути пекельного вогню. Іноді дечому навчають чи остерігають. Стосовно інших людських душ, Марія Зімма може чути їхню присутність і заодно те, що повинна за них молитися й терпіти. Душі з чистилища появлялися, наприклад, у час посту ніччю та днем тільки тому, щоб попросити Господню слугу за них, певним чином, потерпіти... Виявляється, що такі душі знають добре про нас і так само про те, що відбувається. Це не є проста собі фантазія. Марія чітко відрізняє плоди сновидінь від того, що бачить на свої очі. Як випливає з приватного об'явлення жінки, несуперечливого науці святої Церкви, кожну душу мучить дуга за Господом Богом. І душа є так карана, як і раніше грішила: хто грішив обжерливістю, не знав міри в їжі-питті, має тепер важкі болі шлунка, стає товстим. Якщо хтось забагато викурював сигарет, стає отруєним нікотином чи отримує рак легень і т. п. У Церкві є також знаним видіння про чистилище блаженної Теодори. Вона бачила й пекло з нерозкаяними грішниками... Мала про це розмову з ангелами.

У змістовному, визнаному в Церкві трактаті про чистилище св. Катерини з Генуї читаємо, що найбільша кара для душ - це якраз їх віддалення від доброго Бога, небесного Батька. Вони гаряче прагнуть очиститись навіть від найменшої гріховної плями. Там, у чистилищі, не можна здобувати душам заслуг у плані спасіння, тому їм вельми необхідні наші щирі молитви за них, бо померлі прагнуть цілісного очищення, не мають власної волі вибору та не бачать і не бажають нічого іншого, а лишень сповнення волі Всевишнього... Відчувають велику потребу у Хлібові Життя - Христові. На вічні муки, на противагу до душ у темному пеклі з нечистими духами, вони, безумовно, не призначені. Тож відчувають радість у невічних терпіннях.

«Любов, - як наголошує св. Тома Аквінський, - ніколи не гасне, і вона не повинна розтягатися тільки на живих, але й на померлих». У древніх катакомбах, куди сходилися на Богослужіння перші християни і в котрих немало Христових послідовників спочили вічним сном, збереглися цінні написи: «Молися за мене». Тому не забуваймо, дорогі друзі, за померлих Божих дітей, хто нам був рідний, дорогий, знайомий... Так поступимо лише по-християнськи, докажемо їм на ділі власну пошану і отримаємо перед Творцем справжніх заступників. Амінь.


І ТУТ є важлива інформація про це, якщо треба.