середу, 30 грудня 2009 р.

Розвій «антикультури»

За своєю природою людина є теж і культурним буттям, крім релігійного. Культура (від лат. сultura) первісно означала обробку землі та догляд за нею (лат. аgrіcultura) з тим, аби зробити її придатною для задоволення людських потреб, щоб вона могла служити людині. У переносному значенні під культурою розуміють догляд, покращення, облагородження тілесно-душевно-духовних нахилів і здібностей людини; відповідно існує культура тіла, культура душі і духовна культура. В цьому сенсі вже мудрець Ціцерон говорить про cultura animi . У широкому значенні культура є сутність проявів життя, досягнень і творчості народу чи групи народів . Можна говорити про неї ще і ще, однак я маю намір зупинитися тут більше саме на «антикультурі», що теж спричиняється сьогодні до затирання морально-людських вартостей, християнських цінностей насамперед.

«Антикультура» проявляється в наш час під різними аспектами, зокрема у молодіжних колах. Частково цю сучасну проблему висвітлив у своїй розвідці Християнська етика і засоби масової інформації, путівникові для молоді, батьків, катехитів, вихователів о. Павло Вишковський ОМІ, де він вказав на ряд небезпек, пов'язаних з нерозумним використанням сучасних благ цивілізації. Більше про ЗМІ та працю священика буде в наступному пункті. Зараз постараюсь розглянути згадану «антикультуру», на якій також акцентує увагу о. Павло.

«Антикультура» прагнення виділитися. Це і екстремальний одяг, не раз із непристойними фотографіями, різними сатанинськими символами, перегляд фільмів та екстремальних мультфільмів, де часто життя «героїв» перенасичене розпустою з насиллям; невідповідні відео-ігри, агресивна рок-музика, в котрій можуть оспівують аморальну поведінку, заохочуючи заодно до блуду, вживання наркотиків, практикування «свобідного кохання», що є найперше фальшивим само в собі, і т. д.

Живемо в епоху, коли добро затято змішується зі злом. Теж замасковано це чиниться. Множаться при тому й усілякі релігійні псевдохристиянські секти, зі своїми догмами й мораллю, які можуть розпусне життя інколи толерувати: багато залежить від самого лідера неокульту, його моральних переконань…

Можна спостерегти, що навіть існує таке поняття як «секс-культура», яку уявляють різновидом культури, присвяченим зображенню статевих аспектів людського життя. До речі, в англійській мові слово «sex» означає стать. Власну «культуру» нині теж демонструє і секс-меншість, тобто особи зі статевим відхиленням від норми як єдиної соціальної групи – геї, лесбіянки, трансвестити… Боряться за свої права, бажаючи узаконення їхнього нетрадиційного співжиття (шлюбу). У когось це вроджене, в декого набуте. Появляються так звані інтимні магазини, що також спонукають люд до збоченої сексуальності…

Поряд з цим усім християнство може виглядати безсилим, коли люди прагнуть у дусі епікуреїзму (потягові до чуттєвих насолод і розбещеного життя) тільки особистого задоволення, тілесної насолоди, заспокоєння низьких бажань, відкидаючи в тому вищі ідеали з духовними цінностями, що ніколи не втрачають актуальності.

Культура наче пов'язана зі шліфуванням. Іспанський філософ-мораліст, Бальтасар Грасіан, який був, між іншим, єзуїтським ченцем, зауважує те, що людина приходить на світ дикуном… Якщо вона виховується, то позбавляється тоді в собі тварини. За ним, особистість створює культура. І чим її більше, тим особистість є визначніша.

З розгляду проблематики випливає, що творцем культури є сама людина. Але у плюралізмі думок і поглядів культура як явище має все-таки бути згідна з духом Євангелія . Культурні цілі не творять гармонії з протилежністю до людської культури....

вівторок, 22 грудня 2009 р.

РІЗДВЯНЕ ПОЕТИЧНЕ СЛІВЦЕ




СЯЙВО РІЗДВЯНОЇ ЗОРІ

Прихід Христа осяяний зорею,
На блиск її Вкраїна, світ ідуть.
Серця стають родючою ріллею
Для слів Месії, адже в них є суть...

Вертепу тиша в єдності зі світлом,
Там чути спів небесних ангелят.
Несеться він угору вкупі з вітром;
Полонить і підносить свято свят.

Ісус-Дитя в долоні взяв життя
Твоє, моє - улюбленців Своїх.
Збудила вмить сердечне каяття
Його покора, погасивши гріх.

До Спаса повернімося лицем,
Щоб з поглядом зустрітися Царя.
Радіймо завше тим могутнім днем...
Нехай веде до Господа зоря!


СВЯТКОВЕ ВІНШУВАННЯ


Віншуєм Вас, Христові любі друзі,
Із празником великим християн.
Хай слава Божа лине по окрузі,
Щоб світ увесь почув: Ісус - наш Пан.

Аби Господь ніс долю на руках
У дні спекотні до життя води.
А щастя смолоскипом в небесах
Світило ясно в ніч тривог завжди.

Нехай же Спас багатством цінним стане -
Він бідними не зробить нас повік...
Ісус Христос - бальзам на людські рани,
Та Світло, що торкається повік.

Щоб ясність вифлеємської зорі
Надійно серце огортала тут.
І переможцем у життєвій грі
Хай вийде Божий люд - з гріховних пут.

Тому візьмімо разом нашу зброю:
Любов, надію й віру, більш нічого...
Щоб дух, що в тілі, вслід за колядою
Помчав, відтак зустрівся хутко з Богом.

Ісус зійшов всіх вільними зробить,
Бо ж Він дарує справжню нам свободу.
Де Син Отця, там світла кожна мить...
До Нього шлім щиросердечну оду.



О. Миколай Микосовський, ЧСВВ

РОЗДУМИ ПЕРЕД ШОПКОЮ




"Якже сповнився час,

Бог послав Свого Сина,

що народився від жінки..."

(Гал. 4, 4).



Празник Христового Різдва є одним із величних свят у цілому християнському світі. Він викликає почуття врочистості, піднесеності, подиву... На нього з нетерпінням чекають як старші, так і найменші. Серце кожного наповнюється якоюсь небуденною радістю, котра міцно з'єднується з веселістю інших, омиваючи і оновлюючи душу, втомлену від їдких пригнічень життєвих реалій.

Миттєво зачаровує наш зір принадна шопка, яка не раз полонить чи не кожного своєю вбогістю. Зупиняємо погляд на Світлові зі Сходу, що з рук Марії, наче сонце з небозводу, освітлює притемнене довкілля. Дивна загадковість, яка випливає із ясел тихої стаєнки, занурює наш розум у бездомність всеохоплюючого Світла.

Хто ж дав поштовх, щоб саме в такий унікальний спосіб вивести на яв ту знаменну подію - народження Божого Сина? Першим, хто отримав що ідею від Всевишнього, був, отже, як стає відомо, св. Франциск із Асижа, який жив у ХІІ-ХІІI ст. Він вирішив ставити щороку на Різдво ясла, щоб люди себе почували присутніми там, де народився Ісус, тобто у Вифлеємі.

Святий Франциск вирішив втілити цю ідею у життя. Одного дня, коли вірні завітали до церкви на нічну Богослужбу, то з приємним здивуванням побачили різдвяну сцену: ясла з Ісусиком, Марію і Йосифа. Проте це було трохи інше видовище, ніж нині можемо запримітити у багатьох храмах. Біля ясел стояли справжні живі тварини, яких святий туди привів, аби таким чином незвична картина виглядала реальніше. До речі, різні тварини були Францисковими друзями, тому й не дивно, що йому вдалося зробити такий оригінальний вертеп.

У Вільнюсі, столиці Литви, неподалік центру розташований костел-красень св. Анни, збудований у готичному стилі. І ось до того костелу, за прикладом св. Франциска, одного року на Різдво отці Капуцини привели овець, постеливши їм сіно, щоб знову ж таки в оригінальний спосіб представити перед очима парафіян місце та умови Спасителевого народження. Якою ж великою була втіха місцевих вірних, коли одна з овець несподівано народила ягнятко... Бачимо, що геніальна Францискова ідея не зникла безслідно...

Різні різдвяні фігури передають вірним милий дух Різдва і по-різному спричиняються до нашого чуттєвого сприймання. Вони показують людям глибокий зміст свята, заторкують глибинні струни серця і будять зі сну бездухов­ності. Бачимо в шопці, що біля невинного Дитятка стоїть теж і Його покірний опікун - св. Йосиф, який нині перебуває у небесних просторах разом з Ісусом так, як і під час Його народження. Пресвята Діва ніжно пригортає до своїх грудей Немовлятко, серденько якого досі в лоні билось в унісон з материнсь­ким. Німі тварини мовчки спостерігають за цим дійством, схиливши в низень­кому поклоні свої голови. Бачимо рідкісну поведінку тварин, які вдалися до мовчазної контемпляції... "Пізнав, - підкреслює св. Ісая, - віл свого Творця, осел - ясла свого Пана..." (Іс. 1, 3).

Зустрічаємо й убогих пастухів, які, як голосить св. Писання, найпершими з усіх дізналися про незвичне народження довгожданого Месії. Через свою бідність пастухи не мали можливості принести Христові якісь коштовні дари, але вони прийшли до Нього з гарячою любов'ю...

Хто б міг собі подумати, що саме вбогим пастухам Божий посланець звістить радісну новину, що Спаситель світу нарешті зійшов на землю?! Це є переконливим запевненням того, що Христос, Який будучи в небі багатим, став добровільно убогим. Ступивши на землю, Ісус більше цінує убогість, а не надмірне багатство, яке частенько людей від їхньої найвищої мети - Небесного Царства.

Особливо впадають у вічі і троє невтомних паломників-мудреців із Далекого Сходу, які, як записано в Біблії, подолали довгу дорогу, йдучи весь час за зорею-провідницею Незважаючи на своє високе соціальне становище, вони смиренно впали ниць перед Дитятком, побачивши в Ньому Господа, і вручили Йому радо дорогоцінні дари. Їх не бентежило те, що умови, в котрих народився Цар всесвіту, не були з найкращих. Тому нехай і в нас не викликає відрази Господь в образі бідних та знедолених. Згідно з переданням, вони першими між поганами стали християнами, а згодом і святими...

Народження Месії - це дійсно блаженна мить, празник віри і здійснення надії, яка жевріла протягом довгого часу в серцях побожних євреїв. Свято свят приваблює і приваблюватиме всіх християн світу і не тільки їх.

Божий Син повинен народитися і в наших безсмертних душах. Один німець кий поет зазначив: "Навіть якби Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, ніщо тобі не допоможе, якщо Він не народиться у тобі... ". Варто замислитись над цим питанням.

Коли ми живемо по-поганськи чи по-напівпоганськи, то слід, подібно до мудреців, зустрітися з Ісусом, змінитися, і ця переміна буде, направду, для Нього найціннішим даром, навіть від найбільших світових багатств... А для того, щоби не бути християнами формально, ми повинні Спасителя пізнати "Ніщо не бажане, якщо не пізнане", - казали мудро давні латиняни. Тварини пізнали Месію, як стверджує пророк Ісая, проте їхнє пізнання є примітивним і відмінним від людського. Пізнання починається з любові...

Сьогодні яскрава зірниця надії світить скрізь, а не лише над місцем народження Спасителя світу - Вифлеємом. Нам потрібно лише одного свідомого акту волі, щоб вона нас провадила до мети - Христа. Не потрібно вирушати кудись у далечінь: Спаситель же стоїть при дверях наших сердець і стукає... (пор. Одкр. 3, 20). Отож, відчинімо їх широко для Бога, щоб не були ми схожі на тих людей, які не прийняли Христа, коли Він прийшов до Своїх... (пор. Лк. 2, 7).

ДОВГОЖДАНИЙ ПРАЗНИК...




Дійові особи:


Ангел Гавриїл

Зоря

Пастухи: Олекса та Петро

Козак Яків Вернидуб

Волхви (мудреці) - Володимир, Василій і Нестор

Бідняк Пилип

Багатій Семен

Циган Мина

Єврей Остап

Цар Ірод

Воїн Севастіян

Колишній атеїст Максим

Зубата Смерть


***

Ангел Гавриїл


(заходить на початку разом з пастухами):



Слава Богу християни,

Бо на світ цей Спас ступив...

Душі вільні від омани,

Зла попадали стовпи.

Як дізнався гордий біс

Про Дитя-Христа,

Нишком втік в тамтешній ліс...

Снігом сум розстав!



Пастух Олекса:



Спали біля стада ми -

Пісня розбудила.

Зірка, бачим, серед тьми

Вельми сяйна й мила.

Всюди музика луна,

Вітром гомін мчить.

І ніхто не пив вина...

Чудернацька мить.



Пастух Петро:



Вздріли ангела тоді,

Настрахався кожен.

Риба борсалась в воді...

Скрикнули, о Боже!

Гість незнаний розповів

За святе Маля.

А коли я впав у рів -

Бігли звідтіля.

Стайню впору відшукали

Дали Пану серце...

Тут - опілля, стрімкі скали,

Вигін і озерце.



Козак Яків Вернидуб (задивлено на всіх):



Запоріжжя - любий край,

Січ - неначе мати

Поруч рвійного Дніпра...

Прагну запитати,

Чом зорі яскравий блиск

Виливсь на степах,

Місяць низько так завис?..

Бо послав ватаг.



Гавриїл (у відповідь):



Народивсь Христос-Месія.

Зблякла чортова затія.

Сколихнуло світ оце...

Люди тішаться з Творцем!



Зоря (прихилившись злегка до ангела Гавриїла):


Нині просто я могуча.

Світлом ділюся своїм.

Завмирає тьма дрімуча.

Світ увесь мов Божий дім...



Олекса: (несподівано, тривожно):



Браття, чути шум якийсь

За вікном, направду.

Якове, йди подивись.

Двері - ось, од саду.




Бравий Яків (виходить і хутенько повертається, кажучи таке):



То вельможі. Всі на конях.

Зараз будуть тут.

Зброю маю я в долонях...

Петре, дай ще й прут!



(Той охоче його йому подає і враз заходять до обійстя мудреці):



Мудрець-волхв Володимир (піднесено):



Добрий вечір вам, шановні,

Честь Творцю одному.

Хилим перед Ним ми скроні.

Принесли щось з дому.



Василій
(в подібному тоні):



Зірка нам вказала путь,

Вірна проводирка.

Заховалась ница лють...

Кінь цікаво зиркав...



Нестор
(відразу за товаришем):



Перешкоди вже позаду,

Де ж ти, знеохото?

Перетнули Рим, Канаду...

Хоч вмивались потом.



Цар Ірод (вбігає після короткої паузи, розмахуючи в'язкою ключів):



Хитрий та могутній я,

Повсякчас такий.

Вдача схиблена моя,

Погляд прелихий.

Розкіш пристрасно люблю.

Заглядаю в чарку;

Наймитів брутально б'ю

На близькім фільварку.

Не живу по-християнськи,

Топчу надмету.

В Господа не прошу ласки -

Вибрав суєту...



Звертається до волхвів:



Ви, волхви, звідкіль прибули?

Чом оселя ніби вулик?

А зоря кида проміння

І страх причаївся в сінях?

(Виштовхує з хати зорю. Та спокійно виходить...)



Володимир
(покірно):



Ми - з віддаленого Сходу.

Бога всі шукаєм.

Пережили жах, негоду -

Тужим бо за Раєм!



Ірод тоді до них (скрикуючи):




Йдіть у Вифлеєм мигцем,

Хоч довкола мла.

Не вертайтесь порожнем -

Забіжіть в палац.

Роз кажіть потом мені

Бачене, почуте.

Краще так, аніж у сні...

Чи мале обуте?



(Ірод покидає після того приміщення. Помалу за ним виходять мудреці, повертається зоря і стає поруч Гавриїла)



Бідняк Пилип:


Ой, вітаю вас усіх,-

Тих, кому огидний гріх...

Сидів якось на площі я,

Звичайно, у лахмітті.

Молодик, спершися, стояв,

Плащем накривши лікті.

І перехожим повідав

Про Спасове Різдво.

Розвіялись біль, сум, біда...

Стрічаймо торжество!



Багатій Семен:



Тривав бенкет. Всі пили, їли...

Був вечір. Вщухли сови.

Забіг слуга Степан до вілли

Й ось так тоді він мовив:



Подейкує люд, що сьогодні

Покинув небо Вишній.

Здригнувся світ напередодні.

Лишаймо справи лишні...



Не йняв спершу я, звісно, віри,

Моя родина - теж.

Та потім потай перевірив...

І здивувавсь. Авжеж!



Циган Мина (долучається до гурту пришвидшено та ледь посвистуючи):



Родом я із Закарпаття.

Маю спритну кицьку.

Закупляю всяке шмаття

В Чернівцях, Хмельницьку...

А зовуть її Снігурка.

Полюбля мишей...

Є у сумці шапка турка

Й ефективний клей.

За «десятку» все продам,

Пам'ятати буду.

Віднесу частину в храм...

Псові куплю буду...



Козак Яків
(піднявши вверх шаблю):



Чорнобривий, геть надвір!

Не бреши хоч нині!

Вдосталь вас прийшло з-за гір.

Мешкай в полонині.



(Виганяє його з господи, замахнувшись шаблею)



І тут появляється єврей Остап та й каже:



Всіх віта єврей старий.

Рідним стало місто Стрий.

Зичу зібраним комфорту,

Бо потрібен він достоту.

Міці й втіх тривких у нім.

Недругів хай звалить грім;

Щоб буяли льон, овес

Й в русі був залізний прес.



Яків Вернидуб:



Забирайсь подалі, жиде,

Та не заважай.

Не зібрались тут сновиди...

Де твій отчий край?

Зараз на меті не це.

Забирай «яйце-райце»!



(Його також випихає обережно на вулицю)




Максим (колишній атеїст):



Признаюся чесно всім,

Що не вірив в Бога.

Вже скінчився трагічний фільм...

Коле списом спогад.

Взнав, що Володар з висот

Станув на долину.

Новину впіймав народ...

Сумнів я покинув...



(І затим з'являються мудреці після відвідин стаєнки, співаючи куплет колядки «Нова радість стала»)



Василій:




Ладан, золото і миро

Богові вручили щиро.

Він жадав обняти нас...

І всміхавсь тоді якраз!



Нестор (радісно):


Врозтяж ослик там лежав,

Румигав баран.

Причвалало ведмежа.

Забавлявся Пан...



Володимир:


Цілувала ніжно

Мама пригрудча...

Пахло свіже сіно;

Воскова свіча

Оповилась німбом.

В полум'ї дрова...

Теж був мельник з хлібом

І ним частував...



Василій
(гучно):



Тож тепер ви прощавайте:

Їдемо назад!

В молитвах палких згадайте,

Знайте - Спас наш Брат.



Виходять дружньо. Відтак знову вбігає захекано правитель Ірод зі своїм вірним воїном Севастіаном, заявляючи:



Обманули волхви кляті...

Марно їх чекав в палаті.

Якби знав, подався б з ними,

Через це мов одержимий...

Обхопив досади гніт.

Я в суспільстві пустоцвіт?

Та розкаятись не хочу...

Віщунів своїх «замочу»

І отримаю азарт.

Не врятує тамтой цар...



Дає водночас воїнові страшну вказівку:



Воїне Севастіяне!

В голову вроїлись плани -

Виконай чимдуж наказ.

Істина сяка-така.

До двох літ убий дітей...

Згине хай отой юдей!

І нікого не жалій.

З іншими тривогу сій.

Згодом завітай до мене.

Чуєш слово це шалене?



Воїн:



Сповню, царю, твій наказ -

Тільки хлебну молока.

І візьму смертельну зброю.

Литись буде кров рікою...



Смерть
(входить сміючись, показуючи великі гострі зуби):



Я жахна, єхидна смерть.

Броджу із косою.

Можу посікти ущерть...

Часто миюсь кров'ю.

Відчиняю двері хат.

Будь-коли й без стуку.

Гріх тяжкий - мій рідний брат...

Він штовха в розпуку.

Невблаганна, як змія...

Дію часом підло.

Жде на всіх сира земля.

Стліє людське тіло...



(Обертається до остовпілого Ірода):



Іроде, до пекла марш.

Грайте похоронний марш!

(Якщо є можливість, позволяють умови, можна увімкнути на короткий час записану наперед мінорну мелодію похоронного маршу)



Ангел Гавриїл (весело):

Злого Ірода нема...

Мучиться у пеклі.

Мир і радість по домах...

Скрізь словечка теплі.

Бо Різдво - велика річ!

Колядуєм «Свята ніч».



(Опісля, поколядувавши, згуртовано виходять)


о. Миколай Микосовський, ЧСВВ

 2003 р.
смт. Брюховичі 

четвер, 17 грудня 2009 р.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ




(ПРОМОВА НА РАДІО ВАТИКАН, 2007 Р.)

Житгя святого Миколая овіяне різноманітними легендами. У той час як у християн його пам'ятають та вшановують як історичну особу, в інших країнах світу він став, на жаль, прообразом міфічної фігури Санта Клауса.

Святий Миколай вважається покровителем моряків, торговців, лучників, дітей та студентів. А також є патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Барранкілья (Колумбія).

За повір'ям, св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам - у дорозі, мореплавцям - на морі. Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився раз в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову...

Відомо, що він народився у лікійському місті Патарі (Мала Азія) близько 280 року у християнській родині. Його батьки, Феофан і Нонна, дали єдиному синові хороше виховання та освіту. Розповідають, що будучи ще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв...
Рідний дядько, єпископ патарський, зважаючи на богоугодність свого племінника, висвятив його потім у сан пресвітера. Коли за панування імператора Діоклeцiяна в Римській імперії почалися гоніння християн, святий Миколай, незважаючи на небезпеку, продовжував проповідувати Боже слово. На першому Вселенському Соборі у м. Нікеї святий Миколай показав себе як полум'яний ревнитель чистоти віри, виступив непримиренним борцем з єрессю Арія.

У невтомних трудах, подвигах та любові до Бога і ближніх пройшло все життя мирлікійського чудотвордя. Великий святитель помер 6 грудня 342 року. Святе тіло праведного мужа було поховане з почестями в соборній мирлікійській церкві.
1087 року, за часів царювання імператора Олексія Комніна, усвідомлюючи небезпеку з боку мусульман, що знищували у Малій Азії всі пам'ятники християнства, італійські купці перенесли нетлінні мощі святителя Ми¬колая з Мир до міста Барі (Південна Італія).

У християнських легендах і переказах життя милосердного добродійника описується як нескінченна низка блaroдіянь і чудес. Вважається, що і після праведної смерті святий Миколай продовжує творити чудеса. У численних народних творах чудотворець також боронить людей від стихійного лиха, є опікуном сиріт і тварин. Чорноморські рибалки, виходячи на про¬мисел, завжди брали із собою образ Миколая. Св. Миколай допомагав людям, особливо знедоленим, під час життя і продовжує це робити зараз. Тільки в невидимий спосіб. Він - взірець таких честот, котрі виявляють його велику любов до Господа Бога та ближнього. Саме на тих двох яскравих чеснотах "стоїть увесь закон та пророки". І це є суттю християнської досконалості. "Між багатьма великими чудами, - як писав св. Бонавентура, - найбільшим чудом був він сам...".

Святий Миколай належить до числа найбільш шанованих в Україні християнських святих. Свято св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті св. Миколая - перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона та римського Нептуна.

Уже в XI ст. в Київській Русі відзначали свято перенесення мощей Миколая з Мир до Барі - Теплого Миколи (9 травня за старим стилем), була складена церковна Служба, а згодом - і свято в пам'ять про його смерть (6 грудня). Ім'я цього великого чудотворця досить часто зустрічаємо в українській топоніміці та назвах храмів. Характерний приклад - м. Київ на початку XX сторіччя. Не раз, як довідуємося, мандрівники, в'їжджаючи зі сходу до золотоверхого міста, минали Микільську слободу, заходили до церкви св. Миколи у Передмостовій слобідці (нині гідропарк), на правому березі древнього Дніпра, за Ланцюговим (Миколаївським) мостом молилися Богові в каплиці св. Миколая. Далі, підіймаючись по Микільському узвозі, можна було зайти до церкви-ротонди Миколи Мирлікійського на Аскольдовій могилі (Миколай - християнське ім'я Аскольда), або до Микільського військового собору - шедевру українського бароко, що прикрашав Микільську площу, або ж до пустинно-Микільського монастиря на Микільській вулиці. На жаль, у роках "переможної ходи" войовничого атеїзму ці величні споруди було зруйновано. Не пощадили "богоборці" також церкви Миколи Доброго на Подолі, святого Миколая у Святошині... Нині в Києві вціліло лише декілька культових споруд, присвячених святому чудотворцю: церква Миколи Набережного та Миколи Притиска, Святомиколаївський собор Покровського монастиря та Миколаївський католицький костел.

Колись у давнину як і в інших заняттях, так і в купецтві істотна роль належала релігійним обрядам. Серед купців та мандрівників були популярними, зокрема, молитви до св. Миколая. Значну роль улюбленому святому також відведено в українській іконографії. Наприклад, є відомою нам ікона св. Миколая з київської церкви св. Миколи Набережного, з околиць Яворова (Львівщина), а точніше, з Успенської церкви Наконечного ікона "Св. Миколай з житієм". У Національному музеї м. Львова зберігається унікальна ікона св. Миколая Чудотворця (поч. XV ст.) з церкви св. Параскеви в Радружі. На цьому витворі мистецтва, між іншим, святий зображений до пояса, що було, як виринає з минулого, на той час певною рідкістю, адже найбільшого поширення тоді набув варіант з фігурою в ріст, оточеною з трьох боків клеймами. Наявні, безперечно, й інші зображення Божого угодника.

Св. Миколая вважають найдемократичнішим, найпростішим та доступним святим. Це немовби його загальна риса. У "Житті святих" о. Андрія Труха, ЧСВВ (т. 4) знаходимо ось що. У Львові під горою, де колись стояв славний княжий замок, стоїть церква св. Миколая. Оповідають, що одного дня до неї якось зайшов малий школяр і, ставши перед образом св. Миколи Чудотворця, залився слізьми. Він гірко плакав через те, що йому нелегко йшла у школі наука, хоч старався вдень та вночі сидіти над книжкою. Та, на щастя, він був таким юнаком, який знав, де можна знайти потіху - у храмі, на молитві перед образом великого святця. Подібно, як це робив здавна наш побожний народ. І святий чудотворець вислухав, звичайно, його палку молитву, скропивши серце доброго юнака росою небесної радості. Він згодом закінчив щасливо школу після декотрого часу засів у Львові на владичому престолі як митрополит Григорій Яхимович, визначний церковний і народний діяч...

У лівому притворі хорів Софійського собору в Києві зберігалася ікона Миколи Мокрого, про котру в літописі зафіксована така незвична чудесна подія. За князювання князя Всеволода (1078-1093) один киянин повертався з дружиною та немовлям з Вишгорода. У човні мати, заколисана дніпровими хвилями, задрімала, а немовля випало з її рук у воду і втопилося. У невимовній скорботі батьки звернулися з молитвою до святителя Миколая. І трапилося справжнє диво! Паламар Києво-Софійського собору знайшов зранку на хорах поруч ікони св. Миколая... мокру дитинку. Сотні киян прийшли подивитися на чудо і разом з ними нещасне подружжя, яке впізнало свого синочка. Від того часу і прославився той чудотворний образ св. Миколи, що дістав за це назву Мокрого. Сьгодні, як відомо, місцезнаходження ікони невідоме.

В Укpaїнi свято Миколая відзначають завжди урочисто. У цей день переважно не працюють, адже "Микола все бачить" і "гріха не подарує". У західних областях поширена традиція випікати спеціальне печиво «миколайчики» (від імені дивотвордя), яке вкупі з іншими подарунками, діти знаходять уночі під подушкою. Неслухняним можуть залишити палицю, як пересторогу на майбyтнє.

На Слобожaнщинi, до слова, кропили свяченою водою стайні, клуні та молилися:
"Святий Миколаю, заступнику, помилуй та охорони нас від усякого лиха".
У давнину на Миколи обов'язково варили пиво. Після свята Миколая в українських селах повсюди починали збиратися на так звані вечорниці.

Багато є в наших парафіях церков, присвяченим знаному святителеві. Його образ здавна мав місце на іконостасах та в різних українських оселях. Неодноразово св. Миколай згадується у наших церковних Богослуженнях. Навіть кожний четвер тижня присвячений йому разом з апостолами. Вельми знана українцям пісня «О хто, хто Миколая любить». До нього линуть часто щирі молитви у численних життєвих потребах. На його подарунки охоче очікують українські діточки, часом і дорослі...

Варто ще згадати, що ймення «Миколай» та всі йому подібні походять з коренів грецьких слів - «ніке» (перемога) і «лаос» (народ). Тому пам'ятаймо завжди за цього великого Божого угодника-чудотворця, особливо у скрутних хвилинах-випробуваннях, бурях земного життя, звертаймося радо до небесногог заступника у своїх молитвах, і з ним ми обов'язково переможемо те все, що підступно відводить нас від небесної домівки.

суботу, 5 грудня 2009 р.

Невже це все можна назвати гріхом?

Ще раніше стикнувся був в інтернеті ось із цим так званим «списком гріхів», який не може викликати подиву чи сміху.

«Їла крадькома від інших»
«Дивилась у храмі на годинник»
«Вставала їсти і пити вночі»
«Плювала і смаркалась на підлогу у приміщеннях»
«По дорозі в церкву заходила в магазин»
"Працювала перукарем"

І т.д. Начебто те все стосується тільки жінок. Тобто є якісь виключно «гріхи жіночі». Але якщо перелік стосується тільки монахинь, то все одно це, як на мене, є з області фанатизму та нездорової примітивної релігійності. До цього принаймні спонукає...

Дивує, що там усе змішано в один «сніп» - етикет, духовність, мало не психологія і т. д. Подрібнено аж забагато. Це все виконати буде людям, приналежним до Церкви, просто не під силу. Та й твердять, що Російська Православна Церква бере твори св. Отців із перших століть, певні речі, що стосуються лише ченців, накидаючи їх мирянам, виховуючи серед них фанатиків. Але і в Отців Церкви подібне важко знайти, що подається в перелікові на поданому веб-ресурсі. Невже він фальшивий? Хоча я зустрічав схожі «премудрості» серед представників Православної Церкви не раз і не два… Хто бажає, то ось є також мова про маразм від старців у Почаєві.

Є етикет, культура людини, духовність, виховання… І деколи варто розрізнити ці речі, щоб гріх дійсно був гріхом. Гріх, зокрема важкий, є найперше провиною проти Бога та ближнього, духовним злом, вбивцею Божої ласки…

Такі дивацтва тільки компрометують наше християнство, особливо в очах різних атеїстів!

пʼятницю, 4 грудня 2009 р.

Одні пішли від мавпи, кенгуру, інші - від Божої премудрості?!

Як не дивно, є на біло-чорному світі чимало «героїв», які переконані в тому, що вони нібито походять від мавпочки. Від мавпи безкультурної, без абстрактного мислення, невмирущої душі, здатності відрізняти добро від зла тощо. Сам з такими, бувало, стикався, зокрема тоді, коли провадив різні дискусії - з атеїстами, особливо войовничими, на їхньому найбільшому атеїстичному сайті України. Назви наводити не буду. Щоб хтось «не впав у спокусу».

Коли хтось подібно вважає, це його проблеми, однак для мене це виглядає найперше смішним і дивовижним. Коли цілком заперечується роль Творця-Абсолюта у формуванні людини, світу…

Стосовно питанння розумної, а не хибної еволюції, цікаво звучить тут по темі думка св. Августина, знаного вчителя нашої Вселенської Церкви: "По-моєму, Бог на початку створив усі істоти разом, деякі в закінченому вигляді, а деякі в їхній основі. Він уклав певні енергії в лоно природи, наче насіння в саму хвилину творення. В насінні дерева з'єднане все, що має згодом розвинутись. Таким же способом, коли Бог зразу створив усі речі, у світі містилося вже все те, що земля від того часу вивела...".

Також о. П. Тівольє у книзі "Споконвічні проблеми" зазначає те, що вказівки на еволюцію у світі живих істот не є позбавленими свого значення, навіть коли механізм тієї еволюції залишається для нас ще незрозумілий... Бо, для прикладу, спочатку в людського зародка утворюється 29 пар зачаткових ребер, і тільки 12 із них залишається. Серце людини спершу схоже на вигляд простої трубки, проте згодом у ньому появляються дві порожнини і лишень пізніше - обидва вушка...

Вчімося еволюцію розуміти правильно, не у безглуздий спосіб, атеїстичний, а у спосіб, згідний із Божою премудрістю, знаючи твердо, що нема і не буде жодних доказів переходу з одного виду в інший. Бо й кожна тваринка створена абсолютно у своєму окремому роді. Алогічним виглядатиме, наприклад, непідтверджене чиєсь твердження, що, мовляв, німа риба плавала собі спокійно у воді. Потім її викинула вода на берег, і вона перетворилася у співучу пташку… Що за "чудеса" такі протиприродні поза Богом? Але чому зараз такого нема ніде, ні в минулому столітті не було? Чому й нині з волохатих мавп не виникають нові «люди»? Дивує, що подібних небилиць також навчають і тепер дітей у наших школах із біології… Невже й за цим стоять масони?

Хто відкидає втручання Бога у раціональний еволюціоністичний потік, програє, адже не один науковець зауважує у всесвіті «великий план», за яким Хтось обов’ язково стоїть. І вдосталь учених вірили в Господа. Іван Климишин, доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН вищої школи України, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка написав, для прикладу, про це навіть книгу під промовистою назвою "Вчені знаходять Бога". Ось дещо написано про цю світлу людину http://nt-creaz.org.ua/data/press/g-kor-Klymyshyn.htm

Життям світу, як відомо, керує завжди розумна Думка, тобто Всевишній, а доказів цього пребагато! Вистачає заглибитися в себе, астрономію, фізику...

Особисто приймаю "еволюцію", але найперше еволюцію духа, а не тіла, від "старого Адама" до "нового", від гріховності до святості, зрештою, до самої божественної особи Христа... Інше, тобто коли говориться про якихось мавп-людей, від лукавого! Тільки людина релігійна по своїй природі і має здатність керуватися розумом, вірити, спасатися! Однак інколи через свою поведінку може уподібнитися до певних тварин, що керуються тільки сліпим інстинктом.

Щодо дарвінізму, дядька Дарвіна, то теорію, гіпотезу цього відомого вченого було хитро перекручено в радянські сумнозвісні часи. Насправді Дарвін був, як мені відомо, віруючим (хоча про автентичність його поняття про Бога ще можна подискутувати), і тільки начебто припустив, що міг існувати якийсь спільний предок людини та мавпи… Ну, і далі міркував про це у визначеній мірі. А безбожники всякі його дослідження, наукові пошуки просто перекрутили.

Звичайно, Церква може признавати те, що у процесі різних природних катаклізмів не раз слабші види гинули, а виживали сильніші. Але те, що хтось "пішов" від дурної мавпи, - це абсурд.

Є, до слова, ще одна свіжа версія походження людини від австралійських учених: від... кенгуру http://science.compulenta.ru/382482

Потім, мабуть, ще хтось щось придумає, адже людська фантазія не раз може аж зашкалювати. Та якусь тваринку до гідності людини не прирівняти! Хто гарно навчився стрибати, то може й нагадувати кенгуру, коли не думає тощо...

Ще на тему креаціонізму www.creation.webzone.ru

середу, 2 грудня 2009 р.

Правдива окраса жіноцтва



"Краса - змагання до досконалості" (Леся Українка).

Чи не всі в дочасному житті хочуть виглядати красивими тілесно, щоби могти, певною мірою, приваблювати інших, зокрема дівчата, жіноцтво... Причепурюються, одягають різні коштовності, принадні сукні, фарбуються по-різному, беруть радо участь у так званих прилюдних конкурсах краси та хочуть у них бути найпершими та найкращими... Конкуренція дається взнаки. Декотрі з багатих вдаються, як відомо, до пластичної хірургії, немовби повертаючи собі на певну мить невічну тут молодість. Явний приклад вже покійний нині американський співак, ідол численного люду, − Майкл Джексон, який просто був одержимий манією зовнішньої краси... Але це так, між іншим.

Не одному Господь дає цю земну красу, адже Сам є весь у найкращих якостях, які тільки можуть бути.

Але чи головна тільки зовнішня принадність на землі? Звісно, що - ні. Виглядає не раз досить парадоксально, коли хтось зосереджується суціль тільки на зовнішньому аспекті, забуваючи за чесноту (постійний нахил до доброго) за працю над собою, постійне прямування до вершині досконалості. Маємо тоді немовби справжню духовно-моральну катастрофу, далеку від світла небесних висот! Загальне покликання до святості стосується кожного без винятку. Це так само надає сенс життю під сонцем. І саме так будеш правдиво подобатися іншим, навіть якщо ніс, губа чи зачіска будуть трохи нетакими, як це до кінця хочеться...

Душа, безперечно, теж потребує своєрідної краси, тобто світлого одягу доброти, терпеливості, лагідності, вірності тощо... І внутрішня краси людини творить її могутнє багатство, що ніколи не підведе.

А пишу це тому, бо просто згадав собі слова про жінок, зокрема із Апостола св. Павла до учня Тимотея. Знаний у християнському світі святець згадує в листі, що, мовляв, він хоче, щоб жінки молилися у пристойному одязі, прикрашали себе сором’язливістю, скромністю, не заплітанням волосся, не золотом-перлами та дорогоцінними шатами, проте добрими ділами, як це личить жінкам, які визнають благочестя (пор. 1 Тим. 2, 9-10). Краса також існує у простоті, як ще кажуть на білому світі. Тільки окраса наших благородних душ врятує світ від різноманітного гріховного бруду. Тільки ця краса спасе світ!! І це може заодно послужити відповіддю Достоєвському...

Безумовно, зараз не той час, що був колись, у котрім жив і проповідував вищезгаданий апостол Павло, холерик за темпераментом, як каже дехто зі знавців св. Писання, бо ж треба виглядати якось по-людськи, по-сучасному дещо, однак це все, перелічене у Книзі книг (Біблії), залишається й надалі очевидною невмирущою істиною. Головне не переборщити тут. "Est modus in rebus", - як твердив у своїх "Сатирах" древній Горацій, що у перекладі з латини означає - "є міра в речах". Доцільно пам'ятати, що губна помада, лак для волосся, різні вінки на голівоньку, французькі духи і т. д. ніколи не замінять найціннішого – досконалості життя або святості.

Під завісу цих коротких роздумів ще наведу в контексті теми слова, глибокого змісту, Вільяма Шекспіра, який сказав колись наступне: «Гарні ноги рано чи пізно стануть спотикатися, горда спина зігнеться, чорна борода посивіє; кучерява голова облисіє, прекрасне обличчя вкриється зморшками; глибокий погляд потьмяніє, але добре серце подібне до сонця та місяця, і навіть швидше до сонця, ніж місяця, бо воно сяє яскравим світлом, ніколи не змінюється і завжди прямує правильним шляхом".

Неодна колишня краса вродливих дівчат земної кулі тепер рясніє дорожнім пилом...

Отже, висновки за вами. Такі були приватні думки. :)