вівторок, 16 березня 2010 р.

ВДИВЛЯЮЧИСЬ У ХРИСТОВІ РАНИ



З Біблії знаємо, що вагому місію відкуплення людського роду Ісус довершив саме на хресті. У спасительній смерті Месії особливо сповнене пророцтво про стражденного Господнього Слугу (пор. Іс 53, 3-8). Сам Христос розкриває сенс власного життя і смерті у світлі Божого Слуги (пор. Мт 20, 28). Хрест Христовий став символом спасіння.

Спасителеві рани є неначе дзеркалом, в якому Божий люд бачить смисл земного тимчасового існування. Коли одного разу Ісус Христос об'явився у 1866 р. у Франції молодій черниці Марії Марті Шамбон, яка, будучи простою селянкою, не вміла ні читати, ні писати, то закликав її віддавати належну шану Його святим ранам, поширюючи до них набоженство. Церква цього об'явлення не підтвердила, але й не заперечила...

З давніх-давен вірні Божі угодники палко задивлялись у глибинність Спасителевих ран з метою зміцнення свого духовного життя. Святий Лаврентій мовить: "Коли Христос жертвується на престолі (тобто під час Служби Божої), то Він вказує Небесному Отцеві на рани Свого Пресвятого Тіла й просить, щоб через них Небесний Отець охоронив людей від вічних мук...".

Спомином смерті й воскресіння Ісуса Христа є Тайна Пресвятої Євхаристії, яка продовжує в ході історії Його відкупительну жертву, яка зробила можливим спасіння через перемогу над гріхом.
"Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була па Ньому, і Його ранами ми вилікувані", – підкреслює старозавітній ізраїльський пророк Ісая (Іс 53, 5).

Усе Ісусове життя було жертвуване Отцеві. Єдина й остання жертва – це Його смерть. Як навчав Тридентський Собор (1545-1563 рр.), "Своїм найсвятішим терпінням на дереві хреста Він заслужив нам оправдання...". Свята Роза Лімська каже: "Поза хрестом немає іншої драбини, щоб піднестися до неба".

Святий Вернард твердив: "З довір'ям черпаю з ран Господа те, чого лишень мені забракне, бо в них міститься велике милосердя". "Коли мене напастує зла думка, - говорить великий учитель Церкви св. Августин, - я звертаюся до Христових ран; коли вогонь пристрастей пронизує мене, гашу його згадкою про Христові рани, і в усіх моїх терпіннях та противностях не знайшов я успішнішого засобу, як Христові рани. У них спочиваю безпечно й спокійно, без страху й журби...".

Христові рани, що є джерелом Божого милосердя, ощасливлюють людей вже тут, на землі. Богобоязні християни відрікаються від себе самих, наслідуючи Ісуса Христа у хресті-терпінні та поєднуючи свої болі з Його стражданнями. Святий Фрапциск Салезій говорить: "Люди кра¬ще служать Богові своїми стражданнями, ніж ділами".

Яскравим взірцем цього є італійка Венедикта Б'янкі Порро, яку здолали замолоду численні хвороби: вона стала під час життя немовби живим знаком Христового хреста... Крім різних недуг, дівчина в розквіті сил стала сліпою, глухою і ще до того спаралізованою... На день її народження мати подарувала їй у клітці пташку і звернулася до неї зі словами: "Донечко, зараз ця пташина в клітці, як і ти...". "Ні, мамо, -заперечила Венедикта, - я ніколи не була такою вільною до того часу, як стала нерухомою...". її останніми словами перед відходом до Господа були: "Дякую Тобі, Боже".

Терпіння ведуть до спасіння. Без них немає справжньої радості, без жертви немає тріумфу... Терпеливо переносячи всі терпіння, ми, християни, спасаємося. Між іншим, у книзі Томи Кемпійського "Наслідування Христа" Господь звертається до Свого слуги словами: "Коли хочеш зі Мною панувати, неси хрест зі Мною. Бо одні лише слуги хреста знаходять дорогу до життя і правдиве світло...". Тому завжди горнімось серцем до хреста Спасителя.

Святий апостол Павло, богослов хреста, каже: "Слово про хрест - глупота тим, що погибають, а для пас, що спасаємося, сила Божа" (1 Кор 1, 18). Нашою хвалою мусить бути лише хрест (пор. Гал 6, 14).

Господній хрест вручають новикам (ченцям початківцям) після облечин, аби вони як богопосвячені особи постійно мали перед очима Христові страждання та смерть і вчились разом з Ним терпіти...

Ми повинні, особливо в час Великого посту, вмерти разом з Ісусом, аби згодом з Ним воскреснути. "Знай, - пише св. Іван Золотоустий, - що не можна інакше осягнути Небесне Царство, як тільки через хрест. Нехай з нашої свідомості повіки не зникає хресний Христовий шлях, Його страждання і смерть. Просімо невтомно в Бога, щоб увесь світ повернувся лицем до цілющих та життєдайних Христових ран.

четвер, 4 березня 2010 р.

НАУКА ПРО ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПІСТ


«Що полум'я вогню в сухих дровах, те й тіло з наповненим черевом» (Преп. Ісаак Сирійський).


Як нам відомо, ми покликані в житті до святості, а саме - до сповнення волі Всевишнього, від Котрого ми залежні на землі чи не в усьому. Просто необхідно ставати перед Господом, відчувати Його всюдиприсутність і могутність і також застановлятися у сприятливий час над своїм духовним станом, здоров'ям душі тощо. Призадумаймося тепер разом над такою духовною дійсністю як благодать посту у світлі Господнього вчення.

Святий піст як подвиг душі та тіла має немало дефініцій, тобто визначень. Загальновідома - це утримання людини від їжі та напоїв і від статевих стосунків один або більше днів... Праведний Ілля Екдик, як дізнаємося з джерел християнського Сходу, мовить ось що: «Дехто ревно пильнує, які наїдки він споживає, та занедбує слова, що виходять з його уст». Як навчав Еклезіяст, ці люди не вміють «вирвати гнів із серця і похіть з плоті (Проп. 11, 10), а саме через це здобуваємо чистоту серця, яке оновлює Святий Дух.... Нехай твоє черево горить від убогості наїдків, а серце нехай пригнічує погамованість язика. Тоді твої сили - пожадлива і дратівлива - завжди слугуватимуть добру...».

Варто в сучасному світі, часто бездуховному, оцінити належним чином роль посту як такого. Душа потребує очищення, звільнення від різних життєвих тягарів, гріхів... Відомо бо, що так звана непоміркованість у їжі і питті - немовби матір усіх пристрастей. Її причиною стає вироблена звичка. Наслідком, за деким зі східних отців, є нечистота, жорстокість серця, сонливість, погані думки, лінивство, порожні розмови, непослух, притемнення розуму, пустохвальство, осквернена молитва і т. д. Ситуація не з кращих.

Немале, отже, значення посного подвигу на релігійній площині, зокрема у християнстві. Якщо заглянути в минуле, можна побачити, що піст у різних вимірах існував завжди. Різними можуть бути його мотиви, як наприклад, аскетизм, потреба внутрішнього очищення, певна жалоба, благання серця...

У святому Писанні, цьому вічному Божому Слові, знаходимо вказівки на глибокий сенс постів, а також приписи щодо їх дотримання. Згідно з Біблією, дотримання посту поряд з молитвою і милостинею виражає покору, надію і теж любов людини до Господа Бога. Як читаємо у «Словнику біблійного богослов'я», щоб могти жити абсолютно повним релігійним життям, людська душа відчуває потребу в окремих актах і визначених діях з боку тіла. Піст, що є завжди в поєднанні з банальною молитвою, виражає покору людини перед Творцем - «постити» означає «вмертвляти самих себе» (пор. Лев 16, 29). Тобто піст не є суто якимось аскетичним подвигом, адже не має тільки на меті допровадити людину до стану релігійної чи психологічної екзальтації, хоча в історії релігії знане так само й таке розуміння явища посту. «Справжній піст - це віддалення від себе злого, здержливість язика, стримання себе від гніву, здавлення в собі лихих пожадань, обмови, брехні, кривоприсяги. Бути вільним від тих речей - це справжній піст. І саме в цьому лежить добро посту» (св. Василій Великий, Про піст 2).

В юдейському культі відомий «великий піст» у День Очищення (пор. Ді 27, 9), -- одна з умов належності до Господнього народу (пор. Лев 23, 29). Були також інші загальні для всіх пости в річниці всенародних нещасть. Крім того, євреї ще постили зі спонук особистої благочестивості (пор. Лук 2, 37). Учні Івана Христителя та фарисеї (пор. Мк 2, 18), дехто з них два рази на тиждень (пор. Лк 18, 12), намагалися виконати одну з необхідних умов досягнення праведності за взірцем закону, котру передбачали старозавітні пророки. Ісус Христос, як випливає з Писання, не приписував своїм учням постити (пор. Мк 2, 18). Проте так чинив не тому, що піст ігнорував чи мав бажання його повністю скасувати, бо ж Він прийшов на землю закон якраз доповнити, вивершити. Задля цієї мети Спас забороняє хвалитися праведністю у прилюдний спосіб і закликає, натомість, досягти її вершин (пор. Мт 5, 17; 6, 1). Божий Син вказував на відмову від багатства (пор. Мт 19, 21), утримання плоті (там же, 19, 12), а зокрема на самовідчуженні, щоб нести вдало за Ним свій хрест (пор. Мт 10, 38). Сорок днів на пустелі постив сам Господь Ісус...

Через добре та водночас розумне практикуванні посту усуваємо з душі наші гріхи, що, наче злоякісні пухлини, її наскрізь нищать. «У пості, - як стверджує св. Іван Золотоустий, - перебуває страх Божий, а плоди його - святість, непорочність, довір'я до Бога, небесне царство, життя вічне...». Піст виступає в житті християнина як матір всяких благ, вчитель чесноти та є теж міцною захороною серця від диявольських спокус, що не раз приближаються до хиткої людини...У житті з Богом, Його святою ласкою, практика посту, що проганяє грішні міркування, робить розум світлим, серце - чистим, а тіло - здоровим. Звідси випливає й те загальноприйняте, що, мовляв, у здоровому тілі здоровий дух. Автентичний піст, за християнською доктриною, не може обмежитися простою дієтою, хоч і вона часами потрібна, особливо тоді, коли це назначає лікар-фахівець. Подвиг посту вкупі з молитвою також є досить добрим допоміжним засобом при різних екзорцизмах - вигнаннях з людей нечистих духів. Так голосить св. Письмо.

У книзі щодо цієї проблематики о. Назара Заторського «Піст і трапеза в духовному житті», де він звертається по-особливому до духовно-антропологічного аналізу трапези і посту у традиції Східної Церкви на прикладі вчення св. Йоана Ліствичника, піст теж окреслений, крім інших важливих аспектів, у контексті мовчанки, бо посник приходить і до неї, в рамках чистоти, тому що той, хто ослаблений чи голодний буде насамперед думати не про еротичне, для прикладу, задоволення, а щось протилежне. Посників заполонює духовний бік життя - покаяння, молитва, через що вони навіть можуть не відчувати голоду. Розсудливий піст приносить людській душі нове бачення світу, нові горизонти й перспективи...

Людина зі своїм мисленням перемінюється. Стає кращою перед небом. Часто через уникання гріхів міняється її ієрархія вартостей. Доречно ще й згадати тут те, що дотримання посту непозбавлене цілковито ризику формалізму, котрий осуджували пророки (пор. Ам 5, 21; Єр 14, 12); небезпеки гордині і пихи, якщо постять напоказ (Мт 6, 16). Правдивий богоугодний піст, має поєднуватися з любов'ю до Господа ближнього, огортати благодаттю Бога все наше життя та нести в собі пошук праведності (пор. Іс 58, 2-11). Небесний Батько любить такий піст, коли, як бачимо, розбиті кайдани несправедливості, пригноблені відпущені на волю, як кожне ярмо зламане, коли люди діляться з голодними своїм хлібом, як бідних чи безпритульних заводять до хати, вдягаємо нагих, тобто коли виявляємо власну віру добрими нелицемірними ділами. У цьому й полягає логіка і мудрість посту християнина.

Важко мені чомусь збагнути тих людей, які наприклад, люблять вельми вживати в побуті частенько спиртне, однак як приходить Великодній піст, знаходять у собі попри все дрібку сили волі, щоб не пити (курити часом теж), одначе як настає свята Пасха (Великдень), то відразу надолужують протягом Світлого тижня й іншої частини життя... Починаються знову п'янки, бійки, матюки, сварки, зневаги... Хіба ж це великий подвиг? От якби помалу та й повністю звільнитися від пагубної пристрасті (-ей).
Тому не забуваймо над собою працювати, просити у Всевишнього міці та ласки витримати в доброму до кінця, щоб наше життя мало сенс. Є доброю ще згадка про смерть, що теж належить до «Божої аптеки», є, так би мовити, своєрідним ліком проти непоміркованості в їжі та питті. Нехай же час посту у визначених частинах року і не тільки (!!) наближає душу-серце до святості і до солодкого Джерела Божої Любові. Амінь.