четвер, 17 грудня 2009 р.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ




(ПРОМОВА НА РАДІО ВАТИКАН, 2007 Р.)

Житгя святого Миколая овіяне різноманітними легендами. У той час як у християн його пам'ятають та вшановують як історичну особу, в інших країнах світу він став, на жаль, прообразом міфічної фігури Санта Клауса.

Святий Миколай вважається покровителем моряків, торговців, лучників, дітей та студентів. А також є патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Барранкілья (Колумбія).

За повір'ям, св. Миколай є «старшим» серед святих: опікується воїнами, перевозить душі померлих на «той світ», володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагаючи бідним у скруті, мандрівникам - у дорозі, мореплавцям - на морі. Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився раз в церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову...

Відомо, що він народився у лікійському місті Патарі (Мала Азія) близько 280 року у християнській родині. Його батьки, Феофан і Нонна, дали єдиному синові хороше виховання та освіту. Розповідають, що будучи ще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв...
Рідний дядько, єпископ патарський, зважаючи на богоугодність свого племінника, висвятив його потім у сан пресвітера. Коли за панування імператора Діоклeцiяна в Римській імперії почалися гоніння християн, святий Миколай, незважаючи на небезпеку, продовжував проповідувати Боже слово. На першому Вселенському Соборі у м. Нікеї святий Миколай показав себе як полум'яний ревнитель чистоти віри, виступив непримиренним борцем з єрессю Арія.

У невтомних трудах, подвигах та любові до Бога і ближніх пройшло все життя мирлікійського чудотвордя. Великий святитель помер 6 грудня 342 року. Святе тіло праведного мужа було поховане з почестями в соборній мирлікійській церкві.
1087 року, за часів царювання імператора Олексія Комніна, усвідомлюючи небезпеку з боку мусульман, що знищували у Малій Азії всі пам'ятники християнства, італійські купці перенесли нетлінні мощі святителя Ми¬колая з Мир до міста Барі (Південна Італія).

У християнських легендах і переказах життя милосердного добродійника описується як нескінченна низка блaroдіянь і чудес. Вважається, що і після праведної смерті святий Миколай продовжує творити чудеса. У численних народних творах чудотворець також боронить людей від стихійного лиха, є опікуном сиріт і тварин. Чорноморські рибалки, виходячи на про¬мисел, завжди брали із собою образ Миколая. Св. Миколай допомагав людям, особливо знедоленим, під час життя і продовжує це робити зараз. Тільки в невидимий спосіб. Він - взірець таких честот, котрі виявляють його велику любов до Господа Бога та ближнього. Саме на тих двох яскравих чеснотах "стоїть увесь закон та пророки". І це є суттю християнської досконалості. "Між багатьма великими чудами, - як писав св. Бонавентура, - найбільшим чудом був він сам...".

Святий Миколай належить до числа найбільш шанованих в Україні християнських святих. Свято св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті св. Миколая - перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона та римського Нептуна.

Уже в XI ст. в Київській Русі відзначали свято перенесення мощей Миколая з Мир до Барі - Теплого Миколи (9 травня за старим стилем), була складена церковна Служба, а згодом - і свято в пам'ять про його смерть (6 грудня). Ім'я цього великого чудотворця досить часто зустрічаємо в українській топоніміці та назвах храмів. Характерний приклад - м. Київ на початку XX сторіччя. Не раз, як довідуємося, мандрівники, в'їжджаючи зі сходу до золотоверхого міста, минали Микільську слободу, заходили до церкви св. Миколи у Передмостовій слобідці (нині гідропарк), на правому березі древнього Дніпра, за Ланцюговим (Миколаївським) мостом молилися Богові в каплиці св. Миколая. Далі, підіймаючись по Микільському узвозі, можна було зайти до церкви-ротонди Миколи Мирлікійського на Аскольдовій могилі (Миколай - християнське ім'я Аскольда), або до Микільського військового собору - шедевру українського бароко, що прикрашав Микільську площу, або ж до пустинно-Микільського монастиря на Микільській вулиці. На жаль, у роках "переможної ходи" войовничого атеїзму ці величні споруди було зруйновано. Не пощадили "богоборці" також церкви Миколи Доброго на Подолі, святого Миколая у Святошині... Нині в Києві вціліло лише декілька культових споруд, присвячених святому чудотворцю: церква Миколи Набережного та Миколи Притиска, Святомиколаївський собор Покровського монастиря та Миколаївський католицький костел.

Колись у давнину як і в інших заняттях, так і в купецтві істотна роль належала релігійним обрядам. Серед купців та мандрівників були популярними, зокрема, молитви до св. Миколая. Значну роль улюбленому святому також відведено в українській іконографії. Наприклад, є відомою нам ікона св. Миколая з київської церкви св. Миколи Набережного, з околиць Яворова (Львівщина), а точніше, з Успенської церкви Наконечного ікона "Св. Миколай з житієм". У Національному музеї м. Львова зберігається унікальна ікона св. Миколая Чудотворця (поч. XV ст.) з церкви св. Параскеви в Радружі. На цьому витворі мистецтва, між іншим, святий зображений до пояса, що було, як виринає з минулого, на той час певною рідкістю, адже найбільшого поширення тоді набув варіант з фігурою в ріст, оточеною з трьох боків клеймами. Наявні, безперечно, й інші зображення Божого угодника.

Св. Миколая вважають найдемократичнішим, найпростішим та доступним святим. Це немовби його загальна риса. У "Житті святих" о. Андрія Труха, ЧСВВ (т. 4) знаходимо ось що. У Львові під горою, де колись стояв славний княжий замок, стоїть церква св. Миколая. Оповідають, що одного дня до неї якось зайшов малий школяр і, ставши перед образом св. Миколи Чудотворця, залився слізьми. Він гірко плакав через те, що йому нелегко йшла у школі наука, хоч старався вдень та вночі сидіти над книжкою. Та, на щастя, він був таким юнаком, який знав, де можна знайти потіху - у храмі, на молитві перед образом великого святця. Подібно, як це робив здавна наш побожний народ. І святий чудотворець вислухав, звичайно, його палку молитву, скропивши серце доброго юнака росою небесної радості. Він згодом закінчив щасливо школу після декотрого часу засів у Львові на владичому престолі як митрополит Григорій Яхимович, визначний церковний і народний діяч...

У лівому притворі хорів Софійського собору в Києві зберігалася ікона Миколи Мокрого, про котру в літописі зафіксована така незвична чудесна подія. За князювання князя Всеволода (1078-1093) один киянин повертався з дружиною та немовлям з Вишгорода. У човні мати, заколисана дніпровими хвилями, задрімала, а немовля випало з її рук у воду і втопилося. У невимовній скорботі батьки звернулися з молитвою до святителя Миколая. І трапилося справжнє диво! Паламар Києво-Софійського собору знайшов зранку на хорах поруч ікони св. Миколая... мокру дитинку. Сотні киян прийшли подивитися на чудо і разом з ними нещасне подружжя, яке впізнало свого синочка. Від того часу і прославився той чудотворний образ св. Миколи, що дістав за це назву Мокрого. Сьгодні, як відомо, місцезнаходження ікони невідоме.

В Укpaїнi свято Миколая відзначають завжди урочисто. У цей день переважно не працюють, адже "Микола все бачить" і "гріха не подарує". У західних областях поширена традиція випікати спеціальне печиво «миколайчики» (від імені дивотвордя), яке вкупі з іншими подарунками, діти знаходять уночі під подушкою. Неслухняним можуть залишити палицю, як пересторогу на майбyтнє.

На Слобожaнщинi, до слова, кропили свяченою водою стайні, клуні та молилися:
"Святий Миколаю, заступнику, помилуй та охорони нас від усякого лиха".
У давнину на Миколи обов'язково варили пиво. Після свята Миколая в українських селах повсюди починали збиратися на так звані вечорниці.

Багато є в наших парафіях церков, присвяченим знаному святителеві. Його образ здавна мав місце на іконостасах та в різних українських оселях. Неодноразово св. Миколай згадується у наших церковних Богослуженнях. Навіть кожний четвер тижня присвячений йому разом з апостолами. Вельми знана українцям пісня «О хто, хто Миколая любить». До нього линуть часто щирі молитви у численних життєвих потребах. На його подарунки охоче очікують українські діточки, часом і дорослі...

Варто ще згадати, що ймення «Миколай» та всі йому подібні походять з коренів грецьких слів - «ніке» (перемога) і «лаос» (народ). Тому пам'ятаймо завжди за цього великого Божого угодника-чудотворця, особливо у скрутних хвилинах-випробуваннях, бурях земного життя, звертаймося радо до небесногог заступника у своїх молитвах, і з ним ми обов'язково переможемо те все, що підступно відводить нас від небесної домівки.

Немає коментарів:

Дописати коментар