понеділок, 12 жовтня 2009 р.

Проповідь на 18-ту неділю після зіслання Св. Духа (Лк. 5, 1-11)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі браття зі сестрами!

Знамените озеро Галилеї відоме під трьома такими назвами: Галилейське море, Тиверіядське море та Генесаретське озеро. Бачимо, що в цьому уривкові з Євангелія від євангелиста Луки воно фігурує саме як «озеро Генесаретське». Його довжина 21 кілометр, у широких місцях досягає 12 км. Нині (не як колись у часи Ісуса Христа) це озеро не користується великою популярністю, проте раніше на його берегах було роз положено дев'ять міст з населенням не менше 15 тисяч жителів на кожне. Генесарет – назва прекрасної рівнини, що простягається на західному боці озера. Земля тієї рівнини досить плодюча. Це так з історично-географічного аспекту, але нас цікавить найперше духовна суть чудесної ловлі риби і могутність у тому Господа Христа.
Ісус проповідував у синагозі, тепер же Він голосить Добру Новину на березі озера. Та наближається час, коли двері синагоги для Нього будуть закриті, і церквою для Спасителя стане неначе берег озера або дорога, а Його кафедрою – човен. Христос буде у всіх місцях, де охочий люд Його слухатиме. Коли двері синагоги для Нього зачинилися, Він звернувся до народу на великих дорогах.
В цій сьогоднішній частині св. Писання наведено три умови, при яких може здійснитися чудо:
1) Зрячі очі. Для людини потрібні очі, котрі б дійсно могли бачити, адже вдосталь людей бачили, наприклад, як пар піднімає покришку котла, однак тільки Джеймс Уатт та Ползунов побудували для суспільного добра парову машину. Чимало бачило, як падає додолу яблуко з яблуні, проте лишень Ісаака Ньютона вид яблука в такому стані підштовхнув на думку про закон тяжіння. Для ока, яке здатне правдиво бачити – світ є повний різних чудес…
2) Заповзятливість. Коли Божий Син запропонував євангельським рибакам закинути їхні сіті, яким би втомленим Симон (Петро) не здавався, він був, як бачимо, готовий спробувати щастя ще раз. Нещастя багатьох людей, як підтверджує теж і біблійний коментатор Барклі, полягає в тому, що вони, мовляв, складають руки, коли їм треба було всього-на-всього тільки одне зусилля...
3) І нарешті, чи не найголовніше, – віра. Готовність вчинити те, що виглядає безнадійним. Ніч, час риболовлі, уже позаду, всі обставини здавалися несприятливими для цього діла, зате Симон-Петро у суті справи мовив: «Нехай обставини і проти нас, але на Твоє слово ми постараємось знову».
Доволі часто ми вичікуємо, бо несприятливим є теперішній час. Якщо б хтось із нас чекав ідеального (а на землі, звичайно, нема нічого ідеального на людському рівні, навіть у Церкві) стікання обставин, ми б тоді взагалі ніколи не розпочали жодного діла. Якщо хочемо в житті чуда, то маємо повірити божественному Спасителеві на слово, коли Він закликає нас зробити щось неможливе… Це має статися відповідно до нашої міцної та палкої віри.
Багата ловля риб (ця символічна розповідь) відноситься, між іншим, якраз послаництва апостола Петра (найпершого Папи) до людей. Коли він діє за дорученням і владою Христа, відчаливши на глибінь, то має впору успіх на противагу до ситуації, в котрій залишений сам на себе та не може впоратись із нагальною проблемою. Тут знаходимо, згідно з Лукою, мову про покликання перших учнів, а насамперед – Петра, якому Спас доручив окрему місію під сонцем... Як не як, наявна Петрова віра до Ісуса, вкупі з довір'ям і зважений послух. І в його човен увійшов Господь, хоч був там ще один.
Якось один чоловік пожалівся проповідникові на те, що він неспроможний вірити… Проповідник, не стараючись його по-різному переконувати, написав на шматкові паперу наступне питання: «Кому це ти не можеш вірити?» ― і з тим відійшов додому. Прочитавши це коротке питання, він почав собі міркувати: «Кому я не можу вірити?» ― і повинен був дати відповідну відповідь.
«Я не можу вірити Богові, чому? Хіба Всевишній коли-небудь когось ошукав? Адже не вірять дурисвітам, людям поганої репутації тощо…».

О ні, дорогі у Христі, Бог не людина, щоби Йому казати неправду іншим. Він повсякчас хоче нам допомогти, спасти і стати центром нашого хиткого життя, як це теж добре помітно на прикладі рибалок.
«Не треба вагатися і сумніватися в тому, що сказав Господь, а, навпаки, бути впевненим, що кожне Боже слово правдиве й можливе, хоч би і природа тому противилася. Бо в тому полягає боротьба віри», ― підкреслює нам на науку св. Василій Великий.
Божий Син звернувся до Симона (Петра): «Не бійся! Віднині будеш ловити людей…». І апостоли, довго не вагаючись, подалися слідом за Ісусом, усе (!!) залишивши та витягнувши свій човен на тамтешній берег. Вибрали лишень Спасителя як найбільшу цінність. Подібно поступають численні ченці та черниці, йдучи на служіння Господеві до монастиря.
Світлої пам'яті Іван Павло II, колишній римський понтифік також пригадував те важливе для всіх християн: Не бійтеся! Адже кого маємо боятися, якщо з нами Бог та Його всесильна благодать? Варто на землі боятися тільки гріха, особливо важкого, і щоб не образити Господа Бога своїми гріховними діяннями. І все. Крокуючи від необдуманого страху до Любові, віднаходимо також сенс земного існування. Апостол Петро збагнув власну гріховність перед обличчя Спасителя. «Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним» (Лк. 5, 9). А це був зокрема страх святий, праведна покірність і шана до небесного Христа.
«Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку», ― запевняє кожного Ісус (див. Мт. 28, 20). Тому, любі в Господі, стараймося скрізь і в будь-якій життєвій ситуації про це не забувати – про те, що Спаситель завжди поруч, особливо якщо ми з Ним бажаємо зустрічі у Пресвятій Євхаристії, коли Його радо слухаємо безпосередньо чи через Його священнослужителів і нехай наша віра тільки міцніє у різних прибуваннях «на глибину».


Виголошено 11.10.2009 у храмі св. Андрія (м. Львів).

Немає коментарів:

Дописати коментар