неділю, 30 січня 2011 р.

Гральні карти як частина релігійної системи зі зневагою християнства


Немало в наш час говориться і про гру в карти. Одні полюбляють проводити з ними при нагоді час за розвагами, інші-нехтують, не цікавляться ще. Часто можна почути питання, чи можна грати в цю гру, як ставиться до цього Христова Церква тощо.

Не стрічав поки що у письмовій формі якихось офіційних заборон у Церкві Католицькій. Є переконання, що грати дозволяються тільки не можна це чинити на гроші, щоб це не стало азартною горою та не призвело вкінці до залежності. Неоднакові думки про карти є серед духовенства різних християнських конфесій. Однак що насправді криється під симолікою, значення котрої не раз із байдужості невідоме самим картярам? Зараз про це довідаємося.

Сам у карти грав дуже давно. В дитинстві більше. Коли поцікавився історією виникнення гральних карт і первісним значенням усіх символів на них, що є в суті антихристиянськими та зневажають Господа в час кожної гри, навіть без великого азарту-відкинув і нікому б не радив. Є, як відомо, інші чудові ігри (різні логічні) без сумнівної під собою основи, наприклад, шахмати.

Відповідно до досліджень карточні масті мають ось таке значення:

Хреста – хрест, на якому був розп`ятий небесний Спаситель.
Піка-спис, яким Його було колись тяжко ранено.
Чирва – губка, піднесена Христові із оцтом, а також це символізує Серце Спасителя...
Бубна-чотиригранні цвяхи, котрими Ісус був жорстоко прибитий до хреста на Голготі.

«Трефа», котрою ще називають "хресту", теж означає з єврейської мови «нечистий» чи «нечисть». Так само це є "насилля-вбивство" по-іншому.

Всі масті зображення на картах хулять страждання Розп'ятого Божого Сина.

Валет символізує розбещену та хтиву людину, яка тільки живе для задоволення своєї низької гріховної природи.

Наприклад, королева (дама) – це насправді Марія, Мати нашого Господа, однак у мові карт її представлено замасковано як нечисту й розбещену жінку... Типу повії.

Знане слово "туз" походить з німецької мови від "teuzet" та означає не що інше як "диявол".

Як це все виглядатиме, особливо на фоні гри "В дурня" серед послідовників Христа? Між іншим Христос ще стверджував раніше: "Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде під верховний суд. А хто скаже: Дурень! - той впаде у вогонь пекельний" (Мт. 5, 22). Тому не все так просто.

Відомо, що гральні карти було створено ще в 1392 р. для короля Франції Карла VI, що був у житті безумною людиною. Колода карт отримала відтоді назву як «диявольська біблія». Теж у 17 ст. її називали "книгою диявола". Постійно картами користуються різні ворожбити, маги.

Один церковнослужитель якось казав, що скоріш усього дозволив би своїм дітям бавитись біля гнізда гримучої змії, ніж із колодою карт...

Гру в карти придумали, отже, противники християнства з метою висміяти важливі християнські символи. Ось актуальний матеріал по темі російською.

Тому може не варто християнським душам займатися свідомо чи несвідомо такими слизькими святотатськими речами на рівні богохульства?


http://znamyboh.blogspot.com

суботу, 29 січня 2011 р.

Дідух, кутя... поганство і християнство



Кожен на народ світі має якісь свої вірування притаманні йому традиції, в чому виражається менталітет і душа людини. Щедра на всякі традиції, звичаї і наша українська земля. Мова йтиме в цій темі саме про особливості святкування Різдва Божого Сина на фоні золотистого дідуха, солодкої куті, дзвінкої коляди і т.д. Чимало різдвяних обрядів раніше мали цілком інший зміст, тобто позахристиянський чи язичницький (гріховний). Спробуємо збагнути, як язичницькі елементи можуть бути затерті християнськими, щоби не затьмарити суті великого празника всіх християн-Різдва.


Символічність дідуха із поля



Дехто категорично вважає, що, наприклад, дідуха треба повністю відкинути з різдвяних свят, що, мовляв, це явне язичництво, бо ще древні язичники ним послуговувалися у своїх обрядах. Однак варто собі поставити тут питання: чому він використовується тепер в різдвяному контексті? Швидше всього тому, що відбулася своєрідна інкультурація, поганським колишнім символам надали поволі просто християнського значення, адже не відкинеш цього так легко, буде бунт серед народу, що шанує твердо українські традиції, наприклад, ті ж гуцули в далеких горах. Вчорашні поганські символи просто набули іншого змісту, кращого, багатшого, духовного чи небесного... Багато залежить також від того що ми вкладаємо в той чи інший символ. Наприклад, всякі відьми, ворожки, маги у своїй окультно-поганській діяльності теж не раз користуються іконами, християнськими символами різними тощо, але їм нема оправдання, бо вони відступники. А на фоні Різдва Божого Сина всяке язичництво безсиле!

Один із контраргументів звучить так: поганські символи є поганськими, якби їх не називали. Їм не може бути місце у Різдвяних святах… Так, думка слушна, бо християнство має бути відокремлене від слизького язичництва, згубного для людської душі. Однак поза певним драматизуванням варто теж задуматися, чому Церква, зокрема Католицька, це дозволяє і що насправді символізує тепер дідух, кутя тощо після Христового народження? Кутя ж теж прийшла колись із поганства та, можна сказати поетично, освятилась у сяйві різдвяної зорі, котра звістила світові прихід Спаса з небес. Не все тепер реальна магія або союз із нечистим.

Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків. Він став символом доброго врожаю, миру й злагоди в родині та достатку в домі. Якщо хтось вкладає в цю дійсність інше значення, то це швидше його проблеми... За матеріалами Вікіпедії (http://uk.wikipedia.org), на Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї - діда, а також усіх предків, які колись жили...

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай - це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Відтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух - символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами!!!

Біда, коли хтось поклоняється сліпо дідухові-снопові, його обожнює чи щось у тому роді та збуває за Господа Христа, що має бути у центрі життя християнина!! На жаль, люди ще можуть нині ставити свічку Богові та чортові одночасно, бігати як до церкви, так і до всяких ворожок, особливо в Україні!


Кутя на Різдво… Тільки для живих?


З куштуванням куті переважно й починається Свята Вечеря. Маємо тоді здебільшого дванадцять традиційних страв. Одні стверджують, що кутя є чи має бути тільки для живих, інші-для живих і символічно для померлих предків. Дізнаємося, що предки ще перед прийняттям християнства готували кутю як ритуальну страву для всіх душ померлих, які відійшли до потойбіччя. Господар оселі виходив на ґанок та жбурляв у простір кілька ложок з кутею, спеціально промовляючи, що це є якраз для душ покійних предків. Лишалася кутя з цією метою і в одному з кутів помешкання. Стосовно цього, пригадую до теми, коли я ще жив в Україні в Карпатах, то символічно господар після спільної молитви з членами родини підкидав дрібку куті до стелі, щоб вона там прилипла на довгий час. Після Свят-Вечора кутю лишали також для померлих на покуті в хаті... Дехто переборщував і ніс "вечерю" своїм предкам на цвинтар. Тобто не завше є тільки для живих відповідно до багатих різдвяних традицій...

Як один із символів Різдва, кутя, отже, має також свій глибокий символізм, не є, звичайно, звичайна страва, а швидше - ритуального характеру: пшениця є у вжитку постійно, тож це як вічність. Мед символізує небесне щастя. Мак, горіхи-родинний достаток тощо.


Відсіюємо темне (поганське) і залишаємо світле (християнське)



Коли говорити про різні ритуали, що раніше мали декотрий поганський сенс, то нині я маю зараз на увазі якраз християнські ритуали чи певну обрядовість у контексті Різдва, а не поганського бога Коляди, наприклад.

Якщо ти в тому не кланяєшся перед потаємними силами природи чи не вшановуєш природних стихій, аби їх задобрити, то де тут традиційне поганство? Якщо все звернене на новонародженого Спасителя людського роду, що оспівується гучно в колядках, різдвяних піснях?.. Особисто я проти язичництва як такого, коли воно замінює суціль собою християнські вартості, відводячи від спасіння та нехтуючи Словом Божим.

Є теж ствердження, що колись в євреїв теж були народні поганські традиції, але Мойсей їх "випалював вогнем", тобто, що не можна поєднувати християнські традиції і поганські та робити якусь святкову суміш. Почув раз в дискусії на Facebook з одним жителем Канади, що був проти дідуха, довкола святкування празника Різдва у м. Львові (2010 р.).

Відповідь вимальовується така, що тут не йдеться про поєднання, а швидше бачимо знову своєрідну інкультурацію, надання тим символічним речам саме християнського значення, адже Христос народився! От і маємо тепер ходіння з Маланкою, колядки, етимологічне значення яких походить ще з дохристиянських часів, та суть нині не в тому.

Коли у Старому Завіті ізраїльтяни забували правдивого Бога Ягве, верталися до ідолопоклонства, магії замість вшановувати єдиного Творця всесвіту - зверталися до різних штучних божків, то це дійсно було важким прогрішенням і духовною розпустою, що викорінювалося.

Я, для прикладу, не знаю ще жодного відомого різдвяного віншування, колядки у наших колядниках в якій би замість Христа, Його народження, прославлявся той же дідух зі соломи чи щось інше. Якби щось таке стрінув-відразу ж би відкинув. Бо ж мусить бути якийсь здоровий тут глузд, особливо у християнських рамках.

Мабуть, не варто робитися мудрішим за цілу Христову Церкву, котра не має нічого проти християнського використання куті, дідуха тощо у святий час Різдва, тобто в контексті Божого таїнства приходу Спаса у цей світ: вже вкорінилось це глибоко в українські традиції та свідомість українців... Світло не поєднується з темрявою. Тому варто відсіяти язичницькі інтерпретації від християнського змісту святкування народження Господа Ісуса. Язичництво - це згуба для душі та дорога у пропасть!!

Господній Син Ісус Христос прийшов до кожної людини на землі. Явні язичницькі вірування, магічні ритуали, навіть в ніч на Різдво, гадання і т.п. сперечать позиції Господньої Вселенської Церкви чи Божому Слову та правдивим сенсом Різдва відводять далеко людину від вічного спасіння та благодаті Бога, що є безцінною. Варто жити Правдою Творця завжди!

пʼятницю, 28 січня 2011 р.

Правда про лженауку астрологію


Багато в наш час чуємо про так звані астрологічні прогнози, бачимо скрізь різноманітні "універсальні" гороскопи тощо. Довідуємося, що астрологія - це різновид магії, ворожби (від гр. astron зоря + logos поняття, вчення). Христова Церква її строго забороняє як гріх про найпершої заповіді Бога. Вона не сміє називатись наукою, як наприклад, астрономія, бо є лженаукою в суті. Ворожба, прихована за астрологією, є диявольською поміччю пізнати таємні речі: минулі, теперішні і приблизно на 70% майбутні. До слова, на Лаодікійському соборі в 345 р. н.е. (канон 36) астрологію було заборонено і астрологів відлучили від Христової Церкви. Знаним борцем із цим магічним марновірством був теж св. Августин, який до свого навернення сам вірив у неї. Астрологія прийшла якраз із Вавилону.

Проклятий біс – це прадавнє джерело зла та безсоромний батько брехні і всього, схожого на неї, тобто так само і на сумнівну астрологію. Лишень благочестиві пророки, Божі слуги, до слова, як написано у св. Писанні, з Господньої волі говорили непомильно про майбутні речі, а ворожбитові (ясновидцеві), якщо це не звичайний шарлатан-неук, дідько навіює тільки те, що зі свого досвіду передбачає, тому й помиляється. Лжепророки не перевелися теж і зараз, на жаль.

Астрологічні “точні” прогнози на день, тиждень... дуже часто у різних газетах чи журналах між собою відмінні, відносні. А це чомусь мало хто зауважує. З церковного погляду на цьому у великій мірі позначається діяння злого духа: не далекі зорі, як уже нам відомо, а сам нечистий намагається маніпулювати людьми через своїх співробітників (астрологів). Що можуть вчинити безсилі зорі? Хто їх створив як і інші світила небозводу?

Колись, між іншим, в Ассирії та Вавілонії була поширена так звана астролатрія – поклоніння зорям…

Все, без найменшого сумніву, знаходиться в могутніх руках Творця. Астрологія намагається запрограмувати нас своїми абсурдними гороскопічними посланнями з метою позбавити людину розсудку та віри в Бога. Ми стверджуємо, що небесні світила дають пізнати зміни клімату (з дощової погоди на сонячну і т. п.), але щоб впливати на наші вчинки і керувати нами... З цим абсурдним твердженням правдивий християнин, який твердо вірить у Боже Провидіння, не може ніколи погодитись: через довіру різним гороскопам чистота віри є під загрозою синкретизму чи змішання по-іншому.

Американський лікар Шранк, до речі, відкрив, що люди, які постійно вдавалися до послуг астрологів, згодом мали різні психічні розлади як страх до життя, цілковитий хаос тощо.

Аж до наших часів не перервалася так звана тибетська гілка астрології, де служитель культу і астролог виступає як одна особа; буддійські ченці вивчають астрологію поряд з філософією. Також ще стародавні вавилоняни знали про феномен астрології, проте сьогодні ми дивимося на це саме очима Божого Слова у світлі цілого християнства: "Щоб не було в тебе нікого ... хто віщує (гороскопи)..., або волхвує (астролог)... Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, бо саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою. Бо народи, яких ти маєш прогнати, слухаються чарівників (оригінальний текст - астрологів) і ворожбитів тобі ж Господь, Бог твій, не дозволяє так чинити" (Втор. 18, 10-14).

Це була, отже, критична правда про лженауку астрологію, що побудована у своїй основі на принципах окультизму та абсурду..

неділю, 23 січня 2011 р.

Фемінізм та церковна дійсність...


Вирішив заторкнути теж популярну так само тему радикального феменізму, зокрема роль жінки у суспільстві, зі зосередженням уваги на переродженні радикального фемінізму у поміркований християнський, не у протистоянні чоловікам, а в гармонії по обидва боки.

До речі, колишній Римський Архиєрей Іван Павло ІІ у своєму відомому листі до жінок, написаному 29 червня 1995 року, дякуючи жінкам різних станів, твердить, між іншим, про потребу найперше визнати факт недостатньої уваги до жінки: чи в минулому, чи тепер... За словами Папи, сучасне суспільство має по-новому відкрити гідність та покликання кожної жінки, будуючи правдивий фемінізм у світлі біблійного вчення.

На жаль, ряд представників фемінізму схибленого сьогодні теж вимагають своїх прав у речах не цілком достойних чи дозволених у рамках гріха також: борються за права лесбіянок, розпусних повій; хочуть певні жіночки бути нині священиками чи ними керувати (згадайте декотрих "побожних" старших жінок по церквах, для прикладу, УГКЦ чи конфесій Православ'я). Хтось погорджує традиційним священством навіть у Вселенській Христовій Церкві тощо. Не виходить спеціально заміж.

Є, отже, проблеми. Часто брак послуху, покори теж і зі сторони жіноцтва, як не дивно, неконтрольоване вивищення над представниками сильної статі. Декотрі крайні феміністки теж присутні і в сучасних католицьких монастирях...

Довідуємося, що, мовляв, слов фемінізм сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є у кінці XVIII ст., вважаючи, що «соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу». Він, отже, іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ'я.

К. Рутвен («Феміністичні літературні дослідження: Вступ», 1985) нараховує вісім типів феміністок:

* соціофеміністки,
* семіофеміністки,
* психофеміністки,
* марксистські,
* соціо-та семіомарксистські,
* лесбіянські
* «чорні» феміністки, перейняті сублімованими формами теоретичного, точніше міфізованого мислення.


Якщо навіть узяти українську письменницьку творчість, то теж відомо і про феміністичні напрямки Ольги Кобилянської.

Боже Слово про жінку та її відповідні християнські дії. Дивіться тут.

Навіть святкування 8-го березня має, як виявляється, феміністичну основу... Тому фемінізм нас оточує скрізь. Згубний не виняток.

середу, 12 січня 2011 р.

Про розпусний жанр "ню"


Відома річ, що нині мистецтво є різнорідним і не завше виглядає традиційним. Певні мистецькі твори одним можуть здаватися принадними, іншим-вульгарними. Як кажуть, про смаки та кольори не сперечаються. Кожному своє, та не все буває корисним у житті. Спробуємо коротко поміркувати про це "ню" в рамках мистецтва та слів Господа.

В мистецтві, якщо зберігаються дотримані норми, живописний жанр "ню" приймають, проте з погляду церковно-християнського (біблійного) він виглядає швидше на відкриту розпусту та грішну поведінку, адже Христова Церква не схвалює прилюдної еротики, нудизму, засуджує всяку порнографію, що топче людську інтимність в аморальний спосіб. Тим паче стосовно цього жанру, як довідуємось, були в минулому різні випадки судових розглядів, зокрема пов'язані з поширенням та організацією виставок оголених тіл. Теж начебто існує досі в народі питання, де закінчується еротика та починається порнографія як така. Отже, ставлення суспільства до цього жанру постійно є неоднозначне. Наприклад, щодо осіб жіночої статі, то, як відомо, не раз змінювалися в суспільстві уявлення про їх красу...

Коли ж заглянути до Слова Божого, то можна зауважити такі слова нашого Спасителя: "А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці". Це можна, звісно, застосувати і у відношенні до чоловіка з боку жінки. І ті, і ті не раз грішать у надмірному захопленні подібним живописом чи сучасними вже фотографіями, зробленими у цьому стилі.

Так, хтось може сказати, що, мовляв, дорослим можна, особливо якщо ти зріла особа у психологічному плані, але до вершини зрілості під різним аспектом часто йдеться досить довго. Навіть 18-ть років не великий показник. З іскри починається вогонь, усе з маленького... Хтось може любуватися подібними картинками, також із неприродним інколи змістом у плані статевості (є і легкі лесбійські сцени тощо), а згодом думки можуть перейти притьмом у дію: розпусний гріх зі собою чи з іншими... Тому це здається слизьким явищем і варто вважати, що дивимось, адже різні зображення закарбовуються в нашу свідомість і рано чи пізно виринають догори, особливо коли того найбільше не хочемо, для прикладу, на молитві у храмі. Якщо є постійне захоплення жанром "ню", гедоністичного більше характеру (зорієнтованим тільки на тілесне задоволення), і нестримне бажання бути практикуючим християнином (католиком), то якось непросто поєднати ці речі в голові... В добу, коли є пропаганда розпусти та часте оспівування "вільного інтиму", новітнього божка багатьох.

"Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх", - читаємо у старозвітній книзі Буття (3, 21). У давнину вони ходили нагими і не соромились. Але ця невинність і чистота були немовби втрачені нашими прародичами Адамом і Євою через знаний гріх непослуху Творцеві та невірства.

Сьогодні світ рясніє різноманітними спокусами. "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!" (Мт. 18, 7). Не один та не одна втрачає в наші бурхливі часи всякий встид перед іншими і сліпо кланяється перед гріхом. І чи не найбільше саме на ґрунті статевості людини, розуміння чого буває й досить викривлене.

Отож, можна зробити висновок, що людська краса є не тільки в тілі, є ще душевна. Вибір за кожним особисто у світлі Божих вказівок. Ми всі покликані в житті до боговгодної святості. Живопис "ню" збуджує людську чуттєвість. Але завжди є також нагода відмовитися подібне оглядати як і є завше нагода знайти можливість до цього. "Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, - про духове. Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення духа - до життя і миру..." (Рим. 8, 5-6).

середу, 5 січня 2011 р.

Чому баптисти є християнською сектою...

Особисто вважаю баптистів поміркованою християнською сектою, і не лишень я... Баптисти (від грец. baptize - занурюю, хрещу шляхом занурення у воду).

На мій погляд, Церква "віри євангельської" є такою тільки по назві, а на богословському ділі є дещо інше... Чому? Зараз можна побачити.

Баптисти, євангельські християни начебто, чомусь відкинули вагомі церковні св. Тайни, не шанують Богородиці з неба, не роблять собі нічого з правдивих явлінь Діви Марії з потойбіччя, підтверджених так само документально; не визнають традиційного нині в Церкві священства, не моляться до святих, наших заступників у небі перед Богом, угодників Всевишнього. Цураються багатющої святоотцівської спадщини (творів отців Христової Церкви); не шанують святих ікон, навіть явних чудотворних, не бережуть св. Передання, а тільки св. Письмо беруть до уваги (sola scriptura), тлумачачи його на свій лад, хоч там всього, звичайно, не записано до кінця, бо немало речей збереглися теж усно. Справжні євангельські християни шанують у Церкві також і св. Передання, що немовби гармонійно доповнює Біблію."...Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно" (2 Сл. 2,15). "Бережи передання..." ( 1Тм. 6,20). "Багато й іншого звершив Ісус; та, якби написати про те докладно, то, гадаю, цілий світ не вмістив би написаних книг. Амінь" (Ів. 21, 25). І так далі.

Не мають вони традиційної Євхаристії, не причащаються у правдивому розумінні, звели це тільки до банальної символіки, хоч Ісус Христос виразно наголошує у св. Писанні на великій необхідності таїнства Євхаристії у плані вічного спасіння. „Істино, істино кажу вам: Як не їсте Тіла Сина чоловічого і не п'єте Його Крови, не маєте життя в собі… Тіло Моє - справді їжа, а Кров Моя справді напиток. Хто їсть Тіло моє і п'є Кров Мою, в Мені пробуває, і Я в ньому…“ (Ів. 6, 51-56).

Не сповідаються зі своїх гріхів як це є в нас чи традиційних християнських Церквах, розуміють більше Церкву Христову під виглядом різноманіття різних сект із вишуканими назвами і т.д. Чим далі в ліс, тим більше дров, як кажуть...

До речі, відповідно до етимології з латинської мови термін "секта" означає щось одне, відокремлене від цілого. Відсічена група віруючих людей від панівної Церкви. Це й певний напрямок чи рух. Ще те слово має відношення у згаданій латинській мові до sectare - відсікати, розділяти, чи від sequi - слідувати за ким-небудь. У наш час, отже, є тисячі прерізних сект на світі, чи не щодня виникають все нові й нові з відмінним вченням, особливо на протестантській основі, хоч Господь заснував одну свою Церкву для всіх землян більш ніж 2000 років тому...

Необов'язково у ній мають бути масові самогубства, присутність "безпомильного" гуру, що вважається "земним богом" і кожне слово якого є законом, або тотальний контроль із гіпнозом-окультизмом, насилля над свідомістю, постійне промивання мізків тощо. Адже не всі секти (течії, культи) є тоталітарними та повністю деструктивними. Є вони легкі та важкі. У сучасному світі секта - це завжди протиставлення себе Істині як такій.

Протестантизм дуже-дуже розділений у собі... Ми це теж проходили на сектознавстві в семінарії. Він, як відомо, відокремився колись від Вселенської неповторної Церкви в XVI ст., тобто Католицької, боголюдської установи (!!), що вельми важливо. І Лютер, відлучений від Католицької Церкви через ворожий бунт і шкідливі для віри єресі, дав цьому поштовх...

Та серед протестантів, зокрема баптистів, є багато чого хорошого, серед них є часто досить гарні та побожні люди, що щиро вірять у Господа, стараючись сповняти якомога краще Його волю. Варто брати від них щось добре, що не є єретичне, відсіюючи зерна від полови у світлі Божого Слова...