пʼятницю, 7 жовтня 2011 р.

З факелом радості крізь життя


Радість, веселощі… Багато люди радіють і не радіють… Одні гумором прикрашують своє життя на землі, іншим не раз так не легко по-справжньому до цього дійти… Попри різні біди, негаразди безмежне море радості все ж таки розливається довкола, запрошуючи в нього повністю ввійти… Тепер я говоритиму саме про радість, про радість духовну, в Господі, котру не може цілком подарувати цей земний світ і яка належить до вінка цінних плодів Св. Духа.

Часто ми шукаємо якихось розваг: слухаєм-читаєм смішні гуморески відомих гумористів, анекдоти, сміємося з кумедних клоунів у цирку, радо задивляємося в різні комікси; розважальними телепередачами переповнені наші телеканали тощо. Багато хто хоче нас професійно розсмішити, отримуючи за це не раз непогані кошти – така вже робота. Появляються так звані «авторитети гумористичного світу». Та подібна радість, отримана через ці джерела, не завжди нас цілком «по вуха» задовольняє… В чому ж причина? Хоч можемо в полоні радості іноді навіть щиро заплакати…

Що таке справжня радість-утіха у світлі небесної висоти? Багато вже написано, сказано про це. Про суть автентичної радості дізнаємося насамперед із цілющого Божого Слова, наприклад, з послання до Филип’ян св. Апостола Павла: «Радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: Радуйтеся…». «Радість – це молитва. Вона – і сила, і любов. Вона – рибальський невід, яким ловлять душі. Серце, яке палає любов’ю, радісне серце» (Мати Тереза з Калькутти). Усміхнена людина потягає за собою інших набагато швидше, ніж понура, невпевнена в собі – перевірено на досвіді.

Праведна душа є щедрою на щиру усмішку, а вона якраз є поцілунком людської душі. Дехто не може чи радше не хоче радіти щиро прекрасному. Одну сільську жінку, що рідко коли всміхалася, дивно називали – «та, що сміється двічі на рік»…

Спостерігається так званий катарсис сміху як і плачу. Є переконання, що сміх – основа доброго здоров’я, якщо його породжує радість життя. Однак від сміху, породженого досадою та відчаєм, можна захворіти… Згідно з Франсуа де Ларошфуко, між іншим, нам дарує радість не те, що нас оточує, а наше ставлення до оточуючого, і ми щасливі, бо володіємо тим, що любимо, а не тим, що інші вважають достойним любові…

Коли заглянути до бездонного джерела Божої Премудрості – Біблії, можна знайти немало інформації про істинну життєву радість. На загал, уже саме Одкровення Господа Бога, Творця і Спаса, викликає в людини найвищу радість. Радість людського життя обіцяна Богом (пор. Втор 28. 3-8; Єр.33. 11), а за невірність Бог може справедливо заплатити, забравши в людей радість (пор. Втор. 28. 30-33, 47). Джерелом життя виступає саме Творець.

Щодо Нового Завіту, то, як відомо, прихід на землю божественного Спасителя створив якраз цю атмосферу радості, котру найбільше з євангелістів відчував і відтворив Лука. Учні Ісуса Христа раділи із Його чудес, які підтверджували Спасителеву місію. Христове слово принесло певні плоди: ті, що в Нього вірили, «радощів мали у собі вщерть» (Йо 17, 13), їхня громада жила з «радістю і в простоті серця» (Ді 2, 46). Звіщення скрізь святої Євангелії було джерелом великої радості… Апостол Павло, що цікаво, навіть закликав, для прикладу, филип’ян, порадіти з ним за те, що він проливає свою кров, виявляючи цим найвище свідчення віри (пор. Фил 2, 17-18).

Всевишній нас постійно запрошує до вічної радості, щастя тощо. У Талмуді, зібранні мудрості рабинів, що сягає часів Ісуса, один із рядків звучить так: «Кожен буде прикликаний до відповідальності за всі дозволені радості, якими він не спромігся навтішатися…».

Правдиву радість дарують тільки небеса, небесний Цар. А її треба навчитися лишень приймати. У своєму знаному «Шляхові до успіху» Мішель Куаст пише ось що: «Треба розрізнити приємність від радості. Приємність – це щастя тіла; радість – це щастя душі. Не вдовольняйтеся приємностями: вони не наситять тебе ніколи…». Радість належить до духовної сфери, тому вона не може вмерти.

Християнський гумор – це, ясна річ, позбавлення власного «я» свого трону. Це стверджує і о. Тадеуш Дайчер. За ним, коли усвідомиш комічність ситуації свого «я», яке засіло на троні, то принаймні на певний час ця ситуація стане для тебе смішною і безпечною. Християнське почуття гумору визволяє, так би мовити, від самого себе…

У Дусі Святому не раз радів Ісус Христос. Чимало святих уміли по-справжньому жартувати, сміятися із себе, для прикладу, св. Томас Мор, Пилип Нері… Теж навчилися радіти радістю інших. Сіяв світом зерна радості і колишній римський понтифік Іван-Павло II.. «Радість починається тієї миті, як ти перестаєш шукати своє власне щастя, щоб давати його іншим» (Мішель Куаст).

Тому вчімося веселитися разом із Христом. Успіх за нами. Без радості життя просто біжить до старості… Чеснота гумору не мала б нас покинути навіть перед обличчям смерті: таким чином вона не видаватиметься жахною. Св. Томас Мор, наприклад, людина з яскравим почуттям гумору в серці, як відомо, перед самою стратою після молитви сказав до свого ката таке : «Зберися, чоловіче, зі силами й сміливо виконай обов’язок. Моя шия дуже коротка, дивися, тільки не вдар криво, щоб не зашкодити своїй репутації». Цей святець поставив себе, власні справи і також смерть на вісь абсурду, віддавши все спокійно в могутні Божі руки…

Нехай, отже, кожна повсякденна зустріч із Христом у Пресвятій Тайні Євхаристії дарує нам світлу потіху душі, не оманливе щастя. Неземна радість притьмом розвіює тугу за дочасністю, неспасенний смуток. «Веселе серце – ліки добрі, а дух прибитий висушує й кості» (Прип 17, 22). «Очікування радості – це теж радість», — сказав Готхольд Ефраїм Лессінг. Варто, наприклад, зранку, як прокинешся, щоб день був добре розпочатий, зробити намірення: бодай одній людині подарувати сьогодні нелукаву усмішку, радість. А Всевишній, безумовно, радо допоможе, бо Він є з нами!

Ці міркування хотів би закінчити сердечною молитвою згадуваного Томаса Мора:

Боже, зволь подарувати мені душу, яка не знає нудьги, котра не ремствує, не зітхає, не скаржиться, і не дозволяй мені носитися надміру з тим великим щось, що зветься «я».

Господи, даруй мені почуття гумору. Дай мені благодать розуміти жарти, щоб зазнати в життя трохи щастя та й іншим його дарувати. Амінь.