«Спокуса – те саме, що й болячка мору. Мор зраджує й умертвляє тіло, а спокуса – душу людини» (Святитель Тихін Задонський).
Якось одна майже знайома дівчина поросила мене через електронну пошту порадити їй в одній нелегкій життєвій справі на площині духовності – йшлося про те, що їй (а це не раз буває з людьми на землі!) можуть докучати різні спокусливо-розпусні думки чи уявлення, тому що не є просто зараз знайти відповідного духовника, який би міг найперше в довір'ї зрозуміти… Думаю, що це (ця маленька порада зі зверненням насамперед до авторитетних джерел) дуже пригодиться й іншим, адже людським особам часто не чуже все те, котре людське!
Буває, отже, з нею, що під час молитовної розмови або споглядання на Розп'яття чи ікони, навідуються проти волі декотрі думки, картинки, розпусного, так би мовити, характеру. Принесло це певний страх, що не зможе цього вконтролювати у всій повноті, і це від неї начебто незалежне. Дівчині, за її ж словами, через то досить боляче: що в такий спосіб вона оскверняє Того, Кого любить, Чистоту, Світло свого життя. І з цим важко боротися… «Я молюсь, багато молюсь, прошу Бога, щоб відвернув від мене цю спокусу і цей бруд. Якось було пройшло, але тепер..... вчора знову почалась всяка гидота лізти в думки і поставати в образах перед очима…». Складається таке відчуття, немовби є вона, і є водночас щось окреме, незалежне від неї, від її любові до Господа, від розуміння-прийняття християнських істин і християнського життя, є окремо всі ці розпусні (брудні) думки та образи, які не дають спокою… Просить щиро це пояснити – як з цим треба боротися і чи варто подібне виявляти у святій тайні Сповіді. Отож від себе я їй ще раз хочу подякувати за відверте християнське свідчення і по змозі, з поміччю Всевишнього, актуальне питання роз'яснити. Бодай частково…
Так, людину часто оточують під сонцем різні спокуси, особливо проти 6-9 Божої заповіді, однак, головне, щоб їм привід не давали ми самі, не раз хиткі і немічні, схильні до злого через первородний гріх і не тільки…
Проти святої чистоти, як відомо провиняються по-різному: думкою, словом або ділом… І прогрішення є тільки в тому випадку, коли ми самі (свідомо й добровільно!) бажаємо чи робимо щось таке, що суперечить Божому задумові. Також і щодо нашої душевно-сердечної чистоти.
Що таке чистота у властивому значенні? З аскетичного катехізису о. Якова Юдерманса, ЧНІ довідуємося, що то передусім чеснота, що намагається втримати тілесні бажання в дусі здорового розуму. Вона також зветься ангельською, бо робить нас схожими до ангелів, що є чистими та безтілесними духами. Існує два види чистоти – подружня і чистота повна (досконала). Це по-іншому стриманість. Ту чесноту треба шанувати. Вона є крихкою та делікатною, через що потребує особливої оборони… Завдяки їй долаємо одну з найбільших перешкод до досконалості, якою є тілесні прагнення. Чеснота чистоти товаришує заодно й з іншими світлими християнськими моральними чеснотами, що так само є її охоронцями, − з покорою, скромністю, любов'ю до Господа Бога і тугою за Ним, небесними просторами.
Один священик якось у контексті цієї проблеми сказав ось що: «Це схоже на м’ячик – чим сильніше ти його б’єш до землі, тим на більшу відстань він відскакує…». Мається на увазі: чим більше не раз боремося зі схожими спокусами (що теж можуть походити й від диявола, давнього Божого та людського ворога), тим вони швидше зростають. Що найкраще тут зробити? Непоганий спосіб – ними знехтувати, тобто відразу їх відкинути і переключити свою увагу на щось інше. Дивлячись на Розп’яття, думати як про муки Ісуса Христа за нас грішних, так і про власну смерть, яка прийде не знати як і коли. Добре молитися в ту хвилю, наприклад, до Богоматері, св. Йосифа обручника, святих, що подолали різні життєві труднощі, спокуси тощо.
Звичайно, зараз нелегкий час настав… Світ переповнює культ сексу, скрізь шириться розпуста, порнографія – все, що ображає людську гідність, зокрема дівочу… Тому важко іноді через чиєсь свавілля втриматися суціль у чистоті. Ніхто від цього не застрахований на всі 100. Бог же допомагає тій особі, яка прагне бути по-справжньому вільною. Адже, за євангелістом Йоаном, хто чинить гріх, той його невільник. Тобто подібне нас поневолює і не робить щасливими. Варто уникати всяких нагод до цього: оглядання нецензурних картинок у газетах-журналах, Інтернеті тощо, сумнівних фільмів, бо це швидко закарбовується в людській свідомості-пам’яті і розбурхує нашу уяву, що часом схожа на стихію. Приклад іскри, що падає на одежу, від котрої та може спалахнути, загорітися. І якщо хтось свідомо шукає задоволення в подібному, той грішить (теж тяжко), тому має з цього сповідатися. Коли хтось цього свідомо не бажає, то ситуація є іншою, адже прагне в серці бути вільним, чистим, аби подобатись Всевишньому.
Нечистота, як дізнаємося, деформує розум людини, веде до депресій і остаточно − до розпуки,. Немало є на цьому ґрунті різних збочень, злочинів і так само самогубств. Коли людина забуває про особисту гідність, то вона опускається нижче тварини… Бог же дав нам розум, щоб ми ним якраз керувалися у світлі святої віри. Бо ж тільки нерозумні тварини керуються інстинктами...
Дуже рекомендується як лік проти гріха стерегти свої очі, бо вони часто майже насильно тягнуться до нечистоти. Не раз вона теж має коріння у нашому серці, з якого, як пише в Біблії, походять різні лихі думки, перелюби, розпуста, вбивства... Серце має бути великим другом чистоти. Бо тільки в ній досягає воно правдивої красоти. Не годиться теж усе життя вірити своєму тілові. Воно минає...
Отож, коли до голови вриваються нечисті спокуси, то не треба надмірно тривожитися, а просто ними погордити. І якщо б думка схиляла до гріха майже цілим серцем, лише б противилася воля («ні, я все-таки не вчинив би цього гріха») – тоді провини нема. Так чинити радять фахівці з практикування доброго побожного життя. Багато, отже, залежить від нашої людської волі. Ми маємо велику здатність вибору: добра чи зла.
Кажуть ще, що головним ліком проти нечистих спокус є виявлення їх у Сповіді та часте прийняття Святого Причастя. Бо думка переходить часами у вчинок. А наслідки бувають від тої реальності жахливими. Треба втікати від розпусти, своєрідного самонасилля над собою.
Не годиться забувати про Божу всюди присутність, а рекомендується надіятися на могутню допомогу Триєдиного, а Він як добрий Батько радо допомагає Своїм вірним дітям прямувати до вершини Досконалості. Творець бачить людину з її проблемами, недомаганнями. Адже найлегше котитися донизу… Та ми покликані найперше до життя в чистоті, у святості. Це загальне покликання всіх Ісусових послідовників. Гріхи нечистоти, тілесні пристрасті, принижують християнську гідність людини. Наше ж тіло – храм св. Духа, яким мусимо берегти в доброму стані, триматися завжди основи чеснот.
Інтимність – великий Божий дар, який варто використовувати правильно, щоб не мучило опісля наше сумління, щоби не страждати душевно… . Святість не є тільки привілеєм вибраних, духовенства, чернецтва тощо. «Кожний, хто любить чистоту й невинність, стає Божим храмом (св. Єфрем, Сирійський, Про боротьбу з почуттями). Нехай Господь допомагає.
Немає коментарів:
Дописати коментар