неділю, 30 серпня 2009 р.

ПРОПОВІДЬ НА 12 НЕДІЛЮ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА (Мт 19, 16-26)

Слава Ісусу Христу! Дорогі браття та сестри!

Якось одного разу ділового чоловіка зачепило велике нещастя − згоріло його підприємство, і він у відчаї приїхав додому, сів за стіл і, опустивши голову, почав плакати… Тут до нього підійшла його мала донечка та й запитала: «Тату, чому ти плачеш?». «Дитино, я все втратив… все втратив», − відповів батько. Вона ж подивилася на нього зі здивуванням і спитала: «Як це ти всього позбувся? А я? А мама? Ми є на місці… А Бог?"

Батько зрозумів, що він перебільшив своє горе і йому стало стидно за це перед дочкою. Зігнувши коліна, він подякував за все Всевишньому і заспокоївся…

Дорогі у Христі! Чому нас вчить ця життєва історія і нинішнє святе Євангеліє? Найперше – цінувати духовні вартості, які правдиво ощасливлюють людину на землі і від котрих завжди буде для нас потрібна користь. Як бачимо, можна втратити майже все у плані матеріальному, всі наші тимчасові надбання, однак не Господа цілком, що нам дарує повсякчас свої небесні багатства.

Історія про багатого юнака є досить знана і у всіх Євангеліях зазначено, між іншим, що цей молодик був багатим, адже в цьому є сіль цієї історії. Це виокремлює Барклі, пояснюючи той уривок зі св. Писання. Що цікаво, тільки в євангелиста Матея зазначено, що він був молодого віку (пор. Мт 19, 20). Лука, до слова, пише про «одного знатного» (пор. Лк 18, 18).

Юнак, що звернувся тоді до Христа, згідно з його словами, шукав за вічним життям… Шукав щастя, миру з Богом тощо. Однак сама постановка питання дещо цього біблійного персонажа видає, тому що спитав: «Що мені чинити?». Молодий чоловік роздумує в категоріях дій-учинків. Він нагадує фарисеїв, розмірковуючи про зберігання норм і правил. Гадає про досягнення позитивного балансу у стосунках із Творцем шляхом зберігання діл закону. Стає очевидністю, що він не має уявлення про віру, милосердя та благодать. Тому Ісус старається привести його до правильного погляду. Відповідає його, так би мовити, мовою, кажучи, щоб зберігав заповіді. Щоб задовольнити юнакову цікавість, Спаситель наводить у тій ситуації п'ять заповідей із десяти. Важливо зауважити, що це були виголошені Божі заповіді із другої половини декалогу, де говориться не про наше відношення до Господа Бога, а передусім про наші зобов'язання перед ближніми.

Бачимо, що заповіді сказані Христом у невластивому порядку, як ми до того звикли. Найостаннішою виступає тут заповідь шанувати родичів, хоч вона мала б іти першою… Мабуть, Божий Син хотів особливо її підкреслити. Для чого? Як дехто здогадується, Ісус так вчинив, бо хлопець міг розбагатіти, зробити у житті кар'єру та забути за своїх батьків, як це іноді трапляється. Бо вони могли бути бідними. Тим самим Христос спитав юнака, як він ставився до своїх батьків, які його особисті стосунки з ближніми, тобто чи він є на відповідному місці у духовному плані. Довідуємося, що він це все зберігав нібито непогано змалечку, проте відчував, що ще чогось не зумів виконати… Отож, Спас був вимушений порадити молодій людині продати власне майно, роздати його бідним і піти слідом за ним. Це вже виглядало мов ідеал. І ми побачили, що юнак спокійно відійшов у невтішному смутку. Навіть не намагався дискутувати з Ісусом. Зрозумів свої можливості та те, що він ще був далекий від вказівки Вчителя…

Історія про багатого юнака проливає перед нашими очима яскраве і трагічне світло на перешкоди, котрі приносить багатство. Перед нами особа, що відмовилася від великого шляху, бо мала значні маєтки. Господь же далі виокремлює цю небезпеку, мовляв, важко багатому дістатися до Небесного Царства… У зрозумілому порівнянні, − мов верблюдові через малесеньке вушко голки.

Явні, отже, небезпеки від надмірного багатства:

1) Воно надає людині оманливе почуття незалежності. Коли хтось здобув мало не всі блага цього світу, він легко себе переконує, що начебто зможе справитися з будь-якою життєвою ситуацією, навіть найбільш заплутаною. Та не раз це далеко не так: гроші, матеріальні речі - це ще не все…

2) Багатство приковує людину до цього світу. «Де скарб ваш, − мовив Ісус Христос, − там буде і ваше серце» (Мт 6, 21). Якщо чиїсь бажання обмежуються лишень дочасністю, видимим, якщо інтереси знаходяться на землі, то такий чи така або рідко, або взагалі ніколи не думають про майбуття.

3) Величезне майно звичайно чинить нас егоїстами. Скільки б багато ми не мали, така вже людська пророда, що людина бажає щоразу більше… Тому варто не пхатися у явну пастку.

Ще один приклад до теми. При розкопках Помпеї була знайдена жінка, яка судорожно притиснула до себе в час жахного виверження Везувію скриньку зі золотими речами. Замість того, щоби тікати із загибаючого міста, вона почала піклуватися про те, що було для неї чи не найдорожче і що могло, більш вірогідно, спричинитися до її швидкої смерті. Чи зараз нема подібних? Що роблять собі немовби ідолів зі сотворених речей, навіть тих, що створила сама людина?..

«Найбільше багатство – відсутність жадності», − каже Сенека Луцій Анней. За Григорієм Сковородою, наприклад, один у багатстві є бідний, інший - багатий у бідності…

Господь завжди збагачує своїх вибраних. Великим багатством для християнських душ є зокрема Євхаристійний Христос, відвічне Боже Слово, душа, отримана від всемогутнього Господа і т. д.

На основі тієї біблійної розповіді ми нині збагнули, що багатство має теж і свої небезпеки, точніше надмірний потяг до нього без жодних розумних обмежень. Коли не вміємо поділитися, забуваємо за бідноту. Всевишній безмірно дарує нам у Своєму Синові скарби «слова та пізнання» (1 Кор 1, 5), Його «благодаті і милості» (Еф 2, 7). Вони ж є цілком іншого характеру, ніж дочасні багатства цього світу, котрі неспроможні повік вгамувати нашого душевного голоду. Знаймо, що ті ж долари чи євро (Мамона) ніколи нам не замінять в автентичний спосіб Господа Бога, що має бути центром усього, особливо нашого життя під сонцем. «Горе ж вам багатим, бо ви одержали вашу втіху» (Лк 6, 24). Амінь.

Немає коментарів:

Дописати коментар