неділя, 26 лютого 2012 р.

Біблійне коріння... комунізму


Що таке комунізм? Читав раніше у творі християнського письменника Георгія Марченка "На каждом листке" (про релігію-атеїзм), що, мовляв, комунізм (від лат. communis - спільний, загальний) має саме біблійну основу, адже звідти комуністи почерпнули ідею, її спотворивши. Так і є в суті - Біблія їм не була до кінця чужою. Поштовхом стало те, що у все перших християн все було спільне - "жоден з них не вважав щось зі свого майна своїм власним" (Ді. 4, 32). Просто безбожники свою систему вирішили зробити без Творця. От і все. Так комунізм став до вподоби сатані і погубив численні душі, отруївши в них усе святе!

Комуністична ідеологія, що себе скомпрометувала, могла б і не виникнути, якщо б не св. Писання?!

Наявний у світі й антикомунізм, спрямований в першу чергу проти політики послідовників марксизму-ленінізму. Комунізм як такий осуджений Католицькою Церквою. Наприклад, його як явище скритикував у своїй енцикліці Bonum Sana Римський Папа Бенедикт XV в 1920 р. або Папа Пій XI у Divini Redemptoris. Мають місце й інші документи Вселенської Церкви. З документів Помісного собору РПЦ 1918 р. відома Анафема Московського Патріарха Тихона (комуністам і їхнім помічникам), де він пише суворо наступне: "Батьки! Якщо ваші діти комуністи, вимагайте владно в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, щоб вони відреклися від своїх оман. Коли будуть опиратися і не послухають вас, відречіться від них самі. Жінки! Якщо ваші чоловіки комуністи і стараються в служінні сатані, підіть від них і врятуйте себе, ваших дітей. Покличте на допомогу Господа і обтрусіть зі себе руки сатаністів, споконвічних ворогів нашої Віри Христової, що оголосили себе самозванно «народною владою»...

Злочинна доктрина з відтінком безвинної крові була справедливо осуджена за пропаганду атеїзму, підрив основ християнства, руйнацію соціального порядку тощо. Адекватні люди не можуть такого сприймати. У цивілізованих країнах комунізм не процвітає, його символіка є під забороною. Коли одного разу під час обряду екзорцизму один католицький священик виганяв з дівчини нечисту силу, то він запитав через неї диявола, чи червоний дракон у біблійній книзі Одкровення символізує якраз комунізм, то почув відразу відповідь, що так.

Згаданий вище письменник Марченко у творі пише, що йому якось довелося розмовляти з офіцером тюремної охорони, який належав до комуністичної партії. У хвилину довіри офіцер сказав до нього: "Я дивився одного разу восени через вікно на голе дерево. Я знав, що наступної весни воно знову буде повне листя і бруньок, і в його гілках співатимуть птахи. І я схилився перед "не знаю ким", чи "не знаю чим", який дає мені дерева, зерно і квіти. Я кидаю вугілля у вогонь і вогонь перетворює їх у прекрасне біле полум'я. Я схиляюся перед Силою чи Особистістю. Я не знаю, Хто чи Що Він таке, що винагороджує наше зло добром, а іноді виправляє потворні життя, життя колишніх бандитів, перетворюючи їх у життя мучеників за святу справу. Я знав таких людей серед вас, християн". Цей офіцер-комуніст не розумів Господа Бога, проте він Його осягнув.

Тому варто добре задуматися усім засліпленим визнавцям комунізму, якщо їм дорога щаслива вічність... Не дивлячись на те, що ця антихристиянська ідеологія має й певне коріння в Біблії.

вівторок, 3 січня 2012 р.

На шляху до мети



"Хто постановив слухати Христа і спішить до життя убогого, життя молитви, той справді гідний подиву і щасливий" (св. Василій Великий.

До одного жіночого монастиря приїхали гості. Сестра, що була призначена до послуговування гостям, показувала їм монастир, подвір'я і все пояснювала. Не витримав один з гостей і запитав сестру, чому вона покинула світ. "Адже там ви могли би здобувати кар'єру, славу, - говорив гість і, показуючи на великий замок, що стояв на другому березі ріки, додав: "Ось той прекрасний дім міг би бути вашим". "Пане, - відповіла сестра, - той дім належить моєму батькові".

Ця монахиня повірила в слова Ісуса Христа, які Він сказав Своїм учням: "І кожний, хто задля імені Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт 19, 29).

Божий поклик почули і пішли за Спасителем не тільки апостоли, що "покинули все" (Мт 19, 27). Ідеал Нагірної проповіді завжди захоплював собою шляхетні душі, коли вони пізнавали науку Христа. Перші християни в Єрусалимі під впливом слів Спасителя, "продавали свої маєтки та достатки і роздавали їх усім, як кому чого треба було" і "мали все спільним" (Ді 2, 44-45).

Щоб віддатися цілковито Господеві, свідомі хлопці і дівчата залишають розкоші та вигоди цього світу і йдуть до монастиря. Твердив одного разу науковець: "Коли бачимо на вулицях монахів і монахинь, то це є добра ознака, бо оздоровлюється суспільство...".

Щоправда є чимало таких людей, які вважають, що монахи − це душевно-хворі, ті, що розчаровуються у світі, та мудрагелі. Але цим вони виявляють своє нерозуміння. Сам Ісус казав, що не всім дано зрозуміти таємниці Царства Небесного, наголошуючи: "Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і настановив, щоб ви йшли і плід принесли...".

Дуже часто батьки суворо забороняють своїм дітям іти до монастиря. З Києво-Печерського патерика довідуємося, що мати св. Теодосія суворо карала свого сина за те, що той хотів піти в монастир, а вкінці сама постриглася в черниці. В одній книжечці сказано, що одна мама строго заборонила своїй дочці піти у монастир і за це потім довгий час поневірялася у чистилищі, бо спротивилася Божій волі, стягнувши на себе тимчасову кару. Кажуть, що батьків можна тільки раз не послухати в житті, тобто коли вони поступають як та матір, хіба були би на те дуже суттєві мотиви, через які покликання сина чи дочки не змогло би реалізуватися.

На жаль, подібних випадків є дуже багато, коли родичі намагаються відмовити або вперто наполягають, аби діти покинули стіни монастиря. Буває й таке, що дехто наважується зухвало спокушати богопосвячену особу. Юному братчикові одного разу заявили: "Навіщо тобі здався той монастир. Покинь його. За тобою, певна річ, не одна дівчина заплаче". Та чернець сміливо відкинув ту пропозицію, подібно до рідного брата св. Василія Великого кажучи: "Я не хочу міняти вічне на дочасне". Не можна спокушати тих, які вже обрали монаший стан життя. Так робити невільно! Перестерігав бо нас Спаситель: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак, горе тій людині, через яку спокуси приходять" (Мт 18, 7).

Пригадую, як раніше я завітав до Крехова, де зізнався отцеві магістрові новіціяту, що маю намір вступити на кандидатуру. Тої днини, повертаючись додому, неподалік Крехова спинив мене несподівано незнайомий чоловік, років 50, що мчав на велосипеді. Злізши з нього, одразу запитав: "Ну що, прийняли?" - "Прийняли", - відповів здивовано я. "А мені, - каже він, - ще досі важко збагнути, для чого ж ідуть в монастир...".

Ісус Христос говорив: "Не всі розуміють це слово, лише ті, кому дано. Бувають бо скопці, що з матірного лона такими народились; бувають і скопці, яких люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне" (Мт 19, 11-12).

У народі побутує думка, що коли піде хтось в монастир, а потім виступить з нього, то на таку людину і на її рід спаде кара Божа на багато поколінь. Канонічне право Церкви передбачає, що під час кандидатури і новіціяту монах чи монахиня може приглядатися до монашого життя і свобідно вийти з монастиря, якщо в цьому є необхідність. Тих, які вже склали обіти, можна звільнити з них із важливої причини.

Один ревний священик був духівником сестер. Одного разу, завітавши до їхньої обителі, зненацька вгледів, що молоденька монахиня плаче. Підійшовши ближче, запитав:

- Сестро, яка причина твоєї смути?
- Я, дорогий отче, не можу забути свого нареченого, якого я покинула. Я довго вагалася між рішенням йти в монастир чи виходити заміж. Але тепер, після тривалих молитов і постів, бачу, що монаший стан, в якому я перебуваю вже два роки, мені не під силу. Я хочу мати сім'ю і дітей, - зізналася вона.

Священик пішов разом з монахинею до настоятельки і розказав про почуте. Вона, безперечно, дала свою згоду, аби сестричка повернулася додому. Згодом той священик підготував радо молодят до св. Тайни Подружжя і повінчав їх. Зараз це добра християнська родина, яка втішається діточками.

Св. апостол Павло казав: "Краще одружуватися, ніж розпалюватися" (1 Кор 7, 9). У церковному праві передбачена можливість звільнення з обітів тих монахинь і монахів, які протягом тривалого часу відчувають дуже сильний потяг до одруженого стану.

У своєму творі св. Василій Великий писав: "Треба й про те пам'ятати, що хто вибрав монаше життя, той перейшов границі людської природи і прийняв безтілесний спосіб життя, вибрав життя ангелів" (св. Василій Великий, А. Б. 4).

На шляху до мети, тобто до святості, у богопосвяченому стані є чимало перешкод і труднощів. Щасливі ті, які зуміли їх подолати і витривати до кінця.