субота, 29 січня 2011 р.

Дідух, кутя... поганство і християнство



Кожен на народ світі має якісь свої вірування притаманні йому традиції, в чому виражається менталітет і душа людини. Щедра на всякі традиції, звичаї і наша українська земля. Мова йтиме в цій темі саме про особливості святкування Різдва Божого Сина на фоні золотистого дідуха, солодкої куті, дзвінкої коляди і т.д. Чимало різдвяних обрядів раніше мали цілком інший зміст, тобто позахристиянський чи язичницький (гріховний). Спробуємо збагнути, як язичницькі елементи можуть бути затерті християнськими, щоби не затьмарити суті великого празника всіх християн-Різдва.


Символічність дідуха із поля



Дехто категорично вважає, що, наприклад, дідуха треба повністю відкинути з різдвяних свят, що, мовляв, це явне язичництво, бо ще древні язичники ним послуговувалися у своїх обрядах. Однак варто собі поставити тут питання: чому він використовується тепер в різдвяному контексті? Швидше всього тому, що відбулася своєрідна інкультурація, поганським колишнім символам надали поволі просто християнського значення, адже не відкинеш цього так легко, буде бунт серед народу, що шанує твердо українські традиції, наприклад, ті ж гуцули в далеких горах. Вчорашні поганські символи просто набули іншого змісту, кращого, багатшого, духовного чи небесного... Багато залежить також від того що ми вкладаємо в той чи інший символ. Наприклад, всякі відьми, ворожки, маги у своїй окультно-поганській діяльності теж не раз користуються іконами, християнськими символами різними тощо, але їм нема оправдання, бо вони відступники. А на фоні Різдва Божого Сина всяке язичництво безсиле!

Один із контраргументів звучить так: поганські символи є поганськими, якби їх не називали. Їм не може бути місце у Різдвяних святах… Так, думка слушна, бо християнство має бути відокремлене від слизького язичництва, згубного для людської душі. Однак поза певним драматизуванням варто теж задуматися, чому Церква, зокрема Католицька, це дозволяє і що насправді символізує тепер дідух, кутя тощо після Христового народження? Кутя ж теж прийшла колись із поганства та, можна сказати поетично, освятилась у сяйві різдвяної зорі, котра звістила світові прихід Спаса з небес. Не все тепер реальна магія або союз із нечистим.

Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків. Він став символом доброго врожаю, миру й злагоди в родині та достатку в домі. Якщо хтось вкладає в цю дійсність інше значення, то це швидше його проблеми... За матеріалами Вікіпедії (http://uk.wikipedia.org), на Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї - діда, а також усіх предків, які колись жили...

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай - це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Відтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух - символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами!!!

Біда, коли хтось поклоняється сліпо дідухові-снопові, його обожнює чи щось у тому роді та збуває за Господа Христа, що має бути у центрі життя християнина!! На жаль, люди ще можуть нині ставити свічку Богові та чортові одночасно, бігати як до церкви, так і до всяких ворожок, особливо в Україні!


Кутя на Різдво… Тільки для живих?


З куштуванням куті переважно й починається Свята Вечеря. Маємо тоді здебільшого дванадцять традиційних страв. Одні стверджують, що кутя є чи має бути тільки для живих, інші-для живих і символічно для померлих предків. Дізнаємося, що предки ще перед прийняттям християнства готували кутю як ритуальну страву для всіх душ померлих, які відійшли до потойбіччя. Господар оселі виходив на ґанок та жбурляв у простір кілька ложок з кутею, спеціально промовляючи, що це є якраз для душ покійних предків. Лишалася кутя з цією метою і в одному з кутів помешкання. Стосовно цього, пригадую до теми, коли я ще жив в Україні в Карпатах, то символічно господар після спільної молитви з членами родини підкидав дрібку куті до стелі, щоб вона там прилипла на довгий час. Після Свят-Вечора кутю лишали також для померлих на покуті в хаті... Дехто переборщував і ніс "вечерю" своїм предкам на цвинтар. Тобто не завше є тільки для живих відповідно до багатих різдвяних традицій...

Як один із символів Різдва, кутя, отже, має також свій глибокий символізм, не є, звичайно, звичайна страва, а швидше - ритуального характеру: пшениця є у вжитку постійно, тож це як вічність. Мед символізує небесне щастя. Мак, горіхи-родинний достаток тощо.


Відсіюємо темне (поганське) і залишаємо світле (християнське)



Коли говорити про різні ритуали, що раніше мали декотрий поганський сенс, то нині я маю зараз на увазі якраз християнські ритуали чи певну обрядовість у контексті Різдва, а не поганського бога Коляди, наприклад.

Якщо ти в тому не кланяєшся перед потаємними силами природи чи не вшановуєш природних стихій, аби їх задобрити, то де тут традиційне поганство? Якщо все звернене на новонародженого Спасителя людського роду, що оспівується гучно в колядках, різдвяних піснях?.. Особисто я проти язичництва як такого, коли воно замінює суціль собою християнські вартості, відводячи від спасіння та нехтуючи Словом Божим.

Є теж ствердження, що колись в євреїв теж були народні поганські традиції, але Мойсей їх "випалював вогнем", тобто, що не можна поєднувати християнські традиції і поганські та робити якусь святкову суміш. Почув раз в дискусії на Facebook з одним жителем Канади, що був проти дідуха, довкола святкування празника Різдва у м. Львові (2010 р.).

Відповідь вимальовується така, що тут не йдеться про поєднання, а швидше бачимо знову своєрідну інкультурацію, надання тим символічним речам саме християнського значення, адже Христос народився! От і маємо тепер ходіння з Маланкою, колядки, етимологічне значення яких походить ще з дохристиянських часів, та суть нині не в тому.

Коли у Старому Завіті ізраїльтяни забували правдивого Бога Ягве, верталися до ідолопоклонства, магії замість вшановувати єдиного Творця всесвіту - зверталися до різних штучних божків, то це дійсно було важким прогрішенням і духовною розпустою, що викорінювалося.

Я, для прикладу, не знаю ще жодного відомого різдвяного віншування, колядки у наших колядниках в якій би замість Христа, Його народження, прославлявся той же дідух зі соломи чи щось інше. Якби щось таке стрінув-відразу ж би відкинув. Бо ж мусить бути якийсь здоровий тут глузд, особливо у християнських рамках.

Мабуть, не варто робитися мудрішим за цілу Христову Церкву, котра не має нічого проти християнського використання куті, дідуха тощо у святий час Різдва, тобто в контексті Божого таїнства приходу Спаса у цей світ: вже вкорінилось це глибоко в українські традиції та свідомість українців... Світло не поєднується з темрявою. Тому варто відсіяти язичницькі інтерпретації від християнського змісту святкування народження Господа Ісуса. Язичництво - це згуба для душі та дорога у пропасть!!

Господній Син Ісус Христос прийшов до кожної людини на землі. Явні язичницькі вірування, магічні ритуали, навіть в ніч на Різдво, гадання і т.п. сперечать позиції Господньої Вселенської Церкви чи Божому Слову та правдивим сенсом Різдва відводять далеко людину від вічного спасіння та благодаті Бога, що є безцінною. Варто жити Правдою Творця завжди!

1 коментар:

  1. Украинская Библия
    10:21 Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського.

    Русская Библия
    10:21 Не можете пить чашу Господню и чашу бесовскую; не можете быть участниками в трапезе Господней и в трапезе бесовской.

    Толковая Библия преемников А.Лопухина
    21-22
    Не можете. Ап. говорит здесь с принципиальнойточки зрения: "является нравственно невозможным, чтобы они участвовали в одно время в двух столь противоположных культах - это значило бы, что вы противоречите сами себе!" - Чашу бесовскую. За языческой трапезой в праздники совершались возлияния из чаш в честь разных богов. Первая чаша с вином была посвящаема Юпитеру, вторая - Юпитеру и нимфам и третья - Юпитеру Спасителю (Salvator). Кто испивал из этих трех чаш, которыми обносили всех гостей, тот, очевидно совершал служение идолам и вместе с ними ставил себя под влияние бесов.

    ВідповістиВидалити