четвер, 10 вересня 2009 р.

Паранормальне з життя...


Як відомо, наш земний світ сповнений різними таємницями… Розгаданими й не розгаданими. У цьому плані він не є бідний. Немало вже особисто наслухався, начитався про появу духів з потойбіччя, покійників, надзвичайні надлюдські здібності смертних людей тощо. Сам стрічався з такими, що мені чітко говорили, що я думаю в певний момент (-ти). По-науковому це зветься телепатія - безпосереднє читання думок іншої людини.

Одного разу в Чернівцях під час християнської міжнародної прощі розмовляв якось із молодим чоловіком, який бачить на далекій відстані події, осіб. Може проколоти собі наскрізь ножем руку так що не потече взагалі кров… І взагалі-то я сам такий собі містик, схильний до розгадано-нерозгаданого, до того, що бере верх над буденністю.

Щодо інших очевидних фактів, пригадую, як був ще малим, то їздив часто з мамою до старовинного Гошівського василіянського монастиря, що на Івано-франківщині. І от одного разу на свято Пресвятої Євхаристії, що є влітку, коли ми знову туди прибули, то були трохи здивовані. Свята Літургія правилась на дворі під накриттям. Багатьох сильно стривожив голос однієї молодої дівчини, що сильно верещала, мало не рвала на собі волосся. Подейкували, що вона одержима, що нечистого їй нібито передала якась баба через яблуко, як вони їхали разом у поїзді... Дівчина потім трохи наче заспокоїлась. Перед Святим Причастям, коли священик ішов у її бік, а вона теж клячала, бо її підтримували, почала страшно кричати наче чоловічим голосом: "Зійди з моєї дороги, зійди з моєї дороги...". Я це особисто чув. І не тільки я. Склалося таке враження, що це сам біс "проповідує" через її немічну особу...

Цей випадок важко забути. Знаю й інші випадки, про які мені розповідали друзі. Досить цікаве та загадкове явище у природі – екзорцизм. Без віри в Бога, у Вищу, ні від кого незалежну Силу, такі дивовижні речі часом нелегко збагнути...

Коли був малим хлопцем, то одного разу пас у Карпатах як звичайно корів далеко від села у великому лісі. Пригадую як зараз: серед білого дня потемніло світле небо і сталося збиратися на велику зливу. Почалася гроза. Я став під одну смереку, щоб це перечекати. Корови були недалеко. І біля мене, як на зло, ані душі. Стою, стою. Чекаю і от чую – хтось "ріже" неподалік лісове дерево, користуючись при тому немовби ручною пилкою… І що цікаво, не на одному місці… Звук наближається поволі до мене. Спочатку я подумав, що це мені причулося, однак потім… Коли звук наблизився майже цілком до моєї особи і нікого не було видно, я відразу звідти дременув, зрозумівши, що це якісь витівки нечистої сили чи духів (там на Сколівщині на це кажуть - "лихе"). Подібного до того не траплялося.

Як умерла моя бабця в Карпатах, я вдома не був. Студіював в іншій місцевості. І от лежу собі на ліжку, хочу заснути і ніяк не можу. І враз біля вуха почулося важке старече зітхання, що аж морозець пішов по молодечій шкірі… Раз, другий… Пройшло. На другий день дізнався, що в той самий час пізно ввечері, коли чув ті стогони, відійшла з цього світу бабуся…

В інший раз, однієї ночі вже спав… У той час чомусь сильно зацікавився антиокультизмом, антихристиянською магією, шукаючи методів боротьби з нею… Багато досліджував це таємничий феномен. Сплю і водночас чую, як мою голову наче хтось сильно стискає… Просто давить… Це було вперше. Відкрив на силу очі і побачив на вікні (спав же біля нього) мерехтливі біло-чорні тіні, які тоді показалися і помалу зникли. Стало неабияк страшно. Перехрестився, помолився Всевишньому. Трохи заспокоївся…

Мав можливість раніше перебувати певний час разом із однією людиною, що, зокрема в мене, не раз викликала дивне підозріння… Річ у тім, що та особа займалася колись різнорідною магією, навіть, як мені казала, бачила раз на вулиці в Україні справжнього дідька… Тепер буцімто вже є з Богом, відвідує церкву, навіть ступила на шлях монашого життя тощо.

Він (цей чоловік) декілька разів говорив мені чудні таємні речі,про які рідко хто міг довідатися… Я певний час сидів з ним за одним столом... Пригадую, сидимо раз на обіді, їжі ще не піднесли. Чекали. І він почав дивитися на мене, в область моїх рук… І раптом почала під дією його чарівного погляду стрибати по столі моя ложка. Я її на місце, а вона знову… Засміявся винуватець дивини з того, а мені було не до сміху… Одним словом, минуло. А я дуже здивувався… І також однієї днини я помітив (бо втупив у його лице цікаво свій погляд)як у нього з великою швидкістю то звужувалися, то розширювалися зіниці… Такого ще в житті не бачив, бо це виглядало неприродно. Склалося враження, що ним ніби хтось внутрішньо управляє …

І це ще не все. Тільки дещо написав, що вважав за потрібне, цікаве, часами повчальне. Хочете вірте, хочете – ні, але знайте, що подібне мало місце в моєму житті і це не вигадки-побрехеньки, а життєва правда, адже говорю з емпіричного досвіду – перевіреного на пратиці… Можливо, комусь пригодиться!

Немає коментарів:

Дописати коментар