Промова на Радіо Ватикан!
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати та сестри! Як ми знаємо, Божественний Спаситель прийшов раніше на цей світ, щоб довершити в ньому свою могутню місію Відкуплення людського роду через публічну смерть на хресному дереві і воскресіння з мертвих. Що Христос піднявся після смерті – це є факт, засвідчений різними очевидцями і зафіксований нам на постійну пригадку у св. Євангелії. Теж і для зросту віри, надії та любові…
У сьогоднішньому апостольському читанні знаходимо досить важливі богословські речі, зокрема свідчення св. апостола Павла про Того, хто є повсякчас сам Воскресінням і Життям. Якраз те, що Ісус воскрес, дозволяє людям збагнути сутність спасіння, котре обіцяне під небом кожному. Будучи предметом нашої віри, воскресіння є заодно й підставою для надії, якій і надає певної мети.
Тема воскреслого Христа була неабияк притаманна св. Павлу. Довідуємося, що основою та ядром віри є, отже, Євангеліє, котре визнає громада у «Символі віри». І з нього неможливо усунути жодного речення або його приховати перед Церквою. Автор листа до Коринтян подає на науку те первісне християнське визнання віри: Господь Ісус зустрівся вкінці зі смертю, його було похоронено, проте Він, як бачимо, не відійшов у небуття, бо появився перед очима… Його спокутувальна смерть і тридневне воскресіння потверджені передусім Біблією. На самому початку, зауважуємо, Спас явив себе Петрові, опісля ж – дванадцятьом (розуміється апостольському гурту). Відтак Павло доповнює цей список свідків, що підтримують віру інших. Одначе пригадує, що, мовляв, декотрі очевидці відійшли вже з цього світу до вічності. І тільки наприкінці переліку різних свідків того великого чуда апостол називає себе. Досить покірно – останнім, що не може начебто мати привілею апостольства через переслідування Господньої Церкви. Хоч він є останнім, якого не можна не враховувати, проте має такий же авторитет, що й інші перелічені очевидці історичної події тодішнього народу. «Багато є свідків воскресіння Спасителя: ніч і світло повного місяця… і камінь відвалений, що й досі лежить, свідчитимуть про воскресіння. Ангели Божі, що там були, засвідчили про воскресіння Єдинородного…» (св. Кирило Єрусалимський).
Дорогі у Христі! Один індус на ймення Аліс ван Берхем розповів якось повчальну історію про гімалайського птаха. Річ у тім, що у 1921 році в гімалайських лісах спалахнула пожежа. Її гасило вдосталь людей, і раптом у верховітті щось привернуло їхню увагу. Люди показали йому гніздо з пташенятами, до якого нестримно повзли по гілляках полум’яні язики. Матір малих терзала весь час тривога: бідолашна птаха безперестанку кружляла над гніздом.
– Ми так хотіли врятувати пташенят! – говорили очевидці трагедії. – Та це було неможливо, тому що вогонь не позволяв наблизитись до гніздечка.
Індус вів далі мову, що він стояв безсило, як інші, і спостерігав за всім. Невдовзі гніздо спалахнуло. Чоловік подумав, що мати пташенят полетить геть, але ні – вона кинулася в полум’я, розправивши крила та намагаючись захистити беззахисних малюків. Через мить вона спопеліла. Жертва своєї любові…
– Я ніколи не бачив чогось подібного, – мовив оповідач. – Обернувшись до своїх супутників, я сказав їм: це любов, гідна найбільшого подиву. Якщо можлива така самопожертва маленького створіння, свідками котрої ми щойно стали, то наскільки більшою є любов і посвята Творця! Ця безмежна любов змусила Його зійти з небес і стати людиною, щоби врятувати нас, віддавши своє життя за наші гріхи…
Повертаючись до біблійного тексту, доречно буде ще до теми згадати, що жителі Коринту заперечували не воскресіння Божого Сина як таке, а – воскресіння тіла. Павло ж наполягає на тому, що хто не визнає воскресіння тіла, не визнає також і воскресіння Христа-Спасителя. Бо тим самим він випорожнює із християнського благовісті Його істину, а з християнського життя – її реальність.
Павло повторює добрі вісті, які він раніше проповідував у Коринті. Це були звістки, передані йому про воскресіння Господа. Як бачимо, найдорожчі в Бозі, він наводить надзвичайно цікаві моменти щодо цих благих новин: коринтяни їх прийняли. Ніхто ніколи не придумував Євангелія для себе. Воно приймається на віру. У цьому, власне, і є сутність Церкви. Церква є зберігачем і коментатором цієї Доброї Новини. Як сказав один отець Церкви: "Ніхто не може назвати Бога Отцем, якщо Церква не є його матір'ю". Добру звістку людина сприймає в колі побратимів. Коринтський люд у цьому благовістуванні утвердився. Перше призначення Євангелії полягає в тому, щоб людина отримала міцну стійкість. У слизькому та нестабільному світі воно (це благовістуванні) давало людині можливість устояти. У світі, повному спокус, додавало віруючому міцності. Під час гонінь людина отримувала здатність перенести духовні та фізичні страждання і не здаватися.
Святим Євангелієм коринтяни рятуються. Цікаво відзначити, що в грецькій мові тут вжито саме теперішній час, а не минулий… Спасіння йде від сили в силу. Це не те, що відбувається в цьому світі. Багато чого у своєму житті людина може пережити, але спасіння – це те, що людина ніколи не зможе вичерпати. Слід триматися Євангелія всіма силами. Ворог неодноразово намагається відібрати в нас віру. З нами і з іншими людьми відбуваються справи, що ставлять нас у глухий кут. У житті виникають неначе нездоланні проблеми і нерозв'язані питання. Життя має свої темні місця, де, здавалося б, не залишається нічого іншого, як наполягати на своєму. Віра дає завжди перемогу, перемогу душі, міцно утримуючи нерозривний зв'язок із Богом.
В Євангеліє не можна увірувати випадково. Віра, яка розвалюється, – це віра, котра не продумала та не прояснила собі всіх моментів буття. Для дуже багатьох з нас віра – щось поверхневе. Ми приймаємо багато речей без їх глибокого осмислення, тільки тому, що нам про них говорять і ми користуємося ними як повсякденною монетою. Якщо б ми глибоко все продумали, то може бути, нам довелося б відмовитися від багато чого, проте те, що залишиться – вже настільки наше, що ніщо не зможе його у нас забрати…
Християнське життя – це передчуття воскресіння. «Ми знаємо, що перейшли від смерті до життя», – читаємо в Євангелії від Йоана (1 Йо. 3, 14). І кожен, хто матиме це життя, не підпаде ніколи під владу смерті (пор. Рим. 5, 8 наст). Ця впевненість, не скасовуючи очікування остаточного воскресіння, вже тепер перетворює будь-яке життя в таке, що повністю належить Спасителеві всіх і ним керується. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар