вівторок, 22 вересня 2009 р.

НЕВІЛЬНИЦЯ ВІЛЬНОГО КОХАННЯ...

Мар'яна народилась для Любові. Для Любові чистої, світлої, ніжної... Тільки спершу вона цього цілком не усвідомлювала... Та й не було кому їй це роз'яснити. Проте Любов продовжувала тримати ту дівчину на Своїх могутніх долонях...

Вродливе дівча, навдивовижу чуйне, зростало без особливої опіки, розуміння, але вчилось горнутися до добра, благородних соціальних чеснот... Батьківської та материнської ласки, так потрібної для всебічного розвитку, подорожування по життю, по-справжньому й не відчула: батько полюбляв заглядати без стриму до чарки - у ній він вбачав сенс свого невизначеного земного існування, у ній і втопився... А серце рідної матері геть чисто знесилилось під тягарем щоденних турбот, пекучих злиднів. Відійшла вона далеко від реальності, заглибившись лишень у свій внутрішній світ, - збожеволіла... Коли це трапилося, Мар'янці не виповнилося й шести років... Спочатку за нею, майже сиротою, доглядала немічна бабуся Василина, та як старенької не стало - суворий Мар'янчин дядько Остап віддав її з мальовничого зеленого села до гучного міста, що не могло ніяк змиритись зі спокоєм, притаманним селу.

На новому місці, трішки призвичаївшись, дівчина з кожним Божим днем дорослішала, входила в інший ритм життя, ставилась серйозніше до природних речей тощо. Доволі часто навідувалось до простору її думок, мрій затьмарене дитинство, особливо в тихих казкових снах, в котрих часом, здебільшого під ранок, переливалось яскраво кольорами веселки. Траплялося, що після пробудження вона іноді вмивалась гарячими сльозами... Щасливі сновидіння Мар'яну все-таки потішали. Вони додавали щедро душі оптимістичного настрою, щоб ним ділитися також з іншими, яким щодня старалась іти назустріч...

Друзі у Мар'яни як швидко з'являлись, так швидко і зникали. Юнку то не бентежило: знала, що шукання справжніх друзів схоже на пошуки дорогоцінного каменя на дні глибинного моря... Та з'явився один... Мар'янин товариш звався Ростислав, кликали Ростиком. До неї в нього почали поступово проявлятися особливі симпатії. Дівчина це зауважувала. Обоєчко були флегматичного характеру, любили теж гомоніти разом на самоті про все на світі, обдаровувати один одного грайливими усмішками. Їм, бувало, дехто й заздрив, як це не раз буває між людьми, які не вміють чи не бажають радіти радістю тих, що поруч них... Той хлопець, подібно до своєї молодої подруги, також уже встиг на недовгому життєвому шляху попасти несподівано в полон біди-горя... Ще досі з нього не вибрався.

Неначе вітер, мчав стрімко час. Їхня вірна дружба міцніла, ставала виднішою. Зарясніли ранньою росою перші поцілунки... Все збільшувалось і збільшувалось сяйво щирого кохання, огортаючи, немовби пеленою, закохану пару. Це була чи не перша любов тієї дівчини та хлопця. Мар'яна вбачала в Ростикові свою другу половинку, бажаючи пов'язати з ним на завжди своє майбутнє...

Одного разу перед закінченням навчання Мар'яна мимоволі піддалася... Піддалась окрилено великій довірі та прихильності до красеня Ростика, його принадним очам, не здолавши спокуси... Тоді вони були вкупі мало не до перших променів ранкового сонечка... Кохання запросило обидвох у віддалені пишні палати свого неосяжного царства, з котрих легко не вийдеш, зокрема в молодості.

Признавшись знову тет-а-тет один одному в любові, сказали, хто є ким насправді без ситуаційної маски - в дійсності, реальному сенсі. Розповіли про власні високі надземні ідеали, до яких тут стремлять і...

Ніч, що промайнула мигцем на невидимій колісниці часу, виявилась щасливо-нещасливою... Ростик опісля уникав усіма силами зустрічі та розмови з Мар'яною... До неї, коли випадково бачив, навіть не вітався, не цілував руки як раніш... "Чому так є?" - ставила собі неодноразово таке болюче питання зранена юнка.

Минали миттю дні, тижні... Мар'яна пробувала з ним зустрітись, та всі спроби були марними - він, на жаль, її відцурався... Квіти ніжної любові, котрі вона так доглядала, поливаючи частенько теплом власного серця, зів'яли. Досить того, їх ще було потоптано...

За міркуванням Мар'яни, вона знову скоштувала проти волі чергову дозу яду безжальної несправедливості... Коханий її по-низькому обманув, використав неначе якусь річ до вжитку, залишивши... Мар'яна притьмом кинулася в плач. Пробудився комплекс меншовартості. Плакала довго. Не хотілось вже жити, любити та творити добро, як раніш... Для неї це була велика трагедія. Щоб хтось про то довідався - не бажала. Знала: ця трагедія є великою тільки для неї самої. Їй би не сподобалося, якщо б хтось наважився зробити її маловартісною...

За допомогою ефективних контрацептивів... перервала, не гаючись, вагітність - не мала свідомості, навіть найменшої, що такий поступок, у християнському розумінні, є провиною проти п'ятої з десяти Божих заповідей, бо суперечить Життю... Чула, що так чинили деякі її подружки з інтернату. Це пошкодило їй трохи на здоров'ї, підірвавши його... Досі не виникало значних проблем, пов'язаних із ним. Здавалося, що все пішло шкереберть, що щаслива доля відвернулась від неї, зраненої болем, назавжди. Мовчки терпіла...

Отримавши середню освіту, нещасна після декотрого часу пішла на одну невисокооплачувану роботу. Ледве знайшла. Можливості вчитися далі, звичайно, ніякої не було. Мало хто про неї пам'ятав. Тільки раз до дівчини за весь проміжок часу навчання в інтернаті навідався дядько Остап, який її туди й віддав... І ненька, не виздоровівши, вже відійшла до іншого світу.

До рідного села Мар'яну не тягнуло: там її ніхто не чекав... Вона винайняла стару напівдобру однокімнатну квартиру - винайняти більшу не мала спроможності та й не було поки що особливої потреби. У вільні від праці днини вона розважалась з подругами, стараючись забути пережите і, взагалі, якомога менше заглядати в минуле, що було чи не все затьмарене. Також ходила час від часу на дискотеки, вечірки, топлячи в розвагах свої пережиття, завдану маловідому образу...

Мар'янині подруги відзначалися легкою поведінкою, втративши всякий сором перед іншими. Майже як вона. вживали алкоголь, купляли цигарки; зустрічалися з різними особами протилежної статі, в яких переважно була одна-єдина мета таких зустрічей - як і в сумнозвісного Ростика, Мар'яниного знайомого... Вони, без сумніву, впливали й на неї, бо оточення, як відомо, теж формує людину. Не раз і на зле...

Мар'яна ставала помалу невільницею вільного розгнузданого кохання. Нерозсудливість у поведінці штовхала щосили до багна шаленої розпусти... Наслідки її не цікавили - вона нікого тепер не боялась, все сходячи і сходячи на манівці. Для вдосконалення свого досвіду читала порнографічну літературу, переглядала з однодумцями на подібну тематику відео... Також захоплювалась теорією психоаналізу З. Фройда. Важливість особистого вдосконалення Мар'яну нітрохи не торкала.

Про розпущену юнку заговорили. І то в негативному світлі. Першими були сусіди - бачили як до на її квартиру навідувались хлопці. Чули, особливо серед ночі, на другому поверсі, скрипіт дверей, гучні голоси... Та Мар'яна продовжувала робити своє, нікого і нічого не страхаючись - така розпусна неконтрольована діяльність ставала немовби сенсом її дочасного життя, що вбиралось у жахне вбрання аморальності...

Пішли в рух контрацептиви... Перестало бути цінним скарбом здоров'я. Чим більше її в тому звинувачували, тим більше їй хотілося куштувати заборонений плід, який був для неї зараз, як ніколи, солодкий... Деякі подейкували, що безсоромну розпусницю може зупинити тільки... смерть. Тільки її вважали винною у тому безбожному шаленстві. Вільна, без всяких обмежень любов, їй, звісно, подобалася, і власна свобода здавалась безмежною... Бо ж легше жити неморально, без праці над собою, ніж дотримуватись завжди встановлених моральних норм, як відомо.

Тривожні слухи про розбещену Мар'яну дійшли аж до села, в котрому вона прийшла на світ і колись у дитинстві деякий час проживала - до декого з родичів, знайомих... Однак вона не зупинялась...

Прогулюючись літнього сонячного дня з подругою-ровесницею, залишила в просторому парку міста на лавці при алеї за допомогою маркера власний номер мобільного телефону... Також написала своє ім'я та пропозицію до охочих з нею по-особливому порозважатися... Згодом почали телефонувати, домовлятися, приходити... Мар'яна відзначалась у тих своїх діях екстремальністю. Щоб себе якось виправдати, принаймні перед собою, характеризувала їх як своєрідний вияв милосердя до інших... Особливо їй подобалося мати до діла з трохи старшими чоловіками, тому що так вона, певною мірою, ототожнювала їх зі своїм батьком, який колись нею, її проблемами, майже не цікавився, не приголублював у холодному ставленні...

Якось випадково тою зеленою місциною йшов напівповільним темпом молодий студент, і сів на хвильку перепочити. Він, до слова, ходив тоді на прийом до знайомого лікаря - неподалік від того квітучого парку була розташована міська лікарня. Через його зайнятість мусів трохи зачекати. Вирішив зробити це надворі, бо, як не як, повітря там свіжіше, ніж усередині. І коли вже вставав, натрапив несподівано на Мар'янину писанину. Прочитавши те та на мить замислившись, переписав на всяк випадок у свій блокнот номер Мар'яниного телефону і також ім'я... Проте Нестор (так звали хлопця) мав зовсім інший морально добрий намір: хотів з Божою допомогою спричинитися до її виходу із зимної тюрми згубної пристрасті, що затьмарює розум, бруднить серце, на добру дорогу та по ній крокувати надалі до Творця, Його висотних палат, бо й так часу небагато...

Нестор вирішив тут скористатися сучасним ефективним засобом зв'язку - мобільним телефоном... Набрав на ньому латинкою такий короткий напис: Дорога Мар'яно, схаменись і на небо, місце Бога, подивись... Відправивши його через SMS.

Дівчина, безперечно, незвичне повідомлення хлопця отримала відразу, і спочатку воно викликало в неї деяку відразу... Те, що вона прочитала, її насторожило - не мала ані найменшої гадки, хто б це міг так інкогніто вчинити. Думала, думала і не додумалась. Нерадо заспокоїлась...

Як минув десь тиждень часу після певних роздумів він подзвонив... Довго чекати не довелося. Юнка зразу відповіла на дзвінок Нестора. Представившись місцевим студентом, розпитав телефоном Мар'яну про те, де вона мешкає, коли можна завітати, скільки потрібно викласти за задоволення бажання грошей тощо. Дівчина відповіла охоче на всі хлопцеві запитання, відказавши, що з нетерпінням чекатиме...

Найближчої суботи золотої осені, коли хлопчина їхав у справах додому, заїхав дорогою на квартиру Мар'яни. Вона зустріла його досить привітно - усміхнулась, дещо ще спитала, підійшла, щоб обійняти, але... він раптом вигукнув: "Почекай!". Від того незрозумілого вигуку дівчина аж трішки підстрибнула. Забилось інтенсивніше м'яке гаряче серце...

Нестор розпочав розмову... На диво для неї. Говорив делікатно, лагідно по-дружньому. Намагався, звертаючись подумки до Всевишнього, знайти потрібний підхід. Розпитав водночас, що її штовхнуло на такий недобрий шлях, чому вона, діючи на противагу моральним, християнським нормам, Господньому законові, міняє часто у своїй сексуальній діяльності партнерів... Чому? Де корінь лиха?

Спантеличена дівчина, не відповівши на питання, раптово розплакалась. Було важко підтримувати далі розмову з хлопцем. Сльози душевного болю злилися зі сльозами якогось поземного щастя, радості, які до неї наближались разом із теплими Несторовими словами в парі зі словом небесного люблячого Батька. З нею, бідолашною, не розмовляв так ще ніхто. Збагнула, що відвідувач має не меті не те як провести гарно з нею час, а щось інше, набагато важливіше... Молодий гість підкреслив, що вона не одна така на білому світі. Вони швидко порозумілися, знайшли спільну мову. І плач, як зауважила Мар'яна, був тієї днини якийсь незвичний, небуденний...

Як добрий євангельський самарянин, Нестор згодився подати їй руку допомоги в цій нелегкій ситуації - робив бо це вже не раз. З таким випадком зустрівся вперше в житті. Видно, такою була Божа воля: Боже Провидіння діє безнастанно.

Втішена Мар'яна, як ніколи, відчула тоді справжню доброту та любов, які так не цінить сучасний світ, зорієнтований більше на матеріальні цінності, ніж на духовні. З тривалого летаргійного сну пробудилось сумління... Подих вічності відсвіжив в'ялу душу. Не всі, як підкреслила в розмові дівчина, вважали вважали її за повноцінну людину. В осіб протилежної статі вона була часто мов іграшка, і більш нічого...

Із змістовних хлопцевих слів, що не були породженням снів, Мар'яна усвідомила насилу, що таємниця істинної свободи та глибокої радості серця схована в Бозі, у Його вічних постулатах Віри. Студент теж пригадав їй ту знану подію з Євангелія як Ісус Христос, наш Господь, простив розпусній блудниці Марії Магдалині (робив бо це не раз) її численні гріхи, яка також відійшла від Нього і була при тому відкинута суспільством... "Відкупитель людського роду, - зазначив він, - любить всіх без винятку, і то безперервно, навіть найбільших грішників, зокрема тих, кого люди вважають між собою за непотріб, руйнівника цивілізації...". Приголублена надією, небесами, вона мовила в думці: "Прости мене, грішну та немічну, мій дорогий та любий Спасителю". Це була чи не перша її коротенька щиренька молитва, звертання до Ісуса.

Новонавернена і далі вмивалась сльозами. Перед її очима враз промайнула, як у реальному фільмі, вся картина дотеперішнього нехристиянського життя. Світова суєта мало її нещасну не поглинула. Почала жаліти за втраченим часом. Було соромно за безсоромну, розгнуздану поведінку, що ще нікого ніколи насправді по-справжньому не ощасливила, хоч неодні прагнули в ній ущасливитись.

За порадою справжнього друга, який у співпраці з ласкою Бога, врятував її від духовного самогубства, смерті, Мар'яна поспішила у скорому часі до Господньої святині, де зізналася щиро у скоєних беззаконнях Всевишньому через Його заступника священика, який поставився до неї, подібно до Христа, з християнським розумінням, толерантністю. Не могла надякуватися Богові, що так надійно допоміг їй піднятись над рікою бурхливої пристрасті, що несла її вперто до пекельної прірви, вибратися на волю з тенет гріха, що робить грішників автентичними невільниками.

Мар'яна почала тепер дивитись на природу речей очима віри, краще усвідомлювати, проникати в суть тієї незаперечної істини, що направду народилася на цьому світі для... істинної Любові. Вона знайшла її нарешті несподівано в Несторові, подарувавши йому назавжди своє покраяне хибним коханням серце...

Немає коментарів:

Дописати коментар