Христова Церква в Україні та світі… Містичне Тіло божественного Спасителя, боголюдська інституція… У ній ми освячуємось, народжуємося до щасливої вічності, зростаючи духовно у світлі Божого Слова. «На Церкву не перестають нападати, а вона – перемагати… Чим сильніше на неї нападають, тим більше вона росте. Хвилі розбиваються, а скеля стоїть непорушно… Хто нападає на Церкву, той погубить самого себе, а Церква стане ще сильнішою. Хто атакує її, той руйнує власні сили», ― писав якось св. Іван Золотоустий…
Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), - одна з чотирьох традиційних українських Церков – спадкоємиць Володимирового хрещення, що налічує біля шести мільйонів вірних в усіх регіонах України та на шести континентах світу; є найбільшою Східною Католицькою самоуправною Церквою (Ecclesia sui juris); зберігає візантійсько-український обряд, тобто − літургічне, богословське, духовне та правове насліддя; перебуває у повному сопричасті зі Вселенським Архиєреєм – Папою Римським і визнає його духовну та юрисдикційну владу; прагне до відновлення первісної єдності Київської Церкви; твердо й послідовно відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами. Назву Греко-Католицька Церква запровадила імператриця Марія-Тереза у 1774 році для того, щоб відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков.
В офіційних церковних документах для окреслення УГКЦ вживали термін Ecclesia Ruthena unita. Із 1960 року в офіційних документах фігурує назва Українська Католицька Церква стосовно українських католиків діаспори та підпільної на той час Церкви у радянській Україні. У папському статистичному річнику Annuario Pontificio використовують назву Українська Католицька Церква візантійського обряду. На Синоді Єпископів УГКЦ (вересень 1999 р.) було запропоновано вживати назву Київська Католицька Церква, яка підкреслювала б ідентичність цієї Церкви. Інформацію взято з офіційного сайту http://www.ugcc.org.ua.
Цього 2009 року нещодавно, як відомо, наша Українська Греко-Католицька Церква відзначила своє 20-ліття виходу з так званого підпілля. А в1989 році після більш ніж 40-літньої «мовчанки» духовенство з мирянами заявили на весь світ, що наше Церква ще жива, хоч її безпощадно переслідують. На відродження УГКЦ були спрямовані різноманітні акції свідомих греко-католиків і просто патріотів власної держави.
Чимало пам'ятних заходів відбулося, як бачимо, недавно з тієї нагоди, як наприклад, футбольний турнір серед молодіжних команд, який організувала 12 вересня Молодіжна комісія Львівської архиєпархії під промовистим гаслом: «Збери друзів, створи команду, приходи, грай та вигравай».
18 вересня у Львівській духовній семінарії Святого Духа тривала наукова конференція, на котрій можна було докладніше довідатися про історичні події 80-их років ХХ ст.
Кульмінацією святкування стала велелюдна Архиєрейська Літургія, що відбулась 20 вересня об 11.00 поблизу храму св. Архистратига Михаїла. У спільній молитві у Львові взяли участь ієрархи УГКЦ, духовенство й вірні різних єпархій і екзархатів УГКЦ. Перед початком Богослужіння в усіх храмах Львівської архиєпархії УГКЦ лунав гучно передзвін, котрий сповіщав у такий спосіб, так би мовити, про «осінь відродження Української Греко-Католицької Церкви». Після Літургії Архиєпископ Львівський Владика Ігор (Возьняк) пам’ятним хрестом Юрія Переможця відзначив осіб, які засвідчили своїм незламним християнським життям вірність Церкві та небесному Спасителеві.
Також відбувся в неділю того ж 20 вересня урочистий похід до Архикатедрального собору св. Юра та о 18.00 ― урочиста академія у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької і т. д.
Вірних, зокрема молодь, бачили часто у вишиванках, адже загальновідомим фактом є те, що відродження нашої рідної Церкви стало предтечею Незалежності Неньки-України. Недарма український президент Віктор Ющенко на літньому відпусті у Зарваниці 19.07.2009 назвав УГКЦ «опорою нації». Коли УГКЦ закликала українців до об’єднання, то вона насамперед спиралася на духовно-релігійну єдність. Історію Української Греко-Католицької Церкви ще характеризують як боротьбу за національну самобутність і національне відродження нашого народу…
«Сьогодні з особливою увагою говорю про подвиги Української Греко-Католицької Церкви, її ієрархів, священнослужителів і всіх вірних. У найчорніші часи вона стала опорою нації і береже цю місію до цього часу» (В. Ющенко). Так, ці президентові слова виражають історичні дійсність і автентичну правду. Бо подвиги Церкви явні… Московська Православна Церква, безперечно, не близька ж до цієї похвали. Бо як висловилась раз одна мудра людина, з побудовою кожного храму МП в Україні втрачається її кусень… УГКЦ завжди була вкупі з Україною, разом зі своїми національними інтересами на противагу до тих проросійських сил, що благословляли захоплення та поневолення інших народів…
Як висловився на урочистій Літургії в м. Лева Архиєпископ Львівський Владика Ігор (Возьняк), ми дякуємо Господеві за те, що давав нам мужніх єпископів, безстрашних священиків, молитовне чернецтво, відважних мирян тощо. «Наші попередники пам'ятали, що мудрість перемагає глупоту як світло – темряву», ― зазначив Кир Ігор.
Отже, вже маємо 20-ть років від коли Унійна Церква вийшла з лабіринтів глибокого підпілля, подолавши різні напади, зневаги включно з богозневагою з боку комуністичного режиму, всіляких ворогів Божих істин. Зрошена вона кров'ю мучеників, надзвичайна посвята яких видніє далеко, бо й за Христа віддавали християни своє життя як і часто свідомі українці за свою рідну державу. Страждання ставало немовби символом життєвого шляху кожного, хто не здавався у важкій боротьбі, зокрема у плані християнської віри, пам'ятаючи, що труд у Господі немарний (пор. 1 Кор 15, 58).
Прийшла довгождана свобода. УГКЦ почала при помочі Всевишнього ставати на рівні ноги. Почали розростатися парафії. Завирувало духовне життя, але…
На жаль, Київська Католицька Церква не уникнула різного роду розколів… Поряд із лефевристським рухом та іншими новоутвореннями виникла у нових часах теж і «УПГКЦ». Це ніби схоже на пародію на нашу Церкву у стилі сектантів. Навіщо творити ще якусь «Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву» під прихованим патронатом Москви-Кремля? Ось і виходить «масло масляне». Мова йде про сумнозвісних «підгорецьких братів» або як їх уже для відмежування охрещено – «догналівців». Що беззаконними методами під прикриттям благих намірень вирішили її руйнувати, напівтаємно переслідувати, запроваджуючи свою «еклезіологію». Навіть хочуть зареєструвати на державному рівні свою «УПГКЦ», влаштовуючи теж і всякі оманливі акції протесту, наприклад, у Львові. Шкода, що певна частина начебто християн замість уникати схизматичних доріг їх шукають та ними продовжують йти, відколовшись від матірної УГКЦ. Якщо раніше ворога-нищителя Церкви знали не раз в лице, то тепер він діє скрито, з середини… Та це інша тема розмови…
Подякуймо всемогутньому Богові за те, що не позбавив нашої рідної Української Греко-Католицької Церкви вільного дихання, що посилав до неї своїх невтомних слуг в особах Митрополита Андрея Шептицького, Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, Архиєпископа Володимира Стернюка, Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського та Верховного Архиєпископа і Кардинала Любомира Гузара попри їхню людську неміч. Що давав їм сили провадити правовірно церковним кермом. Адже XX століття видалось нелегким періодом для Греко-Католицької Церкви… Також із пседособором 1946 р. у львівському соборі св. Юра, цьому духовному серці західної України, коли Українську Католицьку Церкву візантійського обряду в час масових і безбожних заслань на каторги-поневіряння греко-католицького духовенства, особливо офіційної ієрархії УГКЦ, насильно й формально приєднано до Російської Православної Церкви, та не надовго, бо плани Всевишнього були інші... Маємо за що бути вдячними. Підпілля вже позаду. З нами Бог та Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар