tag:blogger.com,1999:blog-65277685970089239222024-02-07T22:25:43.665-08:00Думаючи про духовне та суспільне...Авторські матеріали (блог) o. Mykila!Unknownnoreply@blogger.comBlogger85125tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-45678729978911261062023-03-26T12:25:00.005-07:002023-03-28T09:48:00.428-07:00Використані джерела для книги про св. Йосафата "Світич єднання"<p> <b style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;">Життя та діяльність священномученика Йосафата Кунцевича у світлі Берестейської злуки.</b></p><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Книга, котру плануємо видати цього року, присвячена 400-літньому ювілею мученицької смерті священномученика Йосафата Кунцевича (1623-2023). Написана у Вільнюсі (Свято-Троїцький василіянський монастир).</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><b style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;">Автор: о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ</b><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><b style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;">АНОТАЦІЯ</b><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Нове дослідження про василіянського священномученика Йосафата Кунцевича, базоване на різних наукових джерелах, висвітлює основні події з життя українського святого та водночас УГКЦ. Книга допоможе зрозуміти краще його світлі чесноти на шляхові до мучеництва. Йосафат жив для Бога та людей і боровся за єдність Христової Церкви, виконуючи волю Спасителя. Це і є провідною темою твору про апостола Унії.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">A new research on the Basilian hieromartyr Josaphat Kuntsevych, based on various scientific sources, highlights the main events from the life of the Ukrainian saint and at the same time the UGCC. The book will help to better understand his bright virtues on the way to martyrdom. Josaphat lived for God and people and fought for the unity of Christ's Church, fulfilling the Savior's will. This is the leading theme of the work about the Apostle of Union.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">***</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Guepin A. Saint Josaphat, Martyr of Catholic Unity. Poitiers 1874.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Kerstin S. J. Transnational and Trans-Denominational Aspects of the Veneration of Josaphat Kuntsevych. Journal of Ukrainian Studies, Volume 37 2012.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Mieczkowski D. Żywot błogosławionego Jozefata Kuncewicza arcybiskupa płockiego obrządku rusko-unickiego. Kraków: W. Wielogłowski i W. Jaworski 1865.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Mlodzianovskis A. Palaimintojo kankinio Juozapato, Polocko archivyskupo, gyvenimo ir mirties simboliniai atvaizdai. Vilniaus dailės akademijos leidykla 2015.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Šv. Bazilijaus Didžiojo ordinas: iš liaudies liaudžiai / Чин Святого Василiя Великого: iз народу – народовi. Збірник наукових статей. Шяуляй, Львів 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Vasiliauskienė A. Vienuoliai bazilijonai ir Bazilionai. Padubysio kronikos 2014 2 (3), с. 12.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Авраменко А. Церква святої Трійці у Вільні на тлі історії українців Литви. Київ: Демос 1994.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Баўтовіч М. Полацкія пакутнікі. Полацак: Сафія 2000.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Блажейовський Д. Три українські церковні унії. Львів 1997.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Буць О. Хрест на Україні. Дрогобич: Добре серце 1996.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Василіяни у світі: минуле і сьогодення. Bazylianie w świecie: przeszłość oraz teraźniejszość, o. dr Wasyl Parasiuk (red.) OSBM. Warszawa: Bazyliada 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Васіляускєне А. Литва-Україна: релігія, наука, культура в діяльності вільнюських ченців-василіян. Львів: Місіонер 2021.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Волконский А. Католичество и Священное Предание Востока. Париж 1933.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Вояковський Н. Шляхами наших прочан. Проповіді про чудотворні ікони Божої Матері. 2-ге видання. Львів: Місіонер 1998.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Гавліч В. Церква – мій скарб. Видавництво ОО. Василіян «Слово доброго пастиря». Нью-Йорк 1950.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Ганинець Х. Листи до народу: історії людей слова. Львів: Місіонер 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Герич Ю. Огляд богословсько-літературної діяльності Йосафата Кунцевича. Торонто: Добра книжка 1960.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Грім Є. Доля мощей святого священномученика Йосафата. Календар «Світла» 2023.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Да всі єдино будуть. Vilniaus ukrainiečių bendrija. Vilnius: UAB «BALTO print» 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Данилов В. О единстве Церкви. Гродно 2004.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Державин Н. Святитель Иосафат. Житие Священномученика Иосафата ̶ Епископа Полоцкого. Нижний Новгород 2005.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Зінько В. Історія Церкви. Львів: Місіонер 1995.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Іван Павло II. Апостольський лист Римського Архієрея з нагоди 400-річчя Берестейської Унії, 12 листопада, Ватикан 1995.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження, 3-тє вид. Тернопіль 1990.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Іванів М. М. Святі древньої Руси-України. Харків: Логос 1991.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Катехизм Католицької Церкви. Компендіум. Львів: Свічадо 2008.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Катрій Ю. Пізнай свій обряд. Нью-Йорк ̶ Рим: Видавництво ОО. Василіян 1982.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Кияк С. Ідентичність українського католицизму: генезис, проблеми, перспективи. Івано-Франківськ: Нова Зоря 2006.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Козаневич Є. Життя святого великомученика Йосафата Чину св. Василія В., Архієпископа Полоцького. Львів: Місіонер 1994.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Коструба Т. Як Москва нищила українську Церкву. Торонто: Добра книжка 1961.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Кречун П. М. Святий Йосафат Кунцевич (1580-1623) як свідок віри в епосі релігійної конверсії. Жовква: Місіонер 2013.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Левицький Я. Життя апостола Унії Св. Свмч. Йосафата. Львів: Друкарня наукового товариства ім. Шевченка 1924.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Лежогубський Т. Де знайти правду? Видання друге. Львів: Друкарня Ставропігійського Інституту 1912.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії української Церкви. Філадельфія: Провидіння 1954.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Марусин М. Пастирсько-літургічна діяльність святого Йосафата / De opera Liturgico-Pastorali Sancti Josaphat. Рим 1967.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Микосовський М. Відкриття Року святого Йосафата в Литві, в: «Місіонар» №12 (345), грудень 2022, с. 20-22.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Микосовський М. Під подихом вічного. Збірка поезій. Жовква: Місіонер 2018.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі: Колективна монографія за редакцією Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулявічюса та Ігоря Скочиляса / 2-ге видання. Львів: Український Католицький Університет 2019.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Назарко І. Митрополит Йосиф Велямин Рутський. Львів: Місіонер 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Нарис історії Василіянського Чину святого Йосафата. Рим: Видавництво ОО. Василіян 1992.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Ортинський І. Під знаменням берестейської події. Мюнхен 1993.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Осетр Б. Останні хвилини св. Священномученика Йосафата (поема). Нью-Йорк – Рим 1968.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Памятники старины въ западныхъ губернияхъ имперіи, выпускъ І и ІІ. Ст. Петербургъ 1868.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Пануцэвіч В. Сьвяты Язафат, архіяпіскап полацкі. Полацак: Сафія 2000.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Патрило І. Йосафат Кунцевич – помічник і Архієпископ Полоцький//Записки ЧСВВ, том VI (XII), вип. 1-4. Рим 1967.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Підручний П. Шлях до офіційного проголошення блаженного Йосафата Кунцевича святим. З нагоди 150-ліття канонізації ‒ 1867-2017, у: християнський часопис українців в Італії «До Світла», квітень-травень 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Підручний П., П’єтночко Б. Василіянські генеральні капітули від 1617 по 1636 рік. // Записки ЧСВВ. –. Серія ІІ. – Секція І. – Т. 55. Рим-Львів 2017.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Пій XI. Енцикліка «Ecclesiam Dei». Рим 12 листопада 1923.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Святий Йосафат Кунцевич. Документи щодо беатифікації: (1623-1628 рр.). Катехизм, укладений Йосафатом Кунцевичем. Правила і конституції, написані святим Йосафатом для своїх священників / Упорядкування й переклад з латинської о. Йосафата Романика, ЧСВВ. Жовква: Місіонер 2010.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Сеник С. Духовний профіль св. Йосафата Кунцевича. Львів: Свічадо 1994.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Соловій М. Мелетій Смотрицький як письменник. Записки ЧСВВ. Ч. 1. Рим-Торонто 1977.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Соловій М. Щоб усі були одно. Торонто: Видавництво ОО. Василіян 1960.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Соловій М., Великий А. Святий Йосафат Кунцевич. Його життя і доба. Торонто: Видавництво ОО. Василіян 1967.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Солодух А. Причинки до історії життя і почитання св. Йосафата в Вильні, в: Нива, № 2, Львів 1923, с. 49-53.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Стасів К. Місія високого слова – Василіянське книговидання: минуле, сучасне і майбутнє. Жовква: Місіонер 2015.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Стахів М. Христова Церква в Україні 988-1596. Стемфорд: Колегія св. Василія Великого 1985.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Тимошенко Л. Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVII ст.). Дрогобич: Коло 2020.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Трух Г. А. Життя святих у чотирьох книгах, т. 4, Львів: Місіонер 1999.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Хома І. Нарис історії Вселенської Церкви. Рим 1990.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Хоткевич Г. Історія України (до кінця XVI століття). Київ: Веселка 1992.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Чупа О. Святість Йосафата Кунцевича, у: Слово, № 1 (22), 2004-2005, с. 36-39.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шегда М. Життєпис Митр. Йосифа В. Рутського на тлі його доби. Рим 1991.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шептицький А. Як будувати рідну хату. Львів: Гердан 2003.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шкраб’юк П. Задля пам’яті живої. Як американці рятували мощі св. Йосафата, в: Місіонар № 6 (333), листопад-грудень 2021, с. 38-39.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шкраб’юк П. Пробудились серед ночі або Преображення людське. Львів: Місіонер 2018.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шпіраго Ф. Католицький народний катехизм. Львів: Місіонер 1997.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Щудло М. Великий мученик за Унію. Св. Йосафат Кунцевич. Йорктон: Друкарня Голосу Спасителя 1953.</span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><b style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;">ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:</b><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">1253 ̶ коронація князя Данила. URL: </span><a href="https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/7/1253-koronaciya-knyazya-danyla" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/7/1253-koronaciya-knyazya-danyla</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Giedrojć J. Św. Jozafat ̶ apostoł jedności i wiary, «Kurier Wileński». URL: </span><a href="https://kurierwilenski.lt/2022/10/21/sw-jozafat-apostol-jednosci-i-wiary" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://kurierwilenski.lt/2022/10/21/sw-jozafat-apostol-jednosci-i-wiary</a><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;"></span><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Jovaišaitė Е. Ukrainoje gimęs Lietuvos šventasis, kurio bylą tyrė pats Sapiega: įtūžusi ortodoksų minia kankinio kūną paskandino Dauguvoje. URL: </span><a href="https://www.lrt.lt/naujienos/kultura/12/1816237/ukrainoje-gimes-lietuvos-sventasis-kurio-byla-tyre-pats-sapiega-ituzusi-ortodoksu-minia-kankinio-kuna-paskandino-dauguvoje" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://www.lrt.lt/naujienos/kultura/12/1816237/ukrainoje-gimes-lietuvos-sventasis-kurio-byla-tyre-pats-sapiega-ituzusi-ortodoksu-minia-kankinio-kuna-paskandino-dauguvoje</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Берестейська унія. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%8F" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Берестейська_унія</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Битенський монастир. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Битенський_монастир</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Герб Жировичів. URL. </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1_%D0%96%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96%D0%B2" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Герб_Жировичів</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Глава УГКЦ у Римі урочисто відкрив ювілейний рік 400-річчя мучеництва святого Йосафата. URL: </span><a href="https://ugcc.ua/data/glava-ugkts-u-rymi-urochysto-vidkryv-yuvileynyy-rik-400-richchya-muchenytstva-svyatogo-yosafata-1399" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://ugcc.ua/data/glava-ugkts-u-rymi-urochysto-vidkryv-yuvileynyy-rik-400-richchya-muchenytstva-svyatogo-yosafata-1399</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Дорошенко К. Первый греко-католический святой. URL: </span><a href="https://ecerkva.com/josaphat-kuntsevych/13-2017-06-23-00-39-05" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://ecerkva.com/josaphat-kuntsevych/13-2017-06-23-00-39-05</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Жировицька ікона Божої Матері. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%BE%D1%97_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Жировицька_ікона_Божої_Матері</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Жихевич Т. Иосафат Кунцевич ̶ мученик за единство Церкви. URL: </span><a href="https://coollib.com/b/404403/read" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://coollib.com/b/404403/read</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Заславський В. Йосафат Кунцевич: мученик за єдність чи папський фанатик? «Патріярхат», № 6 2010. URL: </span><a href="https://risu.ua/yosafat-kuncevich-muchenik-za-yednist-chi-papskiy-fanatik_n43155" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://risu.ua/yosafat-kuncevich-muchenik-za-yednist-chi-papskiy-fanatik_n43155</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Зі слова Блаженнішого Святослава на свято священномученика Йосафата Кунцевича. URL: </span><a href="https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-84/1127-%D0%B7%D1%96-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0-%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE-%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0-%D0%B9%D0%BE%D1%81%D0%B0%D1%84%D0%B0%D1%82%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87%D0%B0.html" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/nascosto-84/1127-зі-слова-блаженнішого-святослава-на-свято-священномученика-йосафата-кунцевича.html</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Історія України в особах. Йосиф Рутський. URL: </span><a href="https://uahistory.co/book/litovpol/23.html" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uahistory.co/book/litovpol/23.html</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Йосафат Кунцевич. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B0%D1%84%D0%B0%D1%82_(%D0%9A%D1%83%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87)" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Йосафат_(Кунцевич)</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Кирило і Мефодій. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE_%D1%96_%D0%9C%D0%B5%D1%84%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B9" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Кирило_і_Мефодій</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Михайло Керулярій. URL: </span><a href="https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9A%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%96%D0%B9" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайло_Керулярій</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Пастирське послання митрополита Йосифа (Сліпого) до духовенства і вірних «Наша Церква». Маклаково, Красноярський край 19 серпня 1953 р. Архів монастиря сестер Милосердя св. Вінкентія. Спр. № 3. URL: </span><a href="http://dds.edu.ua/ua/articles/2/duhovna-svitlytsa/rik-patriarha-josyfa/956-pastyrske-poslanna-mytr-josyfa-nasha-tserkva.html" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">http://dds.edu.ua/ua/articles/2/duhovna-svitlytsa/rik-patriarha-josyfa/956-pastyrske-poslanna-mytr-josyfa-nasha-tserkva.html</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Тимошенко Л. Йосафат Кунцевич. URL: </span><a href="http://www.uniateheritage.if.vu.lt/ua/vilniusku-sv-ansambl-triitsi-mynule/yosafat-kuntsevych" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">http://www.uniateheritage.if.vu.lt/ua/vilniusku-sv-ansambl-triitsi-mynule/yosafat-kuntsevych</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Чому був канонізований святий Йосафат Кунцевич? URL: </span><a href="https://www.dyhdzvin.org/nasha-vira/apologetika/chomu-buv-kanonizovanij-svyatij-josafat-kuntsevich.html" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://www.dyhdzvin.org/nasha-vira/apologetika/chomu-buv-kanonizovanij-svyatij-josafat-kuntsevich.html</a><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><br style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px;" /><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="background-color: #f3f2f8; color: #333333; font-size: 12px;">Шумило Я. Святий Йосафат Кунцевич ̶ приклад вірності Істині. URL: </span><a href="https://vifbs.in.ua/news/dukhovni-rozdumy/svyatyi-iosafat-kuntsevych-pryklad-virnosti-istyni" rel="nofollow" style="background-color: #f3f2f8; color: #60a5eb; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; font-size: 12px; font-weight: 700;" target="_blank">https://vifbs.in.ua/news/dukhovni-rozdumy/svyatyi-iosafat-kuntsevych-pryklad-virnosti-istyni</a><div><br /><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiewnKDZEh3YPTDhytf5pYXWkSZjQphSQ5zZJzO0jjEXvJ_GMrm23c7GJCJsy-5kSeEmMqTFoAwtsKR4QosFqsxpFt4uPVl7fUHmpVSVqK6zO5h_0bNyLtsuw5UxS1UkD62V0r5vyYff4mAmYmoVUulMmdlY9oXi1pzjjAf6JcA6xf3CS-o3FEqYJTwVg/s4032/55677.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="4032" data-original-width="2813" height="413" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiewnKDZEh3YPTDhytf5pYXWkSZjQphSQ5zZJzO0jjEXvJ_GMrm23c7GJCJsy-5kSeEmMqTFoAwtsKR4QosFqsxpFt4uPVl7fUHmpVSVqK6zO5h_0bNyLtsuw5UxS1UkD62V0r5vyYff4mAmYmoVUulMmdlY9oXi1pzjjAf6JcA6xf3CS-o3FEqYJTwVg/w383-h413/55677.jpg" width="383" /></a></div><br /><div><br /></div></div>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-55642814836295545362022-04-07T05:47:00.003-07:002022-04-07T05:47:16.496-07:00Найбільша пастка для світу<p> </p><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Всі ми прагнемо щастя. Людина здатна керувати своїм життям чи
долею. Будувати повсюди прекрасне набагато важче, ніж його руйнувати. Однією із
сучасних небезпек у світі є саме ядерна зброя.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Чому небезпечне аморальне використання ядерної зброї? Чи
можна без неї обійтися? Можна, адже це небезпека для всього живого: нас,
тварин, птахів тощо.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Відомо, що світ понад 20-ть разів був під реальною загрозою
завданого ядерного удару через чиїсь помилкові дії. Хтось спроможний
передбачити можливі наслідки ядерного жаху? Через ядерні боєголовки хитка
людина може знищити просто так не один мільярд людських життів...<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Раніше Римський папа Пій XII писав, що, мовляв, такого типу
зброя є найжахливішою, яку на даний час зумів винайти людський розум. Плоди
науки мали б приносити користь народам, а не жертви та руїни. До тепер щемить у
серцях багатьох землян, коли в серпні 1945 року на Японію скинули дві атомні
бомби. Чорні ядучі хмари вкрили Хіросіму й Нагасакі, тому що їх торкнулася раптово
безжальна коса смерті.<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Ця чудова планета є також і в наших руках. Різні правителі
країн мають важливе завдання сприяти миру, а не військовим конфліктам.
"Мир -- це щоденний, щотижневий щомісячний процес, який поступово змінює
думки, повільно розмиває старі бар'єри, спокійно будує нові структури"
(Джон Ф. Кеннеді).<o:p></o:p></span></p>
<p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><span style="font-size: 14.0pt; line-height: 107%;">Я вважаю, що загальна відмова від ядерної зброї може стати
найграндіознішим досягненням 3-го тисячоліття. Головне, бажання небайдужих...<o:p></o:p></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg-p3v6D2AnydaplXnT-CsFKPZEE3vNBdP9EYryX0cV-bjZjS7W27Tj-ZDfbIgsofMYN02fHAcr8kkYEndGJiw_fBR0XV2pu6qfJTSsNlNHvhCMuW5U9pkcvzUuBKbJbDb9MXCOXu9LNmG3Hbbp4Wjgfr03SQ5me4ziEaPdMQvQ2L5goWqthFT-4lD23w/s750/71.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="497" data-original-width="750" height="256" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg-p3v6D2AnydaplXnT-CsFKPZEE3vNBdP9EYryX0cV-bjZjS7W27Tj-ZDfbIgsofMYN02fHAcr8kkYEndGJiw_fBR0XV2pu6qfJTSsNlNHvhCMuW5U9pkcvzUuBKbJbDb9MXCOXu9LNmG3Hbbp4Wjgfr03SQ5me4ziEaPdMQvQ2L5goWqthFT-4lD23w/w381-h256/71.jpg" width="381" /></a></div><br /><p class="MsoNormal" style="text-align: justify;"><br /></p>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-60715198142029570132012-02-26T20:07:00.009-08:002012-08-19T22:21:22.831-07:00Біблійне коріння... комунізму<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiy5vxcEMgomeifvMEHhmS9cFtaLRoGn-jTcnCMqa8o8SXrHta5EiGDCecz5-brxgCziOgVHlycy83cOzHVqcutXP4g8sj3gs5MHN3k00_ezFkw7qNuwx8uONyiypslZ0H827ZQJ8axtKfX/s1600/images+%25283%2529.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 126px; height: 160px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiy5vxcEMgomeifvMEHhmS9cFtaLRoGn-jTcnCMqa8o8SXrHta5EiGDCecz5-brxgCziOgVHlycy83cOzHVqcutXP4g8sj3gs5MHN3k00_ezFkw7qNuwx8uONyiypslZ0H827ZQJ8axtKfX/s400/images+%25283%2529.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5713664071797894434" /></a><br />Що таке комунізм? Читав раніше у творі християнського письменника Георгія Марченка <span style="font-style:italic;">"На каждом листке"</span> (про релігію-атеїзм), що, мовляв, комунізм (від лат. communis - спільний, загальний) має саме біблійну основу, адже звідти комуністи почерпнули ідею, її спотворивши. Так і є в суті - Біблія їм не була до кінця чужою. Поштовхом стало те, що у все перших християн все було спільне - "жоден з них не вважав щось зі свого майна своїм власним" (Ді. 4, 32). Просто безбожники свою систему вирішили зробити без Творця. От і все. Так комунізм став до вподоби сатані і погубив численні душі, отруївши в них усе святе!<br /><br />Комуністична ідеологія, що себе скомпрометувала, могла б і не виникнути, якщо б не св. Писання?!<br /><br />Наявний у світі й <a href="http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BC">антикомунізм</a>, спрямований в першу чергу проти політики послідовників марксизму-ленінізму. Комунізм як такий осуджений Католицькою Церквою. Наприклад, його як явище скритикував у своїй енцикліці <span style="font-style:italic;">Bonum Sana</span> Римський Папа Бенедикт XV в 1920 р. або Папа Пій XI у <a href="http://www.vatican.va/holy_father/pius_xi/encyclicals/documents/hf_p-xi_enc_19031937_divini-redemptoris_en.html">Divini Redemptoris</a>. Мають місце й інші документи Вселенської Церкви. З документів Помісного собору РПЦ 1918 р. відома <span style="font-style:italic;">Анафема Московського Патріарха Тихона</span> (комуністам і їхнім помічникам), де він пише суворо наступне: <span style="font-style:italic;">"Батьки! Якщо ваші діти комуністи, вимагайте владно в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, щоб вони відреклися від своїх оман. Коли будуть опиратися і не послухають вас, відречіться від них самі. Жінки! Якщо ваші чоловіки комуністи і стараються в служінні сатані, підіть від них і врятуйте себе, ваших дітей. Покличте на допомогу Господа і обтрусіть зі себе руки сатаністів, споконвічних ворогів нашої Віри Христової, що оголосили себе самозванно «народною владою»</span>...<br /><br />Злочинна доктрина з відтінком безвинної крові була справедливо осуджена за пропаганду атеїзму, підрив основ християнства, руйнацію соціального порядку тощо. Адекватні люди не можуть такого сприймати. У цивілізованих країнах комунізм не процвітає, його символіка є під забороною. Коли одного разу під час обряду екзорцизму один католицький священик виганяв з дівчини нечисту силу, то він запитав через неї диявола, чи червоний дракон у біблійній книзі Одкровення символізує якраз комунізм, то почув відразу відповідь, що так.<br /><br />Згаданий вище письменник Марченко у творі пише, що йому якось довелося розмовляти з офіцером тюремної охорони, який належав до комуністичної партії. У хвилину довіри офіцер сказав до нього: <span style="font-style:italic;">"Я дивився одного разу восени через вікно на голе дерево. Я знав, що наступної весни воно знову буде повне листя і бруньок, і в його гілках співатимуть птахи. І я схилився перед "не знаю ким", чи "не знаю чим", який дає мені дерева, зерно і квіти. Я кидаю вугілля у вогонь і вогонь перетворює їх у прекрасне біле полум'я. Я схиляюся перед Силою чи Особистістю. Я не знаю, Хто чи Що Він таке, що винагороджує наше зло добром, а іноді виправляє потворні життя, життя колишніх бандитів, перетворюючи їх у життя мучеників за святу справу. Я знав таких людей серед вас, християн"</span>. Цей офіцер-комуніст не розумів Господа Бога, проте він Його осягнув.<br /><br />Тому варто добре задуматися усім засліпленим визнавцям комунізму, якщо їм дорога щаслива вічність... Не дивлячись на те, що ця антихристиянська ідеологія має й певне коріння в Біблії.Unknownnoreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-25032067219420719512012-01-03T04:24:00.000-08:002012-01-03T04:39:03.269-08:00На шляху до мети<iframe width="420" height="315" src="http://www.youtube.com/embed/sR3qhC_I2O8" frameborder="0" allowfullscreen></iframe><br /><br /><span style="font-style:italic;">"Хто постановив слухати Христа і спішить до життя убогого, життя молитви, той справді гідний подиву і щасливий"</span> (св. Василій Великий.<br /><br />До одного жіночого монастиря приїхали гості. Сестра, що була призначена до послуговування гостям, показувала їм монастир, подвір'я і все пояснювала. Не витримав один з гостей і запитав сестру, чому вона покинула світ. "Адже там ви могли би здобувати кар'єру, славу, - говорив гість і, показуючи на великий замок, що стояв на другому березі ріки, додав: "Ось той прекрасний дім міг би бути вашим". "Пане, - відповіла сестра, - той дім належить моєму батькові".<br /><br />Ця монахиня повірила в слова Ісуса Христа, які Він сказав Своїм учням: "І кожний, хто задля імені Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт 19, 29).<br /><br />Божий поклик почули і пішли за Спасителем не тільки апостоли, що "покинули все" (Мт 19, 27). Ідеал Нагірної проповіді завжди захоплював собою шляхетні душі, коли вони пізнавали науку Христа. Перші християни в Єрусалимі під впливом слів Спасителя, "продавали свої маєтки та достатки і роздавали їх усім, як кому чого треба було" і "мали все спільним" (Ді 2, 44-45).<br /><br />Щоб віддатися цілковито Господеві, свідомі хлопці і дівчата залишають розкоші та вигоди цього світу і йдуть до монастиря. Твердив одного разу науковець: "Коли бачимо на вулицях монахів і монахинь, то це є добра ознака, бо оздоровлюється суспільство...". <br /><br />Щоправда є чимало таких людей, які вважають, що монахи − це душевно-хворі, ті, що розчаровуються у світі, та мудрагелі. Але цим вони виявляють своє нерозуміння. Сам Ісус казав, що не всім дано зрозуміти таємниці Царства Небесного, наголошуючи: "Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і настановив, щоб ви йшли і плід принесли...".<br /><br />Дуже часто батьки суворо забороняють своїм дітям іти до монастиря. З Києво-Печерського патерика довідуємося, що мати св. Теодосія суворо карала свого сина за те, що той хотів піти в монастир, а вкінці сама постриглася в черниці. В одній книжечці сказано, що одна мама строго заборонила своїй дочці піти у монастир і за це потім довгий час поневірялася у чистилищі, бо спротивилася Божій волі, стягнувши на себе тимчасову кару. Кажуть, що батьків можна тільки раз не послухати в житті, тобто коли вони поступають як та матір, хіба були би на те дуже суттєві мотиви, через які покликання сина чи дочки не змогло би реалізуватися.<br /><br />На жаль, подібних випадків є дуже багато, коли родичі намагаються відмовити або вперто наполягають, аби діти покинули стіни монастиря. Буває й таке, що дехто наважується зухвало спокушати богопосвячену особу. Юному братчикові одного разу заявили: "Навіщо тобі здався той монастир. Покинь його. За тобою, певна річ, не одна дівчина заплаче". Та чернець сміливо відкинув ту пропозицію, подібно до рідного брата св. Василія Великого кажучи: "Я не хочу міняти вічне на дочасне". Не можна спокушати тих, які вже обрали монаший стан життя. Так робити невільно! Перестерігав бо нас Спаситель: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак, горе тій людині, через яку спокуси приходять" (Мт 18, 7).<br /><br />Пригадую, як раніше я завітав до Крехова, де зізнався отцеві магістрові новіціяту, що маю намір вступити на кандидатуру. Тої днини, повертаючись додому, неподалік Крехова спинив мене несподівано незнайомий чоловік, років 50, що мчав на велосипеді. Злізши з нього, одразу запитав: "Ну що, прийняли?" - "Прийняли", - відповів здивовано я. "А мені, - каже він, - ще досі важко збагнути, для чого ж ідуть в монастир...".<br /><br />Ісус Христос говорив: "Не всі розуміють це слово, лише ті, кому дано. Бувають бо скопці, що з матірного лона такими народились; бувають і скопці, яких люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне" (Мт 19, 11-12).<br /><br />У народі побутує думка, що коли піде хтось в монастир, а потім виступить з нього, то на таку людину і на її рід спаде кара Божа на багато поколінь. Канонічне право Церкви передбачає, що під час кандидатури і новіціяту монах чи монахиня може приглядатися до монашого життя і свобідно вийти з монастиря, якщо в цьому є необхідність. Тих, які вже склали обіти, можна звільнити з них із важливої причини.<br /><br />Один ревний священик був духівником сестер. Одного разу, завітавши до їхньої обителі, зненацька вгледів, що молоденька монахиня плаче. Підійшовши ближче, запитав:<br /><br />- Сестро, яка причина твоєї смути?<br />- Я, дорогий отче, не можу забути свого нареченого, якого я покинула. Я довго вагалася між рішенням йти в монастир чи виходити заміж. Але тепер, після тривалих молитов і постів, бачу, що монаший стан, в якому я перебуваю вже два роки, мені не під силу. Я хочу мати сім'ю і дітей, - зізналася вона.<br /><br />Священик пішов разом з монахинею до настоятельки і розказав про почуте. Вона, безперечно, дала свою згоду, аби сестричка повернулася додому. Згодом той священик підготував радо молодят до св. Тайни Подружжя і повінчав їх. Зараз це добра християнська родина, яка втішається діточками.<br /><br />Св. апостол Павло казав: "Краще одружуватися, ніж розпалюватися" (1 Кор 7, 9). У церковному праві передбачена можливість звільнення з обітів тих монахинь і монахів, які протягом тривалого часу відчувають дуже сильний потяг до одруженого стану.<br /><br />У своєму творі св. Василій Великий писав: "Треба й про те пам'ятати, що хто вибрав монаше життя, той перейшов границі людської природи і прийняв безтілесний спосіб життя, вибрав життя ангелів" (св. Василій Великий, А. Б. 4).<br /><br />На шляху до мети, тобто до святості, у богопосвяченому стані є чимало перешкод і труднощів. Щасливі ті, які зуміли їх подолати і витривати до кінця.Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-62695781453097333672011-10-07T08:32:00.000-07:002011-10-07T08:51:59.022-07:00З факелом радості крізь життя<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjpaljKBX_lTYwqwvxehIQhYpDlxxrF-61DsQ7K7RWzR2IhgQBinIxZbHIT3UO45Za2UrfBTO521A8e_40r-MWrw9u2jsY2tWqnfbHiVidd7m2vdUZaygCXdfUTle1or5yxoFh4Gyg23J6a/s1600/kreslomeshok-smile1-450x600.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 240px; height: 320px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjpaljKBX_lTYwqwvxehIQhYpDlxxrF-61DsQ7K7RWzR2IhgQBinIxZbHIT3UO45Za2UrfBTO521A8e_40r-MWrw9u2jsY2tWqnfbHiVidd7m2vdUZaygCXdfUTle1or5yxoFh4Gyg23J6a/s320/kreslomeshok-smile1-450x600.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5660776211927494306" /></a><br />Радість, веселощі… Багато люди радіють і не радіють… Одні гумором прикрашують своє життя на землі, іншим не раз так не легко по-справжньому до цього дійти… Попри різні біди, негаразди безмежне море радості все ж таки розливається довкола, запрошуючи в нього повністю ввійти… Тепер я говоритиму саме про радість, про радість духовну, в Господі, котру не може цілком подарувати цей земний світ і яка належить до вінка цінних плодів Св. Духа. <br /><br />Часто ми шукаємо якихось розваг: слухаєм-читаєм смішні гуморески відомих гумористів, анекдоти, сміємося з кумедних клоунів у цирку, радо задивляємося в різні комікси; розважальними телепередачами переповнені наші телеканали тощо. Багато хто хоче нас професійно розсмішити, отримуючи за це не раз непогані кошти – така вже робота. Появляються так звані «авторитети гумористичного світу». Та подібна радість, отримана через ці джерела, не завжди нас цілком «по вуха» задовольняє… В чому ж причина? Хоч можемо в полоні радості іноді навіть щиро заплакати… <br /><br />Що таке справжня радість-утіха у світлі небесної висоти? Багато вже написано, сказано про це. Про суть автентичної радості дізнаємося насамперед із цілющого Божого Слова, наприклад, з послання до Филип’ян св. Апостола Павла: «Радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: Радуйтеся…». «Радість – це молитва. Вона – і сила, і любов. Вона – рибальський невід, яким ловлять душі. Серце, яке палає любов’ю, радісне серце» (Мати Тереза з Калькутти). Усміхнена людина потягає за собою інших набагато швидше, ніж понура, невпевнена в собі – перевірено на досвіді. <br /><br />Праведна душа є щедрою на щиру усмішку, а вона якраз є поцілунком людської душі. Дехто не може чи радше не хоче радіти щиро прекрасному. Одну сільську жінку, що рідко коли всміхалася, дивно називали – «та, що сміється двічі на рік»… <br /><br />Спостерігається так званий катарсис сміху як і плачу. Є переконання, що сміх – основа доброго здоров’я, якщо його породжує радість життя. Однак від сміху, породженого досадою та відчаєм, можна захворіти… Згідно з Франсуа де Ларошфуко, між іншим, нам дарує радість не те, що нас оточує, а наше ставлення до оточуючого, і ми щасливі, бо володіємо тим, що любимо, а не тим, що інші вважають достойним любові… <br /><br />Коли заглянути до бездонного джерела Божої Премудрості – Біблії, можна знайти немало інформації про істинну життєву радість. На загал, уже саме Одкровення Господа Бога, Творця і Спаса, викликає в людини найвищу радість. Радість людського життя обіцяна Богом (пор. Втор 28. 3-8; Єр.33. 11), а за невірність Бог може справедливо заплатити, забравши в людей радість (пор. Втор. 28. 30-33, 47). Джерелом життя виступає саме Творець. <br /><br />Щодо Нового Завіту, то, як відомо, прихід на землю божественного Спасителя створив якраз цю атмосферу радості, котру найбільше з євангелістів відчував і відтворив Лука. Учні Ісуса Христа раділи із Його чудес, які підтверджували Спасителеву місію. Христове слово принесло певні плоди: ті, що в Нього вірили, «радощів мали у собі вщерть» (Йо 17, 13), їхня громада жила з «радістю і в простоті серця» (Ді 2, 46). Звіщення скрізь святої Євангелії було джерелом великої радості… Апостол Павло, що цікаво, навіть закликав, для прикладу, филип’ян, порадіти з ним за те, що він проливає свою кров, виявляючи цим найвище свідчення віри (пор. Фил 2, 17-18). <br /><br />Всевишній нас постійно запрошує до вічної радості, щастя тощо. У Талмуді, зібранні мудрості рабинів, що сягає часів Ісуса, один із рядків звучить так: «Кожен буде прикликаний до відповідальності за всі дозволені радості, якими він не спромігся навтішатися…». <br /><br />Правдиву радість дарують тільки небеса, небесний Цар. А її треба навчитися лишень приймати. У своєму знаному «Шляхові до успіху» Мішель Куаст пише ось що: «Треба розрізнити приємність від радості. Приємність – це щастя тіла; радість – це щастя душі. Не вдовольняйтеся приємностями: вони не наситять тебе ніколи…». Радість належить до духовної сфери, тому вона не може вмерти. <br /><br />Християнський гумор – це, ясна річ, позбавлення власного «я» свого трону. Це стверджує і о. Тадеуш Дайчер. За ним, коли усвідомиш комічність ситуації свого «я», яке засіло на троні, то принаймні на певний час ця ситуація стане для тебе смішною і безпечною. Християнське почуття гумору визволяє, так би мовити, від самого себе… <br /><br />У Дусі Святому не раз радів Ісус Христос. Чимало святих уміли по-справжньому жартувати, сміятися із себе, для прикладу, св. Томас Мор, Пилип Нері… Теж навчилися радіти радістю інших. Сіяв світом зерна радості і колишній римський понтифік Іван-Павло II.. «Радість починається тієї миті, як ти перестаєш шукати своє власне щастя, щоб давати його іншим» (Мішель Куаст). <br /><br />Тому вчімося веселитися разом із Христом. Успіх за нами. Без радості життя просто біжить до старості… Чеснота гумору не мала б нас покинути навіть перед обличчям смерті: таким чином вона не видаватиметься жахною. Св. Томас Мор, наприклад, людина з яскравим почуттям гумору в серці, як відомо, перед самою стратою після молитви сказав до свого ката таке : «Зберися, чоловіче, зі силами й сміливо виконай обов’язок. Моя шия дуже коротка, дивися, тільки не вдар криво, щоб не зашкодити своїй репутації». Цей святець поставив себе, власні справи і також смерть на вісь абсурду, віддавши все спокійно в могутні Божі руки… <br /><br />Нехай, отже, кожна повсякденна зустріч із Христом у Пресвятій Тайні Євхаристії дарує нам світлу потіху душі, не оманливе щастя. Неземна радість притьмом розвіює тугу за дочасністю, неспасенний смуток. «Веселе серце – ліки добрі, а дух прибитий висушує й кості» (Прип 17, 22). «Очікування радості – це теж радість», — сказав Готхольд Ефраїм Лессінг. Варто, наприклад, зранку, як прокинешся, щоб день був добре розпочатий, зробити намірення: бодай одній людині подарувати сьогодні нелукаву усмішку, радість. А Всевишній, безумовно, радо допоможе, бо Він є з нами! <br /><br />Ці міркування хотів би закінчити сердечною молитвою згадуваного Томаса Мора: <br /><br /><span style="font-style:italic;">Боже, зволь подарувати мені душу, яка не знає нудьги, котра не ремствує, не зітхає, не скаржиться, і не дозволяй мені носитися надміру з тим великим щось, що зветься «я». <br /><br />Господи, даруй мені почуття гумору. Дай мені благодать розуміти жарти, щоб зазнати в життя трохи щастя та й іншим його дарувати. Амінь.</span>Unknownnoreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-85545782937269326602011-09-14T18:04:00.000-07:002011-10-24T21:23:44.695-07:00ХАРАКТЕРНІ РИСИ СЕКТНинi кожен з нас спостерiгає за iнтенсивною дiяльностю різних культів, які полонили всюди довкiлля. Шалений злет таких злих сект насторожує, звичайно, передусiм Христову Церкву, котра завжди прагне, аби всi вiрнi сини й дочки черпали разом живу водицю з чистої криницi правди: до цього закликає сам Бог. Вiн, як знаємо твердив: “Покинули Мене, джерело води живої, i повикопували собi копанки, копанки дiравi, що води не держать” (Єрем. 2, 13). Отже, треба вдатися до ревiзiонiзму деструктивного сектантства, тобто визначити об’єкт нашої уваги.<br /><br />По-перше, рiзнi секти – специфiчна форма релiгiйних вiрувань, своєрідний тип органiзацiї. У них, як правило, не розроблена система вiровчення i культу. По-друге, побудова релiгiйних громад має жорстку структуру, на чолi якої знаходиться харизматичний лiдер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних i соцiальних цiнностей, перебувають в опозицiї щодо офiцiйних релiгiй. Релiгiйнi громади ведуть здебiльшого замкнений спосiб життя, їх члени легко пiддаються сугестiї. Культ у релiгiйних громадах має колективний характер, активно використовують “технiку” психологiчних манiпуляцiй, психотерапiю. По-третє, особливу увагу придiляють новонаверненим – прозелiтам (особам, що прийняли нове вiроiсповiдування), яких не залишають без опiки нi вдень, нi вночі, намагаються пристосувати їх швидко до “нового” способу життя в релiгiйнiй групi. На мiжнароднiй аренi об’єднання сект дiють як могутнi мiжнацiональнi корпорації, які займаються великим бiзнесом, мають свої філії в багатьох країнах світу.<br /><br />Глибокої кризи зазнала християнська релiгiйна свiдомiсть, яка не змогла адекватно вiдповiсти на змiни у суспiльному життi, пояснити причини природних i суспiльних катаклiзмiв. Традицiйнi релiгiї, що злились iз суспiльними структурами країн Заходу, несли вiдповiдальнiсть за соцiальнi катаклiзми. Розчарування в офiцiйних цiнностях споживацького технократичного суспiльства, почуття самотностi, втрата життєвої перспективи – все це стало причиною пошуку нової системи цiнностей, нових життєво важливих iдеалiв, iншого способу життя. Лiдери нових релiгiйних рухiв вчасно вiдчували перепади в суспiльних настроях i вмiло реагували на них. Вони рiзко викривали вади цього “грiховного” свiту, вдало рекламували себе як унiкальних спасителiв, оповiсникiв вищої божественної мудростi і моралi.<br /><br />Комплекс наведених причин зумовив вiдчуття безперспективностi життя певної частини людей, неможливiсть встановити гармонiйнi вiдносини в суспiльствi, реалiзувати гуманiстичнi iдеали. Новi релiгiї обiцяли кожному спасiння, безмежнi можливостi морального вдосконалення, самовираження i подолання безвихiдностi.<br /><br />Офiцiйнi церкви завжди негативно ставились до будь-яких спроб оновити традицiйне вiровчення або культову практику. Модернiзацiю сучасних релiгiйних систем, особливо появу нових релiгiй, офiцiйнi богослови сприймають як неприпустиму авантюру вiд релiгiї. Прихильником нових релiгiй в наш час стала молодь. Це вихідці в основному з середнього класу, що мають середню або вищу освiту i достатню матерiальну забезпеченiсть. Проте в них порушені соцiальнi зв’язки i втрачена перспектива реалiзувати свої творчi здiбностi. Крiм того, громади нових релiгiй нерiдко стають притулком для людей, вибитих iз звичної життєвої колії. У цих релiгiях приваблює чiтко органiзований спосiб життя, твердi моральнi правила поведiнки, авторитет духовного пастиря. До сект примкнули передусiм бiтли, панки, хiпi та iн. Для неофiтiв найпривабливiшими виявилися тi iдеї, що несуть у собi новi вчення.<br /><br />Новi релiгiї i культи базуються, як правило, на принципi синкретизму i є цiлком еклетичними. Вiровчення i культова практика перебувають у процесi становлення. При цьому кожна релiгiйна течiя претендує на унiверсальнiсть i певну винятковiсть свого вiровчення. Кожний з лiдерiв цих течiй доводить, що його релiгiя найсправедливiша i найкраща, а сам вiн є живим земним богом або пророком Всевишнього, якого повиннi шанувати вiруючi. <span style="font-weight:bold;">Саме культ земного бога є однією з характерних ознак сект</span>. Iнодi прихильники нових релiгiй i культiв намагаються довести, що принципи їх вчення нiчого спiльного з релiгiєю не мають, вони виключно спрямованi на самовдосконалення особистостi. Отже, для сект характернi такi основнi ознаки, як вiра в надприродне i система зв’язкiв з ним, що є необхiдним атрибутом будь-якої релiгiї. Вправи йоги, сеанси медитацiї i самонавiювання як форми обрядових дiй сприяють виникненню релiгiйного екстазу i вiдчуття “злиття з богом”.<br /><br />Сектам i культам властива своєрiдна органiзацiйна структура. Їхнi послiдовники об’єднуються у “братства”, “сім’ї”, “комуни”, “ашрами” (монастирi), що очолює харизматичний лiдер, якого часто називають гуру (вчитель). Члени релiгiйних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цiннi речi. У такий спосiб нагромаджуються великi багатства нових релiгiйних течiй.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Головнi ознаки сект</span><br /><br />I.Очолює релiгiйну громаду харизматичний лiдер, який вважає, що нiбито дiстав вiд надприродної сили, Бога, нове унiкальне “об’явлення” і покликаний виконувати роль нового месiї. Кожний, хто не подiляє його поглядiв, глибоко помиляється i є послiдовником сатани.<br /><br />II.Лiдер створює власну релiгiйну громаду, яку називає “сiм’єю”, “комуною”, “мiсiєю”, “колонiєю” або “центром”. У цiй релiгiйнiй громадi лiдера називають “батьком” або “вчителем”. Вiн має необмежену владу.<br /><br />III.Лiдер, як головний керiвник релiгiйної громади, встановлює обов’язковi правила та норми поведiнки членiв громади, що вважаються священними. Сам же лiдер не обов’язково дотримується встановлених правил i живе в значно кращих умовах, ніж його послідовники...<br /><br />IV.Релігійна громада дотримується, як правило, апокаліптичних поглядів на свiт. Її члени відмовляються вiд власного майна на користь релігійної групи, змінюють не раз місця проживання, а також власнi iмена.<br /><br />V.Члени релiгiйної громади переважно iзолюються вiд зовнішнього світу за допомогою своєрiдної технiки контролю за поведiнкою вiруючих. Це досягається максимальною насиченiстю програми рiзними груповими заходами, що проводяться протягом доби. Участь у заходах такої програми вiруючi та їх наставники розглядають як приклад високої релiгiйної дисциплiни. У науковiй лiтературi це зветься “промиванням мiзкiв”.<br /><br />Для “промивання мiзкiв” віруючих у релiгiйнiй органiзацiї iснують сприятливi умови.<br />Кожна релiгiйна громада – це згуртований колектив, який має груповi потреби i єдине завдання. Ставши членом такого колективу, людина вiдчуває себе учасником спiльної справи і позбавляється почуття самостiйностi, прилучається до тих цiнностей та взаємовiдносин, якi, з її точки зору, давно забутi грiшним свiтом. Розумiючи привабливiсть подiбних почуттiв i настроїв, лiдери сект наполегливо рекламують свої органiзації як оазиси “справжньої людяностi”, прообрази зразкового колективiзму, царства справедливостi, райського блаженства i любовi. Така реклама приваблює людей, передусiм тих, кого спiткала байдужiсть i бездуховнiсть оточуючих. Пропагандистська реклама, на яку витрачають величезнi кошти, поєднується з чiткою системою вербовки прозелiтiв – на вулицях, вокзалах, в метрополiтенах, стадiонах, навчальних закладах, клубах, будинках культури тощо. Все це дає, отже, позитивний ефект.<br /><br />Згодом, коли людина потрапила у свiт так званих “гармонiйних вiдносин”, то її iлюзiї в релiгiйнiй громадi починають поступово вивітрюватись i вона вiдчуває на собi тиск нещадного деспотизму, останнiй має широкомасштабний характер, оскiльки закрiплюється принципами вiровчення, внутрiшнiм розпорядком життя релiгiйної громади i системою репресивних заходiв щодо вiруючих. Ефективнiсть впливу сект на свiдомiсть вiруючих пояснюється вдалим поєднанням вкрай примiтивного, буквального пояснення релiгiйних принципiв. Вiруючих вперто переконують у тому, що коли вони впустять у своє серце Ісуса Христа, то водночас збудуться усi їхнi бажання... Подiбне навiювання спрямоване на придушення критичних почуттiв i розумових здiбностей людини. Вищим законом для члена секти є слово наставника як богообранця i неповторного "спасителя".<br /><br />Лiдери сект прагнуть домогтися повного впливу на вiруючих. Вони рiзними способами iзолюють членiв громади вiд впливу навколишнього свiту, вiдвертають їх вiд свiтських моральних цiнностей i звичок, паралiзуютъ волю та самосвiдомiстъ.<br /><br />Поставлене завдання досягається за допомогою насиченої програми рiзних групових заходiв, що мiстять спiльнi молитви i спiвбесiди, релiгiйнi семiнари, багаторазове виконання одних i тих самих пiсень, вивчення текстiв “священних книг”, прослуховування записiв урокiв лiдера про принципи вiровчення, лекції на релiгiйнi теми, спiльнi трапези. Крiм того, обов’язком кожного вiруючого є збирання пожертвувань i милостинi на вулицях, розповсюдження релiгiйної лiтератури. Розпорядок дня планують так, щоб кожна хвилина адепта була заповнена, аби вiн не залишався на самотi з власними роздумами. Виснажують нервову систему людини постiйне недосипання, нiчнi зборища й систематичне недоїдання.<br /><br />Керівники релігійних громад намагаються контролювати навіть почуття i переживання вiруючих, їх думки та інтереси. Вони безапеляційно втручаються в найiнтимнiшi стосунки вiруючих, регламентують почуття їх власних симпатiй, право обирати друзів i супутникiв життя, особливо за межами релiгiйної громади. Жорсткі засоби впливу вживаються до тих, хто не досить лояльний або вагається у виборi релiгiї. Їх залякують, погрожують різними карами, чинять тиск на свідомість, нерідко вдаються до тілесних покарань, позбавляють нормального сну i харчування. Не випадково деякi дослiдники сект зазначають їх антигуманний характер, називаючи справедливо тоталiтарними культами.<br /><br />Не оминули секти й нашої України... Вони в державі мають також свої особливості в культурі, в організації, у відносинах з країною та громадськістю. Багато з них перебувають у станi формування. Тому незавершеність процесу передбачає його постiйне вивчення. <br /><br />Аналiз причин появи неорелiгiй в Українi, особливостей їх поширення, характеристика сучасного стану сектантства дає змогу визначити перспективи розвитку рiзних течiй, врахувавши як їх позитивнi, так i негативнi моменти. Латиноамериканськi єпископи, яких зiбрав Папа Іван Павло II у Сан-Домiнго в жовтнi 1992 року, визнали, що поширення сект стало серйозною загрозою католицизму у Латинськiй Америцi i вимагали “навчати народи серйозно й об’єктивно, щоб вони мали вiдповiдi на несправедливi закиди проти Католицької Церкви”.<br /><br />А вже в першому столiттi св. Петро писав до вiрних, перестерiгаючи їх: “Так як мiж народом (Ізраїля) були фальшивi пророки, так у такий же спосiб будуть також мiж вами фальшивi вчителi якi введуть погубнi і шкiдливi єресi, вони будуть заперечувати Господа, що їх вiдкупив, і накличуть на себе скору руїну. Багатьох зведугь i стануть причиною того, що дорога правди буде обчорнена...” (2 Пт. 2, 1-2).<br /><br />Кардинал Ж. Данiельс пише: “Без сумнiву, своїм успiхом секти завдячують до певної мiри методам вербування членiв, часом також манiпуляцiї. Однак, якщо дивитися цiлiсно, то видно, що основною причиною їх успiху є тенденцiї розвитку нашого суспiльства в напрямi щораз бiльшої деперсоналiзації. Люди стають номерами. Їх не розцiнюють як особистостей. Так у мiжлюдських стосунках виникає холод, майже нестерпний, і самотнiсть. І саме тут з’являються секти з їх бiльш чуттєвим ніж інтелектуальним, способом зближення з людьми. Вони дбають бiльше про логiку серця, нiж розуму...” .<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Ворожий єговізм</span><br /><br />Як вiдомо, сьогоднi активно дiє секта Свiдки Єгови, яка є антиекуменічна, антинаукова, антисуспiльна й антидержавна. Релiгiя Свiдкiв Єгови – це автентичний “вульгарний агностицизм”. Бiблiю використовують завше як iнструмент, котрим, головним чином, рiзко атакують iнакомислячих. Кажуть, що Свята Лiтургiя, – то справжнє iдолопоклонство i пустослiв’я. До речi, священикiв безсоромно називають людьми “поганої системи речей” i навiть «дияволами». Також твердять, що вони є тут на його службi... Це ж, звiсно, великий абсурд, котрий абсолютно не згiдний iз вченням Спасителя. Колись їх сумнозвiсний засновник Чарльз Тейз Рассел (1852 – 1916), який чотири рази змiнював своє вiроiсповiдання, у Канадi на судi присягнув, що знає грецьку. Зате, коли йому подали Новий Завiт, написаний тiєю мовою, то вiн нiчогiсiнько звiдти не зумiв прочитати... Свiдки Єгови, навпаки, проповiдують, що їх заснував сам Єгова, поєднуючи власне походження з рiзними iсторичними епохами: часами Авеля, Патрiярхiв, Пророкiв, Iсуса Христа, Апостолів i перших християн.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Вражаючі факти</span><br /><br />Не раз сектанти, а особливо їх лiдери, виставляють себе на глум. Наприклад, засновник “Сiм’ї любовi” Мойсей Берг сповiстив своїм послiдовникам, що мав спiритичнi контакти з Распутiним, Жанною д’Арк i чаклуном Ерилiном, i навiть ухитрився десь в небесах “переспати” з однiєю духовною iстотою жiночого роду, яку вiн атестував як “богиню”. І смiх, і грiх.<br /><br />Прихильники неорелiгiй також вдаються до вражаючої методики. У журналi “Пiзнай правду”, ч. 4-5/ 98, ст. 16, читаємо, що іспанська полiцiя заарештувала на Канарських островах керiвника релiгiйної групи, члени якої збиралися найближчим часом покинути цей свiт i переселитися на зiрку “Сiрiюс”.<br /><br />До складу групи входило 32 особи (у тому числi й п’ятеро дiтей), у бiльшостi нiмцi. Вождем цiєї громади була жiнка-терапевт Гейда Фiткау-Гарте. Всi члени секти, до речi, були її пацiєнтами. Психотерапевтичнi сеанси (звичайно, не дешевi – понад $300) Гейда присвячувала однiй метi – переконувала людей у тому, що наближається кiнець свiту, тож треба встигнути вчасно його залишити, тобто покiнчити життя самогубством. Це планували зробити зранку на високiй горi. А на звiльненi душi мав чекати спецiальний космiчний корабель. Мiлiцiонери швидко запiдозрили щось неладне у зібранні iноземцiв уже декiлька мiсяцiв, тому й зумiли попередити масове самогубство.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Розвій деструктивного сатанізму</span><br /><br />Тайкома ще розповсюджуюється сатанiзм, бо часто помiтнi нам його засоби. Ще колись чарiвниця Ла-Воазен посвячувала дияволовi не лише голубiв, а й ембрiони дiтей, яких було умертвлено пiд час абортiв. Подiбне теж чинила з дiтьми, котрi були викраденi…<br />Тепер не раз чуємо про те, що нищать хрести на кладовищах рiзнi насильства тощо. Чимало людей зникають безслідно. Доведено, мiж iншим, що саме прибічники сатани полюбляють цим часами займатись. Тi, “котрi вибрали зло, вiдвернувшися вiд Вседержителя, використовують ритуальино безвинних у своїх чорних месах (службах) або диких оргіях позбавляючи їх навiть життя, У це, направду, важко повiрити, але ж такi сатанинськi секти – реальність наших днів.<br /><br />Знайома дiвчина мені раніше розповiдала, що в одній iз львівських шкіл хлопець зробив собi на руцi татуювання англійською мовою “Му God is Devil” тобто “мiй бог є диявол”.<br />Вчення про деструктивний сатанiзм буває, певною мiрою, й завуальоване у популярних виданнях. Наприклад, у часописi “Мiсiонар”, ч. 4/ 2003, с. 119-120 знаходимо актуальну статтю пiд назвою ‘‘Поттероманiя’’, в якій говориться про те, що великий резонанс у ЗМI та в широких колах читацької аудиторiї викликала серiя книг англійської письменницi Дж. К. Ролінґ “Гаррi Поттер”, котра стала вiдомим бестселлером серед дiтей та шкiльної молодi цiлого свiту i накликала неоднозначнi судження про шкiдливий чи позитивний вплив змiсту цих книг на дитячий світогляд.<br />Про наявнiсть у книжках про Гаррi Поттера окультних явищ говорить сама, Дж. Ролiнґ, яка у своєму iнтерв’ю заявила, що провела спецiальне дослiдження магiчних обрядiв i язичницьких ритуалiв, щоб її книги мали реалiстичний змiст. Письменниця запевнила, що приблизно третина обрядiв, описана в її книгах, основана на справжньому окультизмі. Прототипом Гаррi Поттера виступив iдеолог та кумир сатанiстiв – Алiстер Кроулi... Тож не можемо ставитися прихильно до лiтератури, через яку пропагують сатанiзм.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Висновок</span><br /><br />Тому, як бачимо, секти або неорелiгiї призводять до надмiрного хвилювання, численних непорозумiнь і роз’єднання в родинах, що є богоугоднi. Вони, звичайно, непокоять повсякчас духовенство та всiх суб’єктiв здорової вiри. Сектанти не шукають у життi правди, вiдсторонюючись вiд автентичної науки Христової Церкви. З лихом варто боротися спiльними зусиллями, тобто чинити постійно рішучий опір.<br /><br />Необхiдно духовним особам якомога пильнiше застерiгати своїх підопічних перед частими небезпеками вiд сект, котрi намагаються зухвало затягнути праведнi душi до тривких тенет, які скрізь розкинули. Також через формування здорового християнського погляду вiри в Бога, Ісуса Христа, Церкву та Господню благодать варто допомогти населенню звiльнитись вiд макабричних уявлень про релігію, стежачи за тим, аби ніхто не поводився забобонно: “Багато бо лжепророків прийшло на світ” (1 Ів. 4, 1). А завданням представників Церкви є добре роз’яснювання вірним джерела християнської віри, зокрема Біблію.<br /><br /> <span style="font-weight:bold;"> ЛІТЕРАТУРА:</span><br /><br />ВРОШ В., <span style="font-style:italic;">Слово Боже. Відповіді Біблії на закиди сектантів проти Католицької Церкви</span>, Львів, Місіонер, 1997, с. 3, 64.<br /><br />ДУЛУМАН Є. К. та ін., <span style="font-style:italic;">Релігієзнавство</span>. Підручник, під редакцією д-ра філософських наук М. М Заковича, Київ, Вища Школа, 2000, с. 168-173, 193-194.<br /><br />КАЛІНІН Ю. А. – Є. А. ХАРЬКОВЩЕНКО, <span style="font-style:italic;">Релігієзнавство</span>. Підручник, Київ, Наукова думка, 1995, с. 163.<br /><br />КЛІМОВСЬКА С., <span style="font-style:italic;">Що ти знаєш про свідків Єгови?</span> Львів, Свічадо, 1996, с. 3, 5, 7.<br /><br />КЛІМОВСЬКА С., <span style="font-style:italic;">Фальшиві правди свідків Єгови</span>, Львів, Свічадо, 2001, с. 32.<br /><br />КОЗОВИК І., Екзорцизм: міф чи реальність? Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2003, с. 244.<br /><br />СЛІВІНСЬКИЙ П. Й., <span style="font-style:italic;">Релігійний вінегрет. Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми</span>, Львів, Свічадо, 1999, с. 56.<br /><br /><br /><br />П. С. Цю доповідь виголошено 8 листопада 2003 р. Б. на екуменічно-християнському науковому Симпозіумі "Секти - загроза чи виклик для Церкви?", який відбувся у Львові-Брюховичах з ініціативи Товариства екуменічного і міжрелігійного діалогу "АГАПЕ", що діє при Вищій Духовній Семінарії св. Йосифа Львівської Архидієцезії (РКЦ).<br /><br /><br /><a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg5bWnGHAEBAeP4aoI3oKjJzi7LfKjM1qB15n7lUrCNe1afXeG72dm1bZpxPwVEER6zvbCvd0A8AKLl5xMRKWat4-pHHV2giADFhSAdNbZnPBhlVZ5XJKTSl2rU_6SarLPNARi7R5ziqg4o/s1600/37672_140072946011974_100000278095746_319187_6265767_n.jpg"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 217px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg5bWnGHAEBAeP4aoI3oKjJzi7LfKjM1qB15n7lUrCNe1afXeG72dm1bZpxPwVEER6zvbCvd0A8AKLl5xMRKWat4-pHHV2giADFhSAdNbZnPBhlVZ5XJKTSl2rU_6SarLPNARi7R5ziqg4o/s320/37672_140072946011974_100000278095746_319187_6265767_n.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5652387276951671986" /></a><br /><br /><span style="font-weight:bold;">На фото</span>: <span style="font-style:italic;"><a href="http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF,_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87">Віссаріон </a>із Росії (Сергій Тороп), колишній міліціонер, художник і слюсар, який проголосив себе... "Ісусом Христом", знайшовши немало однодумців.</span>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-3632296840493558952011-08-13T10:25:00.000-07:002011-08-13T10:44:01.210-07:00Від гріха до християнської свободи<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj_dyt57cpuBe-DSxipZlSqIuZwakiMec5UctWJxSd43jqO2Ivim21M9QsVjsdMrYUiIU9nz19LQnfI6Xwh1inrQ0-MRJY9KEeOubcFb81NOufmMMIu5_7yGwanFODTXVugq_3f8Hv_uRS6/s1600/yabloko.jpg"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 230px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj_dyt57cpuBe-DSxipZlSqIuZwakiMec5UctWJxSd43jqO2Ivim21M9QsVjsdMrYUiIU9nz19LQnfI6Xwh1inrQ0-MRJY9KEeOubcFb81NOufmMMIu5_7yGwanFODTXVugq_3f8Hv_uRS6/s320/yabloko.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5640395328425897362" /></a>
<br />
<br /><span style="font-style:italic;">"Одне є тільки нещастя - гріх. І над його наслідками нам треба часто роздумувати" </span>(св. Іван Золотоустий).
<br />
<br />
<br /> <span style="font-weight:bold;">Природа гріха як такого</span>
<br />
<br />
<br />Гріх... Як часто нам доводиться чути в житті це насторожливе слово, особливо зі св. Письма, вуст духовенства. Та чи задумувались ми хоч раз над його суттю, походженням - над тим злом, котре він у собі таїть та несе? Давайте над цим поміркуємо, адже гріх є нищителем усіх.
<br />
<br />Як говорять на світі, впасти у гріх - це, безперечно, річ людська, а от уже в ньому довший час лежати, не хотячи аж ніяк устати, є від нечистого. Знаємо, що гріх - це трагізм особистого вибору. Він - руйнівне зло, смерть, брак любові до Бога та до ближніх тощо. Далеко не повний перелік цього згубного явища на духовній площині. Приближаючись до пропасті гріха, людина віддаляється, звісно, від своєї головної мети - небесних висот, немовби не бажала потім оглядати в узвишші лице в лице свого Творця, Який нею невтомно піклується. «Гріх, - як стверджує переконливо св. Василій Великий, - це недуга душі! Він - смерть безсмертної душі! Гріх заслуговує на те, щоб над ним постійно плакати й сумувати. Через нього нехай проливається кожна сльоза, через нього нехай раз у раз твоя душа зітхає...» .
<br />
<br />Якщо вдумливо читати біблійні тексти, то можна у св. Писанні зауважити наявний зв'язок між гріхом та смертю, де останню варто насамперед сприймати як смерть внутрішню, смерть духа та його єднання з Господом Богом. Отож, бачимо, що гріх безкомпромісно призводить до духовного самогубства. Його рабство є чи не найважче. Візантійська цариця Євдокія, між іншим, мовила колись про св. Івана Золотоустого таке: «Ця людина не боїться нічого, крім гріха». Подібно характеризували християни св. Василія Великого. Тому маємо, ясна річ, з кого брати приклад у життєвій мандрівці. Святих не бракувало й не бракуватиме.
<br />
<br />Протягом усього свого земного життя можна тут блукати темними гріховними нетрями, так і не побачивши ніколи правдивого небесного світла, що лине згори і котрим є Всевишній, хоч вибір залишається за кожним зокрема. Не всі можуть або навіть не прагнуть збагнути ту правду, що всякий гріх - безсердечний ворог людини, творіння Божого. За висловом св. Бонавентури, тяжкий гріх - це злодій, який краде скарб освячуючої ласки. Це, як говорив св. Августин, мотузок, усуканий самим собою; тим мотузком нечистий в'яже твої руки й ноги... Щасливе життя, яке нам дарує Господь, він робить, без сумніву, нещасливим і є також образою Пана-Бога. Запитаймо себе: як же можна не ображати своїх ближніх, коли ми ображаємо тяжко Того, Хто нас завжди любить і чекає на зустріч із Ним? Звичайно, люди полюбляють частенько себе в подібних багатьох речах оправдувати, зате таке безчинство, згідно з євангельським незмінним радикалізмом, у жодний спосіб не толерується: Господній закон даний для всіх, як у цивілізованих державах - державний.
<br />
<br />«Грішна людина живе жадобою й не дбає про правду, не задумується над непевністю, несталістю життя, забуваючи про непідкупність і неминучість смерті», -писав, як довідуємось, св. Антоній Великий. Гріх - теж непослух Володареві володарів, вияв гордині. Гріх проти Бога, як уже мовилося вище, спричинює гріх проти ближнього. Якщо маємо намір поважати інших, не чинити їм кривди, а чинимо, натомість, кривду Господеві, то тим самим себе лише обманюємо. Так ніколи не збудуємо щастя вже тут на землі, адже справжнє тривке щастя будуємо тільки любов'ю до нашого Творця та ближніх. А гріх його безпощадно знищує, подібно до ядерної зброї. «Гріх, - як каже св. Єфрем Сирійський, відомий як великий учитель, проповідник, поет, пояснювач Святого Письма й оборонець Христової віри, - це смертельна отрута... Гріх блукає у темряві і тікає від світла. Бо якщо б він показався на світло, то кожний тікав би від нього. Гріх ходить у мряці і здригається від найменшого руху. Хто чинить гріх, той боїться навіть свого власного голосу» .
<br />
<br />Як бачимо знову з усього, гріх суперечить добру людини, її чистому сумлінню. Він є також провиною проти правди - заперечує дійсний стан справ. Суперечить, безумовно, розумові, тому що саме ним ми пізнаємо істину. Його корінь є, за Біблією, в серці людини. Через гріх людська особа вчиняє насилля над власною совістю, а Спаситель хоче бачити її незаплямованою - з її криниці мають черпати життєву наснагу інші, особливо ті, які є поруч нас. «Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш - то він тебе вкусить; його ж бо зуби - левині зуби, котрі занапащують душі людські» (Сир. 21, 2). А св. Василій Великий, писав, до речі, що «праведний, який потрапляє у смертельний гріх, схожий на купця, що везе кораблем величезні маєтки, а при самому березі корабель потопає...» .
<br />
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">Упадок наших прародичів</span>
<br />
<br />
<br />Як голосить св. Письмо, сумна історія гріха починається вже від самого початку створенння, і Господь Бог не раз допускає зло для досягнення певної мети. Спершу збунтувалися проти Творця ті ангели, котрі виявили Богові явний непослух, ставши через вороже ставлення невірними створіннями - дияволами чи демонами. Їхній гріх гордості знищив давню ласку в очах Всевишнього. Вони вибрали зло, ставши джерелами прерізних гидких спокус для нас, людей... Зміст особистого гріха наших прабатьків Адама і Єви становила також гордість, яку було знову втілено в безпосередній непослух Богові... Вони спокусилися на знання добра і зла. Наші прародичі не виконали Божої заповіді, вчинивши добровільно гріх, наслідки котрого - плачевні, порушили ту міцну гармонію, котру благословив Творець. Не одне покоління зачепив той первородний гріх...
<br />
<br />Про те жахне гріхопадіння людських прародичів розмірковувало чимало Господніх угодників. Наприклад, св. Микола Кавасила, твори якого безпосередньо стосуються духовного життя, твердив, що в падінні відстань, що відділяє людську природу від Божества, набула трагічних масштабів. Саме людина дала, згідно з ним, гріхові існування та життя, оскільки сам гріх не має істотного буття. Гріховні дії (бажання і їх задоволення через гріх, пристрасті і їх насичення через плотську насолоду), що повторюються, створюють постійну зміну зовнішніх подій і внутрішніх переживань, справляючи відчуття життя, по суті будучи нічим іншим як прикриттям відсутності дійсного буття. Це, як зазначає святий, - духовна смерть. Адам став природним «зразком» для своїх нащадків. Гріх, мов друге єство, покриває тепер людину своєю пітьмою... А справжня природа людини є в її бутті на Божу подобу, а точніше, в її бутті з Христом і у Христі.
<br />
<br />Крім нього, до цієї реальності теж звертався і св. Макарій Великий(Єгипетський). Відомо, що він народився близько 300 року в Єгипті. У свої молоді літа він пас худобу. Особливо цікавий той факт із його життя, що, будучи малим хлопчиною, забрався якось з дітьми до чужого саду, вирвавши собі крадькома кілька фіг і одну з них з'ївши. Відтак, коли навернувся до Всевишнього, до самого кінця земного життя оплакував учинений гріх... Завдяки його бесідам, настановам про християнське життя можна побачити, що він неодноразово поринає думкою до початків людства. Також зображає й те, в якому світлому стані була перша людина до скоєння гріха. А робить це все для того щоб ще темнішим видавався і без того темний образ грішної душі, котрий описано у най непривабливіших рисах... Через таке порівняння робиться, безсумнівно, очевидною безмежна Господня милість, котра явилась людству у жаданому спасінні внаслідок воплочення Ісуса Христа, Єдинородного Божого Сина та благодаті Пресвятого Духа.
<br />
<br />Коли св. Макарій Великий порівнює світлий первісний стан людини та темний стан людини, яка згрішила, то підкреслює: «...до гріха люди були облечені Божою славою... Адам, доки тримався заповіді, був другом Божим і з Богом перебував у раю. В Адамові перебувало Слово, і мав він у собі Духа Божого... » . Далі продовжує: «Того й домагався ворог, аби Адамовим переступом уразити й потьмарити внутрішнього чоловіка, могутній ум, який бачив Бога. Очі людини, коли їм стали недоступними небесні блага, прозріли для пороків і пристрастей...».
<br />
<br />Сумнозвісні Адам і Єва не бажали бути залежними від Того, Хто їх створив, ними піклувався... Особистий стосунок із Господом став спотворений. Звичайно, дружба з Богом - найкраща, та вони цього собі по-справжньому тоді не усвідомлювали. Первісне довір'я до Творця швидко занепало. Спокусливий змій-диявол не спав... Тож став через своє втручання в долю людських сотворінь емблемою магів-чаклунів, теж символом тих, хто вважає, що має владу над таємницями природи. До початку гріха та упадку людини причетний, отже, нечистий дух, який, послуговуючись плащиком брехні, піддав сумніву правдиве Господнє слово, Божу вірність та доброзичливість... Тому його нашептам ніколи не треба вірити, якщо хочемо бути в єдності з Добром-Богом, а не навпаки.
<br />
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">Важкі наслідки гріхопадіння
<br /></span>
<br />
<br />Перші чоловік і жінка, безперечно, допустилися великої помилки. Вони піддалися диявольській спокусі. Не раз і нас у житті оточують спокуси, і ми виглядаємо перед їхніми нападами безсилими. Проте мусимо пам'ятати, що Він є наш Творець, Опікун, люблялий Батько, щоб над нами, подібно до наших прародичів, не запанували непослух, бунт, гордість... Св. Теодор Студит мовить: «Чи ви не знаєте, що зробив гріх? Чи не він привів на світ смерть? Чи не він знищив землю? Чи не він наповняє вселенну цвинтарями і гробами від віків аж по сьогодні?... Він спричинив вічні муки. Він запалив невгасимий пекельний вогонь... Він і людину, що була в почесті, зробив подібною до нерозумних тварин...» .
<br />
<br />Через первородний гріх притьмом змінились стосунки між людиною і її Творцем. Адам і Єва, які раніше втішалися Божою присутністю, тепер сховалися в соромі від Бога серед дерев едемського саду. Часто так поступають ті, що віддаляються від Світла, перебуваючи в темряві гріха, його холодній в'язниці і не хотячи заодно зустрітись із Всевишнім віч-на-віч. Порушення Господньої вказівки викликало стан дисгармонії в усьому земному. Гріх став унаслідок цієї трагедії творенням себе самого та світу без Господа Бога. Чимало завдав людині ран гріх її прабатьків. Він приніс у людський світ як тілесні рани, так і духовні - різні хвороби, фізичні терпіння, смерть, а також пошкодив розум, волю, почуття... Гріх-тиран позбавив душу людини небесних скарбів, скинув з неї туніку Божої ласки-благодаті. Найстрашніший наслідок вчиненого гріха - це терпіння та смерть на хресті нашого Божественного Спасителя. Його брутально, як знаємо, закатували гріхи грішного людського роду, котрих годі порахувати, хоч би які знання мав, для прикладу, з математики. Посів гріха жалюгідний. Своє жахливе диявольське обличчя згубний гріх показав усім на горі Голготі. В одних тоді воно викликало відразу, так що неможливо було на нього дивитись, а інших повело за собою поза гору... «Лукавий князь - цар тьми - спочатку полонив людину, відтак зодягнув її душу темрявою, як одягають чоловіка, щоб оголосити його царем, у царські шати, аби від голови до ніг носив на собі все царське. Так лукавий князь покрив душу гріхом, усю її природу, і цілу її опоганив, узяв у полон до свого царства, не залишивши вільним у ній жодного її члена від своєї влади: ні помислів, ні розуму, ні тіла, але зодягнув її в тогу темряви... » (св. Макарій Великий).
<br />
<br /> Перший гріх зловив людство, неначе рибальська сітка рибу у широкому морі, знищив райську втіху, спалив Содом та Гомору, довів Каїна до жорстокого вбивства свого брата Авеля. І зараз він призводить тут до вбивств, всяких неморальностей, безбожництва, ідолопоклонства, сект, чародійств, абортів, війн, ворожих міжусобиць... Також бунту проти Бога, стараючись відібрати в нас єдиний безцінний паспорт до небесної країни - ласку Всевишнього, якого не можна, безумовно, підробити. Душа, яка спіймана в лабети тяжкого гріха і втікає від щирого покаянння перед Богом, загороджує собі тим самим вхід до небесних палат, є для себе катом... Справжнє розкаяння, свята Сповідь виводять кволих грішників на світлу дорогу, котра не провадить у нікуди, а веде до нашої висотної батьківщини, де царюють вічно радість, мир, щастя в Бозі...
<br />
<br />Переконуємося, що первородний гріх позбавив людину всіх її надприродних дарів, ослабив людську природу, та не зробив її повністю поганою. Господь наш Ісус Христос вивів нас сміливо на волю з гріховної неволі, давши радо напитись спраглим живої води. Його святительське слово обійняло ніжно весь християнський світ, скрізь зарясніло. Невичерпним світлом Ісусових слів вмиваються на землі численні вірні. У Христі безсмертні душі знаходять упевнено свій порятунок, віддаляючись від злобного гріха. Наближаються до чесноти, котра, певна річ, аж ніяк не може бути йому за брата. «Нема зла, крім гріха. І нема добра, крім чесноти й уподобання Богові в усьому», - навчає нас св. Іван Золотоустий.
<br />
<br />Через те, що Адам і Єва відкинули свого Творця, люблячого Батька, важко тепер стало плекати людям братнє почуття один до одного. Гріх прошив отруєною стрілою сім'ю та суспільство. Сімейне вогнище обрамилося різноманітними чварами та непорозуміннями... І так буде аж до другого Христового приходу...
<br />
<br />Отож, ми застановились над тим великим злом, ім'я котрому - гріх. Над його виникненням і поширенням. Побачили, що він не приносить добра людині і не може, звісно, цього зробити. Гріх - недруг небесних утіх. Маємо обов'язок спішити з вірою та надією до правдивого Пастиря овець Ісуса Христа, Який з нетерпінням повсякчас чекає на кожну заблукану овечку. Хоч вона не раз не усвідомлює цілком цієї відрадної істини. Він Сам казав, що є для овець дверима... Смертний гріх зближує душу лишень зі смертю. Тільки його як зло християнам дозволяється ненавидіти. І Господь Бог судить не людину, але гріх у ній. Бізгріховність веде нас до справжньої свободи, адже гріх робить землян своїми невільниками, про що вже згадувалось: «... Хто чинить гріх, той його невільник» (Ісус Христос).
<br />
<br />Св. Єфрем Сирійський ось що написав в «Уроках про покаяння» : «... Гріх можливий там, де є воля його чинити... Гріх править як управитель... Гріх перетворив тіло на свій власний ланцюг і тримає на ньому душу, як вівцю на заріз, як птаху, що високо ширяла, а тепер зв'язана ланцюгом». Св. Єфрем, до слова, проповідував Боже слово з такою ревністю, що навіть найбільші грішники наверталися, і свята віра укріплювалась... Сумна історія гріха, проте не треба нам втрачати надії на кращу майбутність - з нами Бог, що звільняє із тривог, пришвидшуючи перемогу.
<br />
<br />Так, досить легко смертоносний гріх, який криється у відмові від любові до Любові обмотує та вбиває. Гріховна сокира калічить не тільки душу, але й тіло: це видно добре з наслідків. Праведні християнські душі повинні невтомно боятися гріха, його гострого леза, немовби ревучого лева, ядовитої змії, щоб уникнути небезпеки - втрати Творця всесвіту. «А причиною пекельних пекельних мук є не Бог, а ми самі. Бо початок і корінь гріха лежить таки в нас самих і в нашій свобідній волі», - вчить авторитетно св. Василій Великий.
<br />
<br />Отож, вибираймо життя, а не смерть, світло, а не темряву. Повернімось обличчям до Всевишнього: за це жалкувати не будем. «Справедливо те, що Бог відкидає того, хто перший Його зрікся» (св. Августин). Спішімо радо до принадного небесного палацу, Царства Господа Бога, ніби прудка лань у спеку до гірських потоків, любляча дитина до батька-матері, щоб могти назавжди зануритись в океан неоманливого щастя та щоб не почуватись сухою гілкою, відірваною від стовбура. Не розмовляймо зі «змієм». Простімо нашим прародичам за ту помилку, котрої вони допустилися необережно за намовою спокусника. Вмиваймо безупинно себе та інших світлістю чеснот, милих Господеві. Покаймося, повіривши в Євангелію. Шлях від гріха до християнської свободи нелегкий, та можливий. Нехай вже тепер стане "едемом" те місце, де ми перебуваємо з Богом, милістю Всевишнього. Ангел-Хоронитель біля нас. Та крокуймо мужньо вперед просторою життєвою нивою, довірившись Богові і віддавши себе в Його ніжні могутні руки, з ясним факелом віри, аби не потрапити з необережності у міцний капкан згубного гріха.Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-79497995218785977872011-07-17T19:20:00.000-07:002011-07-18T23:39:01.537-07:00Про мольфарство Михайла Нечая<span style="font-style:italic;">«По їхніх плодах їх пізнаєте»</span> (Мт. 7, 16).<br /><br /><a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiA3oZwMqVUI2gSnYxmEaxRHLZ2Fk3HqDkTBwebYnhqBxnliDSlOowLTObEbsGKaUK_nvlG6qPoQdU_LP0fQ_QJazlhCrFkXeiOACLfJ8tEUGpPwNPXRpfPwOc3BqLvtM-yVKVaTh5MW5wo/s1600/%25D0%25BC%25D0%25BE%25D0%25BB%25D1%258C%25D1%2584%25D0%25B0%25D1%2580+%25D0%25BD%25D0%25B5%25D1%2587%25D0%25B0%25D0%25B9.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 130px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiA3oZwMqVUI2gSnYxmEaxRHLZ2Fk3HqDkTBwebYnhqBxnliDSlOowLTObEbsGKaUK_nvlG6qPoQdU_LP0fQ_QJazlhCrFkXeiOACLfJ8tEUGpPwNPXRpfPwOc3BqLvtM-yVKVaTh5MW5wo/s200/%25D0%25BC%25D0%25BE%25D0%25BB%25D1%258C%25D1%2584%25D0%25B0%25D1%2580+%25D0%25BD%25D0%25B5%25D1%2587%25D0%25B0%25D0%25B9.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5630515172768672098" /></a>Як знаємо, нещодавно на Гуцульщині було несподівано вбито досить знаного мольфара (чарівника) <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D0%B0%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87">Михайла Нечая</a>, якому виповнився 81 рік. Він так і не встиг знайти собі достойного наслідника, який би не любив грошей... Тривожна вістка про гірське вбивство миттю облетіла ЗМІ, адже дід був особою публічною і багато його знали в Україні та світі. Вбивцю карпатського знахаря, який виявився психічнохворим, <a href="http://ua.korrespondent.net/ukraine/1240213-pidozryuvanij-u-vbivstvi-nechaya-nazvav-vidomogo-molfara-yazichnikom">було затримано в горах</a>. Згідно з його свідченням, сам Господь дам йому дозвіл, аби це зло було відповідно покаране, адже покійний Нечай був язичником і не мав пошани до постулатів офіційного християнства та його обрядів. Перед цим фатальним кроком він молився цілу ніч. Ось така містика. Смерть виявилася жорстокою…<br /><br />Довідуємося з письмових джерел, що мольфари (від «мольфа» − заворожений предмет на добро або на зло) поділяються на три таких категорії: 1. Діагности - визначають хворобу і можуть дати певні рекомендації щодо лікування; 2. Мольфари по маржині - лікують худобу, іноді теж і людей; 3. Мольфар як такий відганяє град і дощ, може лікувати або наслати хворобу, знається на всіляких травах тощо. Кожен мольфар має свій власний стиль (письмо). Ним народжуються або стають уже згодом, маючи схильність до окультного ремесла і це дарування людина ще може перейняти від інших. У карпатських горах носіїв цієї <a href="http://zagovor.ru/main/magic">віковічної магії</a> Землі якраз і зовуть мольфарами, які можуть чинити як добре, так і зле. У чарівників з Карпат є різні таємниці, котрі вони мають суворо берегти. В минулості гуцули величали мольфарів земними богами… Слово "мольфар" теж є синонімом (!) до "злого духа" та "чорта"... Мольфарство вже є як елемент культури гуцульського краю. Проте за нього в основному треба платити найціннішим – душею. У такому випадку диявол просто щедрий на свої окультні дари, щоб ще більше легковірних запровадити у своє царство тьми - до <a href="http://bible-lessons.in.ua/statti/jakepeklo.html">пеклa</a>.<br /><br />Михайло Нечай називав себе нащадком Брацлавського полковника Данила Нечая, який буцімто опанував раніш окультні науки (!!) та виконував у свій час функцію народного цілителя… Будучи примівником, знахарем, градівником і чарівником, цей маг-гуцул чомусь себе називав останнім карпатським <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%B0%D1%80">мольфаром</a> (а в одному з інтерв’ю говорив, що мольфарство походить аж з печерних часів та існуватиме до кінця людства), білим магом, сексологом і т.д. Він володів також магією пращурів-інків. Заклинав кров із семи років, віщував, заговорював воду; всупереч вказівкам Церкви, використовував талісмани, амулети, хрест з осики магічно, міняв погоду, розганяючи хмари... Для нього йорданська вода була найсильнішою. Посилався на <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2011/01/blog-post_28.html">астрологію</a>. Мирив шаман чоловіків з дружинами, управляв силами природи (стихіями), приворожував хлопця до дівчини і навпаки… Такі окультні знання йому, як виявляється, передала баба-мольфарка. Коли вона запримітила у внука магічні здібності, почала брати його не раз у гори-полонини, навчала розпізнавати всякі трави, передаючи поволі своє окультне вміння. У дванадцятирічному віці відьма справила над ним обряд посвячення, який полягав в обкурюванні того, кого посвячувалося, особливими травами. Відомо, що внаслідок такого обряду в людини відкривається шаманське «бачення» (мов третє око). Вона починає входити у таємничий і небезпечний світ духів, що мають нового члена визнати за свого. Завдяки такій ініціації майбутній знахар (мольфар) знаходить собі власного духовного провідника, який допомагає йому завше орієнтуватися у потойбічних світах, тобто злого духа насправді. Так і сталося, отже, з Нечаєм… Нечистий представився духом св. Пантелеймона і завше був для гуцула зі с. Верхній Ясенів за панібрата.<br /><br />Як кажуть, про покійних варто говорити або добре, або нічого. Ніхто нікому не має права забирати життя, бо це належить до Творця, однак його вбили…<br /><br />Старий мольфар сам про себе немало розповідав, будучи теж на видноті. Покійний був напів'язичником і напівправославним, як казав. Також поклонявся Матері-природі, говорячи, що земля свята. Читав раз із ним інтерв'ю, в якому він стверджував, що знає дату своєї смерті як і те, що вмре від хвороби шлунка... Та сталось по-іншому: диявол приблизно на 70 % помагає пізнати майбутнє і тільки пророки від Господа Бога ніколи не помилялися. В загальному запевняв, що знає дату смерті кожного. Розповідав чарівник, що йому знайома теж і <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/06/blog-post_4836.html">магія</a> чорна, тільки нею не користується... Так і є − не можливо займатися білою магією без чорної. Це одного поля ягідки. Український Нечай, <a href="http://www.youtube.com/watch?v=xUhoZaptzF4">болгарська Ванга</a> явно не служили до кінця Богові. Білі маги небезпечні, таким чином, у два рази, бо прикриваються церковною атрибутикою, молитвами. Одним словом, язичництво та всяка магія (окультизм) - важкий гріх проти 1-ої заповіді Творця. <br />Раз на рік гуцульський шаман, для якого основною зброєю було слово, ходив у таємну лісову печеру, де засинав на 12 діб або входив у своєрідний транс, отримуючи так необхідну енергію. Мав в оселі чорного кота, бо коти інших кольорів помирали до року. Цілими днями приймав звідусюди народ… Багато до нього навідувалося українських політиків. Одні вважали його дивакуватим, інші − всесильним.<br /><br />Нечай не покаявся зі свого «білого» ремесла перед смертю. І правильно це дехто підмітив. Всевишній йому до кінця Суддя. Був убитий у час праці... Ось такі ще можуть бути плоди постійного загравання з дияволом. Коли раніше одна дослідниця запитала у нього звідки той черпає свою енергію, то він показав одразу на розетку, сказавши таке: «Щоб лампочка світилась треба плюс і мінус». Отже, ставив свічку і Богові, і чортові, хоч за св. Писання неможливо служити двом панам. За очевидцями, місцеві до нього досить рідко навідувалися, насамперед приїжджі. Багато жителів села минали мольфарову хату, пояснюючи: "Ми ходимо до церкви". Христова Церква знає добре та вже віддавна, що <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/06/blog-post_441.html">будь-яка магія</a>, екстрасенсорика, біоенергетика, езотерика − це зв'язок з дияволом, ворогом Божим і людських душ. Ті самі потойбічні сили (духи) скрізь використовуються. Багато, на превеликий жаль, нині розвелося різних ясновидців, <a href="http://sueverie.net/vidi-sueveriy/tselitelstvo/">цілителів</a> тощо. Нечистий щедро роздає свої окультні дари в обмін на душу (душі). «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської» (1 Кор. 10, 21). Особисто більше викликають повагу такі люди, що правдиво покаялися зі страшного гріха окультизму, а не потонули в ньому.<br /><br />Начебто не одному він поміг з України та світу оздоровитися… Але якою ціною? Сумно, що навіть декотрі християни вважають його святим, Христовим воїном і т.д. Білий маг мав на диво переконання, що <a href="http://www.viche.lutsk.ua/index/2973">незабаром Ватикан буде знищений</a>, християнство занепаде і запанує язичницька віра. Вірив у карму, про котру навчав, зокрема родову. Також в астрал, реінкарнацію, використовував магічні замовляння, далекі від християнської молитви. Це все не має нічого спільного зі справжнім християнством і є сфери диявольського окультизму (зв’язку з дияволом по-іншому). Язичництво (обожнення природи) теж важкий гріх проти найпершої заповіді Триєдиного Господа (не мати інших богів). Не виконання однієї якоїсь заповіді Творця є порушенням цілого Божого закону (декалогу). Нема, звісно, доброї чи світлої магії як нема доброго сатани. За книжечкою «Ліки проти гріхів», що так зване чародійство (магія) − це вміння робити дивні речі за допомогою злого духа. Саме від нього шамани й отримують ці свої здібності: через видіння, призваних сил пекла в родину, котрі передають з роду в рід і також шляхом читання різної магічної літератури. Наслідки від звернення до окультистів жахливі, бо втрачається ласка Божа, віднімається радість спасіння; виникає схильність до суїциду, тривога, депресія, страх і невпевненість. І, що теж лякає, людина може бути опанованою після того сатаною... <br /><br />Гуцульський окультист вважав, що Чорногора, Говерла і Софійський собор у Києві мають велику енергетичну силу (площина окультизму). Згідно з ним, він кланявся землі, коли бажав зірвати якусь травинку, вважаючи її живою. «У мене нема нічого святішого на Землі, як вогонь і вода. Вода несе інформацію про людей і про світ, а огонь очищує від усякого зла. Я поклоняюся вогню, сонцю, місяцю, зорям, повітрю, землі, воді і всім природнім силам, які допомагають мені у тому чи іншому напрямку. Ми є природа, а природа – це ми», − стверджував Нечай. Зазначав, що навіть у храмах люди, б’ючи поклони, поклоняются… Землі-матері, хоч назагал вірні схиляють у покорі свої голови перед всемогутнім Господом і тут є велика різниця. <br /><br />Більше язичник, ніж християнин, Нечай вірив у долю, що є в людських руках, а не Божих і мав виразне магічне сприйняття світу, що суперечить християнському менталітетові. Івана Купала називав найважливішим шаманським святом. Вся енергія, котру він віддавав людям, поверталася йому нібито з Космосу. Був забобонний. Наприклад, казав людям плювати через ліве плече, де нібито «біс сидить». Вірив у народні прекмети, пов'язані з чорним котом, що перебігає дорогу, тринадцяте число... Це все зветься у християнстві гріхом забобонства (знову перша заповідь Бога). <br /><br />«Сонячний» маг дружив з духами. На різні питання часами відповідав, що, мовляв, духи йому не позволяють те чи інше казати; слухав передусім, що вони йому повідомляли. Якщо до нього хтось навідувався і просився в учні, цілитель відразу починав, за його словами, контактувати з духом-провідником. Людина, вражена первородним гріхом (після гріхопадіння наших прародичів Адама з Євою), тривалий контакт на землі може мати хіба що з духами темряви, а не з Божими ангелами світла. Це теологічний аспект. Так і навчали деякі святі Отці Церкви. «Дух виразно каже, що за останніх часів деякі відступлять від віри і пристануть до духів обманних і навчань бісівських...» (1 Тим. 4, 1). <br /><br />Те, що Михайло Нечай називав себе екзорцистом, мовлячи, що може виганяти з людини, тварини, помешкання нечистого духа, було черговою оманою: найперше <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/06/blog-post_2625.html">екзорцизмом</a> (вигнанням бісів) мають займатися із благословення місцевого єпископа уповноважені священики, які ведуть богоугодний спосіб життя та мають до цього схильність від Господа, не світські люди. Я вже стрічав в рекламах, що окультисти пропонують також послуги… екзорцизму, що звучить як нонсенс. Сатана хитрий. І чарівник може ним управляти, тобто злий дух слухає того, кому служить на цьому світі, знаючи, що душа мольфара належить йому та котиться до пекла.<br /><br />Мольфар з Карпат, звичайно, мав свою позицію (вчення) стосовно певних вагомих речей. Він не говорив про гріх у властивому християнському (церковному) значенні. Для нього гріх був спілкою. Чародій заявляв: «Не може людина вчинити гріх сама. Треба мати посередника, через якого твориться зло. Гріхом називають наслідки заподіяного». Христова Церква вчить, що гріх – свідоме та добровільне порушення заповідей Господа. Інший парадокс − душі можуть виходити з пекла, спокутувавши свій гріх. Це є явна єресь. З чистилища тільки може вийти душа після від покутування, з пекла ж – ніколи. Знову нецерковна наука. Також християнство не визнає реінкарнації, бо вона суперечить волі Всевишнього, є проти людської гідності і перекреслює небо, пекло чи чистилище, що наступають після смерті. Покійний чарівник повторював, що Бог карає родовою кармою до сьомого покоління і навіть до… сотого. У Старому Завіті йшлося спершу про Господню кару на певні покоління. Однак із настанням Нового Завіту йдеться насамперед про нашу особисту відповідальність перед Всевишнім. За основу також береться вислів із книги Єзекиїла: «Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. Праведність зостанеться з праведним, а гріховність із грішником" (Єзек. 18, 1-32). Видно, мольфар не дуже читав Боже Слово (Біблію). Теж навчав єретично, що, мовляв, якщо батько на цьому світі вчинив якийсь тяжкий гріх і вмер, не встигши за це відбути кару, то тоді Бог нібито знімає з його душі цей гріх, кидаючи на його покоління… Бачимо, що це ще одна його єресь, яка явно суперечить Господній обіцянці, наведеній вище. За свої гріхи покійні теж покутують тимчасово у <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/07/blog-post.html">чистилищі</a>.<br /><br />Для нього кожна релігія (сатанізм теж релігія) була справедливою та доброю. Нечай був категорично проти монашества, називаючи монахів «каліками та шизофреніками», хоч немало святих нині вшановує наша Церква, які вийшли з монашества, котре є серцем Божої Церкви. В однім інтерв’ю, посилаючись на Дарвіна, він відповів журналістці, що людина походить… від мавпи, бо волосся, котре в людини росте під пахвами та на статевих органах є… мавпячими залишками. Так входить, що він не притримувався теорії креаціонізму, що Господь Бог усе створив з нічого (біблійна версія, книга Буття). Толерував відьмацтво, картаючи Церкву за те, що в минулому знищувала відьом. Маг-гуцул хвалив більше мусульманство, ніж християнство, підтримуючи багатоженство і посилаючись на старозавітнього царя Соломона, мудрість якого «заряджалася енергетичною силою молоденьких дівчат».<br /><br />Михайло Нечай вірив в єретичну реінкарнацію, як уже зазначалось раніше. Відповідно до його слів людина перевтілюється аж дванадцять разів. Якщо хтось їсть кров’янку, значить його душа оселюється через це у свині, де «покутує». Вибачте, але це повний абсурд і суперечить Слову Божому. Ще народний цілитель казав, що у нього увійшла… душа однієї мексиканської письменниці. Завдяки тому в нього появився жіночий характер і він став любити більше їсти солодке.<br /><br />Хоч карпатський характерник називав себе білим чи світлим (сонячним) магом, насправді так не було. Для прикладу, у книзі «Знаки карпатської магії» Громовиці Бердник, де Михайло Нечай виступає теж героєм, йдеться про те, що часом і «світлий» мольфар може використовувати елементи так званої магії чорної. Робить це з метою відвернення злого чародійства інших магів, захисту та коли треба привернути втрачене кохання. І знаходимо далі у творі, що будь-яка <a href="http://zagovor.ru/main/zagovor">любовна магія привороту</a> належить до інструментів чорної магії (!!), адже чаклун займається маніпуляцією над людськими емоціями та волею. Окультист Нечай називав себе так само володарем людської психіки (всіх міг начебто взяти в полон). Також володів телепатією – здатністю читати безпосередньо людські потаємні думки, бачив людину наскрізь як рентген. Він <a href="http://pravda.if.ua/news-10829.html">приворожував</a>, як відомо, хлопців, дівчат, знімав вінок безшлюбності. Так не можна в жодному разі чинити за посередництвом нечистого! Назагал такі подружжя потім не чутимуться щасливими і не буде Божого благословення. Кожен має добровільно знайти собі нареченого чи наречену, просячи терпеливо помочі в Господа. Без найменшого примусу чи насилля над свідомістю в окультний спосіб. У протилежному випадку чоловіки часто спиваються, а діти можуть народитися каліками. З такими речами не жартується, тим паче, що у св. Писанні Творцем виразно заборонена всяка магія як і в <span style="font-style:italic;">Катехизмі Католицької Церкви</span>: <span style="font-weight:bold;">«Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, - навіть щоб цим забезпечити його здоров'я, - вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів»</span>.<br /><br />«Горе тим, що зло називають добром, а добро - злом; що з пітьми роблять світло, а зі світла – пітьму» (Іс. 5, 20). Я не дивуюся язичникам, які вихваляють магізм у діяльності Нечая, але християни? Сумно! З відвідин подібного роду окультистів треба сповідатися (каятися перед Богом). Гуцульські мольфари під християнською атрибутикою не раз просто приховують стару віру предків, тобто язичництво. Якщо б вони вилучили християнські елементи зі свого побуту, то довіра людей до них би впала і місцевий священик (Церква) міг би швидко об'явити такого цілителя-ясновидця дияволополонником, хоч так і є в суті... Коротше кажучи, окультне зло маскується. З християнської точки зору, як бачимо з фактів, небезпека для християнської душі від цього "мистецтва" очевидна. Св. апостол Павло у Новому Завіті чари, беззаконне ідолослужіння окреслює вчинками тіла, зазначаючи, що хто таке робить, не отримає у спадок Боже Царство (пор. Гал. 5, 21). У «Дідахе» (науці дванадцятьох апостолів) магія, ворожба названа дорогою смерті. Це, безперечно, заборонено канонами Христової Церкви. «Яка бо спільність праведності із беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом і Веліяром? Яка участь вірного з невірним?» (2 Кор. 6, 14-15).<br /><br />«У язичників не було темних і світлих сил, усі сили були світлими. І людям не був потрібен якийсь захист. А коли запанувало християнство, з’явилися темні і світлі сили», − вчив старовір Нечай. Це є явною неправдою та перекрученням духовної дійсності, бо світі та темні сили появилися у світі від часу, коли ангели на чолі з Люцифером збунтувалися в небі та були скинуті Творцем додолу. І відповідно до св. Писання в поганстві (язичництві) під богами-ідолами приховуються демони.<br /><br />Екстрасенс із Гуцульщини, як сам прилюдно заявляв, просто ненавидів священиків, єпископів тощо, тобто погорджував <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/09/blog-post_27.html">святою тайною священства</a>, що установлена Спасителем. Лютує проти духовенства завжди сатана. Говорив гірський шаман, що священики не вірять у Бога, хоч здебільшого так не є, бо вони є слугами Господніми у Божому Винограднику (Церкві) на противагу мольфарам, слугам сатани. Зрештою, якщо душпастирі були його ворогами, то чому тоді така ненависть, коли Ісус навчав любити ворогів? Саме на любові до Господа та ближнього стоїть, за св. Писанням, весь закон і пророки… Михайло Нечай не був людиною від Бога, хоч він ним прикривався у своїх магічних діях та маніпуляціях над людськими душами. Цілитель теж не визнавав чудотворності чи святості ікон, навіть явної, бо вони «зроблені грішними руками». Це було як аргумент… Не сповідався ніколи, тобто відкидав святу тайну Покаяння, хоча радив іншим сповідатися лишень перед Великоднем (Церква сьогодні заохочує частіше), якщо є... загальна сповідь (не персональна).<br /><br />Хтось може мені закинути (як одна пані на Фейсбуці), що я нічого не розумію у мольфарстві, язичництві і т.п. Хочу сказати, що це буде помилковою думкою, тому що, наприклад, на окультизмі у відповідності до християнства я знаюся досить добре і вважаю себе експертом у цій справі-знаю все головне, немало на подібні теми вже написав статей. Перед написанням цієї критичної статті про покійного мольфара Нечая я передивився немало документального відео про нього (взагалі про мольфарство як таке), перечитав різні статті, зокрема інтерв’ю з народним цілителем тощо. Також маю досвід спілкування з особами, які раніше самі практикували різну магію і повернулися через покаяння до Істини Всевишнього. Чи є після очевидних фактів з християнського боку Михайло Нечай святим чи воїном Христа, як його дехто величає???<br /><br />Отож, забобонні мольфари (окультисти) ставлять свічку найперше дияволові, злим духам, чи як кажуть у народі, - чортові рогатому! Взамін за свою душу… Ще й інших зводять у «цілительствах» із стежки спасіння. Через різні практики чародійства відбувається маніпулювання над злими духами як і Богом чи святими. Сповідуючи по-язичницьки культ природи (не Творця), знахарі-маги інколи можуть думати, що їхній талант від Бога, що роблять охочим добро, лікують важкі недуги, але це може бути звичайна омана або засліплення в гордості. Саме до таких звернені слова Спасителя в контексті Страшного Суду: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! - ввійде в царство небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі. Багато Мені того дня скажуть: «Господи, Господи! Хіба ми не Твоїм ім’ям пророкували? Хіба не Твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не Твоїм ім’ям силу чудес творили?» І тоді Я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7, 21-23).<br /><br />Гріховні забобони вкупі з амулетами-талісманами суперечать правдивій вірі в Господа, показуючи, що той, хто це практикує, не має дитинної довіри до Творця. Є теж нині духовність не від Св. Духа, а від духів злих. Різноманітна <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/06/blog-post_7868.html">магія та ворожбитство</a> є від диявола, і не всі чудеса походять від Господа, що й доведено у цій християнській статті!<br /><br /><br /><iframe width="425" height="349" src="http://www.youtube.com/embed/xATPGUHj-j4" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>Unknownnoreply@blogger.com7tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-10270713024086445372011-05-04T22:03:00.000-07:002011-05-05T23:47:32.540-07:00Чому об’явлення Анжеліці Замбрано є протикатолицьким і від лукавого<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhaME5ZMkKNVsW77FR9M_M0wcZyTbwnX7FFf8v5fn3FeEg2lNkhPseQCYi1VdXpbsdSsNAYz5fEIZmv-pI32brC5BZSTLHvb4r5CAVM7oBa2MNf-LqigYnDs633h-PXz0dl2u2qzm3bIDhe/s1600/%25D0%2590%25D0%25BD%25D0%25B6%25D0%25B5%25D0%25BB%25D1%2596%25D0%25BA%25D0%25B0.jpg"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 400px; height: 227px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhaME5ZMkKNVsW77FR9M_M0wcZyTbwnX7FFf8v5fn3FeEg2lNkhPseQCYi1VdXpbsdSsNAYz5fEIZmv-pI32brC5BZSTLHvb4r5CAVM7oBa2MNf-LqigYnDs633h-PXz0dl2u2qzm3bIDhe/s400/%25D0%2590%25D0%25BD%25D0%25B6%25D0%25B5%25D0%25BB%25D1%2596%25D0%25BA%25D0%25B0.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5603103780169043378" /></a><br /><span style="font-weight:bold;"><br />«Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі» (1 Ін. 4, 1).</span><br /><br /><br />Сьогодні у світі появилося досить багато різних сект зі своїми лжевченнями. І то не дивлячись на те, що сам Господь Ісус Христос заснував Свою Вселенську Церкву понад 2000 років тому і перші Його учні чи апостоли були в суті католиками... Христова Церква витримала вже немало різних буревіїв на релігійній ниві, вистояла й надалі продовжує допомагати вірним у вічному спасінні, живити їх Божим Словом та його правдиво тлумачити попри чиюсь самодіяльність і єретичність.<br /><br />Чималий інтерес у різних кругах викликало свідчення вісімнадцятилітньої дівчини протестантки з Еквадора Анжеліки Забрано про начебто лишень видіння неба та пекла без <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/07/blog-post.html">чистилища</a> (!!), існування якого явне на основі численних появ душ померлих. І, що цікаво, її свідчення розмічене чи не найбільше на різних протестантських сайтах і його найперше поширюють в Інтернеті... вороги Католицької Церкви. Відеосвідчення дівчини, яка теж стверджує, що нібито бачила у своїх одкровеннях знаних осіб і так само колишнього Папу Римського Івана Павла II не де інде, а в самому... пеклі, як не дивно встигнуло випурхнути у світ саме перед беатифікацією колишнього Вселенського Архиєрея, будучи як палиця в колесо… Направду, князь пекла не спить ніколи!<br /><br />Анжеліка стверджує, що, мовляв, мала об'явлення згори. Саме 23 години була мертвою, пізнавши потойбіччя. Ще з дитинства почала напряму спілкуватися з Богом як з якимось панібратом. Одного разу, коли вона була досить непослушна, батько їй сказав, що з нею тепер говоритиме Господь. Дівчина відходила від Творця, грішила по-різному, потім почала ходити в церкву і читати Біблію. Так все ж таки хотіла від Бога певних знаків у розмовах із Ним. Варто згадати, що колись фарисеї теж вимагали знаку або знамення від Спасителя, за що Ісус їх картав…. Не є це, звісно, свідченням належної християнської віри. Теж Св. Дух, за її висловом, усміхався, вона чула Його гучний голос тощо. Оповідачка бачила й ангелів з крилами... Часто є мова на відео про якогось невідомого Божого чоловіка, що начебто до неї навідувався. Мама Анжеліки теж говорить подібні речі на підтримку своєї дочки.<br /><br />Згідно з підозрілим дещо свідченням Анжеліки Забрано, дівчина стала дуже дружити з Богом, який ще себе називав… Єговою. Знаємо, що в офіційному християнстві так зазвичай Господа не величають. Це ж не тоталітарна секта єговістів. Дівчина буцімто хотіла бачити лиш небеса, та Бог, як виявляється, вирішив показати теж і пекло, де вона, отже, зауважила понтифіка Івана Павла II, що і взяли тепер на озброєння недруги католицизму, не чекаючи офіційних потверджень. <br /><br />Дивно чути з відео свідчення, що теперішній католицький новий блаженний не... покаявся перед смертю, не вчив ніколи про пекло, не кажучи автентичної правди, та був ненаситний до грошей. Очевидці можуть підтвердити цілком протилежне! Сам раніше читав науку Івана Павла II про небо, пекло та чистилище. Він писав і про пекло, зокрема як про стан відкинення Бога. Помер саме в опінії святості. Не гнався у житті за матеріальними багатствами, а насамперед ділився у бездітності тим, що мав... Теж ніколи не стрічав у його творах, енцикліках і т.д., що він визнавав синкретизм усіх релігій чи ставив християнство на один рівень із нехристиянськими віруваннями. Інша річ повага до людини незалежно від віросповідання, зокрема через <a href="http://antydognalivci.blogspot.com/2011/03/blog-post_13.html">екуменічні зустрічі в Асижі</a>. Навпаки, цей Христовий Намісник більше писав у католицькому дусі. Бажав же, щоб <a href="http://krotov.info/acts/20/voityla/19950525.html">усі були одним цілим</a> згідно з волею Творця, називаючи екуменічний шлях шляхом Христової Церкви. Ось, для прикладу, ще <a href="http://www.christusimperat.org/uk/node/22099">катехиза Івана Павла II про впалих ангелів</a>.<br /><br />Тому те, що колишній Папа, був ідолопоклонником, виглядає диявольською облудою як і те, що він вже перебуває в пеклі (дивно теж, що ані слова про чистилище в тому оманливому явлінні), що Анжеліка бачила змію довкола горла Римського Папи, котру він намагався зняти… І взагалі варто вважати, як на мене, з різними неперевіреними об’явленнями про духовенство у вічному місці засудження, бо диявол на цьому спекулює також, прикриваючись образом ангела світла (пор. 2 Кор. 11, 14), для відвернення від правдивої християнської віри. З того явління ще складається враження, що Всевишній теж призначає людей без суду до пекла.<br /><br />Сатана теж може себе видавати і за Бога, подібно як це є, наприклад, в езотеричних одкровеннях буковинської окультистки <a href="http://protymakovij.blogspot.com/">Гарафіни Маковій</a>. «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської" (1 Кор. 10, 21). У наші буремні часи будь-який пророк потенціально може стати лжепророком. Одна з відмінностей правдивого пророка та лжепророка є та, що перший знає тільки частково істину, а другий претентує на її повноту, що не входить у компетенцію смертної людини…<br /><br />Відповідно до її слів, всемогутній Бог майже весь час виглядає немічним, слабким перед сатаною, плаче не раз... Бачимо немовби перебільшений антропоморфізм. Анжеліка свої «сенсації» час від часу підкріплює цитатами зі св. Писання, що схоже на розроблений чітко сектантський сценарій, де правда змішана з обманом, суперечностями відповідно до доктрин офіційних християнських Церков. Взагалі деякі Отці Церкви твердять, що людина, вражена первородним гріхом, може мати тривалий зв’язок не зі світом добрих духів чи ангелів, а якраз зі світом ангелів злоби, нечистих духів. Грішна людина не є назагал гідною достойного та безпосереднього спілкування з Богом. Св. Августин пише наступне: «Бо злі духи, бажаючи утримувати людину в омані, облещують її показом того, що, як вони бачать, згідне з її очікуванням і бажанням. [...] За якимось таємним Божим судом підпадають нерідко впливу впалих ангелів, яким попускається іноді мати певний вплив на нижчу частину світу. Від цих насмішок і обманів злих духів відбувається те, що марновірне і згубне мистецтво прорікання іноді справді відкриває провидцям щось з минулого і майбутнього і говорить їм багато чого такого, що згодом почасти виправдовується подіями. Такі невеликі вдачі збуджують і живлять цікавість, через що вони все більше і більше заплутуються і заплутують інших у тенета злобливої омани...».<br /><br />Як кажуть російською декотрі відділені брати, що називають себе православними, оповідачка впала просто у «прелесть». Варто знати, що різні явління (об'явлення) є не тільки від Бога, а ще й від сатани часто чи є часом звичайнісіньким плодом хворобливої уяви фанатичного віруючого, віра якого далека від зрілості. У Господній Церкві вже було тисячі всіляких потойбічних явлінь, часто у собі суперечливих, і тільки поокремі були визнані, які цілковито не суперечили церковному вченню, св. Писанню, священному Переданню тощо та, зрештою, загальному Об’явленню Всевишнього, що залишилось незмінним раз і назавжди і куди вже не запхаєш щось нове та сенсаційне.<br /><br />Варто вважати з різним святотатським відношенням до Господа Бога, з "одкровеннями" від нечистого, витівками ворогів Христової Вселенської Церкви на шкоду вічному спасінню. «Ніяк не прийми, якщо побачиш що-небудь чуттєвими очима або розумом поза або всередині тебе, чи буде то образ Христа, або ангела, або якогось святого, або якщо подасться тобі світло... Будь уважний і обережний!» (св. Григорій Синаїт).<br /><br />Отож, краще слухати святої матері Церкви, їй радо довіряти, читати пильніше Слово Боже – тоді поменшає різних лжеявлінь із духовного світу чи упереджень у стилі Анжеліки Забрано. Хоч вона й заявляє, що Ісус казав, що свідчитиме її устами, однак бачимо, що істина Божа спотворена і Господь не може йти всупереч Собі, Його Вселенській Церкві, котру Він колись заснував для богобоязливих душ на дорозі до вічності. «Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім'ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого - ось що вони вам пророкують» (Єремія 14, 14). Остання біблійна цитата ясно окреслює всі бісівські одкровення під найвитонченішими методами пекельного спокусника. <br /><br />Потойбічні приватні явління ніколи не були догмою віри: можеш в них вірити, а можеш і - ні. Деколи можуть помогти у вірі, а часом і дуже зашкодити, коли за "ангелом світла" з метою ще більшого роздору Містичного Христового Тіла (Церкви) приховується злий дух. Існує єдине Об’явлення та водночас - різні форми „явлінь” Господа у цьому дочасному світі.<br /><br /><br /><span style="font-weight:bold;">o.Mykil</span>Unknownnoreply@blogger.com10tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-83001166015149248442011-04-19T21:15:00.000-07:002011-04-19T21:35:55.099-07:00Про протестантське і масонське...<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhsoB8ycclyk30cOxJpNDQDmSFjN-XG6tUNM3ybBEQZQCx20mJJgplpndPL-PxnmNyfD_7yrKwUVvylPfn8hpodS5ki0QQehNa42Af3WgAiahyphenhyphenDnR1NZffh7S9F7lTfVwh_ouZa_1WhoBGU/s1600/masonic_emblem_chart.jpg"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 218px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhsoB8ycclyk30cOxJpNDQDmSFjN-XG6tUNM3ybBEQZQCx20mJJgplpndPL-PxnmNyfD_7yrKwUVvylPfn8hpodS5ki0QQehNa42Af3WgAiahyphenhyphenDnR1NZffh7S9F7lTfVwh_ouZa_1WhoBGU/s320/masonic_emblem_chart.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5597518887492563986" /></a><br />Протестантизм натворив немало біди на релігійному грунті. З протестантським рухом, що вийшов далеко поза межі Католицької Церкви, варто вважати, адже він досить розмитий і суперечливий сам у собі… Ще й став розплідником різноманітних сект і деструктивних культів.<br /><br />Відоме й таке. Перед початком II Ватиканського Собору, під час обшуку на віллі одного із босів підпільного синдикату торгівлі наркотиками було знайдено багато таємних документів масонської ложі <a href="http://www.newsru.com/world/05jun2007/masonofobia.html">«П-2»</a> (Пропаганда-2). Серед знайдених там документів привертає до себе увагу так званий ПІДРУЧНИК-ПОРАДНИК як… знищити віру і Церкву. Закінчується цей документ закликом до масонів світу нищити безпощадно католицьку віру, поборювати монархізм, усілякі прояви націоналізму з метою запанування «блаженного миру» у «золотому віці» на чолі з Антихристом.<br /><br />У тій інструкції також говориться про потребу подавати звіти про успішне ведення підривної роботи проти Церкви всім сатаністам з низу до верху у своїй ієрархії. Цей підручник, як стверджують, є офіційним посібником для всіх масонів цього світу… Нне знаю, наскільки це так, та ряд пунктів для осмилення звідти наведу.<br /><br />П. 3:Використовуючи протестантських священиків, виправити і пофальшувати св. Літургію з тим, щоб у ній не було святості. Провокувати сумніви щодо правдивості св. Євхаристії, говорити, що це є всього-на-всього лишень символом, що в дійсності під час Євхаристії Ісус не є присутній під видом хліба й вина…<br /><br />П. 8: Профанувати і висміювати пісні до Матері Божої та до св. Йосифа. Називати це ідолопоклонством. Замінити протестантськими піснями, котрі не мають жодної духовності. Це дасть грунт для думання, що Католицька Церква нарешті визнала Протестантизм, і що останній є справедливою релігією, подібно як і Католицька Церква.<br /><br />П. 12: Поступово усувати святих із церковного календаря. Заборонити священикам говорити про святих, хіба що є згадка у св. Євангелії. Говорити при цьому, що в той час був хтось із протестантів у церкві, і йому то може не сподобатися.<br /><br />П. 13: Під час читання св. Євангелії не заповідати, що воно від ап., св. Івана, або ап. св. Матея, а говорити просто від Івана… Це дасть почуття меншовартості до особи святого з боку віруючих людей. Постійно передруковувати св. Євангелії аж до того часу, поки вони не стануть такими як у протестантів.<br /><br />П. 16: Елімінувати й усунути короткий обряд екзорцизму для вигнання дияволів із людського тіла. Це конче необхідно зробити. Розпускати ідею, що диявола у природі немає. Це тільки Біблія описує зло, бо не може описати якусь добру істоту без прикладу якогось лиходія. Люди перестануть вірити в пекло і втратять страх, щоб добровільно туди йти. Говорити, що пекло – це просто відлучення від Бога. І нема нічого страшного в тому, що не бачимо Бога…<br /><br />П. 17: Навчаючи релігії, говорити, що Ісус був лишень людиною. Він не був Богом. Говорити, що Він любив товариство проституток, особливо Марію Магдалину. Твердити, що Ісус мав братів і сестер, що Він ненавидів багатих. Запевняти, що Ісусові зовсім непотрібно було церков.<br /><br />П. 19: Потрібно спалити всі катехизи. Вчителям говорити, щоб любов до Бога змінювали любов'ю до людей, при цьому підкреслюйте, що любов явна і прилюдна говорить про зрілість, і все це від Бога. Поступово вводьте слово «секс» у шкільних класах. На науці релігії. Таким чином СЕКС стане новою релігією для бездушників.<br /><br />П. 28: Вибрати антипапу і говорити, що цей приведе до єдності з протестантами, поєднатися з жидами, і тоді католицька доктрина впаде… Домагатися, щоб папу вибрали єпископи колегіально, тоді можливо буде вибрати спокійно антипапу.<br /><br />П. 30: Домагатися, щоб миряни (чоловіки та жінки) роздавали св. Причастя, говорячи при цьому, що повернувся євангельський вік християнської активності мирян і т. д. Давати св. Причастя до рук, як це чинять протестанти. Казати, що так поступав сам Христос. З кожного св. Причастя частину зберігати для сатанинських богослужінь. Робіть так, аби кусники Причастя залишалися у звичайній мисці, а вірні, йдучи додому, брали б звідти за потребою. Стверджувати, що то вони беруть Бога зі собою в щоденне життя. Перейти на автоматичне роздавання св. Причастя машинами-роботами, назвавши їх кивотами…<br /><br />І що тепер скажете на це все? Це не прості казочки сільського дідуся Панаса, а начебто чіткий розроблений «план» для знищення Христової Церкви, названий сатанинським...<br /><br />З нього було подано тільки витяг. Мало не все там вражає своєю хитрістю, лукавством і підступом. Наведено тільки те, що більш-менш має відношення до Протестантизму і Католицизму.<br /><br />Думаю, що відповідно до цієї некатолицької «інструкції» нам буде вельми далеко до автентичної єдності в Триєдиному Бозі, з протестантами зокрема, незаангажованого біблійного екуменізму!<br /><br />До речі, коли з'являлась на землі Пресвята Богородиця, то вона, бувало, згадувала, що маємо навернутися до Бога та більше молитися, тому що гряде жахна Господня кара за гріхи і що теж масони не дрімають. Тож це не є якісь хворобливі вигадки...<br /><br />Варто завжди пам'ятати: що з нами БОГ!Unknownnoreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-14470490450570229642011-04-19T19:02:00.000-07:002011-04-19T21:09:37.855-07:00Християнська позиція стосовно порнографії!<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhho6w9rJyDvQvDRktaXm2ANJh2z8B9tHpIPmM0UqhWy8Rn0uh4hocafE7w-JFVpIRxaR5TeXWbDECzrgKdWhQXmc9qaoII31Csb1O_fzv8EG5Co3oaz1wdGEl0K5IGCVSzql-Z5WWUxFW1/s1600/Anti-Porn-150x150.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 150px; height: 150px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhho6w9rJyDvQvDRktaXm2ANJh2z8B9tHpIPmM0UqhWy8Rn0uh4hocafE7w-JFVpIRxaR5TeXWbDECzrgKdWhQXmc9qaoII31Csb1O_fzv8EG5Co3oaz1wdGEl0K5IGCVSzql-Z5WWUxFW1/s400/Anti-Porn-150x150.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5597504535426872450" /></a><br /><span style="font-style:italic;">«Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить проти власного тіла…»</span> (1Кор. 6. 19).<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Стара-нова залежність</span><br /><br />Нині, як відомо, ситуація в Україні та світі пов'язана зі стійкими моральними людськими якостями, здоровим духовним станом не з найкращих. Непросто бути в цьому оптимістом. Брудний бізнес проникає в життя багатьох, часто під маскою «модних розваг», для дорослих (закам'янілих грішників), не раз просто психічно незрілих осіб. Порнографія, важка еротика, розпуста, низькі інстинкти… вийшли на широку арену, на так званий «нечистий ринок». Бачимо своєрідний культ сексу та різних неприродних збочень у статевій сфері, що навіть нерозумні тварини собі чогось схожого не позволяють… Кохатись треба ще вміти, не забуваючи при тому про сенс статевого виховання. <br /><br />Зростає плеяда сексоголіків, які, буває, вдаються на порнографічному ґрунті до всяких згвалтувать, а то й убивств безборонних. Порнобізнес б'є немало «рекордів» і часами навіть знаходить собі заступників у рядах державної влади, котрі можуть покривати певні неморальні речі, будучи ніби «дахом» для того, що суперечать найперше здоровому глузду та елементарній культурі поведінки в суспільстві, не в далекому лісі. Він викрадає в людини її інтимність, веде до упредметнення іншого. В це лихо заради сумнівного заробітку також втягують і неповнолітніх, кривдять під різним оглядом дітей. В. Франкл, наприклад, характеризує справедливо порно як «танець навколо золотої свині». Це немовби одне з новітніх ідолопоклонств, що відтягає від автентичної свободи поза важким згубним гріхом. Насилля над свідомістю та психікою. <a href="http://www.harming-youth.ru/">Моральне розтління</a>, зокрема молоді, відбувається нині під різним оглядом. Залежність від порно нищить духовне життя душі кожного. Так завжди було в історичному плані: ще від гріхопадіння наших прародичів Адама та Єви. Відома багатьом шалена розпуста у Римській імперії, котра і стала однією з причин її занепаду. Лишень християнство ставало на сторожі моралі у соціумі.<br /><span style="font-weight:bold;"><br />Порнографія та Інтернет</span><br /><br />Безконтрольна порнографія в Інтернеті. Аморальні сайти множаться і множаться, наче шкідливі комп'ютерні віруси. Не раз подібне бачать найменші…<br /><br />Ще дещо щодо Інтернету, який також стає нерідко в домі ворогом моралі та культури. Інтернет – це паралельний світ, що існує поряд із нашим. В ньому є майже все як у земному, тільки віртуальне, що може стати страшною реальністю. Туди навідуються люди різного віку. Правди не сховати – наявна теж своєрідна залежність від всесвітньої «павутини». Буває, що у чиїсь свідомості реальний світ переплітається з видуманим. Не секрет, що у веб-просторі знайшла собі місце порнографія, еротика – все, що збуджує чуттєвість і спонукає до несвятих діл. Крім численних інших послуг на порнографічному ринку так само рясніють послуги… інтимного характеру. При чому збоку обидвох статей... Наприклад, на невідповідних сайтах знайомств. Порнографія поступово придавлює в людській особі чуття моральності, так що вона стає нездатною збагнути права та гідність ближнього.<br /><br />Немовби наркотики, порнографія чинить особу залежною та змушує шукати «продукт» із чимраз більшими збоченнями та хвилюваннями. Внаслідок того підвищується можливість антисоціальної поведінки… .<br /><br />«Кохання», флірт по Інтернету, телевізору, телефону тощо. Дехто навіть влаштовує в Неті «віртуальні шлюби». Коли доводилося свого часу мати катехизацію (практику) у 41-ій львівській школі, котра є у Брюховичах, то одна дівчина-восьмикласниця призналась на уроці, що мала такий фіктивний «шлюб» із хлопцем – ніби щось, як вона сказала, сталося... Є фактом, що Інтернет-знайомства можуть теж бути й шкідливими, подібно як і в реальному житті, не завжди втішними. Часто там не вистачає повної правди про саму людину, що ховається під надуманим ніком (псевдонімом), фотографією, яка не все є автентичним її відображенням.<br /><br />Небезпечно коли людина гине як реальна особистість, знаходячи дихання лишень у «сітці». Спостережливі зауважують знищення здорової культури інтимності. «Останнім часом молодь піддається в повному розумінні цього слова «промиванню мозку» з боку ЗМІ, що штовхає її до втрати дорого сенсу інтимності і оберігання власного тіла», – пише о. Павло Вишковський ОМІ у «Християнська етика і засоби масової інформації».<br /><br />Шукають в Інтернеті різноманітну інформацію. І не раз може проти твоєї волі з'явитись на моніторі комп'ютера якийсь підозрілий банер (мала картинка, що провадить на інший сайт, якщо на неї натиснути), невідповідний заголовок в т. п. Тому треба тут немалої обережності.<br /><br />Інтимний бік людського життя в теперішності є у значній популярності. Як на мене, слово «інтимний, декотрою мірою, втратило своє властиве значення, тому що під ним розуміємо найперше те все, що стосується приватної сфери життя, є, отже, потаємним (особистим). Інтим – стосунки задушевної або любовної близькості. І коли привселюдне оголення тіла, збочену сексуальність звуть «інтимом», то це звучить якось несправедливо та неприродно. Сюди можна віднести і ті всі «відкриті навстіж» пропонування послуг без сорому та страху.<br /><br />Знана річ, що в декотрих європейських країнах прийнято слушні закони, котрі дають можливість притягнути порушників етичних норм до юридичної відповідальності. Інші схожі закони пропонуються до прийняття. Деякі країни запровадили системи саморегулювання проблем моральності у комп'ютерній мережі. Наприклад, у Великобританії прийнято Кодекс поведінки і також створено незалежний орган – Фонд «Безпечна мережа» (Safety Net Foundations), котрий має завдання розкривати незаконну та неетичну інформацію. Схожі заходи провадять у Німеччині та Нідерландах . Між іншим, у США в лютому 1996 р. було прийнято закон регулювання інформації в суспільних комунікаціях. Через них заборонено передавати порнографічні (непристойні) образи, коли вони можуть потрапити до неповнолітніх. Цей закон ще зобов'язує підключати до комп'ютерів, телевізорів, відеомагнітофонів… спеціальні мікросхеми, котрі здатні заблокувати розпусну дійсність.<br /><br />До тієї ділянки, безперечно, також мали б виявляти інтерес і пастирі Христової Церкви, щоб виконати на землі своє зобов'язання, що тісно в'яжеться з їхніми обов'язками проповідництва. Насамперед треба підтримувати пристойну пресу, справді католицьку…<br /><br /><span style="font-weight:bold;">У розумінні Церкви порнографія – гріховне зло</span><br /><br />Що ж таке порнографія з позиції Вселенської Церкви? Це насамперед злочин, важка моральна шкода для безсмертної душі, злочини у делікатній сфері моральності – велика провина проти цнотливості як такої, тобто повна розбещеність… <br /><br />З <span style="font-style:italic;">Катехизму Католицької Церкви</span>, 2002 р. (№ 2354):<br /><br /><span style="font-style:italic;">Порнографія полягає у виокремленні сексуальних актів, дійсних або симульованих, з інтимного життя партнерів, щоб навмисно виставляти їх на показ іншим. Вона ображає цнотливість, бо спотворює подружній акт як взаємний інтимний дар подружжя. Вона серйозно посягає на гідність тих, які цьому віддаються (акторів, комерсантів, публіку), бо кожен стає для іншого предметом примітивного задоволення і недозволеної користі. Вона занурює їх усіх у світ ілюзій. Порнографія є важкою провиною. Цивільна влада повинна перешкодити виробництву і розповсюдженню порнографічних матеріалів</span>.<br /><br />На відміну від артистичного еротизму, порнографія – це використання сексу й наготи людського тіла з метою збудження плотського задоволення через непристойні та сороміцькі представлення. Їхнє теперішнє розповсюдження (афіші, реклами, книжки, фільми, телебачення, журнали тощо) ігнорує закон та є водночас однією з причин деградації людської гідності. Як правило, якраз жінка є жертвою, що стала знаряддям статевого та комерційного збудження. Наприклад, християнин має обов'язок у суровий спосіб засудити порнографічну навалу, впливаючи на громадську й посилаючись на зв'язок між насильством і статевою розгнузданістю (з книги К. Маккарі «Засоби інформації і суспільні звичаї», 1989).<br /><br />«Ти живеш з диким звіром, з лютим левом — тілом. Якщо ти не приготуєш для нього меча, то він тебе зловить, розідре й погубить» (св. Теодор Студит). Порнографія є важким гріхом проти 6-9 Божої заповіді та є проти людської гідності. У Євангелії від Матея 5, 28 Ісус якось сказав: «Усякий, хто дивиться на жінку з пожаданням, уже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Можна сказати, що і жінок це стосується у відношенні до чоловіків. Це згуба для душі та сучасний відомий наркотик. У порно людина виглядає тільки як "кусень м'яса", не більше, як річ, яку після використання викидають подалі... Там сексуальність людини (інтимність) представлена викривленою чи збоченою. Св. апостол Павло каже: «Учинки тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість... і ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують» (Гал. 5, 19-21).<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Як висновок</span><br /><br />Розпуста апелює тільки до низьких тваринних інстинктів, а не розуму. Вона Це натуральне свинство і насилля над свідомістю людини. Розпуста бід різним оглядом заполонює людський життєвий простір. <a href="http://www.kyrios.org.ua/literature/articles/65-chim-nebezpechna-pornografija.html">Порнографія</a>, що зображає у вульгарний грубий спосіб статевість людини, поширюється світом, мов чума. Це все великі гроші і великі (тяжкі) гріхи, але малі проблиски моральності з духовністю та справжня несвобода, бо штовхає порно серце і душу у все більше аморальне болото та розгнузданість... Цей "інтим", звісно, небезпечний. Тому варто нам усім щось чинити, виробити успішнішу стратегію в боротьбі з видною аморальністю. Ряд позитивних кроків уже зроблено. Для прикладу, <a href="http://stop-xxx.ru/load/0-1">тут</a>.<br /><br />Порноіндустрія знищує... Вона сповнена смерті, хвороб, СНІДу, вбивств, випадків передчасної смерті від безрозсудного водіння в нетверезому вигляді, самогубств, раку та інших медичних хвороб. Жодна інша галузь не вбиває більше людей, ніж ця. Як доказ - <a href="http://www.shelleylubben.com/">сумні факти про колишніх зірок з порнобізнесу</a>.<br /><br /><iframe title="YouTube video player" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/embed/r0q_VGacfNk" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-23128372214831785742011-04-04T21:45:00.001-07:002012-08-13T08:36:04.893-07:00Як мусульманин збагнув християнський догмат про Трійцю<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjqjAOTVUfbv5ue1EOjQcIV__dMgedydviioho0iO4E6graXpJuY-AteOa6DpJiKhZVEzX1MQWym1-mntJeMfdx9lVLx3dgwW56GxEuc-A6K49pKkH75LARkSUQOIJL0neNNzvbk_WkiNxj/s1600/troica_.JPG"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 246px; height: 320px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjqjAOTVUfbv5ue1EOjQcIV__dMgedydviioho0iO4E6graXpJuY-AteOa6DpJiKhZVEzX1MQWym1-mntJeMfdx9lVLx3dgwW56GxEuc-A6K49pKkH75LARkSUQOIJL0neNNzvbk_WkiNxj/s320/troica_.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5591956757511562018" /></a><br />Подобаються в житті дискусії на різні теми, а найбільше - на теми релігійні. От сьогодні знову мав коротеньку із одним добре знайомим мусульманином із Туреччини, з яким, до речі, разом навчаюся. <br /><br />Така суть, що цей юний мусульманин, коли ми разом сиділи в часі занять, сказав, що мовляв християни вшановують... трьох богів, тобто мав на увазі Трійцю. Звичайно, ісламська доктрина мені більш-менш відома як і причини чи зародження мусульманства як такого.<br /><br />Так, <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2010/01/blog-post.html">мусульмани </a>вважають нас, християн, язичниками через визнання догмату про Пресвяту Трійцю, що є <a href="http://www.truechristianity.info/ua/books/dogmatic_theology_03.php">основою всієї християнської релігії</a>. <br /><br />Послідовники лжепророка Мухаммеда вважають, що тільки вони дотримуються автентично монотеїстичних принципів на противагу до послідовників Господа Христа.<br /><br />Тоді часу дискутувати було обмаль, адже лекція як не як. Відповів на це питання кількома реченнями, а саме: у Старому Заповіті Бог при творенні світу вживає дійслово у множині "сотворімо" та займенник "наш", що вказує, що Він не був у той час один... "Тож сказав Бог: сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу… І сотворив Бог людину на свій образ…» (Бут. 1, 26-27). Це про щось говорить.<br /><br />Інший доказ - сам Ісус говорив про те, що, хто бачить Його, той бачить і Отця небесного. Він, отже, є в Отці, а той водночас - у Ньому (пор. Ів. 14, 8-10). Логічно, що Божий Син мусить мати свого Отця з неба. А Святий Дух також існує і як особова Любов між ними обома. Під рукою ще був олівець, який пригодився для чіткого пояснення. Взяв його до рук і зробив аналогію чи паралель із деревом, де може бути єдиний стовбур та три різних гілки, та дерево все-таки залишається те саме. Основа одна, коріння. Нема трьох різних богів (християни не визнають язичництва, що є гріхом проти 1-ої Заповіді Творця), а є лишень Триєдиний у своїй великій таємниці для всіх землян. <br /><br />Одним словом, мусульманина переконав з ласки Божої досить швидко. Ніяких аргументів поки що проти цього пояснення "на хлопський розум" не знайшлось...<br /><br />На жаль, серед мусульман і не тільки серед них про християнство є немало стереотипів. Досліджено вже та відомо, що Мухаммед у стані опанування сатаною через фальшиві явління з потойбіччя наважився проти волі Всевишнього... змінити на свій лад св. Писання (Слово Боже), що не можна чинити аж ніяк. Не знаю, чому не всі мусульмани це зауважують, але у самій їх священній книзі, тобто Корані, є мова про Трійцю. <a href="http://www.youtube.com/watch?v=IMlfBuLZ_30">Ось непоганий приклад</a>. <br /><br />Це Аллах є більше язичницького походження відповідно до фактів, а не Пресвята Трійця, де кількість Осіб варто розумінити не математично, тобто по-земному, а у відношенні до віри та самого Слова Божого-духовно насамперед.<br /><br /><a href="http://www.truechristianity.info/articles/islam_i_hristianstvo.php">П. С. Порівняльна таблиця вчення ісламу та християнства.</a>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-71309464119116540682011-03-29T19:34:00.000-07:002011-03-30T14:36:22.006-07:00Про екзорцизм, зраду Юди...<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgQ09eEhFte8jHWNKWI5L7KpOSlmSNyZ2YReLIxe1HIfMWOyrLUZxEpUdX2DhBGNzLU4uBUB0lVChFvcuTagLZ4cAyu-ShtjXPTexjJfXCnG9SXywQhfH3pFOrApF3yUv059AhHm-eaCVus/s1600/juda_obesen_1709_petarI.jpg"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 200px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgQ09eEhFte8jHWNKWI5L7KpOSlmSNyZ2YReLIxe1HIfMWOyrLUZxEpUdX2DhBGNzLU4uBUB0lVChFvcuTagLZ4cAyu-ShtjXPTexjJfXCnG9SXywQhfH3pFOrApF3yUv059AhHm-eaCVus/s200/juda_obesen_1709_petarI.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5589705025898742818" /></a><br /><a href="http://kyrios.org.ua/movies/religious-movies/1228-ekzortsizm-realna-istorija--exorcists-the-true-story.html">Екзорцизм</a> (від грец. ἐξορκισμός) є процедурою вигнання злих духів чи бісів, тобто надприродних істот, із одержимих людей завдяки певним церковним обрядам, молитвам тощо. В неодного вже через спостерігання за феноменом екзорцизму пробудилась віра у Творця всього. Твердять, що найпершим екзорцистом був не хто інший, а сам Ісус Христос. "Диявол - не метафора і не абстрактне поняття, а особистість, безтілесна, але все-таки особистість", - мовить <a href="http://www.catholic-media.org/ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2245&Itemid=1">головний екзорцист Ватикана о. Габріель Аморт</a>.<br /><br />У св. Писанні не раз можна знайти, що нечистих духів виганяв сам небесний Спаситель. Наприклад, відповідно до біблійної дійсності Ісус вигнав диявола із чоловіка, що перебував у синагозі (пор. Лука 4, 33-36). Після заходу сонця Ісус оздоровлював різних недужих, яких до нього приводили інші, клав на них радо руки тощо. Із багатьох землян виходили тоді біси, котрі знали, що це чинить Христос, називаючи Його Божим Сином. Месія ж їм погрожував та заодно забороняв щось про Себе передчасно казати (пор. Лука 4, 40-41). Траплялось, що диявол, який є прадавнім джерелом всяких зол та творцем брехні, наважився безсоромно виявити велику неправду і самому Синові Отця з неба, спокушаючи його протягом сорока днів у дикій пустелі (пор. Лука 4, 1-13).<br /><br />Наш Господь підкреслював у розмові з учнями, що злих духів можна теж вигнати шляхом молитви та посту. Спосіб велими ефективний повсякчас! Стає відомим і те, що Спас вигнав аж... сім злих духів із Марії Магдалини. До розпусної поведінки її спонукали, отже, і ті темні сили в ній. І сьогодні так буває у модерному суспільстві, котре не вільне від найтяжчих прогрішень. Навіть Юда-зрадник був у стані одержимості, коли зрадив Христа. Часто про це забувають, що сатана теж спричинився до цього ганебного кроку, винять тільки Юду. "Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати" (Лука 22, 3-4). Якраз через шматок хліба Юда став одержимим, який отримав від Ісуса (пор. Йоан 13, 26-27). <br /><br />Немало осудові вчинку Іскаріота та його самого приділяється в часі Великого Посту, особливо у літургійних текстах, різних піснях тощо... Часом аж, мабуть, трохи забагато. Але складається враження, що подібне в рамках історії спасіння людського роду було передбачене у Божих планах ще давніше. Так сам Спаситель мовить до Юди, немовби заохочуючи: "Що робиш - негайно роби!» (Йоан 13, 27). Відтак, як читаємо, зрадник пішов і повісився. Було та є так само, що у стані одержимості диявол спричиняється до чийогось суїциду... Особа тоді винувата до кінця? Непросте питання. Щодо тієї великої зради перед Христовим Розп'яттям, то, наприклад, <a href="http://roman-chuk.narod.ru/Some-deviations.htm">ось тут</a> зауважуємо ще таку опінію, що, мовляв, слово "видати, зрадити" позичене iз старослов'янської мови, вiд "пеpедати, повiдомити, порадити". Тобто у відношенні до української мови. Відомо ж, що у стані опанованості пекельною силою (дідьком) свідомість людини вимикається або цілковито, або наполовину. Особа може бути певний час спокійною та навіть шаленіти без стриму. Це перевірено вже на досвіді. Як пригадує, до речі, о.Кирило Лесько у своїх роздумах на тему <a href="http://www.credo-ua.org/2011/02/41015">"Що є причиною одержимості?"</a>, Церква вчить, що всяка біснуватість відбувається за згодою людини, яка буває захоплена злим духом... <br /><br />Отож, звідси випливає, що диявол може обрати з різних причин на землі за своє помешкання також і смертне людське тіло, наштовхнути на різні злочини та навіть наблизитися до святих місць. А Юда Іскаріот тоді потребував буцімто звичайного екзорцизму (духового оздоровлення), та Господь мав іншу думку стосовно того... Божі дороги не наші дороги!<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Відеоролик із екзорцизму (відчитки):</span><br /><br /><iframe title="YouTube video player" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/embed/FxheXaINX4c" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-39627869682056942012011-03-14T20:49:00.001-07:002011-03-20T23:58:06.740-07:00Коментар на те, що пресвітер адвентистів пропонує мільйон гривень за текст про святість неділі<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjuiPZjOSzu_OlDp6r2IsCZuvTLSB9LN9M1KD8QmHuKvMQnB8mUWz6S4tEW530jXIFtBB7yZdQ7qjHd3zSFASdgeBRRU01Bo762erWTqOoa6EkrEXakx5t5PnaPTzBddsOD0BsDE6bvtFTE/s1600/bijbel27.gif"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 103px; height: 100px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjuiPZjOSzu_OlDp6r2IsCZuvTLSB9LN9M1KD8QmHuKvMQnB8mUWz6S4tEW530jXIFtBB7yZdQ7qjHd3zSFASdgeBRRU01Bo762erWTqOoa6EkrEXakx5t5PnaPTzBddsOD0BsDE6bvtFTE/s400/bijbel27.gif" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5584157335267189490" /></a><br /><span style="font-style:italic;"><br /><span style="font-weight:bold;">"Якщо дотримуватись суботи Старого Завіту, значить треба приносити і жертви - вола, ягня і т.п., і не називати себе християнами"</span></span> (Св. Іван Золотоустий).<br /><br /><br />Останнім часом ЗМІ облетіла новина, що, мовляв, юрист і громадський діяч з Чернівців Микола Гунько запропонував священикам, що правлять Службу Боду в неділі у храмах, підтвердити недільну святість чітким текстом зі Святого Писання. З метою залучити до цього дослідження більше число священиків, пресвітер адвентистів пообіцяв виплатити солідну винагороду за знайдений біблійний текст у сумі... одного мільйона гривень. Гроші, отже, немалі... Однак не будемо зараз прискіпуватися до того, чи він їх узагалі має, а якщо має, то яким чином вони зароблені. Всевишній і так усе докладно знає. Розкидатися такими сумами без великої на те причини в час, коли багацько людей перебувають у явній нужді, якось не дуже й то вже звучить по-християнськи. <br /><br />Тобто п. Микола вказав, що читав і не знайшов чітких вказівок про святість неділі ні у Старому Заповіті, ні у Новому <a href="http://bogoslov-club.org.ua/?p=1899">http://bogoslov-club.org.ua</a><br /><br />До речі, про явище адвентизму теж там не під силу знайти якісь вказівки. Декотрі адвентисти начебто не п'ють кави та чаю. Де є на це заборона у св. Писанні?.. Навпаки, читаємо, що будуть такі, які боронитимуть споживання певних страв. Для чистих усе чисте (пор. Тита 1, 15). <br /><br />Традиційні Церкви визнають теж і Священне Передання, що, як знаємо, логічно доповнює писане Боже Слово чи Біблію. Адвентисти, протестанти роблять чомусь на перекір. "Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно" (2 Сл. 2, 15). Бережи передання (1 Тм. 6, 20). Тому знаний протестантський вислів, псевдодогма "Sola Scriptura" (тільки Біблія і все) є єретичним, як бачимо, у відповідності до того ж самого Слова Божого: такого нема у св. Писанні.<br /><br />Та що читаємо у Біблії? Ісус воскрес уранці першого дня тижня (пор. Мр. 16, 9).<br />У перший день тижня, тобто в неділю іншими словами, збиралися на богослужіння: "А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі" (Ді. 20, 7). Відповідно до цього новозавітного контексту "ламання хліба" є Пресвятою Євхаристією. Тобто говориться теж і про недільну св. Літургію, що з грецької мови означає діло одного для добра цілої громади).<br /><br /> Є так само вказівка, щоб першого дня тижня робити збірки (ось де 1 Кр. 16, 2). Тобто не про сьомий день іде мова чи про суботу.<br /><br />І святий Іван Богослов згадує у своєму Одкровенні про Господній чи недільний день, що також є <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0">днем Христового Воскресіння</a> (пор. Од. 1, 10).<br /><br />Від адвентистів стверджують, що, мовляв, апостоли також за звичаєм святкували суботу, посилаючись на Діяння 16, 13. Добре, тепер ідемо до біблійного тексту за вказаним посиланням і знаходимо наступне: "Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися".<br /><br />Звучить досить загально, тобто що там переважно молилися. Де тут чітке святкування суботи у храмі? Ламання хліба? Роблення збірок? Спільне читання Біблії, пісні-псалми на славу Божу тощо? З жінками апостоли розмовляли не тільки по суботах і не тільки біля річки. Тому варто не перекручувати біблійної дійсності, коли теж ідеться про один випадок, який мало що говорить. <a href="http://uk.wikipedia.org/wiki/Секти">Сектантство </a>на загал не веде до духовного добра...<br /><br />І де тут мова про виразне <a href="http://www.apologetika.ru/win/index.php3?razd=1&id1=4&id2=336">святкування суботи</a> (сьомого дня)??? Ми ж не живемо вже у Старому Завіті і не шануємо суботи як нехристияни євреї! У суботу краще зробити у хаті порядки перед святою неділею (від церковнослов'янського "не ділати" - нічого не чинити).<br /><br />Просвітлені світлом Св. Духа християни теж уміють читати у Біблії і між рядками, не живуть Старим Завітом, а Новим. А взагалі не відкидають багатющу традицію св. Отців, слухають покірно голосу святої Христової Церкви, йдуть до спасіння через святі церковні таїнства.<br /><br />Існує, між іншим, велика різниця: <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2010/09/blog-post.html">секту адвентистів</a> не Ісус Христос заснував (як Католицьку чи Вселенську Церкву), а саме американський фермер В. Міллер. Див. <a href="http://bibliotekar.ru/encSekt/79.htm">http://bibliotekar.ru</a><br /><br />У своїй суті адвентизм - це <a href="http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=22&t=1533">антибіблійний культ</a>.<br /><br />То про що тоді мова відповідно до тематики про святість неділі чи Господнього дня? Варто традиційним християнам із Христової Церкви стерегтися <a href="http://katolickalush.ucoz.ru/news/oberezhno_sekti_adventisti_somogo_dnja/2010-04-11-13">Адвентистів сьомого дня</a>, що теж вважають у своїх лжепророцтвах Римського Папу... Антихристом, хоч Вселенський Архиєрей фактично нічого не робить проти Христа, а служить Йому в покорі всіма силами. Історія святкування неділі <a href="http://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion_03.php">тут</a>.<br /><br />"Нехай же нас ніхто не судить у справі свят, чи щодо новомісяця, чи суботи" (Кл. 2, 16).Unknownnoreply@blogger.com12tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-91742094320970672862011-03-02T23:45:00.000-08:002011-03-10T20:43:00.694-08:00Що ж насправді проповідує о. Олег Ведмеденко?..<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEirh98q4l1YlEDDFletUUsQKtKd644igb85fIetajJiQggZvwm8VLuS6mepmM5pMX-DPCiAc69YO75eYnPNb0e6AVhIB8rOWDXd-_yas4-wue6xhjF1jefL-3ETcvXthgo2f6cCHaO2aJUl/s1600/201iesus.jpg"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 240px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEirh98q4l1YlEDDFletUUsQKtKd644igb85fIetajJiQggZvwm8VLuS6mepmM5pMX-DPCiAc69YO75eYnPNb0e6AVhIB8rOWDXd-_yas4-wue6xhjF1jefL-3ETcvXthgo2f6cCHaO2aJUl/s320/201iesus.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5579763317458319506" /></a>
<br />У цій новій темі чи критичному міркуванні вирішив застановитися і над аналізом дискусійного вчення о. Олега Ведмеденка, який не хотів зректися суб’єктивних поглядів у тлумаченні св. Письма, через що виник немалий конфлікт і <a href="http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna?newsid=298">він був змушений покинути Православну Церкву (КП)</a>.
<br />
<br />З одного боку варто подивляти його працю, особливо у кіберпросторі, із безкорисливим роз’ясненням Біблії, але з іншого - на загальному фоні Церкви це набирає якихось ознак сектантства, коли отець не визнає офіційного трактування Слова Божого у традиційних християнських конфесіях, а його послідовники вважають його екзегези мало не догмами...
<br />
<br />Духовне роз’яснення Слова Божого існувало у Христовій Церкві. Але, на жаль, водночас повсякчас мало місце і єретичне тлумачення біблійної дійсності - і нині це скрізь відроджують, забігають у різні богословські дебрі, попри рівні дороги!
<br />
<br />Вже протестанти тлумачать Біблію на свій лад (як їм вигідно) і що маємо в наслідках? Вдосталь різних деномінацій-сект, єретичних відмінних учень проти усталеної традиції вікопомної Христової Церкви... Історичний вимір та об'єктивність Божих трансцендентних істин мають теж вагоме значення на богословському тривкому ґрунті.
<br />
<br />Священик Олег Ведмеденко стверджує, що, мовляв, відроджує якраз Каппадокійську школу богослов’я, в котрій стовпами є такі відомі у християнському світі святі як Василій Великий, Григорій Ниський і Григорій Богослов, заявляючи, що в його біблійній школі представлені всі ці чотири рівні розуміння св. Писання: буквально-історичний, морально-етичний, духовно-символічний і містичний... За ним, крім правильної віри, яка походить від слухання духовного слова Божого, існує сьогодні теж і так звана «лжеортодоксія-лжеправовірність», тобто – консерватизм, який є від <a href="http://vedmedenko.org.ua/statti.php?num=9&terms=буква">букви, яка вбиває</a>.
<br />
<br />Та є одне але… Було б непогано, коли б о. Олег звіряв ще свої погляди й дослідження з якимись офіційними біблійними коментарями (православними, католицькими тощо) <a href="http://krotov.info/library/bible/comm/_05_aekzege.htm">різних церковних екзегетів</a>, які написані вже набагато раніше. А то в результаті такої самодіяльності появляється чимало новацій, усіляких сенсацій, нездорових фантазій.
<br />
<br />Для прикладу, шляхом перекручення всього з ніг на голову в перенаголошеному символізмі і через виразний відступ від ортодоксальності біблійного богослов'я о. Олег Ведмеденко чомусь ототожнює людину більше… з духом (а ми в суті-це дух, душа та тіло), диявола (злого та розумного духа) зводить теж до грішної людської плоті. Довідуємося, що князя цього світу о. Олег розглядає на духовному рівні (вселенський дух злоби піднебесної сфери, також і закон плоті та тваринні інстинкти, присутні в людях), так і на рівні буквальному – як постать конкретну. Начебто у двох таких аспектах. Між іншим, далі в одній зі своїх відеолекцій на сайті «Біблійної школи духовного вдосконалення» цей ієрей виразно заявляє, що… сатана існує (!!) тільки на рівні людського серця в іманентний спосіб. Годі збагнути в суті, ким є для нього нечистий. Дивують назагал релігійні фантазії й на тему пекла.
<br />
<br />Символізм у нашого пояснювача Біблії немовби замасковано витісняє рівень історичний. До речі, коли його одного разу спитали в одній із соціальних мереж, чи він читає у своїх біблійних дослідженнях тексти св. Письма в оригіналі, то відповіді так і не отримали…
<br />
<br />Ось таке маємо нині фантазування на різну біблійну тематику. Де ж тоді християнське правовір'я? Суб’єктивізм є насправді ворогом правди як такої.
<br />
<br />Наскрізь парадоксальна стаття о. Олега <a href="http://vedmedenko.org.ua/statti.php?num=214">«Парадокс розколу»</a>. Дехто навіть із католиків стверджує, що автор (тобто о. Олег Ведмеденко) гарно каже про єдність Тіла Христового чи Церкви, а саме заторкує тему потрібного єднання у Святому Дусі, запевняючи, що "не можна розколоти Церкви, так як не можна розколоти води".
<br />
<br />Але якщо приглянутися на це уважніше та подивитися з богословської перспективи, то бачитися, що матеріал поданий у стилі своєрідного релятивізму, церковного агностицизму. Ряд, як на мене, богословських помилок з неї:
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">1)«Христос же створив Церкву – за визначенням Єдину, Святу, Соборну і Апостольську. Церкву, засновану на камені віри смиренної, що чинна любов’ю».</span>
<br />
<br />Не цілком правдиво. Ісус заснував Вселенську Церкву насамперед на міцній скалі-апостолові Петрові, наступниками котрого з волі Божої є та були весь час Римські Архиєреї в Апостольській Столиці.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">2)«Тому якщо «двоє чи троє» в ім’я Ісуса, тобто в ім’я смирення Христового та Отчої любові поєднані, там і Христос серед них пробуває, і Дух Святий у них діє й спасає, єднаючи їх з Христовим Тілом. Бо вони – уже церква, вони – зібрання праведників, складова ланка Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Господньої»</span>.
<br />
<br />Вибачте, але таке довільне трактування дійсності Христової Церкви нагадує, певною мірою, протестантизм. Звичайно, Церква є зібранням вірних від грец. «Ἐκκλησία», та не тільки: ще має бути спільнота мирян і різного рангу духовенства. Церква теж мусить мати власну чітку структуру, свої усталені догмати, проти яких так завзято у наш час виступає о. Ведмеденко.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">3)«…І не потрібні йому ні патріархат, ні папа, ні інша якась сьогосвітня юрисдикція. Аби лишень благодать зігрівала та просвітлювала серце праведника». </span>
<br />
<br />Знову якийсь випливає церковний агностицизм чи анархізм. Заперечення заодно церковного проводу-влади, папства, що є з волі Божої на землі і т.д. <span style="font-style:italic;">«Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене»</span> (Лк. 10, 16). Церковну ієрархію встановив сам божественний Спаситель, і вона має своє вагоме завдання в Церкві.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">4)«Аби тільки віра Христова наповнювала миром і радістю в Дусі Святім».</span>
<br />
<br />Поширена ідея протестантизму. Не тільки віра потрібна до спасіння, а ще теж добрі діла, без котрих віра нежива як знаємо навіть з доктрини католицької чи з Біблії.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">5)«Бо ж християнство – це не просто якась там конфесія, не визначена релігійна деномінація. Християнство – це стан душі і спосіб життя». </span>
<br />
<br />Не цілком так... З погляду релігієзнавства християнство – це теж одна з великих світових релігій. Це навчання про єдиного у Пресвятій Тройці Господа Бога що є, отже, Творцем усього у трьох Його найважливіших проявах (Особах): Бога-Отця, єдинородного й несотвореного Сина - Ісуса Христа (Боже Слово) і Св. Духа, що є наче Любов між Отцем та Сином і в минулому часто говорив через відважних пророків.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">6)«Де смирення – там і Христос, а де Христос – там і Церква». </span>
<br />
<br />Св. Ігнатій Богоносець, до слова, казав у давнину наступне: <span style="font-style:italic;">«Де єпископ, там і Церква. Де єпископ, там і народ Божий, а де народ Божий, там і Вселенська Церква»</span>. Суть зрозуміла. </span>
<br />
<br />7)«Соборна Церква не обмежена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні померлими, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то вона ще називається Вселенською».
<br />
<br />Церковний агностицизм, нетрадиційна еклезіологія, наприклад, для православ'я, яке отець так "захищає"... Христос, як відомо заснував єдину Вселенську Церкву для всіх без винятку: праведних і грішних. Коли Спаситель послав Св. Духа на своїх апостолів, то вони відразу отримали дар розмовляти різними мовами світу, що означало: всі народи повинні поєднатися у Христовій Церкві, боголюдській інституції, під видимим Вселенським (Римським) Архиєреєм. Христова Церква є, звичайно, воюючою на землі в дорозі до вічності, терплячою в чистилищі і так само прославленою в небесах поруч Господа. Існує, як знаємо, спільнота святих.
<br /><span style="font-weight:bold;">
<br />8)«Смиренні овечки Христові насправді є в усіх «дворах», в усіх конфесіях, в усіх громадах. Вони й складають соборність Христової Церкви». </span>
<br />
<br />Дуже вже часто це любить повторювати о. Олег, вчення якого схоже на окреме- ні католицьке, ні православне (традиційне), ні до кінця протестантське. Можуть бути ці "овечки всюди", але виглядає тут знову на часту помилку о. Олега - церковного агностицизму, якогось релятивізму, невизначеності і т.п. Виправдання всього у стилі <a href="http://www.apologetika.ru/win/index.php3?razd=1&id1=8">«Нью Ейджу»</a>. Не виглядає це на автентичний біблійний екуменізм, щоб «усі були одно» (див. Архиєрейська молитва, Йоан 17, 21), в одному Божому «дворі».
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">9)«Якщо серце закрите гординею, корисливістю та нетерпимістю фарисейською – то скільки не співай «Аксіос!», скільки не покладай рук, – однаково не прийме воно благодаті ні єпископства, ні священства, ані дияконства». </span>
<br />
<br />Та догма католицизму або православ’я (документ теж «Номоканон») така, що ласка святих таїнств не є залежною від персональної святості духовенства як і від віри теж. Наприклад, св. Василій Великий у своїх правилах головним критерієм при обранні кандидата на священство вважає тільки принцип благочестивості, що цього достатньо.
<br /><span style="font-weight:bold;">
<br />10)«Тож поняття «розкол» – це насправді ілюзія, жупел в руках церковних політиканів, ще одна «козирна карта» в боротьбі за паству. Церкву Христову розколоти неможливо, як неможливо розколоти воду»</span>.
<br />
<br />Проте гріх схизми існує у світі чи не повсюди. Читаємо зі священного Писання: <span style="font-style:italic;">"Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів між вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці"</span> (1 Кор 1, 10). Стосовно розколу чи схизми (з грец. σχίσμα), то, для прикладу, згідно із <a href="http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/98681/Схизма">енциклопедичним словником Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона</a> ще в Новому Завіті цим терміном позначають всякі церковні розділення та чвари, однак згодом «схизмою» став називатися такий поділ лишень у лоні Церкви, котрий не стосується догматів. Цим схизма і відрізняється насправді від єресі.
<br />
<br />Тому приватне вчення о. Олега Ведмеденка з УАПЦ (К), що себе сміливо завжди відмежовує від усіх «фарисеїв, церковних політиканів», є неблизьким до біблійного богослов’я чи навчання офіційних християнських конфесій. У своєму езотеризмі суперечить доктрині не тільки Церкви Католицької, але й Православної. Загально теж – довголітній традиції святих Отців Божої Церкви. Це все також можна охарактеризувати актуальними словами св. ап. Павла: <span style="font-style:italic;">"Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок"</span> (2 Тим. 4, 3-4).
<br />
<br />І де тепер ілюзії? Дивно, що навіть декотрі католики захоплюються тією самодіяльністю на церковному рівні, коли вимальовуються чіткі теологічні хиби та підриваються самі церковні основи. Варто св. Писання вивчати безпомилково!
<br />
<br />П. С. <a href="http://old.risu.org.ua/ukr/news/article%3b6777">Тут на сайті РІСУ</a> ще є мова про теперішнього патріярха о. Олега Ведмеденка Мойсея Кулика, який також вірить в антихристиянську реінкарнацію.
<br />
<br /><span style="font-weight:bold;">o.Mykil</span>Unknownnoreply@blogger.com13tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-7808537159456272252011-01-30T20:12:00.000-08:002011-01-30T23:00:49.883-08:00Гральні карти як частина релігійної системи зі зневагою християнства<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhvQl7sQRKyU4XRXFZ19ZYINZ4Ge3ApP9EdM2_bZvRiOMlJYvJ_tvm6b1xEl5QbdYgI-mMlcxrZGAgrQC0RjhuHalMLNGLtKh3UKPk0qckKvIXG1QEbH2CVui5rovjFdgBgDWdMNXbm3vBS/s1600/1.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 300px; height: 266px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhvQl7sQRKyU4XRXFZ19ZYINZ4Ge3ApP9EdM2_bZvRiOMlJYvJ_tvm6b1xEl5QbdYgI-mMlcxrZGAgrQC0RjhuHalMLNGLtKh3UKPk0qckKvIXG1QEbH2CVui5rovjFdgBgDWdMNXbm3vBS/s400/1.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5568202466215371170" /></a><br />Немало в наш час говориться і про гру в карти. Одні полюбляють проводити з ними при нагоді час за розвагами, інші-нехтують, не цікавляться ще. Часто можна почути питання, чи можна грати в цю гру, як ставиться до цього Христова Церква тощо. <br /><br />Не стрічав поки що у письмовій формі якихось офіційних заборон у Церкві Католицькій. Є переконання, що грати дозволяються тільки не можна це чинити на гроші, щоб це не стало азартною горою та не призвело вкінці до залежності. Неоднакові думки про карти є серед духовенства різних християнських конфесій. Однак що насправді криється під симолікою, значення котрої не раз із байдужості невідоме самим картярам? Зараз про це довідаємося.<br /><br />Сам у карти грав дуже давно. В дитинстві більше. Коли поцікавився історією виникнення гральних карт і первісним значенням усіх символів на них, що є в суті антихристиянськими та зневажають Господа в час кожної гри, навіть без великого азарту-відкинув і нікому б не радив. Є, як відомо, інші чудові ігри (різні логічні) без сумнівної під собою основи, наприклад, шахмати.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Відповідно до досліджень карточні масті мають ось таке значення:</span><br /><br />♣ <span style="font-style:italic;">Хреста – хрест, на якому був розп`ятий небесний Спаситель</span>.<br />♠ <span style="font-style:italic;">Піка-спис, яким Його було колись тяжко ранено.</span><br />♥ <span style="font-style:italic;">Чирва – губка, піднесена Христові із оцтом, а також це символізує Серце Спасителя...</span><br />♦ <span style="font-style:italic;">Бубна-чотиригранні цвяхи, котрими Ісус був жорстоко прибитий до хреста на Голготі.</span><br /><br /><span style="font-weight:bold;">«Трефа»</span>, котрою ще називають "хресту", теж означає з єврейської мови «нечистий» чи «нечисть». Так само це є "насилля-вбивство" по-іншому.<br /><br />Всі масті зображення на картах хулять страждання Розп'ятого Божого Сина.<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Валет</span> символізує розбещену та хтиву людину, яка тільки живе для задоволення своєї низької гріховної природи.<br /><br />Наприклад, <span style="font-weight:bold;">королева (дама)</span> – це насправді Марія, Мати нашого Господа, однак у мові карт її представлено замасковано як нечисту й розбещену жінку... Типу повії.<br /><br />Знане слово <span style="font-weight:bold;">"туз"</span> походить з німецької мови від "teuzet" та означає не що інше як "диявол".<br /><br />Як це все виглядатиме, особливо на фоні гри <span style="font-weight:bold;">"В дурня"</span> серед послідовників Христа? Між іншим Христос ще стверджував раніше: <span style="font-style:italic;">"Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде під верховний суд. А хто скаже: Дурень! - той впаде у вогонь пекельний"</span> (Мт. 5, 22). Тому не все так просто.<br /><br />Відомо, що гральні карти було створено ще в 1392 р. для короля Франції Карла VI, що був у житті безумною людиною. Колода карт отримала відтоді назву як «диявольська біблія». Теж у 17 ст. її називали "книгою диявола". Постійно картами користуються різні ворожбити, маги.<br /><br />Один церковнослужитель якось казав, що скоріш усього дозволив би своїм дітям бавитись біля гнізда гримучої змії, ніж із колодою карт...<br /><br />Гру в карти придумали, отже, противники християнства з метою висміяти важливі християнські символи. <a href="http://community.livejournal.com/ru_christianity/938335.html">Ось актуальний матеріал по темі російською</a>.<br /><br />Тому може не варто християнським душам займатися свідомо чи несвідомо такими слизькими святотатськими речами на рівні богохульства?<br /><br /><br />http://znamyboh.blogspot.comUnknownnoreply@blogger.com8tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-77348624073452294862011-01-29T19:02:00.000-08:002011-03-13T21:42:13.974-07:00Дідух, кутя... поганство і християнство<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiVwOcLkAf4cRBu2mIgmdzJ2PW0YbID6Y4XsTQ0aohWSiFDkqmP-NV0gBnVMMh52m0kF6g2d1XC6kP_AGGCFpjVOh5yS3pnF8l9PO-by2Oip2-iHQysAh0JH7lVBzuXbhCf_k5xSDBsv-BL/s1600/ArticleImages_39905_sviatyi_vechir_na_bukovyni.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 218px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiVwOcLkAf4cRBu2mIgmdzJ2PW0YbID6Y4XsTQ0aohWSiFDkqmP-NV0gBnVMMh52m0kF6g2d1XC6kP_AGGCFpjVOh5yS3pnF8l9PO-by2Oip2-iHQysAh0JH7lVBzuXbhCf_k5xSDBsv-BL/s320/ArticleImages_39905_sviatyi_vechir_na_bukovyni.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5567835937704685954" /></a><br /><br />Кожен на народ світі має якісь свої вірування притаманні йому традиції, в чому виражається менталітет і душа людини. Щедра на всякі традиції, звичаї і наша українська земля. Мова йтиме в цій темі саме про особливості <a href="http://dyvensvit.org/rizdvo/252/1714">святкування Різдва Божого Сина </a>на фоні золотистого дідуха, солодкої куті, дзвінкої коляди і т.д. Чимало різдвяних обрядів раніше мали цілком інший зміст, тобто позахристиянський чи язичницький (гріховний). Спробуємо збагнути, як язичницькі елементи можуть бути затерті християнськими, щоби не затьмарити суті великого празника всіх християн-Різдва.<br /><br /><br /><span style="font-weight:bold;">Символічність дідуха із поля</span><br /><br /><br /><a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjFHIa5V3lmLWiHvGtQWl5POSTAYjv2xgTihVNmiwEKxjEHH4o-BGA_XyqXYnT0Hz_7s8igpaaQ3ndL5mHGLFZkIQ5lpwuNrkkNcGsYMu9hAj6YPDFn5JV9G-lDgmyYUu3DTmlfsEy97g_8/s1600/diduh_06.jpg"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 234px; height: 320px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjFHIa5V3lmLWiHvGtQWl5POSTAYjv2xgTihVNmiwEKxjEHH4o-BGA_XyqXYnT0Hz_7s8igpaaQ3ndL5mHGLFZkIQ5lpwuNrkkNcGsYMu9hAj6YPDFn5JV9G-lDgmyYUu3DTmlfsEy97g_8/s320/diduh_06.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5567833229932300354" /></a><br />Дехто категорично вважає, що, наприклад, дідуха треба повністю відкинути з різдвяних свят, що, мовляв, це явне язичництво, бо ще древні язичники ним послуговувалися у своїх обрядах. Однак варто собі поставити тут питання: чому він використовується тепер в різдвяному контексті? Швидше всього тому, що відбулася своєрідна інкультурація, поганським колишнім символам надали поволі просто християнського значення, адже не відкинеш цього так легко, буде бунт серед народу, що шанує твердо українські традиції, наприклад, ті ж гуцули в далеких горах. Вчорашні поганські символи просто набули іншого змісту, кращого, багатшого, духовного чи небесного... Багато залежить також від того що ми вкладаємо в той чи інший символ. Наприклад, всякі відьми, ворожки, маги у своїй окультно-поганській діяльності теж не раз користуються іконами, християнськими символами різними тощо, але їм нема оправдання, бо вони відступники. А на фоні Різдва Божого Сина всяке язичництво безсиле!<br /><br />Один із контраргументів звучить так: поганські символи є поганськими, якби їх не називали. Їм не може бути місце у Різдвяних святах… Так, думка слушна, бо християнство має бути відокремлене від слизького язичництва, згубного для людської душі. Однак поза певним драматизуванням варто теж задуматися, чому Церква, зокрема Католицька, це дозволяє і що насправді символізує тепер дідух, кутя тощо після Христового народження? Кутя ж теж прийшла колись із поганства та, можна сказати поетично, освятилась у сяйві різдвяної зорі, котра звістила світові прихід Спаса з небес. Не все тепер реальна магія або союз із нечистим.<br /><br /><a href="http://traditions.org.ua/zimoviy-tsikl/diduh.html">Традиція ставити в оселі на покуті дідуха походить ще з дуже давніх часів. У дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків</a>. Він став символом доброго врожаю, миру й злагоди в родині та достатку в домі. Якщо хтось вкладає в цю дійсність інше значення, то це швидше його проблеми... За матеріалами Вікіпедії (http://uk.wikipedia.org), на Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї - діда, а також усіх предків, які колись жили...<br /><br />Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай - це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Відтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух - символ затишку та тепла.<br /><br />Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце - під образами!!!<br /><br />Біда, коли хтось поклоняється сліпо дідухові-снопові, його обожнює чи щось у тому роді та збуває за Господа Христа, що має бути у центрі життя християнина!! На жаль, люди ще можуть нині ставити свічку Богові та чортові одночасно, бігати як до церкви, так і до всяких ворожок, особливо в Україні!<br /><br /><br /><span style="font-weight:bold;">Кутя на Різдво… Тільки для живих?</span><br /><br /><br />З куштуванням куті переважно й починається <a href="https://nebratan.wordpress.com/2011/01/06/святий-вечір">Свята Вечеря</a>. Маємо тоді здебільшого дванадцять традиційних страв. Одні стверджують, що кутя є чи має бути тільки для живих, інші-для живих і символічно для померлих предків. Дізнаємося, що предки ще перед прийняттям християнства готували кутю як ритуальну страву для всіх душ померлих, які відійшли до потойбіччя. Господар оселі виходив на ґанок та жбурляв у простір кілька ложок з кутею, спеціально промовляючи, що це є якраз для душ покійних предків. Лишалася кутя з цією метою і в одному з кутів помешкання. Стосовно цього, пригадую до теми, коли я ще жив в Україні в Карпатах, то символічно господар після спільної молитви з членами родини підкидав дрібку куті до стелі, щоб вона там прилипла на довгий час. Після Свят-Вечора кутю лишали також для померлих на покуті в хаті... Дехто переборщував і ніс "вечерю" своїм предкам на цвинтар. Тобто не завше є тільки для живих відповідно до багатих різдвяних традицій...<br /><br />Як один із символів Різдва, кутя, отже, має також свій глибокий символізм, не є, звичайно, звичайна страва, а швидше - ритуального характеру: пшениця є у вжитку постійно, тож це як вічність. Мед символізує небесне щастя. Мак, горіхи-родинний достаток тощо.<br /><br /><span style="font-weight:bold;"><br />Відсіюємо темне (поганське) і залишаємо світле (християнське)</span><br /><br /><br /><a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiIHbnndjK09OHmUXG2sdYpCa12LsxC822S-nnYcCOSaLEhWmwN_i1NlI7AxYslFvbrfW1qiWXo631vrWjNfqQKXWP5PkJfWJAIxrP686MeTJA3t8COstWbDbxwnxuR1GF5ytlofL7geWrL/s1600/000dk7cz.jpg"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 200px; height: 166px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiIHbnndjK09OHmUXG2sdYpCa12LsxC822S-nnYcCOSaLEhWmwN_i1NlI7AxYslFvbrfW1qiWXo631vrWjNfqQKXWP5PkJfWJAIxrP686MeTJA3t8COstWbDbxwnxuR1GF5ytlofL7geWrL/s200/000dk7cz.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5567836332170016034" /></a>Коли говорити про різні ритуали, що раніше мали декотрий поганський сенс, то нині я маю зараз на увазі якраз християнські ритуали чи певну обрядовість у контексті Різдва, а не поганського бога Коляди, наприклад.<br /><br />Якщо ти в тому не кланяєшся перед потаємними силами природи чи не вшановуєш природних стихій, аби їх задобрити, то де тут традиційне поганство? Якщо все звернене на новонародженого Спасителя людського роду, що оспівується гучно в колядках, різдвяних піснях?.. Особисто я проти язичництва як такого, коли воно замінює суціль собою християнські вартості, відводячи від спасіння та нехтуючи Словом Божим.<br /><br />Є теж ствердження, що колись в євреїв теж були народні поганські традиції, але Мойсей їх "випалював вогнем", тобто, що не можна поєднувати християнські традиції і поганські та робити якусь святкову суміш. Почув раз в дискусії на <a href="http://www.facebook.com">Facebook</a> з одним жителем Канади, що був проти дідуха, довкола <a href="http://www.zaxid.net/article/56243">святкування празника Різдва у м. Львові</a> (2010 р.).<br /><br />Відповідь вимальовується така, що тут не йдеться про поєднання, а швидше бачимо знову своєрідну інкультурацію, надання тим символічним речам саме християнського значення, адже Христос народився! От і маємо тепер ходіння з Маланкою, колядки, етимологічне значення яких походить ще з дохристиянських часів, та суть нині не в тому.<br /><br />Коли у Старому Завіті ізраїльтяни забували правдивого Бога Ягве, верталися до ідолопоклонства, магії замість вшановувати єдиного Творця всесвіту - зверталися до різних штучних божків, то це дійсно було важким прогрішенням і духовною розпустою, що викорінювалося.<br /><br />Я, для прикладу, не знаю ще жодного відомого різдвяного віншування, колядки у наших колядниках в якій би замість Христа, Його народження, прославлявся той же дідух зі соломи чи щось інше. Якби щось таке стрінув-відразу ж би відкинув. Бо ж мусить бути якийсь здоровий тут глузд, особливо у християнських рамках.<br /><br />Мабуть, не варто робитися мудрішим за цілу Христову Церкву, котра не має нічого проти християнського використання куті, дідуха тощо у святий час Різдва, тобто в контексті Божого таїнства приходу Спаса у цей світ: вже вкорінилось це глибоко в українські традиції та свідомість українців... Світло не поєднується з темрявою. Тому варто відсіяти язичницькі інтерпретації від християнського змісту святкування народження Господа Ісуса. <a href="http://mykosovskyy.livejournal.com/35105.html">Язичництво - це згуба для душі та дорога у пропасть!!</a> <br /><br />Господній Син Ісус Христос прийшов до кожної людини на землі. Явні язичницькі вірування, магічні ритуали, навіть в ніч на Різдво, гадання і т.п. сперечать позиції Господньої Вселенської Церкви чи Божому Слову та <a href="http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/39905/">правдивим сенсом Різдва</a> відводять далеко людину від вічного спасіння та благодаті Бога, що є безцінною. Варто жити Правдою Творця завжди!<br /><br /><a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgaYxo-z2P9FPvJqqN-MZDESP4T-fqBZ5JWY6eMwcdIjcC7qo3BjRAhVoir3_FUDSrplNMcK-1mpkJdE9UlFH2K_MTARPKrGaWYc1yzqnSdHm0FK36TFi6_Tcoosmpb11c9ZawjfHppruIY/s1600/79524.jpg"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 271px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgaYxo-z2P9FPvJqqN-MZDESP4T-fqBZ5JWY6eMwcdIjcC7qo3BjRAhVoir3_FUDSrplNMcK-1mpkJdE9UlFH2K_MTARPKrGaWYc1yzqnSdHm0FK36TFi6_Tcoosmpb11c9ZawjfHppruIY/s320/79524.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5567833824129440274" /></a>Unknownnoreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-35765254298222555172011-01-28T19:40:00.000-08:002011-02-14T20:40:18.876-08:00Правда про лженауку астрологію<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtEsDG0WLrIkMbjrN5w2etG48-4awI_tnTtoKhlq-InsLkR2GWnA388G1jDq-ku-s7GHNqxjPOiQZDHkWITOI3CyCAI4H4XbmKnPe0fwICQYV0JQUVQMD6-p4vrq0MJTen_w8S598SMoPW/s1600/6297644_starjuggle.gif"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 230px; height: 294px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgtEsDG0WLrIkMbjrN5w2etG48-4awI_tnTtoKhlq-InsLkR2GWnA388G1jDq-ku-s7GHNqxjPOiQZDHkWITOI3CyCAI4H4XbmKnPe0fwICQYV0JQUVQMD6-p4vrq0MJTen_w8S598SMoPW/s320/6297644_starjuggle.gif" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5567450870498589090" /></a><br />Багато в наш час чуємо про так звані астрологічні прогнози, бачимо скрізь різноманітні "універсальні" гороскопи тощо. Довідуємося, що <span style="font-weight:bold;">астрологія</span> - це різновид магії, ворожби (від гр. astron зоря + logos поняття, вчення). Христова Церква її строго забороняє як гріх про найпершої <a href="http://preobrajgospodnie-2.blogspot.com/2007/12/blog-post.html">заповіді Бога</a>. Вона не сміє називатись наукою, як наприклад, астрономія, бо є лженаукою в суті. Ворожба, прихована за астрологією, є диявольською поміччю пізнати таємні речі: минулі, теперішні і приблизно на 70% майбутні. До слова, на <span style="font-weight:bold;">Лаодікійському соборі</span> в 345 р. н.е. (канон 36) астрологію було заборонено і астрологів відлучили від Христової Церкви. Знаним борцем із цим магічним марновірством був теж св. Августин, який до свого навернення сам вірив у неї. <a href="http://www.christusimperat.org/uk/node/1594">Астрологія прийшла якраз із Вавилону</a>.<br /><br />Проклятий біс – це прадавнє джерело зла та безсоромний батько брехні і всього, схожого на неї, тобто так само і на сумнівну астрологію. Лишень благочестиві пророки, Божі слуги, до слова, як написано у св. Писанні, з Господньої волі говорили непомильно про майбутні речі, а ворожбитові (ясновидцеві), якщо це не звичайний шарлатан-неук, дідько навіює тільки те, що зі свого досвіду передбачає, тому й помиляється. Лжепророки не перевелися теж і зараз, на жаль. <br /><br />Астрологічні “точні” прогнози на день, тиждень... дуже часто у різних газетах чи журналах між собою відмінні, відносні. А це чомусь мало хто зауважує. З церковного погляду на цьому у великій мірі позначається діяння злого духа: не далекі зорі, як уже нам відомо, а сам нечистий намагається маніпулювати людьми через своїх співробітників (астрологів). Що можуть вчинити безсилі зорі? Хто їх створив як і інші світила небозводу? <br /><br />Колись, між іншим, в Ассирії та Вавілонії була поширена так звана астролатрія – поклоніння зорям… <br /><br />Все, без найменшого сумніву, знаходиться в могутніх руках Творця. Астрологія намагається запрограмувати нас своїми абсурдними гороскопічними посланнями з метою позбавити людину розсудку та віри в Бога. Ми стверджуємо, що небесні світила дають пізнати зміни клімату (з дощової погоди на сонячну і т. п.), але щоб впливати на наші вчинки і керувати нами... З цим абсурдним твердженням правдивий християнин, який твердо вірить у Боже Провидіння, не може ніколи погодитись: через довіру різним гороскопам чистота віри є під загрозою синкретизму чи змішання по-іншому.<br /><br />Американський лікар Шранк, до речі, відкрив, що люди, які постійно вдавалися до послуг астрологів, згодом мали різні психічні розлади як страх до життя, цілковитий хаос тощо.<br /><br />Аж до наших часів не перервалася так звана тибетська гілка астрології, де служитель культу і астролог виступає як одна особа; буддійські ченці вивчають астрологію поряд з філософією. Також ще стародавні вавилоняни знали про феномен астрології, проте сьогодні ми дивимося на це саме очима Божого Слова у світлі цілого християнства: <span style="font-style:italic;">"Щоб не було в тебе нікого ... хто віщує (гороскопи)..., або волхвує (астролог)... Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, бо саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою. Бо народи, яких ти маєш прогнати, слухаються чарівників (оригінальний текст - астрологів) і ворожбитів тобі ж Господь, Бог твій, не дозволяє так чинити"</span> (Втор. 18, 10-14).<br /><br />Це була, отже, критична правда про лженауку астрологію, що побудована у своїй основі на принципах окультизму та абсурду..Unknownnoreply@blogger.com2tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-39601830060584140522011-01-23T22:43:00.000-08:002011-11-18T08:47:24.655-08:00Фемінізм та церковна дійсність...<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjtpYF8H-VaWzGm0sjGLlgM8-mKo3k-yyDgVQti0yoQfnOZ4b0WSE32gfWbrwrLFwGcqtfGoTFI27csknm2-IMxJLqcmzjLWKKTfIy_gPRwlr8rTjNf2rtsJY_MQR18q3_YQ6kPpDagSR1A/s1600/2.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 320px; height: 238px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjtpYF8H-VaWzGm0sjGLlgM8-mKo3k-yyDgVQti0yoQfnOZ4b0WSE32gfWbrwrLFwGcqtfGoTFI27csknm2-IMxJLqcmzjLWKKTfIy_gPRwlr8rTjNf2rtsJY_MQR18q3_YQ6kPpDagSR1A/s320/2.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5565643684379537954" /></a><br />Вирішив заторкнути теж популярну так само тему радикального феменізму, зокрема роль жінки у суспільстві, зі зосередженням уваги на переродженні радикального фемінізму у поміркований християнський, не у протистоянні чоловікам, а в гармонії по обидва боки.<br /><br />До речі, колишній Римський Архиєрей Іван Павло ІІ у своєму відомому листі до жінок, написаному 29 червня 1995 року, дякуючи жінкам різних станів, твердить, між іншим, про потребу найперше визнати факт недостатньої уваги до жінки: чи в минулому, чи тепер... За словами Папи, сучасне суспільство має по-новому відкрити гідність та покликання кожної жінки, будуючи правдивий фемінізм у світлі біблійного вчення.<br /><br />На жаль, ряд представників фемінізму схибленого сьогодні теж вимагають своїх прав у речах не цілком достойних чи дозволених у рамках гріха також: борються за права лесбіянок, розпусних повій; хочуть певні жіночки бути нині священиками чи ними керувати (згадайте декотрих "побожних" старших жінок по церквах, для прикладу, УГКЦ чи конфесій Православ'я). Хтось погорджує традиційним священством навіть у Вселенській Христовій Церкві тощо. Не виходить спеціально заміж.<br /><br />Є, отже, проблеми. Часто брак послуху, покори теж і зі сторони жіноцтва, як не дивно, неконтрольоване вивищення над представниками сильної статі. Декотрі крайні феміністки теж присутні і в сучасних католицьких монастирях...<br /><br />Довідуємося, що, мовляв, слов фемінізм сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є у кінці XVIII ст., вважаючи, що «соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу». Він, отже, іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ'я. <br /><br /><span style="font-weight:bold;">К. Рутвен («Феміністичні літературні дослідження: Вступ», 1985) нараховує вісім типів феміністок:</span><br /><br /><span style="font-style:italic;">* соціофеміністки,<br />* семіофеміністки,<br />* психофеміністки,<br />* марксистські,<br />* соціо-та семіомарксистські,<br />* лесбіянські<br />* «чорні» феміністки, перейняті сублімованими формами теоретичного, точніше міфізованого мислення.</span><br /><br />Якщо навіть узяти українську письменницьку творчість, то теж відомо і про <a href="http://filology.info/?p=98">феміністичні напрямки Ольги Кобилянської</a>.<br /><br />Боже Слово про жінку та її відповідні християнські дії. Дивіться <a href="http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=6&t=1717">тут</a>.<br /><br />Навіть святкування 8-го березня має, як виявляється, феміністичну основу... Тому фемінізм нас оточує скрізь. Згубний не виняток.Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-41389127325675524232011-01-12T16:16:00.000-08:002011-01-12T17:52:40.311-08:00Про розпусний жанр "ню"<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgf5jWpwBK7ULARPkJ_f4rNzmhTEGUJQ9_0K_KpcGmECbgenyKh4Qq-39JXJlr8oAQ5w1-T9iINi0pJ7Oo6hknbypGHrwMk5p-PsafdIcLADDcoVdVmTXuQc27kR3E2jXeCGmUcDvJempXA/s1600/2988889_large-400x616.jpg"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 182px; height: 320px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgf5jWpwBK7ULARPkJ_f4rNzmhTEGUJQ9_0K_KpcGmECbgenyKh4Qq-39JXJlr8oAQ5w1-T9iINi0pJ7Oo6hknbypGHrwMk5p-PsafdIcLADDcoVdVmTXuQc27kR3E2jXeCGmUcDvJempXA/s320/2988889_large-400x616.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5561479936695767794" /></a><br />Відома річ, що нині мистецтво є різнорідним і не завше виглядає традиційним. Певні мистецькі твори одним можуть здаватися принадними, іншим-вульгарними. Як кажуть, про смаки та кольори не сперечаються. Кожному своє, та не все буває корисним у житті. Спробуємо коротко поміркувати про це "ню" в рамках мистецтва та слів Господа.<br /><br />В мистецтві, якщо зберігаються дотримані норми, живописний жанр "ню" приймають, проте з погляду церковно-християнського (біблійного) він виглядає швидше на відкриту розпусту та грішну поведінку, адже Христова Церква не схвалює прилюдної еротики, нудизму, засуджує всяку порнографію, що топче людську інтимність в аморальний спосіб. Тим паче стосовно цього жанру, як довідуємось, були в минулому різні випадки судових розглядів, зокрема пов'язані з поширенням та організацією виставок оголених тіл. Теж начебто існує досі в народі питання, де закінчується еротика та починається порнографія як така. Отже, ставлення суспільства до цього жанру постійно є неоднозначне. Наприклад, щодо осіб жіночої статі, то, як відомо, не раз змінювалися в суспільстві уявлення про їх красу...<br /><br />Коли ж заглянути до Слова Божого, то можна зауважити такі слова нашого Спасителя: "А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці". Це можна, звісно, застосувати і у відношенні до чоловіка з боку жінки. І ті, і ті не раз грішать у надмірному захопленні подібним живописом чи сучасними вже фотографіями, зробленими у цьому стилі.<br /><br />Так, хтось може сказати, що, мовляв, дорослим можна, особливо якщо ти зріла особа у психологічному плані, але до вершини зрілості під різним аспектом часто йдеться досить довго. Навіть 18-ть років не великий показник. З іскри починається вогонь, усе з маленького... Хтось може любуватися подібними картинками, також із неприродним інколи змістом у плані статевості (є і легкі лесбійські сцени тощо), а згодом думки можуть перейти притьмом у дію: розпусний гріх зі собою чи з іншими... Тому це здається слизьким явищем і варто вважати, що дивимось, адже різні зображення закарбовуються в нашу свідомість і рано чи пізно виринають догори, особливо коли того найбільше не хочемо, для прикладу, на молитві у храмі. Якщо є постійне захоплення жанром "ню", гедоністичного більше характеру (зорієнтованим тільки на тілесне задоволення), і нестримне бажання бути практикуючим християнином (католиком), то якось непросто поєднати ці речі в голові... В добу, коли є пропаганда розпусти та часте оспівування "вільного інтиму", новітнього божка багатьох.<br /><br />"Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх", - читаємо у старозвітній книзі Буття (3, 21). У давнину вони ходили нагими і не соромились. Але ця невинність і чистота були немовби втрачені нашими прародичами Адамом і Євою через знаний гріх непослуху Творцеві та невірства. <br /><br />Сьогодні світ рясніє різноманітними спокусами. "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!" (Мт. 18, 7). Не один та не одна втрачає в наші бурхливі часи всякий встид перед іншими і сліпо кланяється перед гріхом. І чи не найбільше саме на ґрунті статевості людини, розуміння чого буває й досить викривлене. <br /><br />Отож, можна зробити висновок, що людська краса є не тільки в тілі, є ще душевна. Вибір за кожним особисто у світлі Божих вказівок. Ми всі покликані в житті до боговгодної святості. Живопис "ню" збуджує людську чуттєвість. Але завжди є також нагода відмовитися подібне оглядати як і є завше нагода знайти можливість до цього. "Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, - про духове. Бо прагнення тіла веде до смерті, а прагнення духа - до життя і миру..." (Рим. 8, 5-6).Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-35939109300773754292011-01-05T18:53:00.000-08:002011-01-05T21:06:11.544-08:00Чому баптисти є християнською сектою...Особисто вважаю <a href="http://old.ugcc.org.ua/ukr/question/sect/article;1891/">баптистів</a> поміркованою християнською сектою, і не лишень я... Баптисти (від грец. baptize - занурюю, хрещу шляхом занурення у воду).<br /><br />На мій погляд, Церква "віри євангельської" є такою тільки по назві, а на богословському ділі є дещо інше... Чому? Зараз можна побачити.<br /><br />Баптисти, євангельські християни начебто, чомусь відкинули вагомі церковні св. Тайни, не шанують Богородиці з неба, не роблять собі нічого з правдивих явлінь Діви Марії з потойбіччя, підтверджених так само документально; не визнають традиційного нині в Церкві <a href="http://znamyboh.blogspot.com/2009/09/blog-post_27.html">священства</a>, не моляться до святих, наших заступників у небі перед Богом, угодників Всевишнього. Цураються багатющої святоотцівської спадщини (творів отців Христової Церкви); не шанують святих ікон, навіть явних чудотворних, не бережуть св. Передання, а тільки св. Письмо беруть до уваги (sola scriptura), тлумачачи його на свій лад, хоч там всього, звичайно, не записано до кінця, бо немало речей збереглися теж усно. Справжні євангельські християни шанують у Церкві також і св. Передання, що немовби гармонійно доповнює Біблію."...Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно" (2 Сл. 2,15). "Бережи передання..." ( 1Тм. 6,20). "Багато й іншого звершив Ісус; та, якби написати про те докладно, то, гадаю, цілий світ не вмістив би написаних книг. Амінь" (Ів. 21, 25). І так далі.<br /><br />Не мають вони традиційної Євхаристії, не причащаються у правдивому розумінні, звели це тільки до банальної символіки, хоч Ісус Христос виразно наголошує у св. Писанні на великій необхідності таїнства Євхаристії у плані вічного спасіння. „Істино, істино кажу вам: Як не їсте Тіла Сина чоловічого і не п'єте Його Крови, не маєте життя в собі… Тіло Моє - справді їжа, а Кров Моя справді напиток. Хто їсть Тіло моє і п'є Кров Мою, в Мені пробуває, і Я в ньому…“ (Ів. 6, 51-56).<br /><br />Не сповідаються зі своїх гріхів як це є в нас чи традиційних християнських Церквах, розуміють більше Церкву Христову під виглядом різноманіття різних сект із вишуканими назвами і т.д. Чим далі в ліс, тим більше дров, як кажуть...<br /><br />До речі, відповідно до етимології з латинської мови термін "секта" означає щось одне, відокремлене від цілого. Відсічена група віруючих людей від панівної Церкви. Це й певний напрямок чи рух. Ще те слово має відношення у згаданій латинській мові до sectare - відсікати, розділяти, чи від sequi - слідувати за ким-небудь. У наш час, отже, є тисячі прерізних сект на світі, чи не щодня виникають все нові й нові з відмінним вченням, особливо на протестантській основі, хоч Господь заснував одну свою Церкву для всіх землян більш ніж 2000 років тому...<br /><br />Необов'язково у ній мають бути масові самогубства, присутність "безпомильного" гуру, що вважається "земним богом" і кожне слово якого є законом, або тотальний контроль із гіпнозом-окультизмом, насилля над свідомістю, постійне промивання мізків тощо. Адже не всі секти (течії, культи) є тоталітарними та повністю деструктивними. Є вони легкі та важкі. У сучасному світі секта - це завжди протиставлення себе Істині як такій.<br /><br />Протестантизм дуже-дуже розділений у собі... Ми це теж проходили на сектознавстві в семінарії. Він, як відомо, відокремився колись від Вселенської неповторної Церкви в XVI ст., тобто Католицької, боголюдської установи (!!), що вельми важливо. І Лютер, відлучений від Католицької Церкви через ворожий бунт і шкідливі для віри єресі, дав цьому поштовх...<br /><br />Та серед протестантів, зокрема <a href="http://www.bibliotekar.ru/encSekt/78.htm">баптистів</a>, є багато чого хорошого, серед них є часто досить гарні та побожні люди, що щиро вірять у Господа, стараючись сповняти якомога краще Його волю. Варто брати від них щось добре, що не є єретичне, відсіюючи зерна від полови у світлі Божого Слова...Unknownnoreply@blogger.com4tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-66177687372895191952010-11-12T10:12:00.000-08:002010-11-12T10:15:06.113-08:00ДОВКОЛА БОГА-АБСОЛЮТА<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgR0IhyphenhyphenRXTc0Slc1dQw3ktK1xHVrB2fhvXs_jUdWDMng_sqYFPL2C1fZgb7kM_VUqJRQaj0vPfixP3SxKFmYu3ejDl1I_fi_3208fwKxQZzm6hdGFT6TYjpwnlYHO1HvMg4gYbGWChf_iGZ/s1600/69298_10150307423580495_424643255494_16632952_1339114_n.jpg"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 400px; height: 283px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgR0IhyphenhyphenRXTc0Slc1dQw3ktK1xHVrB2fhvXs_jUdWDMng_sqYFPL2C1fZgb7kM_VUqJRQaj0vPfixP3SxKFmYu3ejDl1I_fi_3208fwKxQZzm6hdGFT6TYjpwnlYHO1HvMg4gYbGWChf_iGZ/s400/69298_10150307423580495_424643255494_16632952_1339114_n.jpg" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5538728384435523330" /></a><br />Зараз, між іншим, досить наявний у світі великий плюралізм думок, зокрема в релігійних справах, проте деяких усталених головних богословських понять, як на мене, просто встидно не знати. Мало того, є й такі, що прагнуть «знищити» те, що було об'явлене нам самим живим Богом задля нашого спасіння... Навіщо «підривати» те, що було опрацьоване віками - має свою довгу традицію-історію? Дивує! Але тішить, що є й такі люди, які щиро, з терпеливістю та по-справжньому шукають Бога.<br /><br />Це ж питання всіх питань -- існування Творця всього видимого та невидимого... На нього треба відповідати усе життя своїм життям! Взагалі, не люблю вирішувати через Інтернет фундаментальні (найголовніші) питання життя (буття), хоч не раз приходилося...<br /><br />Практично майже всі великі філософи світу звертались до проблеми існування Творця, навіть «останні» атеїсти такі як Ніцше, Сартр та інші... І не один з них, безперечно, вірив у живого вічного Бога (Абсолют) як Першопричину всіх речей на світі, всемогутню Істоту, Наймудрішого Архітектора Всесвіту, керуючись світлом свого природного розуму та відштовхуючись від цього земного світу. У Платона, наприклад, як відомо, цей світ є тільки відблиском вічного світу ідей... Це, можливо, виглядає більше на інтелектуальному рівні, однак мисляча людина-філософ шукала якоїсь трансцендентності у бурхливій цій суєті.<br /><br />Вчені дослідили, що не має на світі двох людей з однаковими голосами, відбитками пальців... Ми досить різні зі своїми поглядами-переконаннями, світоглядом! Не раз люди звинувачують інших (намагаються «потоптати» їхні переконання) у «всіх смертних гріхах», анітрохи їх не знаючи. Кажуть, хто хоче вдарити собаку, він завжди знайде палицю. Звинувачують людину теж і в доброму... Через нашу обмеженість навіть найпрекрасніші ідеї можуть бути спотворені... Навіть найсвятіші слова, найочевидніші правди можуть здаватися «брєдом». І може не допомогти навіть жоден доказ в Боже існування, коли бракує людині елементарної здорової віри (не марновір'я) в абсолютне Добро - Творця неба і землі. Тоді навіть найсерйозніший аргумент може здаватись таким собі «анекдотом про релігію», байкою і т. д. Гірше, коли людина щось шукає, не знаючи чого, не хоче зробити кроку вперед, маючи закам'яніле серце, і не хоче звільнитися з в'язниці власної гордості (а вона, гордість, як знаємо, походить від диявола, а не від Бога, бо, як пише в Біблії, через гордість, заздрість диявола смерть увійшла у цей світ).<br /><br />Людині, яка є для себе «богом», дуже важко не раз пізнати Правду, тому що її треба пізнавати саме в покорі, під променями Господньої ласки, у світлі св. Духа. Гордим Бог противиться, а покірним дає благодать... Це євангельська істина. А в житті ми буваємо гордими досить часто... Так, не на всі питання можна дати вичерпну відповідь, тим більше відразу. Є речі, перед якими людський розум має трохи зупинитись, бодай на мить, «присісти», і дати місце вірі, бо розум і віра - це наче два крила, на котрих наш дух піднімається до вершини правди. Це знаходимо у «Fides et Ratio» Папи Івана Павла II. Життя саме навчить нас багатьох речей... Дав би Господь!<br />І на кінець хочу теж зазначити, що іноді люди, які назовні виглядають не раз ніби невіруючі, все ж таки десь глибоко в душі тихенько вірять... Бо, як не як, кожна людина (суб'єкт) релігійна за своєю природою, навіть якщо вона на практиці часто це проти своєї совісті заперечує. І це реальність..Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-74916626834617102252010-11-12T10:07:00.000-08:002010-11-12T19:16:11.784-08:00ГРИГОРІЙ ПАЛАМА ТА ОБОЖНЕННЯ ЛЮДИНИ<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiV94J0woagEpaObXLW5-oeuaM9lkfH9sw9yiBRIfTUWl2AyxYKI9JiO_Pr_tsgYzu8CxFMeCQVB79k0kSLhK16osqUXTs_BIPI-TohnemTBSnInKkdtvEKfQPptdGoo9fnfd8ciD1-bJKU/s1600/%25D0%25BF%25D0%25B0%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B8%25D1%25801.JPG"><img style="display:block; margin:0px auto 10px; text-align:center;cursor:pointer; cursor:hand;width: 400px; height: 297px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiV94J0woagEpaObXLW5-oeuaM9lkfH9sw9yiBRIfTUWl2AyxYKI9JiO_Pr_tsgYzu8CxFMeCQVB79k0kSLhK16osqUXTs_BIPI-TohnemTBSnInKkdtvEKfQPptdGoo9fnfd8ciD1-bJKU/s400/%25D0%25BF%25D0%25B0%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B8%25D1%25801.JPG" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5538867701955846786" /></a><br /><span style="font-weight:bold;">(Рецензія зі сотеріології)</span><br /><br /><br />У творі Георгія Мандзарідіса «Обожнення людини», згідно з ученням Григорія Палами» (містить п’ять розділів), що виданий у Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі, знаходимо чимало інформації, вказівок, щодо богопосвяченого подвигу, правдивого життя в Ісусі Христі, нашому Господі. Чи не всі погляди Палами спонукають до глибокої застанови над своїм існуванням у цьому дочасному світі, де зустрічаємо щодень стільки перешкод на шляху до святості, до чіткої призадуми над витоками власного буття, над ідентичністю святої Православної Церкви у світлі Божого Слова, Істини Всевишнього…<br />Як довідуємося, святитель Григорій Палама (1296-1359) був афонським монахом, фессалонікійським архієпископом і водночас видатним православним богословом. Він не залишив систематичного викладу православної догматики. Григорій – автор численних аскетичних праць, в яких він виклав православну думку стосовно питань, що їх у той час підняв каламбрійський монах Варлаам та його прихильники.<br />Святитель, за Мандзарідісом, здебільшого віддавав перевагу богословським, антропологічним та моральним принципам християнства, що стосувалися всієї Церкви. Дискутував особливо з противниками ісихазму, хоч це не завжди давалося йому легко. У ході цього він, до речі, використовував певні богословські терміни, що не були традиційними для тодішнього православного богослов’я.<br />Григорій Палама серйозно застановився над обожненням людини, Божого творіння. Вчення про цей величний дар для людської особи та ціль її життя на землі завжди займало значне місце в сотеріології отців Церкви. Як висловлювався архимандрит Кипріян (Керн), обожнення – релігійний ідеал Православ’я. І святитель Григорій, слідуючи за традицією отців Церкви та візантійських богословів, також вважав таке обожнення ціллю людського життя. Стає знаним із праці Г. Мандзарідіса, що першим із творами Григорія Палами серйозно зайнявся о. Іван Мейндорф.<br />Подане до уваги вчення святителя включає в себе, як уже було наголошено, п’ять глав. У першій знаходимо богословську та антропологічну основу обожнення людини. Наступні дві глави стосуються містеріологічного, еклезійного та морального аспекту його вчення. У четвертій главі йде, як бачимо, мова про містичний досвід обожнення, що доступний якраз обновленій у Христі людині вже у справжньому житті. І в останній п’ятій главі говориться про стан досконалого обожнення, котрого досягають праведні завдяки повному єднанню з Богом, і про остаточне знищення тління…<br />Твір насичений духовністю, світлими життєвими ідеалами. Георгій Мандзарідіс, починаючи з 1-ої глави, зазначає, що мовляв, у своєму вченні Григорій Палама та отці Церкви виходять із наступних передумов: 1) створення людини на образ і Божу подобу; 2) воплочення Божого Сина; приналежність людини до Господа. Бог, що є Тройцею, створив її та поставив. Хоча й людська особа створена на образ та подобу Божу, проте вона не витримала богоспілкування: відвернулася від Бога і впала… «Образ» викривився, і вища мета стала для неї недосяжною. Проте, дякуючи обожненню людської природи, вчиненому Христом, людина ще раз отримала шанс досягнути богоподібності та обожнення, котре здійснює Св. Дух, що живе у Церкві. У святоотцівських творах, між іншим, та богословських працях термін «образ» часто використовується в різних значеннях. Стосовно цього питання автор наводить твердження певних отців Церкви, як наприклад, Григорія Ниського, Епіфанія Кипрського та інших, що створює краще бачення богословської проблематики.<br />Мандзарідіс підкреслює, що, мовляв, багатосторонню динамічну концепцію «образу» можна теж знайти й у творах згадуваного Г. Палами. Ще вказує, що він завжди наводить різницю між «образом Божим» і тим, що «на образ Божий». Йдучи за олександрійською теологічною традицією, Палама бачить, як стає відомо, образ Божий насамперед в умі людини, вищій частині її природи. За ним, подібно до того, що Бог є Тройцею в одиниці, тобто – Ум, Розум і Дух, людина, створена на образ Божий, включає в себе триєдність ума, розуму та духа…<br />До слова, у традиції православного вчення Г. Палама навчає, що душа людини – не полонянка тіла і не стримиться до визволення, як цього вчили знані передусім із філософії платоніки: душа настільки гармонійно зв’язана із тілом, що зовсім не хоче його покидати і тільки хвороба чи інше зовнішнє діяння може до такого змусити. Досліджуючи в подробицях прояви троїчності в людській душі, святитель Григорій, як стверджує Мандзарідіс, розкриває переваги людини над ангелами.<br />Варте уваги, як на мене, й те, що безцінним даром людині, створеній на образ та подобу Божу, Палама називає свобідну волю, яку святі Василій Великий, Григорій Ниський, Йоан Дамаскин та інші отці Церкви вважали важливою частиною Божого образу. Людини має, згідно з міркуваннями Палами, свій початок у Бозі і відображає Господа якраз своїм існуванням… «То, що «на образ» уже належить усім людям, а то, що «на подобу» ми маємо лишень у потенції.<br />Хоч людина і відпала від Творця, проте Бог не перестав про неї піклуватися, бажаючи її спасіння. Людська природа відроджена у Христі.<br />Як каже Г. Мандзарідіс, Григорій Палама часто пише про Учителя як Первообраза для віруючих. Особливо святитель підкреслює значення іпостасного з’єднання у Христі божественної та людської природи. У прийнятті людської природи Бог, що цікаво, дарував їй повноту своєї благодаті, звільнивши її від пут смерті. У Христі, за Паламиним висловом, здійснилося відродження «образу» та його підняття до Першообразу. Прийняття Господнім Сином людської природи із дівочої утроби – основа та начало воплочення Бога та обожнення людини; їх завершення – у стражданнях та воскресінні Христа. За вченням Григорія Палами, людська природа була обожнена через її іпостасне з’єднання з Божественним Словом.<br />Добре тут згадати, на мою думку, й те, що людина має, як знаходимо в творі, відношення до Бога у Святому Дусі. Згідно з Паламою та православним переданням, Дух та Істина, в яких приноситься поклоніння Богові, є іпостасями Троїчного Бога: Істина – єдинородний Син Отця, а Дух – третя Особа Пресвятої Тройці. Славослов’я та богослов’я ведуть у Св. Дусі через Сина до Отця. Благодать Св. Духа проникає в людську душу, бо благодать нетварна: ніщо тварне не може поєднатися з душею.<br />Святитель Палама, як пише Георгій Мандзарідіс, бачить богословські течії та церковні події свого часу у світлі православного передання. Він думає, вірить, молиться, живе та вчить, взоруючись на отців Церкви. Цей подвижник є палкий прихильник ісихазму. Своїх противників (Варлаама, Акиндіна…) вважає єретиками…<br /><br />М<span style="font-weight:bold;">істеріологічна та еклезіологічна природа обожнення</span><br /><br />На погляд Григорія Палами, засобом до обожнення людини є саме церковні таїнства. Найголовніші таїнства: Хрещення та Євхаристія, в них економія Сина Божого виражається найбільш повно… Таїнства – це тварні засоби, що передають нетварну божественну благодать. Та головне в таїнствах не їх тварний бік, а духовні дари, які вони передають. До речі, Джерело, що наповняє таїнства благодаттю, – Христос: Він відродив та обожив у собі впалу людську природу, але не індивідуальні людські іпостасі…<br />Церковні таїнства відкривають можливість кожній людині як особистості стати причасником божественної благодаті, яку Господь дарував людській природі, її прийнявши… Хоча людина отримує божественну благодать завдяки участі у таїнствах і стає причетною до нетління та обожнення, вона все ж таки ризикує через недбалість та лінь відпасти від Бога протягом земного життя. Беручи постійно участь у таїнстві Євхаристії, віруючі знаходять упевненість у Божій присутності та отримують водночас доказ Божого милосердя.<br />Палама, як ще бачимо, не відкидає інших таїнств, проте твердить, що спасіння людини залежить якраз від Євхаристії та Хрещення. Через таїнство Хрещення людина входить у Христову Церкву, а також обожнюється та відроджується у Христі. Цим таїнством людина звільняється від гріха і від пут смерті. Євхаристія – друге з двох важливих таїнств, за посередництвом котрого людина з’єднується з тілом Христа та знаходить початок нетління та божественного життя. Через Хрищення очищується, як твердить Палама, «образ» в людині і починається наслідування Христа, Євхаристія, натомість, наближує людську особу до «подоби» та повного з’єднання людини із Христом… Есхатологічна природа Євхаристії, підтверджена всім святоотцівським переданням, займає центральне місце в ученні Григорія Палами про обожнення людини… Через Святе Причастя в саме людське серце входить Христос зі своєю обожнюючою благодаттю. Для участі в цьому таїнстві людина має себе очистити покаянням, сповіддю…<br />Мандзарідіс наголошує, що у святителя Григорія Церква виступає причастям обожнення. Бачимо чіткий еклезіологічний вимір у поглядах Палами. За ним, завдяки благодаті, всі ми єдині вірою в Нього і складаємо одно тіло Його Церкви – обожнення віруючих, тому вона є «причастям обожнення». Небо та земля поєдналися у Христі, і саме в Ньому сформувалася єдина Церква, маючи небесну і водночас земну природу, в якій разом зібрані ангели та люди.<br />Дізнаємося, читаючи книгу, що Божа Благодать єднає членів Церковного тіла із його Головою і також між собою, включаючи в себе та збираючи водно всю Церкву... Єдність Церкви виражається в єдності віри, що основана не тільки на апостолах, але й на пророках, котра теж має своїм наріжним каменем Христа.<br /><span style="font-weight:bold;"><br />Моральний аспект обожнення</span><br /><br />Також у книзі розглядається і так званий моральний аспект обожнення, адже неможливо, безперечно, відділити особисту моральність від духовності… Звідти випливає й те, що моральне життя стає відповіддю людини на заклик Господа до співпраці та основою для його обожнення.<br />Зустрічаємося на сторінках твору із певною природою цього морального життя в ясному розуміння подвижника Палами, переконуючись, що входження в Церкву надає людині можливість почати нове життя… Без помочі Господньої благодаті, згідно з Григорієм, ми здатні тільки на гріх: «Коли Бог у нас не діє, все що ми здійснюємо є гріхом» (З однієї його гомілії). Зауважуємо заодно, що, коли, наприклад, людина старається власними силами осягнути чесноти, то вона розвиває в собі тільки гордість і хвальбу… Вихід із порочного кола – тільки у слідуванні за Христом. Померши та воскреснувши з Ним, людина, так би мовити, повертається у природний стан, стаючи знову на дорогу, що веде до Всевишнього.<br />…Християнське життя зароджується і здійснюється з допомогою благодаті, сам Христос живе та діє у віруючому. Його силою, отже, діяли та проповідували учні. Чеснота у відродженій Христом людині насправді є Божим даром… Покаяння, за святителем, не минучий настрій, а образ життя; це поворот людини до Господа, від якого вона віддалилася через учинений гріх. Визнання ж гріхів – початок покаяння.<br />Аскетичне ділання та безпристрасність. Згідно з Паламою, як зазначає Г. Мандзарідіс, щоб зрозуміти сенс аскетичного життя, необхідно згадати про трагедію гріхопадіння та радість воскресіння. У своїй суті аскетизм – це переживання та подолання скорботи гріхопадіння в надії на воскресіння. В аскетизмі нам відкривається можливість випробувати в цьому світі смерть як життя в Господі. Піст, за прихильником ісихазму, а також несення тягарів, мовчання, плач та інші злидні і смутки монастирського життя мають глибоке есхатологічне значення. Монах, есхатологічно переживаючи внутрішньо Царство Боже, вже в цьому житті передчуває радість та торжество майбутнього віку.<br />Палама, як випливає з його навчання, схвалює анахоретство. Бачимо з твору, що православний аскетизм безпосередньо пов’язує безпристрасність з вищою християнською чеснотою – любов’ю. Подвижник Григорій, між іншим, акцентує свою увагу і на певних душевних хворобах. Твердить у контексті, що, мовляв, християнське життя полягає у посвяченні Богові всіх сил людської душі…<br /><br /><span style="font-weight:bold;">Містичний досвід обожнення</span><br /><br />Варте нашої уваги й те, що, за Григорієм Паламою, вже в цьому житті людина може реально зазнати обожнення. Як і інші візантійські отці-містики, святитель, зауважує Мандзарідіс, поєднує цей досвід із практикою невпинної молитви, ціль якої – постійне богоспілкування та бачення нетварного світла.<br />Молитва. Це не магічний спосіб примусу Бога, а духовний засіб, через котрий людина піднімається до Господа… Під дією гріха людина забуває Бога та від Нього віддаляється, а завдяки молитві про Бога згадує та до Нього наближається. Цікаво, що, згідно з ним, чистота молитви залежить від чистоти серця та ума. Палама згадує тут і про Ісусову молитву ісихастів.<br />Бачення нетварного світла. Тема нетварного світла є основоположною в ученні Григорія Палами про обожнення. Щодо афонських монахів-ісихастів, відомо, що вони, творячи чисту молитву, осягали відіння божественного світла. І це світло має розглядатися не як тварний символ божественної слави, але як нетварна благодать і божественна енергія… Згадується також і знане світло Тавору, котре бачили Христові учні під час Преображення. Г. Палама стверджує можливість містичного поєднання з Господом.<br />Причетність до Бога і знання Всевишнього. Як висловлюється святитель Григорій, Бог недоступний для приєднання у своїй сутності; ні люди, ні ангели не можуть її пізнати чи до неї прилучитися . Та він, що характерно переконанням Палами, його послідовників, зберігає реальний і прямий зв’язок із світом через свою нетварну енергію. Отож, видно своєрідну різницю між сутністю Бога та Його енергією… Людина знає про існування Бога завдяки енергіям, які Він посилає в цей світ… Кожна розумна людина може пізнати Творця через творіння. Всевишній діє, не страждаючи та не міняючись… Обожнена людина поєднується з Богом тільки за посередництвом благодаті та енергії. Як ще підкреслює письмово Мандзарідіс, через нерозуміння противники (а їх також було немало!) називали Г. Паламу «двобожником». Є, як дізнаємося, вдосталь прикладів спотворень оригінальних творів Палами…<br /><span style="font-weight:bold;"><br />Стан досконалого обожнення</span><br /><br />Так, Григорій Палама міркує і над цим. Обожнення людини, безумовно, розпочинається в цьому житті і стане досконалим та не відворотним у майбутньому віці… Воскресіння віруючих, пов’язане із воскресінням Христа, приводить їх до повного богоусиновлення.<br />Воскресіння та відродження. Доходимо разом із святителем до висновку, що воскресіння Ісуса не просто факт його особистого земного життя, але і важлива подія для всього людства. Воскресіння, як пригадує нам Палама, буде всезагальним: воскреснуть і віруючі, і невіруючі. Воскресіння віруючих – природний наслідок їх приналежності до нетоварної обожнюючої енергії Спасителя… Божественна слава, котру віруючі отримують у цьому житті, прославить їх тіла в день воскресіння.<br />Бачення Господа Бога «лице в лице». Преображення Христа – це запорука того, що люди побачать Бога «лице в лице» у майбутньому віці. На погляд Г. Палами та ранніх отців Церкви, Ісусове Преображення має глибоке есхатологічне значення… Навіть у теперішньому житті людина може долучитися до есхатологічної слави Божого Царства та отримати запоруку бачення Всевишнього «лице в лице». Це видіння, отже, починається тут, а повноти та довершеності досягає лише в Божому Царстві.<br />Тому, як видно з усього, Григорія Паламу справедливо можна назвати теологом обожнення – роздумам над нам він присвятив доволі свого часу. Г. Мандзарідіс висвітлив перед нами в доступній формі чи не всю суть основних життєвих Паламиних поглядів. Доходимо через це до чіткого розуміння-висновку, що обожнення людської особи – це таїнственний процес, який здійснюється в ній якраз божественною силою, як такий по своїй суті він невимовний. І обожнення природи людини здійснилося вперше в особі Ісуса Христа, коли Його людська природа поєдналася з Божественним Словом…<br />Завдяки систематичному опису навчання святителя Палами, ми маємо можливість збагнути ширше та краще ці основи обожнення, джерела котрих теж знаходимо і в св. Писанні.<br />Людина має в собі Божий образ, навіть якщо вона це не раз із незнання чи просто лихої волі заперечує. Ну, як не погодитися із подвижником Паламою, знаним речником Православ’я, що обожнення людини – головна ціль людського життя, адже до святості-духовності покликані на землі усі без винятку, і сам Христос залишив світлий приклад для наслідування. Боже Слово вказувало праведному Григорієві істинний шлях, і кожна людина потребує завжди цього дороговказу.Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-2543973797835420532010-11-12T10:04:00.000-08:002010-11-12T19:20:17.356-08:00СИНТЕЗ ОДНОЙМЕННОЇ ГЛАВИ КНИГИ ХРІСТОСА ЯННАРАСА «ВІРА ЦЕРКВИ»<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiAucL-M9y3-HFkKwwx4GC2Cd9Fw6ZsATdVvDZ1ecIBcSeBqr6RP6rbuiHBigvfAb4MLemd_BArwAwbMkaNP5TVylZA0HKgZJPcdC3zfQ0GdOrh05nc45ReBXx1yiB-3y_QioDM1QcVHB3Q/s1600/comand.gif"><img style="float:left; margin:0 10px 10px 0;cursor:pointer; cursor:hand;width: 162px; height: 122px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiAucL-M9y3-HFkKwwx4GC2Cd9Fw6ZsATdVvDZ1ecIBcSeBqr6RP6rbuiHBigvfAb4MLemd_BArwAwbMkaNP5TVylZA0HKgZJPcdC3zfQ0GdOrh05nc45ReBXx1yiB-3y_QioDM1QcVHB3Q/s400/comand.gif" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5538868890495540610" /></a><br />Хрістос Яннарас, богослов-мораліст Східної Церкви, у своїй Вірі Церкви застановляється над рядом проблематик стосовно такої дійсності як людина-Бог, а це: Образ Божий, душа, розум-свобода вибору-суверенітет, особистість, мова науки і Церкви, життя після смерті, відмінність статей, любовний потяг, гріхопадіння, наслідки гріхопадіння: нагота, почуття вини, трагедія тварі, страх смерті та шкіряні одежі. Багата актуальна теологічна тематика. Великий скрізь акцент на людській екзистенції…<br />Він розглядає насамперед учення Православної Церкви у світлі Божого Об’явлення, вказуючи часами на негативний підхід Заходу до певних перечислених угорі речей. Наприклад, Яннарас розпочинає власні міркування над образом Божим, біблійним створенням людини, стверджуючи, що, за Св. Писанням, через посередництво образної мови, створення людини за своїм характером є Божественним актом. Згідно з богословом, людині дане владарювання над світом не як «управителеві» чи поставленому згори «наглядачеві», але як цареві, покликаному привести все творіння до його останньої цілі (логосу). Жодна інша твар не була створена Господом «власноручно», із «земного пороху»… Щодо душі, то, як підкреслює Х. Яннарас, − це одне із найскладніших слів, що існують у мові Біблії та християнській літературі. Акцентує увагу на плутанині на семантичному рівні. Пригадує, що, мовляв, Отці Церкви дивились на душу та тіло як на два відмінних, та взаємопов’язаних способи проявлення Божого образу в людині. Розум-свобода вибору-суверенітет… Вони, за автором, являють собою не просто «духовні» чи «душевні» якості, але декотре сукупне виявлення модусу людського буття. «Нам дана можливість реалізувати своє життя на образ життя Божественного, і найвище вираження ця можливість знаходить саме в розумі, свобідному виборі та суверенітеті» − пише він у трактаті.<br />Звертаючись до поняття особи, зазначає, що Всевишній обдарував людину здатністю бути особистістю, тобто реалізувати своє життя відповідно до модусу Божественного буття. Людина ж Божий образ, а це значить, що кожний із нас володіє можливістю реалізувати своє життя як особистість та стати подібним до Христа. Пишучи про мову науки та Церкви, Яннарас підводить нас до думки, що біблійна і церковна антропологія не протиставляє себе ні фактичним даним, ні мові науки. Наука не може нанести шкоди церковній істині… Вона не може бути захитана ні біологічною теорією еволюції, ні фізіологічною схожістю виду homo sapiens та мавпи. Дивлячись у творі на життя після смерті, каже, що у світлі церковної антропології робиться зрозумілою та природною християнська віра у безсмертя людини, в «життя після смерті». Віра Церкви, за ним, на противагу, багатьом релігійним і філософським системам, що говорять про «безсмертність душі», розуміє безсмертя не як деяке незбагненне «виживання» після загибелі тіла, але як подолання смерті через особове відношення між людиною і Богом…<br />У «відмінності статей», повертаючись до Адама и Єви, підкреслює, що спілкування чоловіка та жінки від самого початку має бути актом свободи, що здійснюється в єдності природи… Зупиняючись на любовному потязі, запевняє, що сексуальна відмінність бере начало в людській природі, та з нею не ототожнюється. Теж в контексті зазначається «еротичне» відношення Бога з Ізраїлем…<br />…Гріхопадіння з усіма наслідками, звичайно також вельми цікавить Яннараса. Дізнаємося з богословського трактату, що християнське уявлення про гріхопадіння є не лише одним із аспектів антропології, але її основною віссю, чи ключем, необхідним для розуміння людини, світу та історії… Перші люди вибрали «зло», тобто шлях смерті… За автором, ведучи мову про це гріхопадіння, маємо на увазі не тільки пониження ціннісного рівня, , але зміну образу буття, зіпсуття життя. Відчуття наготи і стид наготи – найбільш ясне свідчення того спотворення, котре перетерпіла людська природа в результаті гріхопадіння… Божий образ, відбитий у людині, став пониженим і спотвореним, однак не був повністю розрушений… Наслідки первородного гріха, отже, очевидні.<br />Щодо згадуваних шкіряних одеж, то, як пише Х. Яннарас, в церковній інтерпретації шкіряні ризи, в які Господь одягнув перших людей, символізують нашу біологічну іпостась. Людина не втратила остаточно особових властивостей, не перестала бути образом Божим, проте віднині цей образ схований «шкіряними одежами» нерозсудливості, схильності до тління, смерті…Unknownnoreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-6527768597008923922.post-27644091495081778182010-11-12T10:01:00.000-08:002010-11-12T19:26:13.334-08:00Резюме на книжку К. Г. ЮНГА “Воспоминания. Сновидения. Размышления” (праця з психології)<a onblur="try {parent.deselectBloggerImageGracefully();} catch(e) {}" href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjs-I3R5S0wrNAak_ZkBRY0WBwgBoDTbD0XV4XHHqE2H2c8rRxjMFG-YfKBAyjmlrxELj2a11Q6qG1z_xr11DL-PORTlmEfXdNzxabsaBPbY1gcvm-uxGgn1DhIO8q9iVKkVt7sCG9oVxmN/s1600/12q3wr45.bmp"><img style="float:right; margin:0 0 10px 10px;cursor:pointer; cursor:hand;width: 400px; height: 300px;" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjs-I3R5S0wrNAak_ZkBRY0WBwgBoDTbD0XV4XHHqE2H2c8rRxjMFG-YfKBAyjmlrxELj2a11Q6qG1z_xr11DL-PORTlmEfXdNzxabsaBPbY1gcvm-uxGgn1DhIO8q9iVKkVt7sCG9oVxmN/s400/12q3wr45.bmp" border="0" alt=""id="BLOGGER_PHOTO_ID_5538870393569470162" /></a><br /><br /><br />У своєму творі видатний швейцарський психолог та філософ К. Г. Юнг висвітлив поступово актуальні штрихи пройдешнього життя, виокремивши заодно події, пов’язані з його дитинством, юністю, психіатричною діяльністю тощо. Відомий учений навів ще чимало подробиць, що стосуються насиченого інтимного життя, а також перші й подальші застанови над феноменом несвідомого. Ця книга є єдиною серед великої кількості авторових праць, де він говорить не раз про Бога та особисте до Нього відчуття. Вона містить релігійне кредо цього психолога. Найбільше в ній Юнг застановлюється над поняттям несвідомого, що я і постараюсь стисло окреслити.<br />Як відомо, Юнг у пролозі висловлює те, мовляв, усе його життя було історією реалізації несвідомого. Він теж там твердить, що все, що є в несвідомому, змагає до реалізації. Ще підкреслює, що людська особистість хоче розвиватися із своїх несвідомих джерел, відчуваючи себе воднораз як єдине ціле. “Я не можу, - мовить психолог, - використовувати мову науки, простежуючи це на собі, оскільки я не можу дивитись на себе як на наукову проблему...”. Особливо, як подає автор, його увага була направлена на внутрішні переживання, в які він включає сни та видіння. Ці форми, за ним, - вихідний матеріал для наукової роботи. Вони немовби вогняна магма, з котрої викристалізувався камінь.<br />Юнгове життя складалось із суб’єктивного експерименту. Вчений проводив різноманітні дослідження над пацієнтами, коли працював лікарем психіатром. Його цікавило реальне знання, тому він постановив вивчати цей світ, в якому перебуваємо ми та речі, що є довкола нас. “Тільки не наслідувати”, - такий був тодішній Юнгів девіз.<br />У творі знаходимо те, що вчений досить часто стикався, як уже зазначалось, із чималою низкою різних снів, котрі опісля ставали дійсністю, повідомляли про щось важливе. Юнга вельми зацікавило походження снів: раніше йому здавалось природним, що сни посилає сам Бог, і коли він прилучився до всякого роду наукових побудов, у нього з’явилися певні сумніви. Автор зазначає, що намагався взнати причину того, що сталося, проникло в свідомість. Як емпірик, помалу доходив до переконання, що існує реально, але ніби за кулісами, деякий розум, дещо більш розумніше, ніж він сам.<br />Через виявлення йому снів він дізнавався від пацієнтів навіть і про те, що дехто з них мав прихований психоз. За вченим, такі потаємні психози не раз є дуже важко розпізнати; багато залежить якраз від тлумачення сновидінь, а це, між іншим, Юнгові блискуче вдавалось. Він збагнув, що не зможе лікувати схованих психозів, якщо не знатиме їх символіки, і тому почав вивчати міфологію.<br />Юнг твердив, що він уникав різних теоретичних установок, допомагаючи при тому пацієнтам зрозуміти самих себе, пояснити ті несвідомі образи, котрі в них виникають. За ним, сни треба розуміти саме як вихідний матеріал для інтерпретації несвідомих процесів. Він відчував потребу в якомусь об’єктивному критерію, вихідному орієнтирі. Навіть Юнгові особисті сни були незвичайним проявом несвідомого. Спочатку, до речі, він не був у змозі їх розтлумачити, бо не володів технікою проникнення в несвідоме. Психолог теж мав і загадкові видіння, які теж на початках йому було нелегко розгадати, через що він встидався своєї слабості.Учений наголошував на тому, що насамперед він мусів зрозуміти лише себе.<br />Спершу Юнг розглядав свій діалог із несвідомим як науковий експеримент, який він проводив сам і в результатах котрого був у житті зацікавлений. За ним, це був експеримент, який він поставив на собі. Вчений дозволив емоціям взяти над собою контроль, а як фахівець, він досить добре знав, що це означає. Ризикнувши, Юнг дозволив образам взяти над ним верх. Автор мовить, що він свідомо відмовився від героїчної ідеалізації, адже є дещо вище від його волі, влади та власного “я”. Потім учений навчився, як сам зазначив, приймати несвідоме таким, як є.<br />Психолог твердив, що серйозно помиляються ті, котрі вважають, ніби достатньо в деякому ступені пояснити образ, і це вже буде знання про нього. Поки людина не розглядає те знання як етичну заповідь, вона впадає в ілюзію особистої влади над несвідомим, що може привести до небезпечних наслідків, які будуть руйнівними не тільки для інших людей, але й для того, хто вважає себе “посвяченим” Образи з несвідомого накладають, за ним, серйозну відповідальність.<br />Як стає відомо, Юнг повністю вник у той матеріал, який йому давало несвідоме. Заради цього він навіть покинув престижну академічну кар’єру: хотів продовжувати далі цей дивовижний досвід – діалог із несвідомим. Вчений був змушений пропустити через себе весь потік несвідомого, який його ніс у невідомість... . У снах він знаходив потрібні відповіді.<br />Якось Юнг дійшов до переконання, що ціль психічного розвитку – самодостатність. За автором, не існує лінійної еволюції, є деяка замкнута самість. Ідея самості чи самодостатності у нього – центральне поняття. Свідомість цього вернула йому впевненість у собі та внутрішню стабільність. З декотрих снів випливало те, що самодостатність, самість – архетипічний смисл і принцип визначення себе в цьому світі. Один сон, наприклад, який став вищою точкою його свідомого розвитку, навіть допоміг Юнгові відкрити душевний стан, приніс спокій і впевненість у собі, давши теж можливість подивитись на себе з боку.<br />Роки, в котрих Юнг наслідував свої внутрішні образи, були найважливішими в його земному житті. Вони визначили життєвий сенс, основу, а це стало, за ним, першоосновою його праці та життя. Зустріч із несвідомим позначила деякий перелом в авторовому житті, і ця робота продовжувалась так довго, що лиш через двадцять років він спромігся зрозуміти деякі аспекти у змісті особистих видінь...<br />Дізнаємось із твору, що психолог ще підкреслював, мовляв, коли мова йде про свідомі процеси, можливо, що вистачить індивідуального досвіду для їх пояснення, проте вже неврози у своєму анамнезі потребують знань, більш глибоких. Юнг у тих справах теж звертався й до особистої підсвідомості. І, як пише, вирішив також занятись алхімією: побачив, що аналітична психологія її нагадує. ”Досвіди алхіміків були в деякому значенні моїми досвідами, і їх світ – моїм світом,” – твердив він.<br />Коли Юнг записував свої фантазії, у нього виникло відчуття, що з несвідомими образами відбуваються різного роду перетворення. Та після того, як учений став вивчати алхімію, він дійшов до висновку, що несвідоме – це процес, і що відношення між Его та несвідомим складає власне перетворення чи психічний розвиток. В окремих випадках цей процес можна виявити у снах і фантазіях. У колективному житті він прявляє себе в різних релігійних системах і в зміні їх символіки. До слова, в нього постійно виникало питання про зв’язок символіки несвідомого з християнською символікою, рівно ж як із символіками інших релігій. Юнг був далекий від думки об’явити себе метафізиком. Вивчаючи ці та індивідуальні перетворення та досягнувши суті алхімічного символізму, він прийшов до поняття індивідуації. Остаточно відношення між його психологією несвідомого та алхімією були визначені в “Mysterium Coniunctionis”.<br />За Юнгом, люди в більшості живуть без найменшого поняття про несвідоме. Декотрі його сни були настільки реальними чи принаймні такими уявлялись, що часом він ледве міг відділити їх від дійсності, звичайно, збагнути. Вчений також дізнався й про те, що несвідоме може наперед підготовлювати прийдешні події, через що їх можуть відгадати люди, які володіють даром яснобачення. Юнг, як відомо, привчив себе й до того, що існує одночасно наче на двох рівнях: свідомому, коли він хоче і не може що-небудь зрозуміти, і несвідомому, коли щось для нього відоме, та не інакше, як у сні. Частину снів психолог сприймав як якийсь сигнал із несвідомого.<br />Не раз, як дізнаємось, несвідоме посилало Юнгові вчасно різні знаки. Він казав, до слова, що буває й таке, що ми відчуваємо трепет перед різного роду можливостями та здатностями несвідомого. Треба тільки зберігати обережність, пам’ятаючи, що такі “повідомлення” завжди суб’єктивні – вони можуть мати деякі відношення до реальності, та можуть і не мати. У певних снах, читаємо, Юнг досвідчував об’єктивність. Він ще зрозумів, що деякі свої думки треба приймати як належне: їх цінність полягає в тому, що вони є. Категорії істинного та фальшивого наявні завжди, але вони не завжди обов’язкові і не завжди придатні до застосування. Наявність таких думок важлива сама по собі, ніж те, що ми про це думаємо.<br />Юнг також звернув свій погляд і на особливість міфів. За автором, міф – це найранніша форма знання, неминуча зв’язувальна ланка між знанням несвідомим і свідомим. Несвідоме, як стверджує вчений, знає більше, проте це знання особливого виду, це знання, котре існує у вічності, безвідносно до “тут” і “тепер”, що не перекладається нашою раціональною мовою. Згідно із психологом, коли ми усвідомлюємо своє несвідоме, свої міфи, наше життя стає багатшим і різноманітнішим. Абсолютна влада розуму, за ним, є з рідні політичного абсолютизму: вона знищує особистість. Перед нами, заявляє він, несвідоме спроможне виявляти знання, недоступне традиційній логіці. Варто тільки згадати феномени синхронності, передчуття чи сни, котрі збувалися.<br />Помічаємо в Юнговій книзі, що несвідоме і “країна мертвих” у нього синоніми. Завдання людини полягає в тому, щоби проникнути в те несвідоме та зробити його здобутком свідомості, ні в якому разі з ним не залишатись та не ототожнюватись. Самі по собі ті несвідомі образи “безформні”, і тому треба людини, потрібний контакт із свідомістю, щоб вони, ці образи, перетворились у “знання”. Здається, що в природі існує безмежне знання, а воно існує завжди, тільки його усвідомлюють щоразу у свій час. Юнг теж ставить наголос і на тому, що під час звертання до снів потрібно визволитись від упереджених доктринальних установок. Ми, в розумінні психолога, перебуваємо у владі несвідомого в тому ступені, в якому воно само – у нашій свідомості.<br />Крім того, як бачимо, Юнг звертався і до колективного несвідомого, твердивши, що воно належить усім, лежить в основі того, що древні називали “зв’язком всього зі всім”, а колективне несвідоме, згідно з ученим, складають архетипи та інстинкти. У нього навіть є твір “Про архетипи колективного несвідомого”.<br />Отож, звідси випливає, що така видатна особа як Юнг вніс чималий доробок у царину науки психології. Він, будучи емпіристом, досліджував те, що не було тоді не відоме, широкому загалу. Без сумніву, релігійні проблеми стояли в центрі його незвичайних зацікавлень та досліджень, вони значно заторкують Юнгів емпіричний досвід. Через певну суб’єктивність власних концепцій у різних питаннях він, бувало, відходив від догматичного християнства. Таке його світобачення чи погляди часто викликали непорозуміння в інших, зокрема в теологів. Одного разу вчений навіть висловився: “Вони б мене спалили як середньовічного єретика...” . Лише з часом нібито представники Церкви усвідомили неординарність Юнга в релігійній історії, через що його теорія несвідомого набула поширення...Unknownnoreply@blogger.com1