пʼятниця, 12 листопада 2010 р.

ГРИГОРІЙ ПАЛАМА ТА ОБОЖНЕННЯ ЛЮДИНИ


(Рецензія зі сотеріології)


У творі Георгія Мандзарідіса «Обожнення людини», згідно з ученням Григорія Палами» (містить п’ять розділів), що виданий у Свято-Троїцькій Сергієвій Лаврі, знаходимо чимало інформації, вказівок, щодо богопосвяченого подвигу, правдивого життя в Ісусі Христі, нашому Господі. Чи не всі погляди Палами спонукають до глибокої застанови над своїм існуванням у цьому дочасному світі, де зустрічаємо щодень стільки перешкод на шляху до святості, до чіткої призадуми над витоками власного буття, над ідентичністю святої Православної Церкви у світлі Божого Слова, Істини Всевишнього…
Як довідуємося, святитель Григорій Палама (1296-1359) був афонським монахом, фессалонікійським архієпископом і водночас видатним православним богословом. Він не залишив систематичного викладу православної догматики. Григорій – автор численних аскетичних праць, в яких він виклав православну думку стосовно питань, що їх у той час підняв каламбрійський монах Варлаам та його прихильники.
Святитель, за Мандзарідісом, здебільшого віддавав перевагу богословським, антропологічним та моральним принципам християнства, що стосувалися всієї Церкви. Дискутував особливо з противниками ісихазму, хоч це не завжди давалося йому легко. У ході цього він, до речі, використовував певні богословські терміни, що не були традиційними для тодішнього православного богослов’я.
Григорій Палама серйозно застановився над обожненням людини, Божого творіння. Вчення про цей величний дар для людської особи та ціль її життя на землі завжди займало значне місце в сотеріології отців Церкви. Як висловлювався архимандрит Кипріян (Керн), обожнення – релігійний ідеал Православ’я. І святитель Григорій, слідуючи за традицією отців Церкви та візантійських богословів, також вважав таке обожнення ціллю людського життя. Стає знаним із праці Г. Мандзарідіса, що першим із творами Григорія Палами серйозно зайнявся о. Іван Мейндорф.
Подане до уваги вчення святителя включає в себе, як уже було наголошено, п’ять глав. У першій знаходимо богословську та антропологічну основу обожнення людини. Наступні дві глави стосуються містеріологічного, еклезійного та морального аспекту його вчення. У четвертій главі йде, як бачимо, мова про містичний досвід обожнення, що доступний якраз обновленій у Христі людині вже у справжньому житті. І в останній п’ятій главі говориться про стан досконалого обожнення, котрого досягають праведні завдяки повному єднанню з Богом, і про остаточне знищення тління…
Твір насичений духовністю, світлими життєвими ідеалами. Георгій Мандзарідіс, починаючи з 1-ої глави, зазначає, що мовляв, у своєму вченні Григорій Палама та отці Церкви виходять із наступних передумов: 1) створення людини на образ і Божу подобу; 2) воплочення Божого Сина; приналежність людини до Господа. Бог, що є Тройцею, створив її та поставив. Хоча й людська особа створена на образ та подобу Божу, проте вона не витримала богоспілкування: відвернулася від Бога і впала… «Образ» викривився, і вища мета стала для неї недосяжною. Проте, дякуючи обожненню людської природи, вчиненому Христом, людина ще раз отримала шанс досягнути богоподібності та обожнення, котре здійснює Св. Дух, що живе у Церкві. У святоотцівських творах, між іншим, та богословських працях термін «образ» часто використовується в різних значеннях. Стосовно цього питання автор наводить твердження певних отців Церкви, як наприклад, Григорія Ниського, Епіфанія Кипрського та інших, що створює краще бачення богословської проблематики.
Мандзарідіс підкреслює, що, мовляв, багатосторонню динамічну концепцію «образу» можна теж знайти й у творах згадуваного Г. Палами. Ще вказує, що він завжди наводить різницю між «образом Божим» і тим, що «на образ Божий». Йдучи за олександрійською теологічною традицією, Палама бачить, як стає відомо, образ Божий насамперед в умі людини, вищій частині її природи. За ним, подібно до того, що Бог є Тройцею в одиниці, тобто – Ум, Розум і Дух, людина, створена на образ Божий, включає в себе триєдність ума, розуму та духа…
До слова, у традиції православного вчення Г. Палама навчає, що душа людини – не полонянка тіла і не стримиться до визволення, як цього вчили знані передусім із філософії платоніки: душа настільки гармонійно зв’язана із тілом, що зовсім не хоче його покидати і тільки хвороба чи інше зовнішнє діяння може до такого змусити. Досліджуючи в подробицях прояви троїчності в людській душі, святитель Григорій, як стверджує Мандзарідіс, розкриває переваги людини над ангелами.
Варте уваги, як на мене, й те, що безцінним даром людині, створеній на образ та подобу Божу, Палама називає свобідну волю, яку святі Василій Великий, Григорій Ниський, Йоан Дамаскин та інші отці Церкви вважали важливою частиною Божого образу. Людини має, згідно з міркуваннями Палами, свій початок у Бозі і відображає Господа якраз своїм існуванням… «То, що «на образ» уже належить усім людям, а то, що «на подобу» ми маємо лишень у потенції.
Хоч людина і відпала від Творця, проте Бог не перестав про неї піклуватися, бажаючи її спасіння. Людська природа відроджена у Христі.
Як каже Г. Мандзарідіс, Григорій Палама часто пише про Учителя як Первообраза для віруючих. Особливо святитель підкреслює значення іпостасного з’єднання у Христі божественної та людської природи. У прийнятті людської природи Бог, що цікаво, дарував їй повноту своєї благодаті, звільнивши її від пут смерті. У Христі, за Паламиним висловом, здійснилося відродження «образу» та його підняття до Першообразу. Прийняття Господнім Сином людської природи із дівочої утроби – основа та начало воплочення Бога та обожнення людини; їх завершення – у стражданнях та воскресінні Христа. За вченням Григорія Палами, людська природа була обожнена через її іпостасне з’єднання з Божественним Словом.
Добре тут згадати, на мою думку, й те, що людина має, як знаходимо в творі, відношення до Бога у Святому Дусі. Згідно з Паламою та православним переданням, Дух та Істина, в яких приноситься поклоніння Богові, є іпостасями Троїчного Бога: Істина – єдинородний Син Отця, а Дух – третя Особа Пресвятої Тройці. Славослов’я та богослов’я ведуть у Св. Дусі через Сина до Отця. Благодать Св. Духа проникає в людську душу, бо благодать нетварна: ніщо тварне не може поєднатися з душею.
Святитель Палама, як пише Георгій Мандзарідіс, бачить богословські течії та церковні події свого часу у світлі православного передання. Він думає, вірить, молиться, живе та вчить, взоруючись на отців Церкви. Цей подвижник є палкий прихильник ісихазму. Своїх противників (Варлаама, Акиндіна…) вважає єретиками…

Містеріологічна та еклезіологічна природа обожнення

На погляд Григорія Палами, засобом до обожнення людини є саме церковні таїнства. Найголовніші таїнства: Хрещення та Євхаристія, в них економія Сина Божого виражається найбільш повно… Таїнства – це тварні засоби, що передають нетварну божественну благодать. Та головне в таїнствах не їх тварний бік, а духовні дари, які вони передають. До речі, Джерело, що наповняє таїнства благодаттю, – Христос: Він відродив та обожив у собі впалу людську природу, але не індивідуальні людські іпостасі…
Церковні таїнства відкривають можливість кожній людині як особистості стати причасником божественної благодаті, яку Господь дарував людській природі, її прийнявши… Хоча людина отримує божественну благодать завдяки участі у таїнствах і стає причетною до нетління та обожнення, вона все ж таки ризикує через недбалість та лінь відпасти від Бога протягом земного життя. Беручи постійно участь у таїнстві Євхаристії, віруючі знаходять упевненість у Божій присутності та отримують водночас доказ Божого милосердя.
Палама, як ще бачимо, не відкидає інших таїнств, проте твердить, що спасіння людини залежить якраз від Євхаристії та Хрещення. Через таїнство Хрещення людина входить у Христову Церкву, а також обожнюється та відроджується у Христі. Цим таїнством людина звільняється від гріха і від пут смерті. Євхаристія – друге з двох важливих таїнств, за посередництвом котрого людина з’єднується з тілом Христа та знаходить початок нетління та божественного життя. Через Хрищення очищується, як твердить Палама, «образ» в людині і починається наслідування Христа, Євхаристія, натомість, наближує людську особу до «подоби» та повного з’єднання людини із Христом… Есхатологічна природа Євхаристії, підтверджена всім святоотцівським переданням, займає центральне місце в ученні Григорія Палами про обожнення людини… Через Святе Причастя в саме людське серце входить Христос зі своєю обожнюючою благодаттю. Для участі в цьому таїнстві людина має себе очистити покаянням, сповіддю…
Мандзарідіс наголошує, що у святителя Григорія Церква виступає причастям обожнення. Бачимо чіткий еклезіологічний вимір у поглядах Палами. За ним, завдяки благодаті, всі ми єдині вірою в Нього і складаємо одно тіло Його Церкви – обожнення віруючих, тому вона є «причастям обожнення». Небо та земля поєдналися у Христі, і саме в Ньому сформувалася єдина Церква, маючи небесну і водночас земну природу, в якій разом зібрані ангели та люди.
Дізнаємося, читаючи книгу, що Божа Благодать єднає членів Церковного тіла із його Головою і також між собою, включаючи в себе та збираючи водно всю Церкву... Єдність Церкви виражається в єдності віри, що основана не тільки на апостолах, але й на пророках, котра теж має своїм наріжним каменем Христа.

Моральний аспект обожнення


Також у книзі розглядається і так званий моральний аспект обожнення, адже неможливо, безперечно, відділити особисту моральність від духовності… Звідти випливає й те, що моральне життя стає відповіддю людини на заклик Господа до співпраці та основою для його обожнення.
Зустрічаємося на сторінках твору із певною природою цього морального життя в ясному розуміння подвижника Палами, переконуючись, що входження в Церкву надає людині можливість почати нове життя… Без помочі Господньої благодаті, згідно з Григорієм, ми здатні тільки на гріх: «Коли Бог у нас не діє, все що ми здійснюємо є гріхом» (З однієї його гомілії). Зауважуємо заодно, що, коли, наприклад, людина старається власними силами осягнути чесноти, то вона розвиває в собі тільки гордість і хвальбу… Вихід із порочного кола – тільки у слідуванні за Христом. Померши та воскреснувши з Ним, людина, так би мовити, повертається у природний стан, стаючи знову на дорогу, що веде до Всевишнього.
…Християнське життя зароджується і здійснюється з допомогою благодаті, сам Христос живе та діє у віруючому. Його силою, отже, діяли та проповідували учні. Чеснота у відродженій Христом людині насправді є Божим даром… Покаяння, за святителем, не минучий настрій, а образ життя; це поворот людини до Господа, від якого вона віддалилася через учинений гріх. Визнання ж гріхів – початок покаяння.
Аскетичне ділання та безпристрасність. Згідно з Паламою, як зазначає Г. Мандзарідіс, щоб зрозуміти сенс аскетичного життя, необхідно згадати про трагедію гріхопадіння та радість воскресіння. У своїй суті аскетизм – це переживання та подолання скорботи гріхопадіння в надії на воскресіння. В аскетизмі нам відкривається можливість випробувати в цьому світі смерть як життя в Господі. Піст, за прихильником ісихазму, а також несення тягарів, мовчання, плач та інші злидні і смутки монастирського життя мають глибоке есхатологічне значення. Монах, есхатологічно переживаючи внутрішньо Царство Боже, вже в цьому житті передчуває радість та торжество майбутнього віку.
Палама, як випливає з його навчання, схвалює анахоретство. Бачимо з твору, що православний аскетизм безпосередньо пов’язує безпристрасність з вищою християнською чеснотою – любов’ю. Подвижник Григорій, між іншим, акцентує свою увагу і на певних душевних хворобах. Твердить у контексті, що, мовляв, християнське життя полягає у посвяченні Богові всіх сил людської душі…

Містичний досвід обожнення

Варте нашої уваги й те, що, за Григорієм Паламою, вже в цьому житті людина може реально зазнати обожнення. Як і інші візантійські отці-містики, святитель, зауважує Мандзарідіс, поєднує цей досвід із практикою невпинної молитви, ціль якої – постійне богоспілкування та бачення нетварного світла.
Молитва. Це не магічний спосіб примусу Бога, а духовний засіб, через котрий людина піднімається до Господа… Під дією гріха людина забуває Бога та від Нього віддаляється, а завдяки молитві про Бога згадує та до Нього наближається. Цікаво, що, згідно з ним, чистота молитви залежить від чистоти серця та ума. Палама згадує тут і про Ісусову молитву ісихастів.
Бачення нетварного світла. Тема нетварного світла є основоположною в ученні Григорія Палами про обожнення. Щодо афонських монахів-ісихастів, відомо, що вони, творячи чисту молитву, осягали відіння божественного світла. І це світло має розглядатися не як тварний символ божественної слави, але як нетварна благодать і божественна енергія… Згадується також і знане світло Тавору, котре бачили Христові учні під час Преображення. Г. Палама стверджує можливість містичного поєднання з Господом.
Причетність до Бога і знання Всевишнього. Як висловлюється святитель Григорій, Бог недоступний для приєднання у своїй сутності; ні люди, ні ангели не можуть її пізнати чи до неї прилучитися . Та він, що характерно переконанням Палами, його послідовників, зберігає реальний і прямий зв’язок із світом через свою нетварну енергію. Отож, видно своєрідну різницю між сутністю Бога та Його енергією… Людина знає про існування Бога завдяки енергіям, які Він посилає в цей світ… Кожна розумна людина може пізнати Творця через творіння. Всевишній діє, не страждаючи та не міняючись… Обожнена людина поєднується з Богом тільки за посередництвом благодаті та енергії. Як ще підкреслює письмово Мандзарідіс, через нерозуміння противники (а їх також було немало!) називали Г. Паламу «двобожником». Є, як дізнаємося, вдосталь прикладів спотворень оригінальних творів Палами…

Стан досконалого обожнення


Так, Григорій Палама міркує і над цим. Обожнення людини, безумовно, розпочинається в цьому житті і стане досконалим та не відворотним у майбутньому віці… Воскресіння віруючих, пов’язане із воскресінням Христа, приводить їх до повного богоусиновлення.
Воскресіння та відродження. Доходимо разом із святителем до висновку, що воскресіння Ісуса не просто факт його особистого земного життя, але і важлива подія для всього людства. Воскресіння, як пригадує нам Палама, буде всезагальним: воскреснуть і віруючі, і невіруючі. Воскресіння віруючих – природний наслідок їх приналежності до нетоварної обожнюючої енергії Спасителя… Божественна слава, котру віруючі отримують у цьому житті, прославить їх тіла в день воскресіння.
Бачення Господа Бога «лице в лице». Преображення Христа – це запорука того, що люди побачать Бога «лице в лице» у майбутньому віці. На погляд Г. Палами та ранніх отців Церкви, Ісусове Преображення має глибоке есхатологічне значення… Навіть у теперішньому житті людина може долучитися до есхатологічної слави Божого Царства та отримати запоруку бачення Всевишнього «лице в лице». Це видіння, отже, починається тут, а повноти та довершеності досягає лише в Божому Царстві.
Тому, як видно з усього, Григорія Паламу справедливо можна назвати теологом обожнення – роздумам над нам він присвятив доволі свого часу. Г. Мандзарідіс висвітлив перед нами в доступній формі чи не всю суть основних життєвих Паламиних поглядів. Доходимо через це до чіткого розуміння-висновку, що обожнення людської особи – це таїнственний процес, який здійснюється в ній якраз божественною силою, як такий по своїй суті він невимовний. І обожнення природи людини здійснилося вперше в особі Ісуса Христа, коли Його людська природа поєдналася з Божественним Словом…
Завдяки систематичному опису навчання святителя Палами, ми маємо можливість збагнути ширше та краще ці основи обожнення, джерела котрих теж знаходимо і в св. Писанні.
Людина має в собі Божий образ, навіть якщо вона це не раз із незнання чи просто лихої волі заперечує. Ну, як не погодитися із подвижником Паламою, знаним речником Православ’я, що обожнення людини – головна ціль людського життя, адже до святості-духовності покликані на землі усі без винятку, і сам Христос залишив світлий приклад для наслідування. Боже Слово вказувало праведному Григорієві істинний шлях, і кожна людина потребує завжди цього дороговказу.

Немає коментарів:

Дописати коментар