Хрістос Яннарас, богослов-мораліст Східної Церкви, у своїй Вірі Церкви застановляється над рядом проблематик стосовно такої дійсності як людина-Бог, а це: Образ Божий, душа, розум-свобода вибору-суверенітет, особистість, мова науки і Церкви, життя після смерті, відмінність статей, любовний потяг, гріхопадіння, наслідки гріхопадіння: нагота, почуття вини, трагедія тварі, страх смерті та шкіряні одежі. Багата актуальна теологічна тематика. Великий скрізь акцент на людській екзистенції…
Він розглядає насамперед учення Православної Церкви у світлі Божого Об’явлення, вказуючи часами на негативний підхід Заходу до певних перечислених угорі речей. Наприклад, Яннарас розпочинає власні міркування над образом Божим, біблійним створенням людини, стверджуючи, що, за Св. Писанням, через посередництво образної мови, створення людини за своїм характером є Божественним актом. Згідно з богословом, людині дане владарювання над світом не як «управителеві» чи поставленому згори «наглядачеві», але як цареві, покликаному привести все творіння до його останньої цілі (логосу). Жодна інша твар не була створена Господом «власноручно», із «земного пороху»… Щодо душі, то, як підкреслює Х. Яннарас, − це одне із найскладніших слів, що існують у мові Біблії та християнській літературі. Акцентує увагу на плутанині на семантичному рівні. Пригадує, що, мовляв, Отці Церкви дивились на душу та тіло як на два відмінних, та взаємопов’язаних способи проявлення Божого образу в людині. Розум-свобода вибору-суверенітет… Вони, за автором, являють собою не просто «духовні» чи «душевні» якості, але декотре сукупне виявлення модусу людського буття. «Нам дана можливість реалізувати своє життя на образ життя Божественного, і найвище вираження ця можливість знаходить саме в розумі, свобідному виборі та суверенітеті» − пише він у трактаті.
Звертаючись до поняття особи, зазначає, що Всевишній обдарував людину здатністю бути особистістю, тобто реалізувати своє життя відповідно до модусу Божественного буття. Людина ж Божий образ, а це значить, що кожний із нас володіє можливістю реалізувати своє життя як особистість та стати подібним до Христа. Пишучи про мову науки та Церкви, Яннарас підводить нас до думки, що біблійна і церковна антропологія не протиставляє себе ні фактичним даним, ні мові науки. Наука не може нанести шкоди церковній істині… Вона не може бути захитана ні біологічною теорією еволюції, ні фізіологічною схожістю виду homo sapiens та мавпи. Дивлячись у творі на життя після смерті, каже, що у світлі церковної антропології робиться зрозумілою та природною християнська віра у безсмертя людини, в «життя після смерті». Віра Церкви, за ним, на противагу, багатьом релігійним і філософським системам, що говорять про «безсмертність душі», розуміє безсмертя не як деяке незбагненне «виживання» після загибелі тіла, але як подолання смерті через особове відношення між людиною і Богом…
У «відмінності статей», повертаючись до Адама и Єви, підкреслює, що спілкування чоловіка та жінки від самого початку має бути актом свободи, що здійснюється в єдності природи… Зупиняючись на любовному потязі, запевняє, що сексуальна відмінність бере начало в людській природі, та з нею не ототожнюється. Теж в контексті зазначається «еротичне» відношення Бога з Ізраїлем…
…Гріхопадіння з усіма наслідками, звичайно також вельми цікавить Яннараса. Дізнаємося з богословського трактату, що християнське уявлення про гріхопадіння є не лише одним із аспектів антропології, але її основною віссю, чи ключем, необхідним для розуміння людини, світу та історії… Перші люди вибрали «зло», тобто шлях смерті… За автором, ведучи мову про це гріхопадіння, маємо на увазі не тільки пониження ціннісного рівня, , але зміну образу буття, зіпсуття життя. Відчуття наготи і стид наготи – найбільш ясне свідчення того спотворення, котре перетерпіла людська природа в результаті гріхопадіння… Божий образ, відбитий у людині, став пониженим і спотвореним, однак не був повністю розрушений… Наслідки первородного гріха, отже, очевидні.
Щодо згадуваних шкіряних одеж, то, як пише Х. Яннарас, в церковній інтерпретації шкіряні ризи, в які Господь одягнув перших людей, символізують нашу біологічну іпостась. Людина не втратила остаточно особових властивостей, не перестала бути образом Божим, проте віднині цей образ схований «шкіряними одежами» нерозсудливості, схильності до тління, смерті…
Немає коментарів:
Дописати коментар