Протягом трьох днів на стику двох місяців серпня та вересня 2005 року я збирав правдиві свідчення для беатифікації про авторитетного ченця-василіянина о. Порфирія Луцика, ЧСВВ (1896-1953) у його рідному селі Пархач біля Червонограда (тепер Межиріччя). Він був несправедливо й безбожно заарештований 1945 року в м. Львові та помер у виправно-трудовім таборі в Сибірі перед 1953 р. Як відомо, він був досить ревним Господнім слугою, стояв непохитно у вірі до небесного Батька, так що з любові до Нього віддав Йому на далекій чужині найдорожче - своє життя. Отець Порфирій відповів Всевишньому любов'ю на любов. Мене, направду, напрочуд вразила глибока побожність людей тієї місцевості, їхнє схвальне ставлення до свого колишнього богобоязливого земляка. Василіяни і (не тільки вони) є тут в особливій пошані...
Я глибоко вдячний Всевишньому, що хоч трохи дозволив мені пізнати те середовище, в котрому певний час свого земного життя жив та виховувався великий Божий приятель. Зі самого дитинства горнувся до Господа Бога. Невипадково школа в тому давньому селі стоїть поруч із церквою. Першого вересня того року на святі першого дзвінка о. Кирило Оприск, ЧСВВ посвятив для школи немалий образ "Христос і діти".
Односельчани згадують про о. Порфирія з пошаною та теплотою, особливо родичі. Нехай божественний Спаситель прославить і його в лоні Своєї святої Церкви. Невтомний у ревності василіянський ієромонах справді заслуговує на повсюдне визнання - праведне життя освітлене багатьма християнськими чеснотами, про що можна довідатись із цих цінних спогадів-свідчень очевидців...
1.Свідчення (далі С.) Гавалко Антоніни (від 31.08.2005 р. Б.)
За її словами, один чоловік (невідомо звідки, мабуть, із с. Корчина) розповідав, що о. Порфирія, колі він був у в'язниці в Новосибірську, дуже боліла голова. Його хотіли відпустити на волю, та він цього не дочекав...
2. С. Котик Анни (від 31.08. 2005 р. Б.)
Богданна Котик (її померла мама), яка знала добре о.Порфирія, бо коли він ще був у Крехівському монастирі, їздила туди кіньми, з ним спілкувалася, говорила, що послала одного разу до сибірської тюрми на чужину посилку із продуктами, проте приблизно через рік часу та посилка вернулася до неї назад і в ній були зіпсовані продукти... Отець Порфирій послав також п. Богданні листа, в котрому було підкреслено, що він незабаром повернеться. Та не повернувся...
Пані Анна К. Розповіла тоді ще одну цікаву річ, пов'язану з дитинством ченця-святця. Коли він ще був малий, любив дуже читати біблійні тексти з однієї старої товстої Біблії, яка лежала на столі в хаті його родини... Потім її нібито взяв якийсь священик.
3. С. Котик Іванни (від 31.08.2005 р. Б.)
Згідно з її мовою, коли вона з дівчатами-односельчанами приїжджала на відпуст св. Партенія до Жовкви, де на ту пору отець-земляк був ігуменом, то їх, за ініціативи о. Порфирія, пригощали, давали нічліг тощо. Він виходив їм на зустріч. Беручи участь у прощі, вони йшли з Пархача до Жовкви пішки, а хоругви везла підвода майже до самого міста.
4. С. Луцик Анни (від 31.08.2005 р. Б.)
В її вбогій оселі Василіяни були неодноразово. Навідувались. Зокрема в час неспокійного підпілля. Наприклад, довший час у неї перебував о. Дам'ян Богун, ЧСВВ. Вона зазначила щодо отця Порфирія, що коли, бувало, він приїжджав з метою відвідати своїх батьків, то в день був у селі, а на ніч їздив до Кристинопільського (Червоноградського) монастиря оо. Василіян...
Також при тому п. Анна Л. пригадала, що, мовляв, батько о. Порфирія Микола вельми полюбляв молитися. Досить голосно молився в тутешній сільській церкві, що аж люди озиралися. Де б не був, всюди розмовляв із Господом, навіть у хліві... Бачимо, що цю особливу любов до молитви перейняв і майбутній мученик за Христа, Його святу правду.
5. С. Луцика Петра (від 31.08. 2005 р. Б.)
Пан Петро Л. є племінником о. Порфирія. Як його близький родич, розповів тоді, що отцева рідна сестра Михайлина Л. листувалася з о. Порфирієм, коли він відбував незаслужене покарання у в'язниці. Носила йому передачі. Їх можна було носити як закінчувалося слідство. П. Петро на той час вчився. Іноді приходив до своєї сестри Литвин Анни Д. Вона розповідала, що декілька разів о. Порфирій до неї навідувався. Також ієромонах допомагав їй вчитися. А навчалася вона, мабуть, у Львові. Була, до слова, монахинею-василіянкою. Оповідач бачив її раз у чернечій одежі.
Від того племінника о. Порфирія Л. я теж довідався, що хата родини Луциків, в котрій зростав син небес, згоріла в 1943 р. Її начебто запалили якісь дітлахи. Нині на тому місці є інша.
6. С. Лемехи Ольги (від 1. 09. 2005 р. Б.)
"Гарний був отець. Особливо коли відправляв богослужіння. Говорив гарні проповіді", - ділилася щиро спогадами про о. Порфирія п. Ольга. Вона, як повідомила, навіть з отцем колись розмовляла, та про що - вже через свій поважний вік (90 років) не пригадує взагалі. Ольга Л. пам'ятає, як і інші односельчани, й те, що ієромонах Порфирій не раз приїжджав на храмові празники (місцева церква св.Василія Великого) разом з іншими Василіянами, своїми вірними співбратами. "Отець Порфирій був дуже спокійний, тихо говорив. Був подібний на священика", - підкреслила ще наостанок бабця.
7. С. Заболотної Поліни (від 1.09.2005 р. Б)
Ці літня жінка (родом зі Сумщини) зазначила, що о. Порфирій у своїй душпастирській діяльності був досить відповідальний.
8. С. Теленько Емілії (від 1.09.2005 р. Б.)
Як підтвердила бабця Емілія Т., отець Порфирій був дуже побожний, добрий тощо. "Здається, - казала вона, - що він був відразу відданий Богові. Дав би Господь, щоб усі стали на його захист..." .
9. С. Огородник Марії (від 1.09.2005 р. Б.)
З її правдивих слів стало відомо, що й вона бачила отця-земляка. Пані Марія належить також до його родини. Досі в старечих літах не зникає з пам'яті та реальна картина, коли отець Порфирій виголошував із проповідальниці місцевої церкви палку проповідь. Тоді він десь мав близько 40 років. До речі, та знаменита проповідальниця знаходиться у храмі св. Василія і тепер, по лівому боці. "Це, видно, потрібно було запам'ятати", - зізналась щиро літня жінка.
10. С. Теленько Ярослава (від 1. 09. 2005 р. Б.)
Пан Ярослав розповів, що теж пам'ятає о. Порфирія. В одному сільському садку є груша, солодкі грушки з котрої любив їсти шанований ієромонах. У селі, як говорив п. Ярослав, такої грушки нема ніде. Він ніколи не забуде як отець водив його маленьким попід ту грушу, веселив. Вона досить висока. У буремний час війни біля неї впали дві бомби, але її не рознесли, хоч осколки в неї вп'ялися. П. Ярослав запам'ятав собі й те, що коли він приїжджав колись до Львова, то о. Порфирій там відправляв богослужіння перед іконою в одній квартирі по вул. Пекарській. Це він затямив добре.
Коли о. Порфирій перебував у тюремній львівській в'язниці, Ярославова мама возила туди йому передачі, зокрема сушеню. Отець, за її словами, мав хворобу легень (туберкульоз). Була в нього на побаченні. Пан Ярослав повідомив також і те, що стражденного отця викликало КГБ, аби від перейшов на православ'я. Якийсь п. Мойсей буцімто зрадив отця Порфирія. Є ще одна версія, що його мав зрадити хтось зі своїх - якась жінка, яка видала о. Порфирія тому Мойсеєві. Отець розповідав мамі п. Ярослава, що він ішов якось однією львівською вулицею і його несподівано зловили на розі одного будинку та арештували.
Від того п. Ярослава, я довідався й про те, що в його хаті був навіть лист від о. Порфирія, який невідомо де є зараз. Можливо, знайдеться. А , може, його вже знищено. Хто знав, що він стане колись таким потрібним. У тому цінному листі, як стало відомо, окремі деякі рядки були повністю замальованими. П. Ярослав зазначив, що це не отцева робота, а швидше тюремних наглядачів. Видно, вони контролювали й писання листів із в'язниці, і дещо їм не було до вподоби. Не бажали, щоб лист надійшов до рідних у повному обсязі.
"Отець був надзвичайно побожний", - підкреслив, як і інші очевидці, п. Ярослав, родич о. Порфирія. Любив діточок. Довелося ще від нього почути, що ієромонах -василіянин приснився одного разу своїй сестрі Богданні. Уві сні він просив її начебто їсти... Той дивний сон так на неї вплинув, що вона вирішила поставити йому на сільському цвинтарі хрест. Що й невдовзі зробила. А як виповнилося сто років від дня отцевого народження, то йому було поставлено символічний пам'ятник. Посвятив його за просьби п. Ярослава один молодий священик. Між іншим, пам'ятник з фотографією молодого отця Порфирія знаходиться між могилою батька Івана та матері Параскевії.
11. С. Дмитрів Марії (від 2.09. 2005 р. Б.)
"Був священик добрий, навіть дуже добрий. Хотів, аби всі люди були побожні", - ділилась старенька, лежачи на ліжку. Вона, як говорила тієї сонячної днини, співала з малих літ у церковному хорі Червоноградського василіянського монастиря і також - у хорі дерев'яної церкви с. Межиріччя. Ще й зараз часом затягає, щоб хоч трохи розвіяти журбу надокучливої самотності.
П. Марія для більшої орієнтації ще зазначила, що о. Порфирій мав чудовий голос. Люди, згідно з її твердженням, згадують про о. Порфирія. Казали -Луциків, тобто він, був досить добрий. Умів багато чого людям роз'яснити. Та п. Марія пам'ятає як чернець-душпастир спілкувався з парафіянами села, зокрема після св. Літургії, коли туди приїжджав. Отець роздавав щедро хористам образки і взагалі всім присутнім у церкві св. Василія В. Одного незабутнього разу кожен прихожанин отримав від нього без повернення по одній восковій свічці, з якими потім робили урочисто обхід довкола храму. Ієромонах, як зазначила бабця Марія, не був скупий - це випливає з його немалих добрих діл. Також вона згадала при тій нагоді і те, що о. Порфирій навчив їх (хористів) якось співати пісню до св. священномученика Йосафата Кунцевича. За словами п. Марії, вона тільки одна зі всіх її знала, адже вивчила її ще раніше в Червоноградському монастирі. Ту пісню побожна бабця пам'ятає дотепер. Тоді вона навіть її частково заспівала. У чому я її підтримав.
12. С. Висоцької Юлії (від 2.09.2005 р. Б.)
Як вона пригадала на схилі літ, її сестра Марія, яка колись жила у Львові (вже відійшла до вічності) приводила в минулому до отця на квартиру людей, щоб він їх посповідав. Сестра знала багатьох католицьких священників.
о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ
Немає коментарів:
Дописати коментар