середу, 5 серпня 2009 р.

УСМІХ ДИТИНИ РЯТУЄ СВІТ

Діти... Коли задумуєшся про них, спостерігаєш за їхніми витівками, проводячи з ними свій час, мимоволі зроджуються світлі думки (повертаються теплі спогади), приємні почуття... І як же тут не почуватися щасливим, не відчувати омріяного щастя неба? Чи не кожному дорослому хочеться стати бодай на мить дитиною, мчати до вічності безтурботно на човнику безхмарного дитинства, не зважаючи на круговерть шалених хвиль неосяжного океану-життя. Та час вносить в усе з Господньої волі свої корективи...

Невинне маля як плід любові батька та матері, ця третя актуальна дійсність, є неначе частиною їхнього дочасного життя. Свою рідну кровинку вони можуть обдарувати або справжньою радістю або різними облудними іграми отруїти цінні душі маленьких на довгі-довгі літа...

У глибоку давнину, як дізнаємося, наші предки переконливо вважали, що якраз у власних дітях можна продовжити власне існування: в них буде жити ота клітинка людського «я», котра розвинулась у нову неповторну істоту. Сьогодні ж на це питання дивляться значно ширше - не тільки можна залишитись жити у дитяткові. Теж можна - і в інших людях. Багато хто вбачав саме в цьому безсмертя... Наприклад, таке безсмертя в дітях було невіддільним елементом старозавітної культури. Раніше Ізраїль, подібно як інші цивілізовані народи, вбачав у дітонародження знак Божого благословення: «...вінець старих - сини синів. Слава ж дітей - їхні батьки (Прип. 17, 6). Або: «Діти твої, мов парості оливки навколо столу твого» (Пс 128, 3).

Якщо взяти під увагу Новий Завіт, то в ньому діти - символ правдивих Христових учнів. Наш Спаситель ставився до дітей мов Бог Отець. Благословляв їх. Продовжує це робити і нині: не залишив нікого, як Сам сказав, сиротою. Залишився й надалі духовним батьком людини.

Щирий дитячий усіх прикрашує цей світ, людські оселі, достукується іноді до холодних закаменілих сердець. Дітьми скріплюється якраз взаємне кохання. До речі, вважають, що діти, котрих не люблять, ніколи не навчаться любити... Дитина, що є нашою майбутністю, потребує, безперечно, відповідної любові, тієї життєдайної роси, щоб рясніти на щастя-долю під небесами. Вчімося їх по-справжньому любити. «Дитина - дзеркало родини: як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька» (Василь Сухомлинський).

Коли бачиш маленьку людину, також впізнаєш у ній себе, бо, як ми знаємо, всі ми родом із замку дитинства. Дітки є немовби тими ранніми підсніжниками на лісовій галявині, які купаються в золотих променях потрібного сонця - Божої ласки. «Мої діти - це мої найкращі ролі», -- зазначив якось на радіо сучасний український актор Остап Ступка. Так само, за словами митця, професія, діти, думки про майбутнє - три важливі речі в його житті.

Не раз задумуюсь над тим, чому через нібито досвідчених дорослих їх може ще торкатись жорстоко зло? З якого джерела черпається часами до них ненависть, відраза тощо? Чому їх позбуваються нелюдяно перед народженням - бачимо, що шириться все далі й далі війна народжених проти ненароджених... Закостенілий егоїзм, гріховне засліплення цьому причина? Важко з тим миритись! З тим, що розростається в ЗМІ дитяча порнографія, насильство... Навіщо ангельський цвіт вплітати у мереживо світової неморальності? Діти, за Максимом Горьким, -- живі квіти землі. Чи приносила б вона без них радість?

Не топчімо, отже, їх своїм невіглаством! Нехай нам ніколи не бракує на землі того дитячого леготу, що вселяє в душу вічні віру, надію та любов, адже Всевишній чує з уст дитини хвалу (Пор. Мт 21, 16). Кожне маля особистість! Усмішка дитяти рятує світ... Від плісені буденності...

Маленькі мусять відчути особливу любов старших - тоді ніхто не буде далеким від солодкої криниці небесних утіх. Станьмо всі як діти...

Немає коментарів:

Дописати коментар