неділю, 23 серпня 2009 р.

Проповідь про прощення-милосердя...

11 Неділя після зіслання Святого Духа (Мт. 18, 23-35)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі браття та сестри! Ось знову ми дочекали до наступної неділі, цього Божого дня, прийшовши до знайомого храму та покинувши свої повсякденні турботи...
Сьогоднішнє святе Євангеліє вчить нас важливих речей у нашому християнському житті по дорозі до вершини досконалості, по дорозі до вічності. Навчає насамперед милосердя та прощення. Чому Спаситель розповів цю чергову історію, котру зафіксовано у св. Писанні? Як відомо, до цього спричинився зокрема св. апостол Петро, що часто втручався в розмови та заодно відкривав на майбутнє джерела безсмертного вчення Христа. Тож він дав привід, поставивши Христові питання.

Господь зазначив, що прощення християнина не зводиться до якогось мінімального числа, адже прощати треба завжди і всюди – постійно. Не сім разів чи трохи більше, а сімдесят разів по сім. Отака тут Божа вища математика...

Нема великого сенсу переповідати ще раз цю притчу, проте варто зазначити, що в ній змальовано Божими устами найперше боголюдські стосунки. Чому? А тому, що в цьому царстві під Царем виступає сам Всевишній, а під боржником – кожен грішник.

Безперечно, люблячий Творець готовий простити провини навіть найбільшому грішникові, навіть тому кілерові, сутенерові, рекетиру, войовничому атеїсту тощо, якщо має місце щиросердечне покаяння та проситься прощення. Коли бачимо сумну протилежність, то буде рано чи пізно й відповідна заплата. Хоча Божий Син у своїх притчах і поведінці перед смертю та воскресінням досить вивищував вбогих, нужденних, однак не принижував хтозна-як багатіїв, тому що кожен за волею Господа або за Божим допустом перебуває на своєму місці, де має сповняти власні обов'язки, сумлінно працювати.

Довідуємося з джерел, що, мовляв, прощення — процес припинення відчуття образи, обурення чи гніву щодо особи за сприйнятий злочин чи провину, чи інакше — припинення домагатися покарання чи відшкодування, відмова від болісних переживань, прощання з ними.

Прощення ― це мислительний духовний акт звільнення від почуття гніву, роздратування чи обурення щодо іншої людини через її небажані дії чи образи. Прощення є звільненням від гніву та роздратування через усвідомлення причин, що спричинили ці почуття, а звідси намір раціонального подолання подразників. Через прощення особа звільняється від негативних емоцій і заново здобуває можливість об'єктивної оцінки фактів.

Прощення таїть у собі цілющу силу і воно є відблиском Божого сяйва. Ті, кому відома милість Бога, повинні також і діяти на основі Господньої милості. Якщо хтось, не виявляючи милості, наполягає на справедливості, то він удостоїться не милості, а справедливості. Серце, далеке від прощення, не отримає потрібного прощення та буде терзатися доти, «поки не віддасть усього боргу…».
Щодо історичного аспекту, довідуємося, що на той час талант був найбільшою грошовою одиницею, котра була рівна шести тисячам динаріїв чи драхм. Отож, ця наведена сума майже незлічима і символізує ту неймовірну кількість гріхів, які ми здійснили перед Богом.

В цій притчі закладено для нашого добра декілька уроків, які Спаситель багаторазово повторяв. Урок, що проходить через весь Новий Завіт, полягає в тому, що для необхідності отримання прощення людина має прощати сама. Бо хто не хоче прощати своїм співбратам, не може надіятися на те, що Всевишній простить його. «Блаженні милосердні, ― сказав Ісус, ― бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7). Не раз хтось починає гніватись на інших через банальну якусь дрібницю, наприклад, як на селі комусь забігла на город чиясь корова чи коли хтось нам ненароком наступив в автобусі на ногу... Може, ці приклади дещо з області жарту, однак частина правди має там місце.

Навчивши учнів своєї молитви, Ісус Христос почав розширювати та пояснювати одне її прохання: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець Ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6, 14-15). Як підкреслює апостол Яків, суд немилосердний для того, хто не чинить милосердя. І милосердя є понад суд… (пор. Як. 2, 13). Небесне та людське прощення йдуть нога в ногу. Зауважуємо ту залежність, котра існує між прощенням ближнього і прощенням, яке людина просить у Господа Бога також у книзі Сираха: «Ближньому твоєму кривду прости, тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш» (Сир. 28, 2). Якраз про це й просимо у п'ятому проханні молитви «Отче Наш».
Браття та сестри! «Для Божого милосердя нема міри і не можна висловити Його доброти. Твоя злоба має міру, але в лікуванні нема міри. Твоя злоба, яка б вона не була, це злоба людська, а Божа любов до людей невимовна, тож надійся, що вона переможе твою злобу» (св. Іван Золотоустий).

Нещасна та людина, що не вміє прощати, що далека від правдивого милосердя та паралельно до нього любові. Треба вміти прийняти іншого, допомогти йому, по мірі можливості, вирішити наболілі проблеми у дусі Небесного Вчителя.
Допоки ми любимо, доти й прощаємо. Як пригадує Отто фон Бісмарк, життя навчило мене багато прощати, але ще більше – шукати прощення… Це значна перемога простити іншу людину.

Господь, як бачимо, дорогі у Христі, прощає нам наші провини, зокрема у св. Сповіді, в цій тайні примирення. Варто завжди пам'ятати, що Господь прощає грішника, який зумів усвідомити особисту гріховність (пор. Пс. 32, 5; 2 Сам. 12, 13). Всемогутній Творець є, отже, для християнської душі невичерпним джерелом милосердя та Отцем, котрий прощає своїм дітям їхні провини, якщо вони цього радо бажають. Стає з цього уривка з Біблії очевидністю, що коли ми прощатимемо з цілого серця, ми будемо водночас зближуватися та ставати схожими на Того, хто у смерті молився за своїх кривдників: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 24, 34). Коли духовне збагатить наше життя на противагу до матеріального.

Чи навчилися ми прощати (вибачати) у школі християнського життя? Чи наше серце не камінне? Якраз, чи не найголовнішою правдою у цій притчі є те, що Всевишній не зможе простити нам, якщо ми не простили насамперед своїм ближнім… А це і є подвиг, який сьогодні св. Писання ставить кожному перед очі.

Цю проповідь хочу закінчити словами одного вірша:


Прощення – це до іншого дорога,
І ми без нього бідні у житті.
Воно провадить нас завжди до Бога.
Прощати варто радо, як святі…

Амінь.

Немає коментарів:

Дописати коментар