неділя, 29 серпня 2010 р.

Проституція як теж прогрішення проти любові та власного тіла






Крім численних інших пороків, у наш час особливо процвітає таке людське явище як проституція (торгування власним тілом) чи розпуста. Хто про неї не чув? Мабуть, тільки ненароджені…

Що ж таке проституція насправді, котру так важко приховати? У Великому тлумачному словникові сучасної української мови читаємо коротко, що проституція – рід занять: вступ людей у безладні статеві стосунки за платню. У переносному значенні це… продажність, безпринципність і безчесність[1].

Також спостерігаємо нині певну «десакралізацію» інтимності та міфологізацію сексуального акту. Людська статевість стає предметом купівлі-продажу. Заодно набирає розмаху і порнопродукція, пронизуючи немало аспектів людського життя. Секс як такий абсолютизується. Твориться, отже, своєрідний «пансексуалізм», в котрому всі виміри існування людини зводяться виключно до інтимних стосунків…

Знаємо, що сексуальний потяг є нормальною функцією, яка притаманна людському організмові. Проте суть гріха розпусти полягає не в самому факті наявності цього потягу, але в повсякчасному пошукові насолоди, котру той за собою несе. Якщо сексуальне життя стає лишень засобом отримання задоволення, тоді воно тягне за собою також інші гріхи або провини. Розпусність бере початок від егоїзму та бажання догодити собі самому. Найчастіше – ціною щастя іншої особи. Опісля розпуста набирає щораз більших обертів і перетворюється не тільки у викривленість на сексуальному рівні, але навіть – у злочинство. Та пристрасть є небезпечною теж і під тим оглядом, що коли стає подоланою на фізичному рівні, залишається при тому на рівні думок і почуттів[2].

Проституція – одна із виразок суспільства, котра радше розростається, ніж загоюється. ЇЇ досить нелегко подолати. Це «мистецтво» дике. Воно веде до різноманітних чвар, зрад. Це і розбиті сім’ї, і втрачена молодість, повага ближніх, загублене здоров’я… Чимало колишніх куртизанок вже схаменулися, подивилися правді у вічі, жаліючи за все, і стали непоганими матерями, а чимало залишились на примітивному рівні існування…

Секс у різних неприродних формах відбирає радість життя і вкрай баналізується, не залишаючи місця на таємницю… Зараз теж стає модним, зокрема серед молоді, бісексуалізм, тобто традиційні інтимні стосунки і нетрадиційні. Чи легко є зрозуміти слова на кшталт: «продам дорого дівственність», «даю тіло в оренду» та інші? Порядна жінка, як говорять, ніколи не вимагатиме в чоловіка (-ів) грошей, а уваги та поваги… Тілесне задоволення, гроші часто відвертають від світлих ідеалів. Порядність дорожча за маєтки. «Тіло – це найменше з того, що жінка може дати мужчині» (Ромен Роллан)[3]. Справжню любов ні за які гроші не купиш. Вона не продається, не купується, а лишень безкорисливо дарується іншому. Як підкреслював Девід Лоуренс, секс страшенно мстить за награні почуття. Він безжальний, пагубний для фальшивої любові[4]. Так що небезпеки очевидні. Всі ті важкі венеричні захворювання, недуга СНІДу, що викликає чималий переполох у суспільстві.

Складається чомусь враження, що коли молодій людині виповнилося вісімнадцять років, то тоді вже можна сміливо вдаватися до розпусти-гріха. Замовляти на мобільний еротично-порнографічні картинки, забігати на порнографічні сайти, милуватися плюгавими фільмами тощо. Це теж плоди сексуальної революції, розпусти, зловживання свободою, великим даром Всевишнього. І це належить до витоків проституції! До цього теж спричиняється і сучасна музика: в піснях оспівується повсюди розгнуздана любов, нестриманість, не беручи під увагу наслідки цього «геройства». Чого доброго можуть навчити нас слова із відомої пісні: «…я душу дьяволу продам за ночь с тобой?..» . У деструктивному окультизмі-сатанізмі, між іншим, наявна культова проституція: на чорній месі, що є плюгавою пародією на Святу Літургію, повія-розпусниця є таким собі… «вівтарем». Це випливає з так званої «Біблії» сатаністів.

Буває, що деякий клієнт замовляє мов товар через Інтернет дівчину легкої поведінки, що залишає свою анкету, і потім, після відвідин, там же ділиться з іншими на весь світ позитивами та негативами її «роботи», залишає на сайті свої відгуки, ставлячи відповідні бали за послугу… На кого тоді схожа така людина? На просту річ без честі, душі? Як же тоді образ та Божа подоба?

Людина покликана до святості. Св. Апостол Павло закликає: «Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить проти власного тіла…»[5]. Метою статевого акту є, власне, народження та виховання діточок, а не щось друге – задоволення тіла.

На сайті www.cripo.com було раз розміщено інтерв'ю з повією. Заодно теж зазначено, що проституцію вважають аморальним заняттям, що вона є нелегальним бізнесом у багатьох державах, і її масштаби зростають…

Як випливає з інтерв'ю, жінка, яка поринула в розпусту, має двох дітей (хлопчика та дівчинку). Вони живуть з її чоловіком, котрий раніше навіть не підозрював, де вона працює. Дізнавшись, перестав з нею спілкуватися. Добре, за жінкою, що хоч з дітьми ще дозволяє бачитися. Мовить повія, що працює мало не кожен день, заробляючи непогані гроші, проте майже всіх їх витрачає на… наркотики. Лише невелика частина з того йде на їжу, одяг косметику і дітей. На журналістське питання: чого найбільше боїться відповіла, що її можуть позбавити батьківських прав. І цим начебто часто залякують міліціонери. Розуміє вона, що вся справа полягає в наркотиках, адже саме через них стала раніше на панель. Тож тепер не може нічого зі собою зробити…

Гірка це правда сьогодення. Так, не завжди на слизький шлях проституції стають із добра. Одна залежність може породжувати іншу, ще більшу. Тілесне задоволення не є постійно першопричиною. Причини пороку різноманітні, як засвідчують факти. Бачимо не раз, що до торгування власним тілом, яке мало б бути, за св. Писанням, храмом Святого Духа[6], вдаються різні особи, зі своєрідним світоглядом, – незв'язані шлюбом (церковним, державним), заміжні, і не тільки жіночої статі, бо також має місце у світі і... чоловіча проституція, і дитяча… Хоч ми «звикли» більше до жіночої. Є думка, що продажність закладена в природі жінки, тому може здаватися, що не так просто щось змінити. Можливо, тут простежується швидше вплив первородного гріха, адже до гріхопадіння була в усьому гармонійність. У первісному значенні Господь Бог створив людину на свій образ та подобу і кличе всіх без винятку до життя у правдивій свободі.

«Якщо жінка доступна, то в ній цікавить лишень сексуальний компонент, вона не цікавить тебе як людина. Твій інтерес до неї здебільшого тваринний. Коли ж подібна доступність відсутня, тобі стає цікаво взнати, що за людина перед тобою, чим вона дихай», – переконаний музикант Олексій Жаров, висвітлюючи цю проблему у своїй статті «Доступна жінка викликає тільки тваринну цікавість»[7]. На веб-порталі, де розміщена стаття поряд з іншими на схожу тематику, можна так само знайти актуальні матеріали про цнотливість (чистоту), котра є священним поняттям, про те, чому не варто втрачати незайманості до шлюбу тощо не лишень представників духовенства, але й мирян. Такі сайти досить потрібні в наш час як теж і свідомі люди.

Легко котитися донизу... «Панування над собою є довгою працею і вимагає тривалості. Ніколи не можна думати, що воно досягнуте раз і назавжди. Контроль над собою потребує зусилля, до якого треба знову й знову вдаватися упродовж усього життя. Особливих зусиль належить докладати в дитинстві та молодості, тобто в період формування особистості»[8].

Багато хто з нас чув про так звану «сексуальну революцію», що має початок у принципах «вільної любові». Розвинулась вона, отже, на Заході, і протягом кількох останніх десятиліть традиційний погляд на любов-кохання зазнав певних змін. Адже відома річ, що раніше на Заході як і на Сході вважали обдумано, що статеві стосунки збережені тільки за шлюбним союзом… На дошлюбний або позашлюбний інтимний зв'язок не дозволяє передусім християнська доктрина задля добра душі та щастя Божих сотворінь – людей. Апостол Павло казав, аби поєднуватися найперше з Господом, а не з блудницею (проституткою), бо «тіло є не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла[9]. «Проституція зазіхає на гідність особи, яка нею займається, стаючи предметом еротичної приємності іншого. Той хто платить, тяжко грішить проти себе самого: він нищить цнотливість, до якої його зобов'язує Хрещення, і заплямовує своє тіло – храм Духа Святого», – знаходимо й це у Катехизмі Вселенської Церкви[10].

Проституція – одне із різноманітних соціальних лих. Одні віддаються незаконним любощами заради тимчасового задоволення, інші відштовхуються від розкоші, дехто – від бідності… Коли нема що їсти, в що себе по-людськи вдягнути. Читаємо, для прикладу, у книзі «Де Бог плаче» покійного о. Веренфріда ван Страатена, засновника організації «Церква в потребі» про бідність на Філіппінах. Отець як свідок сумної картини змальовує те, що сотні тисяч родин мають там на денне проживання близько пів долара. А найбільше дітей, як не парадоксально, є у найбідніших родинах. Якщо вся сім'я жебракує або краде, тоді й виживають. Чи коли їхні дівчатка, заледве дійшовши до зрілості, пропонують охочим на продаж… свої маленькі тіла, подібно як це трапилося з розконспірованою групою дівчаток-повій на Себу. Господині борделю було тільки якихось 13 років. Дівчатка, які на неї «працювали», мали не більше як дев'ять-десять років. Кожна заявила міліцію, що робила це задля того, що не було в помешканні що їсти…[11].

Схожа на ситуацію вище була також ситуація і в Африці, де торгівля жінками була досить прибутковим «бізнесом». Дванадцятилітні діти були ознайомлені з усіма венеричними хворобами[12].

Не все у брудний бізнес утягуються з власної волі – можуть просто змусити людину цим займатись, продати в сексуальне рабство, забравши при тому документи. До речі, існують так звані християнські організації проти торгівлі жінками (Christian Organisationis Against Trafficking in Women) – «COATNEТ», що має на меті стати всесвітньою мережею організацій та їх партнерів з багатьох країн світу. До учасників COATNET належать представники національних мереж організацій проти торгівлі людьми у своїх країнах і працюють у напрямку запобігання, реінтеграції, а також лобіювання і захисту скривджених жінок. Така торгівля після нелегальної торгівлі наркотичною сировиною та зброєю стає чи не найбільш прибутковим видом бізнесу всупереч покаліченим долям сотень тисяч молодих дівчат, жінок. Їхня різномовна сторінка в Інтернеті: www.coatnet.org

У статті «Декотрі люблять похолодніше» читаємо про те, латвійська влада, борючись за права повій (беручи їх під контроль) вирішила теж узятись і за їх клієнтів, тому що в останні роки Рига завоювала славу секс-столиці. Туризм із цією метою досяг небувалих масштабів (Україна теж не втекла далеко. – Авт.). Розпусниць на вулицях Риги нібито більше вже немає: тепер вони «працюють» по квартирах. Жінки (і чоловіки!), які торгують собою, отримують офіційно відповідний документ, щоб, звичайно, грішити…[13].

Продовжуючи цю лінію «гріха в законі», в журналі «Кореспондент» також подано ряд країн (15) з датами, етапами легалізації феномена проституції. Наприклад, у Франції вона узаконена у 1946 році. Дозволена тільки вулична. Заборонене сутенерство, публічні доми та приставання до перехожих. У Голландії – в 1988 р. Виявляється, що повії навіть відкрили особисту профспілку, а свою сферу послуг легалізували з 2002 року… Від 1995 проституція як така легалізована у Польщі. Заборонені лише торгівля людьми і схилення до цього аморального явища. У 2002 р. – в Германії. Діло проституції дозволено законодавством і не вважається аморальною діяльністю. З 2003 вона узаконена в Новій Зеландії. Дозволено тримати публічні будинки, приставати на вулиці та жити на доходи від неї. У США – в 2004 р. Проте тільки в одному штаті Невада, у всіх інших, як не дивно поки що заборонена. В Молдові легалізована з 2005. І її вважають… законною трудовою діяльністю[14]. І так далі.

Напрошується питання: що чекає Україну? На державному рівні проституція в нас ще офіційно не дозволена, хоча були певні спроби. Вона діє ніби підпільно, не раз із закриттям на неї очей українських можновладців, прикриттям від них. Як процвітає в нас це соціальне дно суспільства, можна теж довідатись з різних джерел ЗМІ (Інтернету зокрема), як наприклад, з Вікіпедії-вільної віртуальної енциклопедії (www. uk.wikipedia.org). Там є мова про різного роду проституцію: жіночу, чоловічу та дитячу… Не залишено поза увагою розпусний бізнес в Україні. Довідуємося звідти, що коли скасовано візи для європейців, то значно почастішав на українській землі приплив іноземних громадян у пошуках «щастя». Через це зріс секс-туризм. Чимало туристів приїжджають до столиці, щоби віднайти швидко «доступних і красивих дівчат». Жриці кохання завчають кілька фраз по-англійськи чи по-німецьки, бо таким чином отримають в цьому успіх. Щотижня до Києва прибувають сотні іноземців, адже реклами вистачає. У ремонт і облаштованість квартир вкладають величезні кошти. Досить значна, між іншим, кількість дівчат прибуває туди з інших областей…

Господь Ісус одного разу висловився, що перелюб чиниться теж і тоді, коли на жінку дивишся з пожаданням, тобто допускаєшся гріха в самому серці[15]. «Усвідомивши глибинний та інтимний характер статевої сфери, ми розуміємо, що секс у жодному разі не є просто біологічним інстинктом. Статеві стосунки призначені бути вираженням найвищого поєднання закоханих осіб у священному союзі подружжя», – пише Дітріх фон Гільдебранд[16].

Отже, розпусне життя глибоко ранить душу людини, передподружню та подружню чи подружню чистоту і є проти людської гідності, особливо коли одна людина продає себе іншій, немовби якусь бездуховну річ. А це належить до гріховності, є, згідно з християнською доктриною, проти 6-ої та 9-ої Божої Заповіді. Своє тіло, цей розумний Господній витвір, варто шанувати, бо ж це не є зі сфери неможливого.




[1] Пор.: Великий тлумачний словник сучасної української мови, Київ-Ірпінь, Перун, 2002, с. 989.

[2] Див.: Життя у Христі, Моральна катехиза, Видавництво УКУ, Львів, 2004, с. 39.

[3] Антологія афоризмів, Сталкер, 2004, с. 492.

[4] Див.: Там же, с. 492.

[5] 1 Кор. 6. 19.

[6] Пор.: 1 Кор. 3, 16.

[7] Див.: сайт http://realove.ru

[8]Катехизм Католицької Церкви (далі – ККЦ), Синод УГКЦ 2002 Р. Б., № 2342.

[9] 1 Кр. 6, 13.

[10] ККЦ, № 2355.

[11] Пор.: Веренфрід ван Страатен, Де Бог плаче, Львів, Свічадо, 1997, с. 71.

[12] Див.: Там же, с. 161.

[13] Георгій Попов, Некоторые любят похолоднее, у «Корреспондент» 5 (2008), 2, с. 46-48.

[14] Пор.: Там же, с. 46-47.

[15] Пор.: Мт. 5, 28.

[16] Дітріх фон Гільдебранд, Статеве виховання, Львів, Видавництво ЛБА, 2000,с. 17.

Немає коментарів:

Дописати коментар