субота, 21 серпня 2010 р.

Статевість – Божий дар




Бачимо в нашому житті, що також віддається Богові шана, якщо живеться по-моральному. Маючи гідність, право на вибір людина може немовби загубитися в собі – у своєму внутрішньому світі. З одного боку світ диктує своє, з іншого – є незрушна істина Бога. Хтось береже, попри все, красу душі, а дехто піддається впливові сьогочасних позацерковних віянь. «Це особливо помітно у справах сексуальних, де все більше розглядається як дозволене й проявляється пріоритет факту перед правилом. Така ментальність легкодушності веде людину до деградації й відкриває їй дорогу до занепаду – протилежну дорозі людяності», – зазначає Жан-Марі Обер[1].

Цілу дорогу особи до особи, незалежно від того, які «етапи» можна ще в ній вирізнити, тут відкриває і визначає надія передавання життя. Проте не йдеться про життя в загальному, але про життя людини, життя людської особи, життя взяте зі всіма консеквентами, котрих докладно передбачити не можна[2].

Інтимна сфера – одна з багатьох Божих дарів, які людина щедро отримала у власному існуванні. Як свідчить св. Писання, коли Господь, єдиний у Пресвятій Трійці, створив людину, то побачив, що все було досить добре…

Найперше потрібно оцінити статеву царину належно, визнавши зокрема її позитивний вимір. Адже нинішній погляд про людину вирізняється більшим персоналізмом чим позволяє здолати ту недобру традицію, відповідно до котрої сексуальність розуміли як невідкличне лихо екзистенції людини… Статева активність у подружньому союзі є не лише толерантністю до «грішної людської природи», але теж інтегральним способом виявлення своєї любові, як це й задумав наш Творець в час найпершої миті створення…[3].

Визначені ситуації, в яких не бажається присутності інших осіб чи допускається до себе лишень небагатьох, звуться інтимними. Пошана найособистішої життєвої сфери у фізичному та психологічному сенсі є інтимністю[4]. З поняттям інтимності, як довідуємося, так само пов'язана і повага до тіла. Пошанування людської інтимності є теж і пошана тіла. Коли ми ставимося з шаною до тіла іншої особи, тоді не порушуватимемо її інтимності… Коли шануємо своє тіло, то дотримуємося таким чином інтимності, не дозволяючи порушувати її іншим[5].

Тому можна дійти до висновку, що коли охороняти особисту інтимність, то оберігається себе від прикрих речей і різного роду небезпек на морально-духовному рівні. «Дар людської статевості водночас є завданням, яке Творець ставить перед людиною. Щоб прийняти цей дар і розвивати його, потрібне свідоме і вільне заангажування», – пише Юзеф Августин[6]. За його словами, людська сексуальність діє згідно з певними законами, котрі, отже, є вписані до людської природи. Отримавши привілей та маючи заодно обов'язок пізнати ті закони й до них пристосуватися, зауважується, що людина осягає істинне добро зі щастям тільки тоді, коли вона використовує свою сексуальність відповідно до закону Творця. Проте якщо відкидає сексуальні норми, то цим наносить удар передусім собі, а не Господу Богу. Тому що те, що є створене Всевишнім як вельми добре, можемо використати і на добро, і на зло. Однак нелад у сфері сексуальності постійно спричиняється до того, що людина багато страждає…[7].




___________________________________________________

[1] Жан-Марі Обер, Моральне богослов'я, Львів, Стрім, с. 185-186.

[2] Dietrich von Hildebrand oraz inny, Wobec wartości, W drodze, Poznań, 1984, s. 129.

[3] Юзеф Августин, Сексуальна інтеграція, Львів, Свічадо, 1999, с. 74.

[4] Пор.: Мандруючи до зрілості, Під редакцією Терези Круль, Львів, Свічадо, 2003, с. 65.

[5] Див.: Там же, с. 67.

[6] Ю. Августин, Світ наших почуттів, Львів, Свічадо, 2007, с. 62.

[7] Пор. : Там же, ст. 63.

Немає коментарів:

Дописати коментар