"Якже сповнився час,
Бог послав Свого Сина,
що народився від жінки..."
(Гал. 4, 4).
Празник Христового Різдва є одним із величних свят у цілому християнському світі. Він викликає почуття врочистості, піднесеності, подиву... На нього з нетерпінням чекають як старші, так і найменші. Серце кожного наповнюється якоюсь небуденною радістю, котра міцно з'єднується з веселістю інших, омиваючи і оновлюючи душу, втомлену від їдких пригнічень життєвих реалій.
Миттєво зачаровує наш зір принадна шопка, яка не раз полонить чи не кожного своєю вбогістю. Зупиняємо погляд на Світлові зі Сходу, що з рук Марії, наче сонце з небозводу, освітлює притемнене довкілля. Дивна загадковість, яка випливає із ясел тихої стаєнки, занурює наш розум у бездомність всеохоплюючого Світла.
Хто ж дав поштовх, щоб саме в такий унікальний спосіб вивести на яв ту знаменну подію - народження Божого Сина? Першим, хто отримав що ідею від Всевишнього, був, отже, як стає відомо, св. Франциск із Асижа, який жив у ХІІ-ХІІI ст. Він вирішив ставити щороку на Різдво ясла, щоб люди себе почували присутніми там, де народився Ісус, тобто у Вифлеємі.
Святий Франциск вирішив втілити цю ідею у життя. Одного дня, коли вірні завітали до церкви на нічну Богослужбу, то з приємним здивуванням побачили різдвяну сцену: ясла з Ісусиком, Марію і Йосифа. Проте це було трохи інше видовище, ніж нині можемо запримітити у багатьох храмах. Біля ясел стояли справжні живі тварини, яких святий туди привів, аби таким чином незвична картина виглядала реальніше. До речі, різні тварини були Францисковими друзями, тому й не дивно, що йому вдалося зробити такий оригінальний вертеп.
У Вільнюсі, столиці Литви, неподалік центру розташований костел-красень св. Анни, збудований у готичному стилі. І ось до того костелу, за прикладом св. Франциска, одного року на Різдво отці Капуцини привели овець, постеливши їм сіно, щоб знову ж таки в оригінальний спосіб представити перед очима парафіян місце та умови Спасителевого народження. Якою ж великою була втіха місцевих вірних, коли одна з овець несподівано народила ягнятко... Бачимо, що геніальна Францискова ідея не зникла безслідно...
Різні різдвяні фігури передають вірним милий дух Різдва і по-різному спричиняються до нашого чуттєвого сприймання. Вони показують людям глибокий зміст свята, заторкують глибинні струни серця і будять зі сну бездуховності. Бачимо в шопці, що біля невинного Дитятка стоїть теж і Його покірний опікун - св. Йосиф, який нині перебуває у небесних просторах разом з Ісусом так, як і під час Його народження. Пресвята Діва ніжно пригортає до своїх грудей Немовлятко, серденько якого досі в лоні билось в унісон з материнським. Німі тварини мовчки спостерігають за цим дійством, схиливши в низенькому поклоні свої голови. Бачимо рідкісну поведінку тварин, які вдалися до мовчазної контемпляції... "Пізнав, - підкреслює св. Ісая, - віл свого Творця, осел - ясла свого Пана..." (Іс. 1, 3).
Зустрічаємо й убогих пастухів, які, як голосить св. Писання, найпершими з усіх дізналися про незвичне народження довгожданого Месії. Через свою бідність пастухи не мали можливості принести Христові якісь коштовні дари, але вони прийшли до Нього з гарячою любов'ю...
Хто б міг собі подумати, що саме вбогим пастухам Божий посланець звістить радісну новину, що Спаситель світу нарешті зійшов на землю?! Це є переконливим запевненням того, що Христос, Який будучи в небі багатим, став добровільно убогим. Ступивши на землю, Ісус більше цінує убогість, а не надмірне багатство, яке частенько людей від їхньої найвищої мети - Небесного Царства.
Особливо впадають у вічі і троє невтомних паломників-мудреців із Далекого Сходу, які, як записано в Біблії, подолали довгу дорогу, йдучи весь час за зорею-провідницею Незважаючи на своє високе соціальне становище, вони смиренно впали ниць перед Дитятком, побачивши в Ньому Господа, і вручили Йому радо дорогоцінні дари. Їх не бентежило те, що умови, в котрих народився Цар всесвіту, не були з найкращих. Тому нехай і в нас не викликає відрази Господь в образі бідних та знедолених. Згідно з переданням, вони першими між поганами стали християнами, а згодом і святими...
Народження Месії - це дійсно блаженна мить, празник віри і здійснення надії, яка жевріла протягом довгого часу в серцях побожних євреїв. Свято свят приваблює і приваблюватиме всіх християн світу і не тільки їх.
Божий Син повинен народитися і в наших безсмертних душах. Один німець кий поет зазначив: "Навіть якби Христос тисячу разів народився у Вифлеємі, ніщо тобі не допоможе, якщо Він не народиться у тобі... ". Варто замислитись над цим питанням.
Коли ми живемо по-поганськи чи по-напівпоганськи, то слід, подібно до мудреців, зустрітися з Ісусом, змінитися, і ця переміна буде, направду, для Нього найціннішим даром, навіть від найбільших світових багатств... А для того, щоби не бути християнами формально, ми повинні Спасителя пізнати "Ніщо не бажане, якщо не пізнане", - казали мудро давні латиняни. Тварини пізнали Месію, як стверджує пророк Ісая, проте їхнє пізнання є примітивним і відмінним від людського. Пізнання починається з любові...
Сьогодні яскрава зірниця надії світить скрізь, а не лише над місцем народження Спасителя світу - Вифлеємом. Нам потрібно лише одного свідомого акту волі, щоб вона нас провадила до мети - Христа. Не потрібно вирушати кудись у далечінь: Спаситель же стоїть при дверях наших сердець і стукає... (пор. Одкр. 3, 20). Отож, відчинімо їх широко для Бога, щоб не були ми схожі на тих людей, які не прийняли Христа, коли Він прийшов до Своїх... (пор. Лк. 2, 7).
