вівторок, 22 грудня 2009 р.
ДОВГОЖДАНИЙ ПРАЗНИК...
Дійові особи:
Ангел Гавриїл
Зоря
Пастухи: Олекса та Петро
Козак Яків Вернидуб
Волхви (мудреці) - Володимир, Василій і Нестор
Бідняк Пилип
Багатій Семен
Циган Мина
Єврей Остап
Цар Ірод
Воїн Севастіян
Колишній атеїст Максим
Зубата Смерть
***
Ангел Гавриїл
(заходить на початку разом з пастухами):
Слава Богу християни,
Бо на світ цей Спас ступив...
Душі вільні від омани,
Зла попадали стовпи.
Як дізнався гордий біс
Про Дитя-Христа,
Нишком втік в тамтешній ліс...
Снігом сум розстав!
Пастух Олекса:
Спали біля стада ми -
Пісня розбудила.
Зірка, бачим, серед тьми
Вельми сяйна й мила.
Всюди музика луна,
Вітром гомін мчить.
І ніхто не пив вина...
Чудернацька мить.
Пастух Петро:
Вздріли ангела тоді,
Настрахався кожен.
Риба борсалась в воді...
Скрикнули, о Боже!
Гість незнаний розповів
За святе Маля.
А коли я впав у рів -
Бігли звідтіля.
Стайню впору відшукали
Дали Пану серце...
Тут - опілля, стрімкі скали,
Вигін і озерце.
Козак Яків Вернидуб (задивлено на всіх):
Запоріжжя - любий край,
Січ - неначе мати
Поруч рвійного Дніпра...
Прагну запитати,
Чом зорі яскравий блиск
Виливсь на степах,
Місяць низько так завис?..
Бо послав ватаг.
Гавриїл (у відповідь):
Народивсь Христос-Месія.
Зблякла чортова затія.
Сколихнуло світ оце...
Люди тішаться з Творцем!
Зоря (прихилившись злегка до ангела Гавриїла):
Нині просто я могуча.
Світлом ділюся своїм.
Завмирає тьма дрімуча.
Світ увесь мов Божий дім...
Олекса: (несподівано, тривожно):
Браття, чути шум якийсь
За вікном, направду.
Якове, йди подивись.
Двері - ось, од саду.
Бравий Яків (виходить і хутенько повертається, кажучи таке):
То вельможі. Всі на конях.
Зараз будуть тут.
Зброю маю я в долонях...
Петре, дай ще й прут!
(Той охоче його йому подає і враз заходять до обійстя мудреці):
Мудрець-волхв Володимир (піднесено):
Добрий вечір вам, шановні,
Честь Творцю одному.
Хилим перед Ним ми скроні.
Принесли щось з дому.
Василій (в подібному тоні):
Зірка нам вказала путь,
Вірна проводирка.
Заховалась ница лють...
Кінь цікаво зиркав...
Нестор (відразу за товаришем):
Перешкоди вже позаду,
Де ж ти, знеохото?
Перетнули Рим, Канаду...
Хоч вмивались потом.
Цар Ірод (вбігає після короткої паузи, розмахуючи в'язкою ключів):
Хитрий та могутній я,
Повсякчас такий.
Вдача схиблена моя,
Погляд прелихий.
Розкіш пристрасно люблю.
Заглядаю в чарку;
Наймитів брутально б'ю
На близькім фільварку.
Не живу по-християнськи,
Топчу надмету.
В Господа не прошу ласки -
Вибрав суєту...
Звертається до волхвів:
Ви, волхви, звідкіль прибули?
Чом оселя ніби вулик?
А зоря кида проміння
І страх причаївся в сінях?
(Виштовхує з хати зорю. Та спокійно виходить...)
Володимир (покірно):
Ми - з віддаленого Сходу.
Бога всі шукаєм.
Пережили жах, негоду -
Тужим бо за Раєм!
Ірод тоді до них (скрикуючи):
Йдіть у Вифлеєм мигцем,
Хоч довкола мла.
Не вертайтесь порожнем -
Забіжіть в палац.
Роз кажіть потом мені
Бачене, почуте.
Краще так, аніж у сні...
Чи мале обуте?
(Ірод покидає після того приміщення. Помалу за ним виходять мудреці, повертається зоря і стає поруч Гавриїла)
Бідняк Пилип:
Ой, вітаю вас усіх,-
Тих, кому огидний гріх...
Сидів якось на площі я,
Звичайно, у лахмітті.
Молодик, спершися, стояв,
Плащем накривши лікті.
І перехожим повідав
Про Спасове Різдво.
Розвіялись біль, сум, біда...
Стрічаймо торжество!
Багатій Семен:
Тривав бенкет. Всі пили, їли...
Був вечір. Вщухли сови.
Забіг слуга Степан до вілли
Й ось так тоді він мовив:
Подейкує люд, що сьогодні
Покинув небо Вишній.
Здригнувся світ напередодні.
Лишаймо справи лишні...
Не йняв спершу я, звісно, віри,
Моя родина - теж.
Та потім потай перевірив...
І здивувавсь. Авжеж!
Циган Мина (долучається до гурту пришвидшено та ледь посвистуючи):
Родом я із Закарпаття.
Маю спритну кицьку.
Закупляю всяке шмаття
В Чернівцях, Хмельницьку...
А зовуть її Снігурка.
Полюбля мишей...
Є у сумці шапка турка
Й ефективний клей.
За «десятку» все продам,
Пам'ятати буду.
Віднесу частину в храм...
Псові куплю буду...
Козак Яків (піднявши вверх шаблю):
Чорнобривий, геть надвір!
Не бреши хоч нині!
Вдосталь вас прийшло з-за гір.
Мешкай в полонині.
(Виганяє його з господи, замахнувшись шаблею)
І тут появляється єврей Остап та й каже:
Всіх віта єврей старий.
Рідним стало місто Стрий.
Зичу зібраним комфорту,
Бо потрібен він достоту.
Міці й втіх тривких у нім.
Недругів хай звалить грім;
Щоб буяли льон, овес
Й в русі був залізний прес.
Яків Вернидуб:
Забирайсь подалі, жиде,
Та не заважай.
Не зібрались тут сновиди...
Де твій отчий край?
Зараз на меті не це.
Забирай «яйце-райце»!
(Його також випихає обережно на вулицю)
Максим (колишній атеїст):
Признаюся чесно всім,
Що не вірив в Бога.
Вже скінчився трагічний фільм...
Коле списом спогад.
Взнав, що Володар з висот
Станув на долину.
Новину впіймав народ...
Сумнів я покинув...
(І затим з'являються мудреці після відвідин стаєнки, співаючи куплет колядки «Нова радість стала»)
Василій:
Ладан, золото і миро
Богові вручили щиро.
Він жадав обняти нас...
І всміхавсь тоді якраз!
Нестор (радісно):
Врозтяж ослик там лежав,
Румигав баран.
Причвалало ведмежа.
Забавлявся Пан...
Володимир:
Цілувала ніжно
Мама пригрудча...
Пахло свіже сіно;
Воскова свіча
Оповилась німбом.
В полум'ї дрова...
Теж був мельник з хлібом
І ним частував...
Василій (гучно):
Тож тепер ви прощавайте:
Їдемо назад!
В молитвах палких згадайте,
Знайте - Спас наш Брат.
Виходять дружньо. Відтак знову вбігає захекано правитель Ірод зі своїм вірним воїном Севастіаном, заявляючи:
Обманули волхви кляті...
Марно їх чекав в палаті.
Якби знав, подався б з ними,
Через це мов одержимий...
Обхопив досади гніт.
Я в суспільстві пустоцвіт?
Та розкаятись не хочу...
Віщунів своїх «замочу»
І отримаю азарт.
Не врятує тамтой цар...
Дає водночас воїнові страшну вказівку:
Воїне Севастіяне!
В голову вроїлись плани -
Виконай чимдуж наказ.
Істина сяка-така.
До двох літ убий дітей...
Згине хай отой юдей!
І нікого не жалій.
З іншими тривогу сій.
Згодом завітай до мене.
Чуєш слово це шалене?
Воїн:
Сповню, царю, твій наказ -
Тільки хлебну молока.
І візьму смертельну зброю.
Литись буде кров рікою...
Смерть (входить сміючись, показуючи великі гострі зуби):
Я жахна, єхидна смерть.
Броджу із косою.
Можу посікти ущерть...
Часто миюсь кров'ю.
Відчиняю двері хат.
Будь-коли й без стуку.
Гріх тяжкий - мій рідний брат...
Він штовха в розпуку.
Невблаганна, як змія...
Дію часом підло.
Жде на всіх сира земля.
Стліє людське тіло...
(Обертається до остовпілого Ірода):
Іроде, до пекла марш.
Грайте похоронний марш!
(Якщо є можливість, позволяють умови, можна увімкнути на короткий час записану наперед мінорну мелодію похоронного маршу)
Ангел Гавриїл (весело):
Злого Ірода нема...
Мучиться у пеклі.
Мир і радість по домах...
Скрізь словечка теплі.
Бо Різдво - велика річ!
Колядуєм «Свята ніч».
(Опісля, поколядувавши, згуртовано виходять)
о. Миколай Микосовський, ЧСВВ
2003 р.
смт. Брюховичі
Мітки:
вертеп,
вічність,
Господь алкоголізм,
земля,
Небеса,
празники,
різдво,
Християнство
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар