середа, 14 вересня 2011 р.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ СЕКТ

Нинi кожен з нас спостерiгає за iнтенсивною дiяльностю різних культів, які полонили всюди довкiлля. Шалений злет таких злих сект насторожує, звичайно, передусiм Христову Церкву, котра завжди прагне, аби всi вiрнi сини й дочки черпали разом живу водицю з чистої криницi правди: до цього закликає сам Бог. Вiн, як знаємо твердив: “Покинули Мене, джерело води живої, i повикопували собi копанки, копанки дiравi, що води не держать” (Єрем. 2, 13). Отже, треба вдатися до ревiзiонiзму деструктивного сектантства, тобто визначити об’єкт нашої уваги.

По-перше, рiзнi секти – специфiчна форма релiгiйних вiрувань, своєрідний тип органiзацiї. У них, як правило, не розроблена система вiровчення i культу. По-друге, побудова релiгiйних громад має жорстку структуру, на чолi якої знаходиться харизматичний лiдер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних i соцiальних цiнностей, перебувають в опозицiї щодо офiцiйних релiгiй. Релiгiйнi громади ведуть здебiльшого замкнений спосiб життя, їх члени легко пiддаються сугестiї. Культ у релiгiйних громадах має колективний характер, активно використовують “технiку” психологiчних манiпуляцiй, психотерапiю. По-третє, особливу увагу придiляють новонаверненим – прозелiтам (особам, що прийняли нове вiроiсповiдування), яких не залишають без опiки нi вдень, нi вночі, намагаються пристосувати їх швидко до “нового” способу життя в релiгiйнiй групi. На мiжнароднiй аренi об’єднання сект дiють як могутнi мiжнацiональнi корпорації, які займаються великим бiзнесом, мають свої філії в багатьох країнах світу.

Глибокої кризи зазнала християнська релiгiйна свiдомiсть, яка не змогла адекватно вiдповiсти на змiни у суспiльному життi, пояснити причини природних i суспiльних катаклiзмiв. Традицiйнi релiгiї, що злились iз суспiльними структурами країн Заходу, несли вiдповiдальнiсть за соцiальнi катаклiзми. Розчарування в офiцiйних цiнностях споживацького технократичного суспiльства, почуття самотностi, втрата життєвої перспективи – все це стало причиною пошуку нової системи цiнностей, нових життєво важливих iдеалiв, iншого способу життя. Лiдери нових релiгiйних рухiв вчасно вiдчували перепади в суспiльних настроях i вмiло реагували на них. Вони рiзко викривали вади цього “грiховного” свiту, вдало рекламували себе як унiкальних спасителiв, оповiсникiв вищої божественної мудростi і моралi.

Комплекс наведених причин зумовив вiдчуття безперспективностi життя певної частини людей, неможливiсть встановити гармонiйнi вiдносини в суспiльствi, реалiзувати гуманiстичнi iдеали. Новi релiгiї обiцяли кожному спасiння, безмежнi можливостi морального вдосконалення, самовираження i подолання безвихiдностi.

Офiцiйнi церкви завжди негативно ставились до будь-яких спроб оновити традицiйне вiровчення або культову практику. Модернiзацiю сучасних релiгiйних систем, особливо появу нових релiгiй, офiцiйнi богослови сприймають як неприпустиму авантюру вiд релiгiї. Прихильником нових релiгiй в наш час стала молодь. Це вихідці в основному з середнього класу, що мають середню або вищу освiту i достатню матерiальну забезпеченiсть. Проте в них порушені соцiальнi зв’язки i втрачена перспектива реалiзувати свої творчi здiбностi. Крiм того, громади нових релiгiй нерiдко стають притулком для людей, вибитих iз звичної життєвої колії. У цих релiгiях приваблює чiтко органiзований спосiб життя, твердi моральнi правила поведiнки, авторитет духовного пастиря. До сект примкнули передусiм бiтли, панки, хiпi та iн. Для неофiтiв найпривабливiшими виявилися тi iдеї, що несуть у собi новi вчення.

Новi релiгiї i культи базуються, як правило, на принципi синкретизму i є цiлком еклетичними. Вiровчення i культова практика перебувають у процесi становлення. При цьому кожна релiгiйна течiя претендує на унiверсальнiсть i певну винятковiсть свого вiровчення. Кожний з лiдерiв цих течiй доводить, що його релiгiя найсправедливiша i найкраща, а сам вiн є живим земним богом або пророком Всевишнього, якого повиннi шанувати вiруючi. Саме культ земного бога є однією з характерних ознак сект. Iнодi прихильники нових релiгiй i культiв намагаються довести, що принципи їх вчення нiчого спiльного з релiгiєю не мають, вони виключно спрямованi на самовдосконалення особистостi. Отже, для сект характернi такi основнi ознаки, як вiра в надприродне i система зв’язкiв з ним, що є необхiдним атрибутом будь-якої релiгiї. Вправи йоги, сеанси медитацiї i самонавiювання як форми обрядових дiй сприяють виникненню релiгiйного екстазу i вiдчуття “злиття з богом”.

Сектам i культам властива своєрiдна органiзацiйна структура. Їхнi послiдовники об’єднуються у “братства”, “сім’ї”, “комуни”, “ашрами” (монастирi), що очолює харизматичний лiдер, якого часто називають гуру (вчитель). Члени релiгiйних громад безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цiннi речi. У такий спосiб нагромаджуються великi багатства нових релiгiйних течiй.

Головнi ознаки сект

I.Очолює релiгiйну громаду харизматичний лiдер, який вважає, що нiбито дiстав вiд надприродної сили, Бога, нове унiкальне “об’явлення” і покликаний виконувати роль нового месiї. Кожний, хто не подiляє його поглядiв, глибоко помиляється i є послiдовником сатани.

II.Лiдер створює власну релiгiйну громаду, яку називає “сiм’єю”, “комуною”, “мiсiєю”, “колонiєю” або “центром”. У цiй релiгiйнiй громадi лiдера називають “батьком” або “вчителем”. Вiн має необмежену владу.

III.Лiдер, як головний керiвник релiгiйної громади, встановлює обов’язковi правила та норми поведiнки членiв громади, що вважаються священними. Сам же лiдер не обов’язково дотримується встановлених правил i живе в значно кращих умовах, ніж його послідовники...

IV.Релігійна громада дотримується, як правило, апокаліптичних поглядів на свiт. Її члени відмовляються вiд власного майна на користь релігійної групи, змінюють не раз місця проживання, а також власнi iмена.

V.Члени релiгiйної громади переважно iзолюються вiд зовнішнього світу за допомогою своєрiдної технiки контролю за поведiнкою вiруючих. Це досягається максимальною насиченiстю програми рiзними груповими заходами, що проводяться протягом доби. Участь у заходах такої програми вiруючi та їх наставники розглядають як приклад високої релiгiйної дисциплiни. У науковiй лiтературi це зветься “промиванням мiзкiв”.

Для “промивання мiзкiв” віруючих у релiгiйнiй органiзацiї iснують сприятливi умови.
Кожна релiгiйна громада – це згуртований колектив, який має груповi потреби i єдине завдання. Ставши членом такого колективу, людина вiдчуває себе учасником спiльної справи і позбавляється почуття самостiйностi, прилучається до тих цiнностей та взаємовiдносин, якi, з її точки зору, давно забутi грiшним свiтом. Розумiючи привабливiсть подiбних почуттiв i настроїв, лiдери сект наполегливо рекламують свої органiзації як оазиси “справжньої людяностi”, прообрази зразкового колективiзму, царства справедливостi, райського блаженства i любовi. Така реклама приваблює людей, передусiм тих, кого спiткала байдужiсть i бездуховнiсть оточуючих. Пропагандистська реклама, на яку витрачають величезнi кошти, поєднується з чiткою системою вербовки прозелiтiв – на вулицях, вокзалах, в метрополiтенах, стадiонах, навчальних закладах, клубах, будинках культури тощо. Все це дає, отже, позитивний ефект.

Згодом, коли людина потрапила у свiт так званих “гармонiйних вiдносин”, то її iлюзiї в релiгiйнiй громадi починають поступово вивітрюватись i вона вiдчуває на собi тиск нещадного деспотизму, останнiй має широкомасштабний характер, оскiльки закрiплюється принципами вiровчення, внутрiшнiм розпорядком життя релiгiйної громади i системою репресивних заходiв щодо вiруючих. Ефективнiсть впливу сект на свiдомiсть вiруючих пояснюється вдалим поєднанням вкрай примiтивного, буквального пояснення релiгiйних принципiв. Вiруючих вперто переконують у тому, що коли вони впустять у своє серце Ісуса Христа, то водночас збудуться усi їхнi бажання... Подiбне навiювання спрямоване на придушення критичних почуттiв i розумових здiбностей людини. Вищим законом для члена секти є слово наставника як богообранця i неповторного "спасителя".

Лiдери сект прагнуть домогтися повного впливу на вiруючих. Вони рiзними способами iзолюють членiв громади вiд впливу навколишнього свiту, вiдвертають їх вiд свiтських моральних цiнностей i звичок, паралiзуютъ волю та самосвiдомiстъ.

Поставлене завдання досягається за допомогою насиченої програми рiзних групових заходiв, що мiстять спiльнi молитви i спiвбесiди, релiгiйнi семiнари, багаторазове виконання одних i тих самих пiсень, вивчення текстiв “священних книг”, прослуховування записiв урокiв лiдера про принципи вiровчення, лекції на релiгiйнi теми, спiльнi трапези. Крiм того, обов’язком кожного вiруючого є збирання пожертвувань i милостинi на вулицях, розповсюдження релiгiйної лiтератури. Розпорядок дня планують так, щоб кожна хвилина адепта була заповнена, аби вiн не залишався на самотi з власними роздумами. Виснажують нервову систему людини постiйне недосипання, нiчнi зборища й систематичне недоїдання.

Керівники релігійних громад намагаються контролювати навіть почуття i переживання вiруючих, їх думки та інтереси. Вони безапеляційно втручаються в найiнтимнiшi стосунки вiруючих, регламентують почуття їх власних симпатiй, право обирати друзів i супутникiв життя, особливо за межами релiгiйної громади. Жорсткі засоби впливу вживаються до тих, хто не досить лояльний або вагається у виборi релiгiї. Їх залякують, погрожують різними карами, чинять тиск на свідомість, нерідко вдаються до тілесних покарань, позбавляють нормального сну i харчування. Не випадково деякi дослiдники сект зазначають їх антигуманний характер, називаючи справедливо тоталiтарними культами.

Не оминули секти й нашої України... Вони в державі мають також свої особливості в культурі, в організації, у відносинах з країною та громадськістю. Багато з них перебувають у станi формування. Тому незавершеність процесу передбачає його постiйне вивчення.

Аналiз причин появи неорелiгiй в Українi, особливостей їх поширення, характеристика сучасного стану сектантства дає змогу визначити перспективи розвитку рiзних течiй, врахувавши як їх позитивнi, так i негативнi моменти. Латиноамериканськi єпископи, яких зiбрав Папа Іван Павло II у Сан-Домiнго в жовтнi 1992 року, визнали, що поширення сект стало серйозною загрозою католицизму у Латинськiй Америцi i вимагали “навчати народи серйозно й об’єктивно, щоб вони мали вiдповiдi на несправедливi закиди проти Католицької Церкви”.

А вже в першому столiттi св. Петро писав до вiрних, перестерiгаючи їх: “Так як мiж народом (Ізраїля) були фальшивi пророки, так у такий же спосiб будуть також мiж вами фальшивi вчителi якi введуть погубнi і шкiдливi єресi, вони будуть заперечувати Господа, що їх вiдкупив, і накличуть на себе скору руїну. Багатьох зведугь i стануть причиною того, що дорога правди буде обчорнена...” (2 Пт. 2, 1-2).

Кардинал Ж. Данiельс пише: “Без сумнiву, своїм успiхом секти завдячують до певної мiри методам вербування членiв, часом також манiпуляцiї. Однак, якщо дивитися цiлiсно, то видно, що основною причиною їх успiху є тенденцiї розвитку нашого суспiльства в напрямi щораз бiльшої деперсоналiзації. Люди стають номерами. Їх не розцiнюють як особистостей. Так у мiжлюдських стосунках виникає холод, майже нестерпний, і самотнiсть. І саме тут з’являються секти з їх бiльш чуттєвим ніж інтелектуальним, способом зближення з людьми. Вони дбають бiльше про логiку серця, нiж розуму...” .

Ворожий єговізм

Як вiдомо, сьогоднi активно дiє секта Свiдки Єгови, яка є антиекуменічна, антинаукова, антисуспiльна й антидержавна. Релiгiя Свiдкiв Єгови – це автентичний “вульгарний агностицизм”. Бiблiю використовують завше як iнструмент, котрим, головним чином, рiзко атакують iнакомислячих. Кажуть, що Свята Лiтургiя, – то справжнє iдолопоклонство i пустослiв’я. До речi, священикiв безсоромно називають людьми “поганої системи речей” i навiть «дияволами». Також твердять, що вони є тут на його службi... Це ж, звiсно, великий абсурд, котрий абсолютно не згiдний iз вченням Спасителя. Колись їх сумнозвiсний засновник Чарльз Тейз Рассел (1852 – 1916), який чотири рази змiнював своє вiроiсповiдання, у Канадi на судi присягнув, що знає грецьку. Зате, коли йому подали Новий Завiт, написаний тiєю мовою, то вiн нiчогiсiнько звiдти не зумiв прочитати... Свiдки Єгови, навпаки, проповiдують, що їх заснував сам Єгова, поєднуючи власне походження з рiзними iсторичними епохами: часами Авеля, Патрiярхiв, Пророкiв, Iсуса Христа, Апостолів i перших християн.

Вражаючі факти

Не раз сектанти, а особливо їх лiдери, виставляють себе на глум. Наприклад, засновник “Сiм’ї любовi” Мойсей Берг сповiстив своїм послiдовникам, що мав спiритичнi контакти з Распутiним, Жанною д’Арк i чаклуном Ерилiном, i навiть ухитрився десь в небесах “переспати” з однiєю духовною iстотою жiночого роду, яку вiн атестував як “богиню”. І смiх, і грiх.

Прихильники неорелiгiй також вдаються до вражаючої методики. У журналi “Пiзнай правду”, ч. 4-5/ 98, ст. 16, читаємо, що іспанська полiцiя заарештувала на Канарських островах керiвника релiгiйної групи, члени якої збиралися найближчим часом покинути цей свiт i переселитися на зiрку “Сiрiюс”.

До складу групи входило 32 особи (у тому числi й п’ятеро дiтей), у бiльшостi нiмцi. Вождем цiєї громади була жiнка-терапевт Гейда Фiткау-Гарте. Всi члени секти, до речi, були її пацiєнтами. Психотерапевтичнi сеанси (звичайно, не дешевi – понад $300) Гейда присвячувала однiй метi – переконувала людей у тому, що наближається кiнець свiту, тож треба встигнути вчасно його залишити, тобто покiнчити життя самогубством. Це планували зробити зранку на високiй горi. А на звiльненi душi мав чекати спецiальний космiчний корабель. Мiлiцiонери швидко запiдозрили щось неладне у зібранні iноземцiв уже декiлька мiсяцiв, тому й зумiли попередити масове самогубство.

Розвій деструктивного сатанізму

Тайкома ще розповсюджуюється сатанiзм, бо часто помiтнi нам його засоби. Ще колись чарiвниця Ла-Воазен посвячувала дияволовi не лише голубiв, а й ембрiони дiтей, яких було умертвлено пiд час абортiв. Подiбне теж чинила з дiтьми, котрi були викраденi…
Тепер не раз чуємо про те, що нищать хрести на кладовищах рiзнi насильства тощо. Чимало людей зникають безслідно. Доведено, мiж iншим, що саме прибічники сатани полюбляють цим часами займатись. Тi, “котрi вибрали зло, вiдвернувшися вiд Вседержителя, використовують ритуальино безвинних у своїх чорних месах (службах) або диких оргіях позбавляючи їх навiть життя, У це, направду, важко повiрити, але ж такi сатанинськi секти – реальність наших днів.

Знайома дiвчина мені раніше розповiдала, що в одній iз львівських шкіл хлопець зробив собi на руцi татуювання англійською мовою “Му God is Devil” тобто “мiй бог є диявол”.
Вчення про деструктивний сатанiзм буває, певною мiрою, й завуальоване у популярних виданнях. Наприклад, у часописi “Мiсiонар”, ч. 4/ 2003, с. 119-120 знаходимо актуальну статтю пiд назвою ‘‘Поттероманiя’’, в якій говориться про те, що великий резонанс у ЗМI та в широких колах читацької аудиторiї викликала серiя книг англійської письменницi Дж. К. Ролінґ “Гаррi Поттер”, котра стала вiдомим бестселлером серед дiтей та шкiльної молодi цiлого свiту i накликала неоднозначнi судження про шкiдливий чи позитивний вплив змiсту цих книг на дитячий світогляд.
Про наявнiсть у книжках про Гаррi Поттера окультних явищ говорить сама, Дж. Ролiнґ, яка у своєму iнтерв’ю заявила, що провела спецiальне дослiдження магiчних обрядiв i язичницьких ритуалiв, щоб її книги мали реалiстичний змiст. Письменниця запевнила, що приблизно третина обрядiв, описана в її книгах, основана на справжньому окультизмі. Прототипом Гаррi Поттера виступив iдеолог та кумир сатанiстiв – Алiстер Кроулi... Тож не можемо ставитися прихильно до лiтератури, через яку пропагують сатанiзм.

Висновок

Тому, як бачимо, секти або неорелiгiї призводять до надмiрного хвилювання, численних непорозумiнь і роз’єднання в родинах, що є богоугоднi. Вони, звичайно, непокоять повсякчас духовенство та всiх суб’єктiв здорової вiри. Сектанти не шукають у життi правди, вiдсторонюючись вiд автентичної науки Христової Церкви. З лихом варто боротися спiльними зусиллями, тобто чинити постійно рішучий опір.

Необхiдно духовним особам якомога пильнiше застерiгати своїх підопічних перед частими небезпеками вiд сект, котрi намагаються зухвало затягнути праведнi душi до тривких тенет, які скрізь розкинули. Також через формування здорового християнського погляду вiри в Бога, Ісуса Христа, Церкву та Господню благодать варто допомогти населенню звiльнитись вiд макабричних уявлень про релігію, стежачи за тим, аби ніхто не поводився забобонно: “Багато бо лжепророків прийшло на світ” (1 Ів. 4, 1). А завданням представників Церкви є добре роз’яснювання вірним джерела християнської віри, зокрема Біблію.

ЛІТЕРАТУРА:

ВРОШ В., Слово Боже. Відповіді Біблії на закиди сектантів проти Католицької Церкви, Львів, Місіонер, 1997, с. 3, 64.

ДУЛУМАН Є. К. та ін., Релігієзнавство. Підручник, під редакцією д-ра філософських наук М. М Заковича, Київ, Вища Школа, 2000, с. 168-173, 193-194.

КАЛІНІН Ю. А. – Є. А. ХАРЬКОВЩЕНКО, Релігієзнавство. Підручник, Київ, Наукова думка, 1995, с. 163.

КЛІМОВСЬКА С., Що ти знаєш про свідків Єгови? Львів, Свічадо, 1996, с. 3, 5, 7.

КЛІМОВСЬКА С., Фальшиві правди свідків Єгови, Львів, Свічадо, 2001, с. 32.

КОЗОВИК І., Екзорцизм: міф чи реальність? Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2003, с. 244.

СЛІВІНСЬКИЙ П. Й., Релігійний вінегрет. Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми, Львів, Свічадо, 1999, с. 56.



П. С. Цю доповідь виголошено 8 листопада 2003 р. Б. на екуменічно-християнському науковому Симпозіумі "Секти - загроза чи виклик для Церкви?", який відбувся у Львові-Брюховичах з ініціативи Товариства екуменічного і міжрелігійного діалогу "АГАПЕ", що діє при Вищій Духовній Семінарії св. Йосифа Львівської Архидієцезії (РКЦ).




На фото: Віссаріон із Росії (Сергій Тороп), колишній міліціонер, художник і слюсар, який проголосив себе... "Ісусом Христом", знайшовши немало однодумців.

Немає коментарів:

Дописати коментар