пʼятниця, 2 квітня 2010 р.

ЛЮДСЬКЕ ТА БОЖЕ У СВЯТКУВАННІ ВЕЛИКОДНЯ




Смерть Господь вмить переміг,
Хоч звалила гучно з ніг…
Гріб порожній залишивсь;
Спас підніметься увись.

Дзвони лунко виграють.
Дременули гріх і лють…
Сколихнула новина.
Вабить знана дивина.

Велелюдно у церквах.
Віддаливсь подалі страх.
Радості пала свіча –
Світ весь Пасху зустріча.

Щоб про празник пам’ятав
Кожен, бо любов Христа
Пригорнула нині нас…
Намір ворога погас!


Ісус знову живий… Про це дружньо заговорили… Христос воскрес, направду! І в день Його святого Воскресіння сталося те, що огорнуло весь християнський світ та історію людства в цілому. Смерть, отже, подолано. Завітав назавжди празник усіх празників.

Зупинюся більше якраз на різних обрядах-звичаях, великоднього характеру. Як довідуємося з відповідних джерел, сьогодні дослідникам нелегко з'ясувати, які саме великодні обряди коли виникли і при котрих обставинах. Можна почути, що до християнської великодньої обрядовості нібито увійшли давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Завдяки тому, під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково стала частиною Великоднього тижня. А частково й зовсім зникла, тому що припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості»… Що цікаво, від самих початків християнські богослови не бажали визнавати спорідненості Спасителя з так званими поганськими «воскресаючими богами». І лишень твори Біблії вважали автентичними, а легенди про язичеських богів – видумками.
Пригадую в контексті як раніше одна вчителька мови та літератури зі східної України, маючи крихти віри в душі, дивувалася тому, що на Пасху сонце немовби якесь особливе, переливається світлом із радістю, ніби радіє, що Христос воскрес. Радила теж приглянутися до нього своїм учням. Бо в інші дні воно звичайне…

Знаємо, що Пасха, безумовно, – це свято радості для кожного землянина і не тільки: і для найменших, і для дорослих, і для живих, і навіть для покійних... В цей знаменний день християнський люд намагається пробачити один одному всілякі провини та чинити тільки добро. Адже цей празник християн символізує найперше Господнє воскресіння, правдиву радість і вічне життя в Триєдиному Бозі. У народі побутують різноманітні пасхальні прислів'я та приказки:

Не кожен тиждень Великдень.
Не кожен день Великдень, а хліб – не паска.
Дороге яєчко у Великодньому дню.

Як дехто примітив, святкування Великодня заповіли апостоли. Св. Писання описує нам докладно суть воскресіння з мертвих Божого Сина. Пасхальний характер християнського життя, як дійсної участі в житті Воскреслого, підкреслював апостол Павло, звертаючись колись до колосян: «Поховані разом з Ним у хрещенні, ви разом з Ним також воскресли, вірою в силу Бога, який воскресив Його з мертвих» (Кол. 2, 12).

За певними легендами, в той світлий день, коли Ісус воскрес, сонце в радості не хотіло йти за обрій, бо ж день був великий. Звідси й маємо «Великдень». Цю назву ми отримали з грецької мови, що є буквальним перекладом грецького наймення свята – Мегалі Емера, тобто Великий день. Інша назва – Пасха (Паска) є похідною від давньоєврейського іменника «песах» – перехід. Офіційна ж версія Вселенської Церкви, як бачимо, – Світле Христове Воскресіння, Пасха…

Часто на сам Великдень, зокрема в сільських місцевостях, весь день не вмовкають дзвони. Ще в давнину люди мали повір'я, що, мовляв, уся нечиста сила боїться вельми великоднього дзвона, розбігаючись ген далеко у нетрі та прірви… Відомо, що в декотрих місцях ходили на цвинтар просити прощення у своїх батька-матері ті, кого прокляли в житті померли батьки. Дехто вірив, що в ніч перед Пасхою над заритими в землі скарбами горить свіча, через що їх нескладно здобути. Але це начебто не всім дано – заволодіти заклятим багатством може лише та людина, котру призначив для цього Господь… Знаю, що, наприклад, у моєму колишньому селі Кам'янка поруч м. Сколе (Львівщина) розпалюють від Страсної П'ятниці коло храму ватру зі сухих дров (а не зі смердючої гуми, як дехто практикує у схожий час!), які туди приносять зі села всі охочі. І вона палає аж до Великодня. А то й далі. Збираються там упору на розмови як дітвора, так і старші. Багато чого цікавого можна в гурті наслухатися. А в саму великодню неділеньку після освячення пасок священиком можна почути постріли з рушниць (і взагалі потім стріляють протягом днини всі кому не лінь бозна-чим)… І люди починають бігти (найбільше малеча) до своїх помешкань, аби першими у вулиці ступити в обійстя, щоби був гаразд, щаслива доля… Отакі-то звичаї придумано.

У м. Зінькові, між іншим, записано ось таку легенду-повір'я (!!) в народному дусі:
«На Великдень, поки не випустять з церкви, гріх їсти не тільки людині, а навіть давати корм свійській худобі… Один чоловік – чи не відав того, а чи не вірив – на Великдень, рано-вранці, коли ще не дзвонили до церкви, пішов давати корм худобі. Маючи намір набрати соломи на вила, чоловік цей штрикнув ними у скирту. Виявилося, що в соломі спав його менший брат, і старший брат, нічогісінько не підозрюючи, настромив його на вила і так підняв угору. Бог і начертав цей гріх на місяці: коли придивитися до нього, то й видно, що брат брата тримає на вилах…».

І Великдень також просто годі уявити без звичного фарбованого веселкового яєчка. Крашанка є символом воскресіння Ісуса Христа. Для прикладу, червоне яйце – ознака радості взагалі і особливо радості Великодня. Про нього створилося чимало різних оповідань, передусім легендарних.

Досить давня «Книга Старчества» наводить оповідання великого богослова Івана Дамаскина «О Велиці Дні», що було неабияк поширеним у нашій стародавній літературі:
«Яйце уподоблюється всій тварі: скорлупа як Небо, плівка – як хмари, білок – як води, жовток – як земля, а вогкість посеред яйця – як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров'ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовну висушив, як яйця згустив…».

Щодо тих усіх нехристиянських звичаїв, які часами проникають у святкування Пасхи, у книзі «Дохристиянські вірування українського народу» зауважуємо, що ще Карфагенський Собор (318 р.) висловився проти непотрібних речей у цьому святі. Своїм 68 правилом він дає наказ: «Поганських звичаїв не чинити, а саме: на дошках не скакати, і на гойдалках не гойдатися, і яйцями не качати і не бити, і грохотання (реготання) не чинити. А коли хто не послухає цього, нехай буде заборонений 5 років, учинить 140 поклонів на день і 280 Молитов…».

Бачимо ту строгість Церкви в минулому стосовно поєднання праведного з грішним, язичництва та офіційного християнства. І тепер, на жаль, можна зустріти подібні людські «звичаї» небожественного походження – різного роду забобони, ворожбу, пов'язану з Великоднем, магічні замовляння (псевдо молитви у стилі Гарафіни Маковій), дотичність Пасхи до окультної астрології і т. д. Це все затирає в очах християнської душі суть празника Христового Воскресіння і відводить від світла Божої Істини. Відрізнімо нарешті людське від Божого, простеньке чиєсь повір'я від важливої біблійної правди. Святкуймо по-Господньому, бо Спас, наше Сонце, – живий між Його послідовниками, і Великдень – не легенда!

Немає коментарів:

Дописати коментар