Зараз, між іншим, досить наявний у світі великий плюралізм думок, зокрема в релігійних справах, проте деяких усталених головних богословських понять, як на мене, просто встидно не знати. Мало того, є й такі, що прагнуть «знищити» те, що було об'явлене нам самим живим Богом задля нашого спасіння... Навіщо «підривати» те, що було опрацьоване віками - має свою довгу традицію-історію? Дивує! Але тішить, що є й такі люди, які щиро, з терпеливістю та по-справжньому шукають Бога.
Це ж питання всіх питань -- існування Творця всього видимого та невидимого... На нього треба відповідати усе життя своїм життям! Взагалі, не люблю вирішувати через Інтернет фундаментальні (найголовніші) питання життя (буття), хоч не раз приходилося...
Практично майже всі великі філософи світу звертались до проблеми існування Творця, навіть «останні» атеїсти такі як Ніцше, Сартр та інші... І не один з них, безперечно, вірив у живого вічного Бога (Абсолют) як Першопричину всіх речей на світі, всемогутню Істоту, Наймудрішого Архітектора Всесвіту, керуючись світлом свого природного розуму та відштовхуючись від цього земного світу. У Платона, наприклад, як відомо, цей світ є тільки відблиском вічного світу ідей... Це, можливо, виглядає більше на інтелектуальному рівні, однак мисляча людина-філософ шукала якоїсь трансцендентності у бурхливій цій суєті.
Вчені дослідили, що не має на світі двох людей з однаковими голосами, відбитками пальців... Ми досить різні зі своїми поглядами-переконаннями, світоглядом! Не раз люди звинувачують інших (намагаються «потоптати» їхні переконання) у «всіх смертних гріхах», анітрохи їх не знаючи. Кажуть, хто хоче вдарити собаку, він завжди знайде палицю. Звинувачують людину теж і в доброму... Через нашу обмеженість навіть найпрекрасніші ідеї можуть бути спотворені... Навіть найсвятіші слова, найочевидніші правди можуть здаватися «брєдом». І може не допомогти навіть жоден доказ в Боже існування, коли бракує людині елементарної здорової віри (не марновір'я) в абсолютне Добро - Творця неба і землі. Тоді навіть найсерйозніший аргумент може здаватись таким собі «анекдотом про релігію», байкою і т. д. Гірше, коли людина щось шукає, не знаючи чого, не хоче зробити кроку вперед, маючи закам'яніле серце, і не хоче звільнитися з в'язниці власної гордості (а вона, гордість, як знаємо, походить від диявола, а не від Бога, бо, як пише в Біблії, через гордість, заздрість диявола смерть увійшла у цей світ).
Людині, яка є для себе «богом», дуже важко не раз пізнати Правду, тому що її треба пізнавати саме в покорі, під променями Господньої ласки, у світлі св. Духа. Гордим Бог противиться, а покірним дає благодать... Це євангельська істина. А в житті ми буваємо гордими досить часто... Так, не на всі питання можна дати вичерпну відповідь, тим більше відразу. Є речі, перед якими людський розум має трохи зупинитись, бодай на мить, «присісти», і дати місце вірі, бо розум і віра - це наче два крила, на котрих наш дух піднімається до вершини правди. Це знаходимо у «Fides et Ratio» Папи Івана Павла II. Життя саме навчить нас багатьох речей... Дав би Господь!
І на кінець хочу теж зазначити, що іноді люди, які назовні виглядають не раз ніби невіруючі, все ж таки десь глибоко в душі тихенько вірять... Бо, як не як, кожна людина (суб'єкт) релігійна за своєю природою, навіть якщо вона на практиці часто це проти своєї совісті заперечує. І це реальність..
Немає коментарів:
Дописати коментар