вівторок, 9 лютого 2010 р.

Декотрі рефлексії на тему президентських виборів 2010 (UKRAINE)



Кримінальний шлях до влади В. Януковича


Декотрі мої особисті рефрексії по цьому, поміщені перед цим в http://vkontakte.ru


Президент - це немовби обличчя окремої держави... Який ж бо це великий і відповідальний обов'язок керувати цілої країною, представляти її у цілому Божому світі! Він повинен досконало володіти мовою країни, котру вестиме, знати об'єктивну та незалежну історію країни, культуру, менталітет тощо. Тобто бути прикладом для громадян...

Тільки в хаотичній Україні, мабуть, може бути, що президентом має чи не всі шанси стати людина із двома судимостями, яка просто представляє певні кримінальні кола. Не раз на просту державну роботу не хочуть взяти, якщо є судимість. Знаю, яка існує детальна перевірка при виїзді за кордон... А тут на тобі маєш "порядок". ЦВК ще мала на це звернути увагу при подачі всіх документів від сумнівних осіб. І невже В. Ющенко, попри свій численний популізм, не міг на це якось позитивно вплинути, будучи ще одним керівником України? Пуста риторика нікому не потрібна.

В. Янукович сам раз висловився, що він думає по-російськи. Ось і маємо різні парадокси... Невже декотрі "українці" нічого не бачать у тому чи не хочуть бачити?

Ще в час Помаранчевої Революції, коли в Києві на Майдані Незалежності голосили : Зека геть, декотрі кмітливі діти, наприклад, мали на устах: "Баньдюкович"...

Переважно мається те, що хочеться. Хоч інколи ми неначе поставлені перед вибором меншого зла. У 2-му турі виборів на президента Юлія Тимошенко теж був не ідеальний варіант, адже є певні факти минулого…

Певні ЗМІ навіть писали (http://smi2.ru), що у випадку Тимошенко, чи Януковича виграє всеодно... Москва.

От тепер може початися ще більша русифікація і тяжіння до Кремля шляхом малограмотності найперше. На шкоду українській нації, за котру віддали теж своє безцінне життя раніше найкращі сини та дочки України...:(

Свою відповідальність теж несуть і ті, що явно підтримали кримінал, який навіть не соромиться не раз за свої "понятія".

Справжня Христова Церква (незаполітизована зокрема "по вуха") має пітримувати правду, мораль, чесність, благородні чесноти тощо. Знаємо, яка з так званих "православних конфесій" (РПЦ, звісно) у корисливих цілях, будучи ніби маріонеткою Кремля, відверто підтримала у прилюдний спосіб криміналітет в особі лідера Партії Регіонів (в якій за фактами чи не найбільше корупціонерів). Тож про яке чисте християнство може в цьому випадку йти мова? Коли підтримується зовсім протилежне?

Знущаються з України як можуть! Навіть жителів м. Львова називають... "геноцидом країни" (тобто п. Янукович).

І взагалі, як може пхатися до президентства людина, яка навіть простого курячого яйця боїться, що аж потрапляє від нього до реанімації???


P. S. Думаю, ще буде не один анекдот про це, комікс чи кумедне відео про новообраного президента України, гаранта...

Випадок, дійсно винятковий і мигцем "б'є всі рекорди". Тільки не в тому, в чому б дійсно хотілося щирим українцям на своїй рідній, Богом даній батьківщині...

Дещо сенсаційно: Мартін Лютер був біснуватий?!

Навчаючись на філософсько-богословському факультеті, ми мали такий предмет як психологія релігії, крім загальної психології тощо. Використовували різні підручники, а також посібник «Психологія релігії», авторами котрого є В. І. Лубський і О. І. Предко. Вийшов він друком у Києві в 2004 році та рекомендований для студентів вищих навчальних закладів. Видання серйозне. Немало цікавих наукових досліджень у цій сфері, психологічно-людських підходів до Бога, релігійної дійсності, звернень до різних стовпів молодої науки психології і т. д.

Перечитуючи книгу та вивчаючи її зміст, довідуєшся, звичайно, багато нового, відкриваєш для себе щось цікаве... Хочу зараз зупинитися коротенько на одному, не всім знаному штриху з життя М. Лютера, батька бурхливої Реформації (Протестантизму). Із двох місць видно, що Лютер як впливова особистість був одержимий, тобто мав злого духа в у християнському значенні. Чому? А тому, що Ерік Г. Еріксон у «Молодому Лютері», пробуючи поєднати індивідуальну та історичну кризу, (у підручникові подані тільки уривки з неї) згадує те, що троє молодих його сучасників, з яких ніхто, між іншим, не став на дорогу Лютера, повідомили, що одного разу (коли мав уже поза тридцять) він раптово упав на монастирських хорах в Ерфурті і в шаленості одержимого, ревучи голосом бика закричав: Ich bin’s nit! Ich bin’s nit! З німецької це означає: «Це не я!». По-латинськи буде: «Не я!». Подібно як це не раз трапляється на автентичних сеансах екзорцизму, де люди, а точніше сатана в них, верещать грізно несвоїми голосами, звуками різних тварин, бачачи святий хрест, освячену воду, священика під час обряду чи молитви… Не все диявольська одержимість проявляється чітко назовні - злий дух може й хитро маскуватися. Дивно якось виглядає та зафіксована очевидцями подія…

Свідки вважали, що Лютер був якраз одержимий бісами... Так просто до психологічного стану це важко звести (хоч Лютер намагався) – тут проявляється також і духовна площина реальності. Не з кожним таке, на щастя, буває. Зі світової павутини (одного магічного сайту) дізнався про те, що, мовляв, Мартин Лютер знав, що є одержимий дияволом... До слова, це сталося конкретніше під час читання фрагменту Євангелія від Марка про зцілення Христом людини, яка була одержима німим нечистим духом… Виходить, промовив у ньому дідько? Як випливає з досвіду, під час одержимості в людини свідомість може виключатися або повністю, або наполовину… Не завжди людська особа усвідомлює, що в ній «сидить» та нечисть з пекла. Тож робімо тепер висновки. Можливо. Здійснити суто людськими силами такий могутній переворот у Церкві на той час без втручання потойбічних сил йому одному, мабуть, би ніколи й не вдалося. Дияволові це було вигідно? Тобто, щоб Вселенська Церква, Містичне Христове Тіло, була ще більше пошматована, існувала в невигойних ранах?

ПРОТЕСТАНТИЗМ, хоч і був певною відповіддю на тогочасні проблеми Церкви, однак він зайшов через новаторські ідеї задалеко. Сам Лютер вибрав дуже крайні методи діяльності. Пропагував своєрідну богословську парадоксальність, як наприклад, що людська природа повністю знищена (а не зранена як Церква вчить!) через первородний гріх. Ми ж є самі в собі, і не є цілком ніщо, тому що створені на Божий образ та подобу… Різні-прерізні секти, християнські розколи, церковний розбрат – це також плоди Реформації. А Господь же наголошує у св. Писанні, щоб ми всі були у християнському дусі як одне ціле. Нам треба єдності від Триєдиного Бога. Вистачить хаосу! Диявол, цей прадавній ворог Бога та людини, є водночас батьком усякого розбрату з неправдою. Тому варто задуматися, чи Протестантизм такий світлий як часом може здаватися, зокрема братам-протестантам. І чи це все погоджується, отже, суціль із предвічним Божим задумом, подихом Святого Духа. Бо ж яке коріння, такі й плоди...

Так, певною мірою були надуживання у справі індульгенцій, як нам підказує історія, однак, як на мене, проблему було занадто ним роздуто, щоб аж поряд з іншими речами дійшло до розколу Христової Церкви. Можна було спокійніше це вирішити, без власних амбіцій та спотворення теологічної дійсності. І ніби мудрий був чоловік цей Лютер, а так багато наробив духовної шкоди, створив своїм Протестантизмом - більше проблем, ніж існувало до виникнення цієї релігійної течії. Може й був у цьому малий Божий допуст, та бачу після аналізу явища, що більше простежується в тому рука Божого ворога, джерела всякого безпорядку, єресей тощо.


Булла Папи Лева X. Exsurge Domine - відповідь батьку Реформації http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/Article/LevX_Exsurge.php

Проповідь єпископа Йоана Фішера проти згубного вчення Лютера (1521 р.) http://www.unavoce.ru/library/fisher_sermo.html


Зі соборного послання ап. Якова 2, 14-26:

"Улюблені, яка користь, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може віра спасти його? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас скаже до них: Ідіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь, і не дасть їм необхідного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли немає діл, сама в собі мертва. Та хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу мою віру моїми ділами. Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують та тремтять. Хочеш знати, безглузда людино, що віра без діл не приносить плоду? Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами. Так здійснилося Писання, яке каже: Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність, і він був названий приятелем Божим. Ви бачите, що чоловік виправдується ділами, не тільки вірою. Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами виправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом? Як тіло без душі мертве, так і віра без діл мертва".

За протестантами, потрібна тільки віра для спасіння. Знаємо з Біблії, що сатана теж вірить і тремтить...


П.С. Між іншим, відомо теж і з Інтернету, що М. Лютер мав у житті неабиякий контакт із дияволом... Ось наприклад це для підтвердження цього ФАКТУ.

неділя, 7 лютого 2010 р.

ВИБРАНІ ВИСЛОВИ ПРО КОХАННЯ




З КНИГИ ХРИСТОСА ЯННАРАСА «ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ПІСНІ ПІСЕНЬ»



"Остаточною метою особистісних взаємин, якщо вони освячені любов'ю, є не партнер: їх справжня мета - Бог..." (Х. Я.).

Любов, кохання, стосунки... Як часто нині лунають скрізь ці слова. Багато про це говориться, співається тощо. У декотрих співаків - це найосновніша тема їхньої творчості під сонцем. Так, ці людські почуття високі, проте, на жаль, дуже вже спотворені, не раз скалічені до невпізнання. «Любов'ю» можуть називати моральну розгнузданість (розпусту), тобто гріх. Світлі ідеї втрачають свій образ... Забувається хто головний Автор статевості і взагалі всього. Бачимо велике зловживання Божим даром - свободою. Хоча не все так у нашій хаті погано, бо світ же не без свідомих людей, як і не без добрих.

Знаний сучасний грецький православний філософ і богослов Христос Яннарас, який походить із Афін, спонукає нас подивитися на ті речі дещо по-новому, в більш глибинному антропологічному сенсі, адже дійсність вельми важлива. Як твердять фахівці, нелад у статевій сфері породжує численні страждання...

Яннарас вживає в мові теології слово «ерос», знаходячи теж і противників цього підходу. Дехто, за ним, не вникнувши цілком у справу, висунув гіпотезу, що, мовляв, у його тлумаченні пізнання Світла необхідною передумовою мусить бути сексуальний досвід... Але то, як мовить він, абсолютно не так. Мислитель звертається до Отців Церкви, які наголошували, що в душі людини міститься поривання до любові, сила котрої закорінена в самій людській природі, вибудовуючи кожну особистість. Вони, як правило, використовували у міркуваннях замість інших еквівалентів поняття «любові» якраз слово «ерос»... Їм, згідно з теологом-філософом, не вистачало, щоби виразити екстатичний - трансцендентний характер «еросу».

До слова, над цим питанням замислюється, певною мірою, й Римський Архиєрей Венедикт XVI у своїй найпершій енцикліці DEUS CARITAS EST (Про християнську любов). Бо ця тематика зрозуміння природи любові аж ніяк не чужа християнському світові. Підкреслює, наприклад, понтифік, що любов-ерос Бога до людини є одночасно так само і любов'ю-агапе... «Біблійна віра не будує паралельного світу чи світу, який суперечить первісному людському феномену любові, а сприймає цілісно людину, втручаючись в її пошук любові, щоб очистити та відкрити новий вимір», - пише в енцикліці Венедикт XVI.

Вже з анотації книги стає відомо, що у «Варіаціях на тему Пісні Пісень», першорядна тема Х. Яннараса (тема Еросу) виходить поза границі класичних категорій, підносячись до рівня музики та поезії. Він неначе розширює еллінську красу і так звану силу «логосу». За греком, коли взаємини перетворюються на любов, тоді вони набувають інакшої вартості...

Назва «Пісня Пісень» є своєрідним гебраїзмом, тому що означає, так би мовити, найкращу пісню, пісню над піснями. Для тих, хто не цілком знає, пригадаю, що в ній, на перший погляд, описана взаємна любов двох людей: пастуха й пастушки, а також криється там і чимала алегорія, а саме - показано любов Всевишнього (Ягве) до ізраїльського народу і заодно палку подружню любов. Змальована насамперед споконвічна любов Господа до народу та кожної окремішньої душі зокрема...

Увазі читачів пропонується добірка приватних думок (метафоричних, філософсько-богословських) цього мислителя про суть кохання і любові як таких, на основі однієї з біблійних книг. Можливо, щось зацікавить з поданого.

• Коли зроджується кохання, зроджується життя...
•Кохання Іншого - це єдиний спосіб розколоти панцер свого власного «Я».
•Не існує кохання, яке б не проходило фази жертовного самозречення й повної самопожертви.
•Кохання буває або взаємно жертовним, або розбитим - середнього тут немає...
• Близнюки - кохання і смерть. Дволезий виклик з боку дійсності.
•Єдина мета існування - бажаний зв'язок. Тоді ми говоримо про «справжнє» кохання. Воно є бажанням життя - не додатком чи підтримкою біологічного існування...
•Кохання увічнює єство - не особистісне існування.
•Тому кохання й засвідчує іншість, розкриває суб'єкт.
• На рівні єства смерть заманює кохання в пастку. Однак кохання безнастанно протистоїть смерті.
•Перший досвід кохання - зв'язок немовляти з тілом матері. Зв'язок через доторк до материнського тіла - перше для дитини дотикання до об'єктивної реальності.
•Присутність Іншого означає щось більше, ніж потребу бути разом, аніж біологічну потребу розмноження.

•Шлях до життя проходить крізь Іншого. Присутність Іншого - можливість зв'язку, тобто життя - це «місце», з якого виринає перший знак, слово бажання.
•Любовна сила природи єдина, нероздільно жива і життєдайна. Ось чому гомосексуалізм відсікається від кохання кесаревим розчином збочення: функціонально він чужий двосторонності життєвого та життєдайного. Він імітує життєву співвіднесеність кохання, використовуючи не за призначенням природну життєдайну силу. Як це трапляється при споживанні їжі без дії - чи ж бо дива - травлення...
• Кохання - це маніпулювання життям. Що означає балансування на жалові смерті.
• Сила кохання - це природна можливість, напір, потік, човник життя.
• Якщо кохання - спосіб існування життя, то шлюб - спосіб існування єства. Єство означає: закон, необхідність. А спосіб існування закону - інституція шлюбу.
• Кохання - життєве чудо; шлюб - узаконення необхідності.
• Кохання: так, воно преображає буття у зв'язок, дає інше відчуття життя.
•Кохання: так, воно преображає буття в життя безкінечне, тому що Бог існує як повнота троїстого любовного співбуття.
• Покоління за поколінням змінюють одне одного в коханні, яке виявляється для них лише однією миттю тілесної насолоди і більше нічим...

• Ми відрізняємо кохання від спраги тіла. Еротичне захоплення завжди є трепетом душі, а сп'яніння від взаємності приносить неочікуване очищення від будь-якої тілесної потреби.
• Маніакальні звірі задоволення раптово втихомирюються від першого ж поруху кохання...
• Сенс усякого кохання полягає у повноцінній участі душі й тіла в безпосередньому зв'язку, в єднанні двох у плоті єдиній.
•Безумовно, кохання має межі. Тільки вони не відділяють духовне від тілесного, юридичну провину від юридичної невинності.

• Споживання їжі - екзистенційний зв'язок зі світом, розверзнутим перед людиною, - збочує до індивідуальної жаги поглинання, смакування. Праця задля харчів - до захланного накопичення. Суспільне співіснування - до антагонізму індивідуального панування. А зв'язок кохання - до задоволення індивідуальних почуттів та егоцентричної насолоди. Крайній ступінь такого збочення - це давня і всюди поширена проституція: платиш гроші та купуєш насолоду. Купуєш партнера з кохання, як якусь корисну річ...
• Кохання не обмежується рамками мови.
•Кохання починається там, де закінчуються мури нашого «Я». Коли Інший стає для нас дорожчий за саме наше життя. Дорожчий за будь-які виправдання, тимчасову чи довічну застрахованість.
•Кохання народжується тоді, коли для людини «раптом» стає очевидною абсурдність того взаємообміну, який існує в проституції.

•Кохання завжди народжується у світлі. Погляд, усмішка, голос, жест, порух - межа між тілесним і безтілесним, місце, де присутні знаки взаємності.
• Кохання змінює жести, манери, нахил голови, поставу плечей, задає тілу новий ритм - подібний до настрою танку, ледь помітної хвилі прихованої радості.
• Читаємо кохання в погляді, усмішці, граційності рухів.
•Коли кохання дотикається до чуда, до взаємного самозречення та самопожертви, тоді сорому не існує, тому що не існує захисту і страху...
• Те, що своєю агресивною оголеністю викликає огиду, - як безсоромність, потворність і нестриманість, - у справжньому коханні може бути всього лише мерехтінням взаємності.
•Розтиражована оголеність, мертві видовища без жодного проблиску кохання, безодня порожнечі між тим, хто споглядає, і тим, що споглядається...
•Цивілізація, що не знає кохання, нездатна закинути квітку в морську глибінь.
• Кохання - єдина відповідь на всі основні запитання. Запитання залишаються без відповіді, а впевненість - це засліплення...
• Якщо дивитись у бінокль ідеального, то картина кохання розпадається на дві частини: Божественна Любов і людське кохання - у призматичному заломленні досконалого - це дві незбіжні величини. Божественний ерос - безпорочне зачарування, духовне почуття без будь-яких домішок. Він не має нічого спільного з пристрасним людським щастям, тілесними точками відрахунку бажання, трепетом задоволення.

•Звичайне кохання деформується, коли проходить крізь тіло...
• Не буває так, що однією природою ми любимо Бога, а іншою - кохану людину.
• Лише при спуску з однієї безодні до іншої народжується усмішка. І ця безкорислива усмішка є кохання.
• Кохання настає наче ранок і розвіює всі нічні примари страху. Тому знаком справжнього кохання є відверта безстрашність.
• Реальне вимовляється лише мовою кохання.
• ... Шлях любові виявляється найважчим при сходженні на вершину. На кожному кроці чигають нетрі тілесного задоволення, використання іншого, підземний гуркіт сліпого бажання.
• Самовпевнена природа, відгодована чеснотами, протистоїть силі кохання, домішаній у природу...

•Кохання - метафізика тіла і плоть метафізики.
• Ненаситне прагнення не шукає не шукає зв'язку, спілкування словом, ніжності кохання. Воно спонукає до тілесної розрядки - і більше ні до чого. Аби була задоволена потреба та зникла нестерпна напруга біологічної необхідності. У будь-який засіб.
• Кожна людина - це неповторний погляд, неповторна усмішка. Вона розмовляє, розмірковує, кохає так, як ніхто інший у всьому світі - ані перед нею, ані після неї...