ПОЧИНАТИ НАНОВО ВІД ХРИСТА

Вступ

Тема моєї праці торкається актуального Апостольського листа Папи Івана Павла II “Novo millennio ineunte” ─ “На початку нового тисячоліття”, зверненого до єпископів, духовенства та вірних з нагоди завершення Великого Ювілею 2000 р. У ньому, як довідуємося, Святіший Отець підсумував у виразній формі весь досвід святкувань Ювілею: саме це, за словами Христового Намісника, спонукало Його до написання такого важливого для вірних Вселенської Церкви програмного Докумета. Він добре розумів, що ті величні ювілейні святкування стали досвідом, який запропонувало Боже Провидіння. Також і те, що святкування 2000-ліття від народження божественного Спасителя після певного періоду від завершення екуменічного II Ватиканського Собору, стануть для Христової Церкви викликом, аби грунтовно застановитися над вимірами своєї віднови і втілювати надалі в життя євангелізаційну місію з новим запалом, новою енергією. Святіший Отець навіть поставив на початку листа перед усіма питання для застанови: чи досягнув цієї мети Ювілей?
Назва доповіді “Починати наново від Христа” говорить за сам зміст. У ній я постараюсь окреслити ті аспекти, які, зрозуміло, творять вихідний пункт тієї проблеми: чому наново? Чому саме зараз? Яка головна причина? Що це зумовило, та чи є в цьому починанні якась рація. Розкриватиму її в запланованому порядку. Намагатимусь, аби все, почерпнуте з Апостольського послання, було висвітлене актуально в дусі згаданого вище II Ватиканського Собору, що, як відомо, вніс значне оновлення у життя Господньої Церкви, зокрема літургійне. Зосереджуся слідом за Папою насамперед на Христоцентричності; зверну частково увагу на нові виклики для нашої Церкви, проблеми сучасності, котрі стосуються втілення в дійсність Ісусової науки на єдиній незмінній програмі Євангелія, що поетапно накреслена в документі, щоб її, за загальним обов’язком, по-справжньому пізнати та зреалізувати. Також докладніше збагнути, що вона означає і в чому якраз полягає. Щодо методу, також використовуватиму для кращого роз’яснення теми інформацію, поміщену в інших джерелах, як наприклад, Документи II Ватиканського Собору, інструкція на подібну тематику Конгрегації інститутів богопосвяченого життя та апостольських спільнот “Почати наново від Христа” тощо, стараючись, згідно з методологічною нормою, надто не відхилятися від основного джерела-фундаменту.

Необхідність повернення до Христа

Починати наново, тобто знову від божественного Спасителя, передусім означає ще раз з розсудком та почуттям відповідальності заглибитися в ту незмінну суть Христових слів, особливо на порозі цієї нової історичної епохи, іншого тисячоліття, бо, як каже в Документі Єпископ Римський, “Ювілей дозволив нам відчути, що за два тисячоліття історії щонайменше не втратилась свіжість оцього “сьогодні”, в якому ангели приносять пастирям радісну новину про народження Ісуса у Вифлеємі (пор. Лк 2, 11). Минули два тисячоліття, а слова Ісуса, якими Він оголосив власну місію, зберігають свою силу” (Іван Павло II, На початку нового тисячоліття, Апостольський лист, 6.01.2001, 4 (далі ПНТ)).
В Апостольському посланні Святіший Отець, безумовно, ставить Христа-Спасителя в центрі життя кожного свідомого християнина. Цей головний центр простежується через увесь документ, тобто бачимо чіткий наголос саме на Христоцентричності, яка тісно пов’язана із духовним виміром церковного життя. Теж і богопосвяченого.
Християнство – історична релігія, як історичний сам Ісус Христос, і на християнстві як релігії, зануреній в історію, акцентує свою особливу увагу і Христовий Намісник. “У своїй таємниці, Божій і людській, ─ як зазначено в документі, ─ Христос становить фундамент історії, Він ─ її зміст і кінцева мета” (ПНТ, 5). А завдання Церкви, як дізнаємося звідти, полягає в тому, щоб у кожну історичну епоху віддзеркалювати Христове Світло, так щоб блиск Його Пресвятого лику заяснів для поколінь нового тисячоліття – через Нього “постало все” (пор. Ів 1, 3).
Згідно з Інструкцією Конгрегації у справах богопосвяченого життя “Наново почати від Христа”, № 22, починання знову від Ісуса розуміється в намаганні віднайти якраз першу любов та іскру натхнення, полум’я від котрої розрослось повсюди. Він бо виявив любов до людей першим. Християнам залишається тільки відповідати любов’ю на любов Його.
Нелегко себе перемінити, тобто розпочати заново від Христа-Господа, від Його автентичної науки, особистого прикладу тощо, проте це, як повчає Документ, просто необхідність, одна з життєвих потреб сьогодення. Звичайно, Святіший Отець вирішив застановитись над цим актуальним питанням, вбачаючи в цьому доцільність, тим більше сьогодні, адже кожна історична віха несе свої певні виклики, на котрі потрібно без вагань реагувати. Зокрема в такій Христовій спільноті як Церква.
У нове тисячоліття, як зазначає Папа в Документі, треба входити по-новому, тут і тепер, тримаючись непохитно євангельського радикалізму. З новою ревністю прийняти вчення небесного Спасителя про первісний Божий задум. Чимало разів Святіший Отець звертає в Апостольському листі увагу на Христове обличчя, радісне й терпляче, на основні події Його праведного життя – через дві тисячі років від Ісусового Воплочення, згідно з традиційним висловлюванням Папи Римського, Церква переживає їх як сьогоднішні. У нинішній час Господня Церква, як мовиться в Документі, вдивляється вже у Христа воскреслого.
Іван Павло II наводить, як бачимо, суттєві слова Ісуса Христа з Євангелії від св. Матея, котрі, так би мовити, творять ключову цитату починання від небесного Вчителя: “Отож, я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт 28, 20). “Із цим переконанням, ─ як запевняє Наступник Петра, ─ Церква пройшла два тисячоліття, а тепер воно завдяки ювілейним святкуванням по-новому зазвучало у наших серцях” (ПНТ, 29). Для практикування християнського життя необхідно черпати нову енергію саме з цього переконання: цієї позиції твердо дотримується в Листі його автор. Папа впевнено наголошує на постійній присутності Христа між християнами, послідовниками воскреслого Спасителя.
Щоб почати наново від Ісуса Христа, треба також наблизитись до святості. Бути святим, особливо в цей нелегкий час – загальне покликання Божого народу. І тому Папа Іван Павло II не міг оминути своєю увагою в листі загального покликання всіх християн, що належать до Церкви-паломниці, – бути святими, щоб отримати в спадок небесний дім. “Це ж саме воля Божа: святість ваша”(1 Сол 4, 3). А перспектива усієї душпастирської діяльності, як підкреслює вірний Всевишньому автор Документа, ─ це перспектива святості, дороги котрої є розмаїті та доступні будь-кому.

Єдина й незмінна програма Євангелії

Чому треба сьогодні починати знову від Ісуса Христа? Основна причина ─ теперішній світ не раз забуває за свого Творця. Що мається на увазі? Насамперед те, що Церква не має, скажімо, такого впливу на суспільство, який мала колись. Порушуються, як підтверджує Лист, основні права людини. Наявна тотальна несправедливість, насильства, війни... Теж відчувається, за висловом Христового Намісника, всезагальна потреба в духовності. Бачимо також і дехристиянізацію сучасної культури, і секуляризацію, і глобалізацію технології з економікою, і багато чого негативного – деструктивне зло поширюється всюди в різних формах.
Святіший Отець старається по-батьківськи вивести християнський люд із цього, здавалось би, тупика, вказуючи рішуче на ефективність програми, закладеної у св. Писанні, що як богонатхненна книга не втрачає ніколи своєї першорядної ролі. У нинішній час потужної науки та стрімкого прогресу, в цю бурхливу епоху великих перемін, втраті чітких орієнтирів Господня Церква має, що підкреслює Документ, дихати якраз по-новому, відповідаючи на ті реалії-виклики сучасного світу, і стати на повні ноги, щоб могти наблизитись до сучасної людини, яка не раз досить легко відчалює від своєї єдиної пристані – Творця під впливом скороминучих світових принад, вважаючи себе абсолютом, хоч ним, звісно, не є і не може в жоден спосіб бути чи стати. “Тож не варта вишукувати “нової програми”. Програма вже існує: та сама, як завжди, викладена в Євангелії і в живій Традиції Церкви. У своїй суті, вона зосереджена навколо самого Христа, якого мусимо пізнавати, любити і наслідувати, щоб мати у Ньому тринітарне життя, щоб разом із Ним перетворювати історію – аж доки остання не осягне своєї повноти у небесному Єрусалимі”, – зазначає, як написано в Листі, Вселенський Архиєрей (ПНТ, 29). Згідно з Документом, ця незмінна програма становить нашу програму на нове тисячоліття, яке треба бачити у світлі Христа, Його безцінних правд.

Фундаментальні аспекти програми та шляхи її реалізації

1. Христос як центр життя кожного християнина.
2. Пасторальна практика і вчення про святість. Також високі вимоги святості до життя християнської душі.
3. Конечна потреба в духовності та молитві, що її насамперед задовольняє споглядання та слухання Божого Слова.
4. Справжнє пережиття Господніх таїнств.
5. Духовність сопричастя.
6. Свідчення Любові через діяльне милосердя до зраненого світу, зокрема до терплячих.

Який успішний шлях реалізації запропонованої нам програми? Намісник Христа говорить, що, мовляв, єдину програму Євангелії треба надалі втілювати в рамки, окреслені універсальними та незаперечними засадами в історичній дійсності кожної церковної спільноти. Конкретні елементи тієї програми, як навчає Документ, можна окреслити якраз у місцевих Церквах – мова йде про цілі і методи праці. А також засади формації та удосконалення душпастирів разом із їхніми співпрацівниками; способи пошуку необхідних засобів, через котрі Спасителеве послання змогло б наблизитись до людей та формувати водночас при тому спільноти. Теж у спільному та культурному житті завдяки свідченню біблійних цінностей мати на них вплив (пор. ПНТ, 29). Змістовні та повчальні слова Івана Павла II, поміщені в тому Апостольському листі, спонукають, безперечно, до роздумів. Роздумів глибоких, пов’язаних із дійсністю Бога та воднораз людини.
Бачимо з того, що, фактично, не подається нічого у своїй суті нового, лише наявний заклик до нового підходу до божественних істин Христової віри, основаних на св. Писанні. “Необхідно, ─ читаємо в Документі, щоб вона знайшла свій вияв у душпастирських рекомендаціях, узгоджених із ситуацією кожної спільноти” (ПНТ, 29). За словами, Івана-Павла II, нове розпочинання душпастирської праці – одне із захоплюючих завдань, які сьогодні на нас чекають.
В одному місці Папа Іван Павло II акцентує увагу ще на тому, мовляв, важливо, щоб усі постанови, котрі приймемо з Господньою допомогою, мали своїм міцним підгрунтям молитву та контемпляцію через те, що живемо в епоху безупинної гарячкової діяльності, котра може легким способом перетворитись на “діяльність задля діяльності”. З вказівкою чи швидше порадою Святішого Отця, треба чинити опір перед цією спокусою – варто докладати зусиль, аби найперше “бути”, а вже потім “діяти” (пор. ПНТ, 15). Тобто наше конкретне буття у світі мало б випереджати дію.

Кінцевий підсумок

Чимале враження справив на вірних Христової Церкви Апостольський лист Івана Павла II. Отож, як випливає з пристосованого до сучасності, її викликів Апостольського листа Вселенського Архиєрея, перед нами поставлено ряд потрібних завдань, без здійснення яких Церква як живий організм не може правильно функціонувати – це подано, як зазначає автор Листа, у світлі Другого Ватиканського Собору, який, безумовно, сколихнув свідомість багатьох. Ясна річ, що безкомпромісне ізолювання від його актуальних рішень, перешкоджає Христовій Католицькій Церкві дихати на повні груди та вбратись у нове святкове вбрання, щоб у такому вигляді піти на зустріч народам різних культур, менталітетів. Християни, на заклик Вселенського Архиєрея в Документі, зокрема наприкінці, мають простувати вперед з надією. З початком іншого тисячоліття також по-особливому заторкнула серця та розум вірних виразна вказівка Івана Павла II “відчалити на глибину” – “duc in altum”(пор. ПНТ, 58-59).

У третє тисячоліття нас впроваджує, як бачимо, місійний мандат, ентузіазм перших християн тощо, що й знаходимо в Апостольському листі завдяки Святішому Отцеві. Плід ювілейного 2000 року заново поставив перед очима Церкви живу таємницю Христа з Назарета, Божого Сина і людського Відкупителя. Є це, безумовно, доброю перспективою для нас, щоб могти помалу втілювати в реальність ту незмінну євангельську програму, яку подав християнам у світлі сучасності Іван Павло II. Саме в цьому і полягає рація Документа “На початку нового тисячоліття”, щоб почати знову зі сміливістю від нашого божественного Спасителя. Варто серйозно вже відтепер ознайомлюватися з актуальною програмою Вселенської Церкви на новий історичний період та поступово втілювати її в життя – це становить загальну визначену мету всього християнського світу. Як ніколи, нині необхідність звернути свої погляди саме на Христа-Спасителя, зокрема у Пресвятій Тайні Євхаристії, який як Бог є незмінний – завжди той самий (пор. Євр 13, 8).