Про протестантське і масонське...

Протестантизм натворив немало біди на релігійному грунті. З протестантським рухом, що вийшов далеко поза межі Католицької Церкви, варто вважати, адже він досить розмитий і суперечливий сам у собі… Ще й став розплідником різноманітних сект і деструктивних культів.

Відоме й таке. Перед початком II Ватиканського Собору, під час обшуку на віллі одного із босів підпільного синдикату торгівлі наркотиками було знайдено багато таємних документів масонської ложі «П-2» (Пропаганда-2). Серед знайдених там документів привертає до себе увагу так званий ПІДРУЧНИК-ПОРАДНИК як… знищити віру і Церкву. Закінчується цей документ закликом до масонів світу нищити безпощадно католицьку віру, поборювати монархізм, усілякі прояви націоналізму з метою запанування «блаженного миру» у «золотому віці» на чолі з Антихристом.

У тій інструкції також говориться про потребу подавати звіти про успішне ведення підривної роботи проти Церкви всім сатаністам з низу до верху у своїй ієрархії. Цей підручник, як стверджують, є офіційним посібником для всіх масонів цього світу… Нне знаю, наскільки це так, та ряд пунктів для осмилення звідти наведу.

П. 3:Використовуючи протестантських священиків, виправити і пофальшувати св. Літургію з тим, щоб у ній не було святості. Провокувати сумніви щодо правдивості св. Євхаристії, говорити, що це є всього-на-всього лишень символом, що в дійсності під час Євхаристії Ісус не є присутній під видом хліба й вина…

П. 8: Профанувати і висміювати пісні до Матері Божої та до св. Йосифа. Називати це ідолопоклонством. Замінити протестантськими піснями, котрі не мають жодної духовності. Це дасть грунт для думання, що Католицька Церква нарешті визнала Протестантизм, і що останній є справедливою релігією, подібно як і Католицька Церква.

П. 12: Поступово усувати святих із церковного календаря. Заборонити священикам говорити про святих, хіба що є згадка у св. Євангелії. Говорити при цьому, що в той час був хтось із протестантів у церкві, і йому то може не сподобатися.

П. 13: Під час читання св. Євангелії не заповідати, що воно від ап., св. Івана, або ап. св. Матея, а говорити просто від Івана… Це дасть почуття меншовартості до особи святого з боку віруючих людей. Постійно передруковувати св. Євангелії аж до того часу, поки вони не стануть такими як у протестантів.

П. 16: Елімінувати й усунути короткий обряд екзорцизму для вигнання дияволів із людського тіла. Це конче необхідно зробити. Розпускати ідею, що диявола у природі немає. Це тільки Біблія описує зло, бо не може описати якусь добру істоту без прикладу якогось лиходія. Люди перестануть вірити в пекло і втратять страх, щоб добровільно туди йти. Говорити, що пекло – це просто відлучення від Бога. І нема нічого страшного в тому, що не бачимо Бога…

П. 17: Навчаючи релігії, говорити, що Ісус був лишень людиною. Він не був Богом. Говорити, що Він любив товариство проституток, особливо Марію Магдалину. Твердити, що Ісус мав братів і сестер, що Він ненавидів багатих. Запевняти, що Ісусові зовсім непотрібно було церков.

П. 19: Потрібно спалити всі катехизи. Вчителям говорити, щоб любов до Бога змінювали любов'ю до людей, при цьому підкреслюйте, що любов явна і прилюдна говорить про зрілість, і все це від Бога. Поступово вводьте слово «секс» у шкільних класах. На науці релігії. Таким чином СЕКС стане новою релігією для бездушників.

П. 28: Вибрати антипапу і говорити, що цей приведе до єдності з протестантами, поєднатися з жидами, і тоді католицька доктрина впаде… Домагатися, щоб папу вибрали єпископи колегіально, тоді можливо буде вибрати спокійно антипапу.

П. 30: Домагатися, щоб миряни (чоловіки та жінки) роздавали св. Причастя, говорячи при цьому, що повернувся євангельський вік християнської активності мирян і т. д. Давати св. Причастя до рук, як це чинять протестанти. Казати, що так поступав сам Христос. З кожного св. Причастя частину зберігати для сатанинських богослужінь. Робіть так, аби кусники Причастя залишалися у звичайній мисці, а вірні, йдучи додому, брали б звідти за потребою. Стверджувати, що то вони беруть Бога зі собою в щоденне життя. Перейти на автоматичне роздавання св. Причастя машинами-роботами, назвавши їх кивотами…

І що тепер скажете на це все? Це не прості казочки сільського дідуся Панаса, а начебто чіткий розроблений «план» для знищення Христової Церкви, названий сатанинським...

З нього було подано тільки витяг. Мало не все там вражає своєю хитрістю, лукавством і підступом. Наведено тільки те, що більш-менш має відношення до Протестантизму і Католицизму.

Думаю, що відповідно до цієї некатолицької «інструкції» нам буде вельми далеко до автентичної єдності в Триєдиному Бозі, з протестантами зокрема, незаангажованого біблійного екуменізму!

До речі, коли з'являлась на землі Пресвята Богородиця, то вона, бувало, згадувала, що маємо навернутися до Бога та більше молитися, тому що гряде жахна Господня кара за гріхи і що теж масони не дрімають. Тож це не є якісь хворобливі вигадки...

Варто завжди пам'ятати: що з нами БОГ!

Християнська позиція стосовно порнографії!

«Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить проти власного тіла…» (1Кор. 6. 19).

Стара-нова залежність

Нині, як відомо, ситуація в Україні та світі пов'язана зі стійкими моральними людськими якостями, здоровим духовним станом не з найкращих. Непросто бути в цьому оптимістом. Брудний бізнес проникає в життя багатьох, часто під маскою «модних розваг», для дорослих (закам'янілих грішників), не раз просто психічно незрілих осіб. Порнографія, важка еротика, розпуста, низькі інстинкти… вийшли на широку арену, на так званий «нечистий ринок». Бачимо своєрідний культ сексу та різних неприродних збочень у статевій сфері, що навіть нерозумні тварини собі чогось схожого не позволяють… Кохатись треба ще вміти, не забуваючи при тому про сенс статевого виховання.

Зростає плеяда сексоголіків, які, буває, вдаються на порнографічному ґрунті до всяких згвалтувать, а то й убивств безборонних. Порнобізнес б'є немало «рекордів» і часами навіть знаходить собі заступників у рядах державної влади, котрі можуть покривати певні неморальні речі, будучи ніби «дахом» для того, що суперечать найперше здоровому глузду та елементарній культурі поведінки в суспільстві, не в далекому лісі. Він викрадає в людини її інтимність, веде до упредметнення іншого. В це лихо заради сумнівного заробітку також втягують і неповнолітніх, кривдять під різним оглядом дітей. В. Франкл, наприклад, характеризує справедливо порно як «танець навколо золотої свині». Це немовби одне з новітніх ідолопоклонств, що відтягає від автентичної свободи поза важким згубним гріхом. Насилля над свідомістю та психікою. Моральне розтління, зокрема молоді, відбувається нині під різним оглядом. Залежність від порно нищить духовне життя душі кожного. Так завжди було в історичному плані: ще від гріхопадіння наших прародичів Адама та Єви. Відома багатьом шалена розпуста у Римській імперії, котра і стала однією з причин її занепаду. Лишень християнство ставало на сторожі моралі у соціумі.

Порнографія та Інтернет

Безконтрольна порнографія в Інтернеті. Аморальні сайти множаться і множаться, наче шкідливі комп'ютерні віруси. Не раз подібне бачать найменші…

Ще дещо щодо Інтернету, який також стає нерідко в домі ворогом моралі та культури. Інтернет – це паралельний світ, що існує поряд із нашим. В ньому є майже все як у земному, тільки віртуальне, що може стати страшною реальністю. Туди навідуються люди різного віку. Правди не сховати – наявна теж своєрідна залежність від всесвітньої «павутини». Буває, що у чиїсь свідомості реальний світ переплітається з видуманим. Не секрет, що у веб-просторі знайшла собі місце порнографія, еротика – все, що збуджує чуттєвість і спонукає до несвятих діл. Крім численних інших послуг на порнографічному ринку так само рясніють послуги… інтимного характеру. При чому збоку обидвох статей... Наприклад, на невідповідних сайтах знайомств. Порнографія поступово придавлює в людській особі чуття моральності, так що вона стає нездатною збагнути права та гідність ближнього.

Немовби наркотики, порнографія чинить особу залежною та змушує шукати «продукт» із чимраз більшими збоченнями та хвилюваннями. Внаслідок того підвищується можливість антисоціальної поведінки… .

«Кохання», флірт по Інтернету, телевізору, телефону тощо. Дехто навіть влаштовує в Неті «віртуальні шлюби». Коли доводилося свого часу мати катехизацію (практику) у 41-ій львівській школі, котра є у Брюховичах, то одна дівчина-восьмикласниця призналась на уроці, що мала такий фіктивний «шлюб» із хлопцем – ніби щось, як вона сказала, сталося... Є фактом, що Інтернет-знайомства можуть теж бути й шкідливими, подібно як і в реальному житті, не завжди втішними. Часто там не вистачає повної правди про саму людину, що ховається під надуманим ніком (псевдонімом), фотографією, яка не все є автентичним її відображенням.

Небезпечно коли людина гине як реальна особистість, знаходячи дихання лишень у «сітці». Спостережливі зауважують знищення здорової культури інтимності. «Останнім часом молодь піддається в повному розумінні цього слова «промиванню мозку» з боку ЗМІ, що штовхає її до втрати дорого сенсу інтимності і оберігання власного тіла», – пише о. Павло Вишковський ОМІ у «Християнська етика і засоби масової інформації».

Шукають в Інтернеті різноманітну інформацію. І не раз може проти твоєї волі з'явитись на моніторі комп'ютера якийсь підозрілий банер (мала картинка, що провадить на інший сайт, якщо на неї натиснути), невідповідний заголовок в т. п. Тому треба тут немалої обережності.

Інтимний бік людського життя в теперішності є у значній популярності. Як на мене, слово «інтимний, декотрою мірою, втратило своє властиве значення, тому що під ним розуміємо найперше те все, що стосується приватної сфери життя, є, отже, потаємним (особистим). Інтим – стосунки задушевної або любовної близькості. І коли привселюдне оголення тіла, збочену сексуальність звуть «інтимом», то це звучить якось несправедливо та неприродно. Сюди можна віднести і ті всі «відкриті навстіж» пропонування послуг без сорому та страху.

Знана річ, що в декотрих європейських країнах прийнято слушні закони, котрі дають можливість притягнути порушників етичних норм до юридичної відповідальності. Інші схожі закони пропонуються до прийняття. Деякі країни запровадили системи саморегулювання проблем моральності у комп'ютерній мережі. Наприклад, у Великобританії прийнято Кодекс поведінки і також створено незалежний орган – Фонд «Безпечна мережа» (Safety Net Foundations), котрий має завдання розкривати незаконну та неетичну інформацію. Схожі заходи провадять у Німеччині та Нідерландах . Між іншим, у США в лютому 1996 р. було прийнято закон регулювання інформації в суспільних комунікаціях. Через них заборонено передавати порнографічні (непристойні) образи, коли вони можуть потрапити до неповнолітніх. Цей закон ще зобов'язує підключати до комп'ютерів, телевізорів, відеомагнітофонів… спеціальні мікросхеми, котрі здатні заблокувати розпусну дійсність.

До тієї ділянки, безперечно, також мали б виявляти інтерес і пастирі Христової Церкви, щоб виконати на землі своє зобов'язання, що тісно в'яжеться з їхніми обов'язками проповідництва. Насамперед треба підтримувати пристойну пресу, справді католицьку…

У розумінні Церкви порнографія – гріховне зло

Що ж таке порнографія з позиції Вселенської Церкви? Це насамперед злочин, важка моральна шкода для безсмертної душі, злочини у делікатній сфері моральності – велика провина проти цнотливості як такої, тобто повна розбещеність…

З Катехизму Католицької Церкви, 2002 р. (№ 2354):

Порнографія полягає у виокремленні сексуальних актів, дійсних або симульованих, з інтимного життя партнерів, щоб навмисно виставляти їх на показ іншим. Вона ображає цнотливість, бо спотворює подружній акт як взаємний інтимний дар подружжя. Вона серйозно посягає на гідність тих, які цьому віддаються (акторів, комерсантів, публіку), бо кожен стає для іншого предметом примітивного задоволення і недозволеної користі. Вона занурює їх усіх у світ ілюзій. Порнографія є важкою провиною. Цивільна влада повинна перешкодити виробництву і розповсюдженню порнографічних матеріалів.

На відміну від артистичного еротизму, порнографія – це використання сексу й наготи людського тіла з метою збудження плотського задоволення через непристойні та сороміцькі представлення. Їхнє теперішнє розповсюдження (афіші, реклами, книжки, фільми, телебачення, журнали тощо) ігнорує закон та є водночас однією з причин деградації людської гідності. Як правило, якраз жінка є жертвою, що стала знаряддям статевого та комерційного збудження. Наприклад, християнин має обов'язок у суровий спосіб засудити порнографічну навалу, впливаючи на громадську й посилаючись на зв'язок між насильством і статевою розгнузданістю (з книги К. Маккарі «Засоби інформації і суспільні звичаї», 1989).

«Ти живеш з диким звіром, з лютим левом — тілом. Якщо ти не приготуєш для нього меча, то він тебе зловить, розідре й погубить» (св. Теодор Студит). Порнографія є важким гріхом проти 6-9 Божої заповіді та є проти людської гідності. У Євангелії від Матея 5, 28 Ісус якось сказав: «Усякий, хто дивиться на жінку з пожаданням, уже вчинив перелюб з нею в серці своєму». Можна сказати, що і жінок це стосується у відношенні до чоловіків. Це згуба для душі та сучасний відомий наркотик. У порно людина виглядає тільки як "кусень м'яса", не більше, як річ, яку після використання викидають подалі... Там сексуальність людини (інтимність) представлена викривленою чи збоченою. Св. апостол Павло каже: «Учинки тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість... і ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують» (Гал. 5, 19-21).

Як висновок

Розпуста апелює тільки до низьких тваринних інстинктів, а не розуму. Вона Це натуральне свинство і насилля над свідомістю людини. Розпуста бід різним оглядом заполонює людський життєвий простір. Порнографія, що зображає у вульгарний грубий спосіб статевість людини, поширюється світом, мов чума. Це все великі гроші і великі (тяжкі) гріхи, але малі проблиски моральності з духовністю та справжня несвобода, бо штовхає порно серце і душу у все більше аморальне болото та розгнузданість... Цей "інтим", звісно, небезпечний. Тому варто нам усім щось чинити, виробити успішнішу стратегію в боротьбі з видною аморальністю. Ряд позитивних кроків уже зроблено. Для прикладу, тут.

Порноіндустрія знищує... Вона сповнена смерті, хвороб, СНІДу, вбивств, випадків передчасної смерті від безрозсудного водіння в нетверезому вигляді, самогубств, раку та інших медичних хвороб. Жодна інша галузь не вбиває більше людей, ніж ця. Як доказ - сумні факти про колишніх зірок з порнобізнесу.

Як мусульманин збагнув християнський догмат про Трійцю

Подобаються в житті дискусії на різні теми, а найбільше - на теми релігійні. От сьогодні знову мав коротеньку із одним добре знайомим мусульманином із Туреччини, з яким, до речі, разом навчаюся.

Така суть, що цей юний мусульманин, коли ми разом сиділи в часі занять, сказав, що мовляв християни вшановують... трьох богів, тобто мав на увазі Трійцю. Звичайно, ісламська доктрина мені більш-менш відома як і причини чи зародження мусульманства як такого.

Так, мусульмани вважають нас, християн, язичниками через визнання догмату про Пресвяту Трійцю, що є основою всієї християнської релігії.

Послідовники лжепророка Мухаммеда вважають, що тільки вони дотримуються автентично монотеїстичних принципів на противагу до послідовників Господа Христа.

Тоді часу дискутувати було обмаль, адже лекція як не як. Відповів на це питання кількома реченнями, а саме: у Старому Заповіті Бог при творенні світу вживає дійслово у множині "сотворімо" та займенник "наш", що вказує, що Він не був у той час один... "Тож сказав Бог: сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу… І сотворив Бог людину на свій образ…» (Бут. 1, 26-27). Це про щось говорить.

Інший доказ - сам Ісус говорив про те, що, хто бачить Його, той бачить і Отця небесного. Він, отже, є в Отці, а той водночас - у Ньому (пор. Ів. 14, 8-10). Логічно, що Божий Син мусить мати свого Отця з неба. А Святий Дух також існує і як особова Любов між ними обома. Під рукою ще був олівець, який пригодився для чіткого пояснення. Взяв його до рук і зробив аналогію чи паралель із деревом, де може бути єдиний стовбур та три різних гілки, та дерево все-таки залишається те саме. Основа одна, коріння. Нема трьох різних богів (християни не визнають язичництва, що є гріхом проти 1-ої Заповіді Творця), а є лишень Триєдиний у своїй великій таємниці для всіх землян.

Одним словом, мусульманина переконав з ласки Божої досить швидко. Ніяких аргументів поки що проти цього пояснення "на хлопський розум" не знайшлось...

На жаль, серед мусульман і не тільки серед них про християнство є немало стереотипів. Досліджено вже та відомо, що Мухаммед у стані опанування сатаною через фальшиві явління з потойбіччя наважився проти волі Всевишнього... змінити на свій лад св. Писання (Слово Боже), що не можна чинити аж ніяк. Не знаю, чому не всі мусульмани це зауважують, але у самій їх священній книзі, тобто Корані, є мова про Трійцю. Ось непоганий приклад.

Це Аллах є більше язичницького походження відповідно до фактів, а не Пресвята Трійця, де кількість Осіб варто розумінити не математично, тобто по-земному, а у відношенні до віри та самого Слова Божого-духовно насамперед.

П. С. Порівняльна таблиця вчення ісламу та християнства.

Про екзорцизм, зраду Юди...

Екзорцизм (від грец. ἐξορκισμός) є процедурою вигнання злих духів чи бісів, тобто надприродних істот, із одержимих людей завдяки певним церковним обрядам, молитвам тощо. В неодного вже через спостерігання за феноменом екзорцизму пробудилась віра у Творця всього. Твердять, що найпершим екзорцистом був не хто інший, а сам Ісус Христос. "Диявол - не метафора і не абстрактне поняття, а особистість, безтілесна, але все-таки особистість", - мовить головний екзорцист Ватикана о. Габріель Аморт.

У св. Писанні не раз можна знайти, що нечистих духів виганяв сам небесний Спаситель. Наприклад, відповідно до біблійної дійсності Ісус вигнав диявола із чоловіка, що перебував у синагозі (пор. Лука 4, 33-36). Після заходу сонця Ісус оздоровлював різних недужих, яких до нього приводили інші, клав на них радо руки тощо. Із багатьох землян виходили тоді біси, котрі знали, що це чинить Христос, називаючи Його Божим Сином. Месія ж їм погрожував та заодно забороняв щось про Себе передчасно казати (пор. Лука 4, 40-41). Траплялось, що диявол, який є прадавнім джерелом всяких зол та творцем брехні, наважився безсоромно виявити велику неправду і самому Синові Отця з неба, спокушаючи його протягом сорока днів у дикій пустелі (пор. Лука 4, 1-13).

Наш Господь підкреслював у розмові з учнями, що злих духів можна теж вигнати шляхом молитви та посту. Спосіб велими ефективний повсякчас! Стає відомим і те, що Спас вигнав аж... сім злих духів із Марії Магдалини. До розпусної поведінки її спонукали, отже, і ті темні сили в ній. І сьогодні так буває у модерному суспільстві, котре не вільне від найтяжчих прогрішень. Навіть Юда-зрадник був у стані одержимості, коли зрадив Христа. Часто про це забувають, що сатана теж спричинився до цього ганебного кроку, винять тільки Юду. "Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати" (Лука 22, 3-4). Якраз через шматок хліба Юда став одержимим, який отримав від Ісуса (пор. Йоан 13, 26-27).

Немало осудові вчинку Іскаріота та його самого приділяється в часі Великого Посту, особливо у літургійних текстах, різних піснях тощо... Часом аж, мабуть, трохи забагато. Але складається враження, що подібне в рамках історії спасіння людського роду було передбачене у Божих планах ще давніше. Так сам Спаситель мовить до Юди, немовби заохочуючи: "Що робиш - негайно роби!» (Йоан 13, 27). Відтак, як читаємо, зрадник пішов і повісився. Було та є так само, що у стані одержимості диявол спричиняється до чийогось суїциду... Особа тоді винувата до кінця? Непросте питання. Щодо тієї великої зради перед Христовим Розп'яттям, то, наприклад, ось тут зауважуємо ще таку опінію, що, мовляв, слово "видати, зрадити" позичене iз старослов'янської мови, вiд "пеpедати, повiдомити, порадити". Тобто у відношенні до української мови. Відомо ж, що у стані опанованості пекельною силою (дідьком) свідомість людини вимикається або цілковито, або наполовину. Особа може бути певний час спокійною та навіть шаленіти без стриму. Це перевірено вже на досвіді. Як пригадує, до речі, о.Кирило Лесько у своїх роздумах на тему "Що є причиною одержимості?", Церква вчить, що всяка біснуватість відбувається за згодою людини, яка буває захоплена злим духом...

Отож, звідси випливає, що диявол може обрати з різних причин на землі за своє помешкання також і смертне людське тіло, наштовхнути на різні злочини та навіть наблизитися до святих місць. А Юда Іскаріот тоді потребував буцімто звичайного екзорцизму (духового оздоровлення), та Господь мав іншу думку стосовно того... Божі дороги не наші дороги!

Відеоролик із екзорцизму (відчитки):

Коментар на те, що пресвітер адвентистів пропонує мільйон гривень за текст про святість неділі

"Якщо дотримуватись суботи Старого Завіту, значить треба приносити і жертви - вола, ягня і т.п., і не називати себе християнами" (Св. Іван Золотоустий).


Останнім часом ЗМІ облетіла новина, що, мовляв, юрист і громадський діяч з Чернівців Микола Гунько запропонував священикам, що правлять Службу Боду в неділі у храмах, підтвердити недільну святість чітким текстом зі Святого Писання. З метою залучити до цього дослідження більше число священиків, пресвітер адвентистів пообіцяв виплатити солідну винагороду за знайдений біблійний текст у сумі... одного мільйона гривень. Гроші, отже, немалі... Однак не будемо зараз прискіпуватися до того, чи він їх узагалі має, а якщо має, то яким чином вони зароблені. Всевишній і так усе докладно знає. Розкидатися такими сумами без великої на те причини в час, коли багацько людей перебувають у явній нужді, якось не дуже й то вже звучить по-християнськи.

Тобто п. Микола вказав, що читав і не знайшов чітких вказівок про святість неділі ні у Старому Заповіті, ні у Новому http://bogoslov-club.org.ua

До речі, про явище адвентизму теж там не під силу знайти якісь вказівки. Декотрі адвентисти начебто не п'ють кави та чаю. Де є на це заборона у св. Писанні?.. Навпаки, читаємо, що будуть такі, які боронитимуть споживання певних страв. Для чистих усе чисте (пор. Тита 1, 15).

Традиційні Церкви визнають теж і Священне Передання, що, як знаємо, логічно доповнює писане Боже Слово чи Біблію. Адвентисти, протестанти роблять чомусь на перекір. "Тримайтесь передань, яких ви від нас навчилися чи то усно, чи то листовно" (2 Сл. 2, 15). Бережи передання (1 Тм. 6, 20). Тому знаний протестантський вислів, псевдодогма "Sola Scriptura" (тільки Біблія і все) є єретичним, як бачимо, у відповідності до того ж самого Слова Божого: такого нема у св. Писанні.

Та що читаємо у Біблії? Ісус воскрес уранці першого дня тижня (пор. Мр. 16, 9).
У перший день тижня, тобто в неділю іншими словами, збиралися на богослужіння: "А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі" (Ді. 20, 7). Відповідно до цього новозавітного контексту "ламання хліба" є Пресвятою Євхаристією. Тобто говориться теж і про недільну св. Літургію, що з грецької мови означає діло одного для добра цілої громади).

Є так само вказівка, щоб першого дня тижня робити збірки (ось де 1 Кр. 16, 2). Тобто не про сьомий день іде мова чи про суботу.

І святий Іван Богослов згадує у своєму Одкровенні про Господній чи недільний день, що також є днем Христового Воскресіння (пор. Од. 1, 10).

Від адвентистів стверджують, що, мовляв, апостоли також за звичаєм святкували суботу, посилаючись на Діяння 16, 13. Добре, тепер ідемо до біблійного тексту за вказаним посиланням і знаходимо наступне: "Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися".

Звучить досить загально, тобто що там переважно молилися. Де тут чітке святкування суботи у храмі? Ламання хліба? Роблення збірок? Спільне читання Біблії, пісні-псалми на славу Божу тощо? З жінками апостоли розмовляли не тільки по суботах і не тільки біля річки. Тому варто не перекручувати біблійної дійсності, коли теж ідеться про один випадок, який мало що говорить. Сектантство на загал не веде до духовного добра...

І де тут мова про виразне святкування суботи (сьомого дня)??? Ми ж не живемо вже у Старому Завіті і не шануємо суботи як нехристияни євреї! У суботу краще зробити у хаті порядки перед святою неділею (від церковнослов'янського "не ділати" - нічого не чинити).

Просвітлені світлом Св. Духа християни теж уміють читати у Біблії і між рядками, не живуть Старим Завітом, а Новим. А взагалі не відкидають багатющу традицію св. Отців, слухають покірно голосу святої Христової Церкви, йдуть до спасіння через святі церковні таїнства.

Існує, між іншим, велика різниця: секту адвентистів не Ісус Христос заснував (як Католицьку чи Вселенську Церкву), а саме американський фермер В. Міллер. Див. http://bibliotekar.ru

У своїй суті адвентизм - це антибіблійний культ.

То про що тоді мова відповідно до тематики про святість неділі чи Господнього дня? Варто традиційним християнам із Христової Церкви стерегтися Адвентистів сьомого дня, що теж вважають у своїх лжепророцтвах Римського Папу... Антихристом, хоч Вселенський Архиєрей фактично нічого не робить проти Христа, а служить Йому в покорі всіма силами. Історія святкування неділі тут.

"Нехай же нас ніхто не судить у справі свят, чи щодо новомісяця, чи суботи" (Кл. 2, 16).

Що ж насправді проповідує о. Олег Ведмеденко?..

У цій новій темі чи критичному міркуванні вирішив застановитися і над аналізом дискусійного вчення о. Олега Ведмеденка, який не хотів зректися суб’єктивних поглядів у тлумаченні св. Письма, через що виник немалий конфлікт і він був змушений покинути Православну Церкву (КП).

З одного боку варто подивляти його працю, особливо у кіберпросторі, із безкорисливим роз’ясненням Біблії, але з іншого - на загальному фоні Церкви це набирає якихось ознак сектантства, коли отець не визнає офіційного трактування Слова Божого у традиційних християнських конфесіях, а його послідовники вважають його екзегези мало не догмами...

Духовне роз’яснення Слова Божого існувало у Христовій Церкві. Але, на жаль, водночас повсякчас мало місце і єретичне тлумачення біблійної дійсності - і нині це скрізь відроджують, забігають у різні богословські дебрі, попри рівні дороги!

Вже протестанти тлумачать Біблію на свій лад (як їм вигідно) і що маємо в наслідках? Вдосталь різних деномінацій-сект, єретичних відмінних учень проти усталеної традиції вікопомної Христової Церкви... Історичний вимір та об'єктивність Божих трансцендентних істин мають теж вагоме значення на богословському тривкому ґрунті.

Священик Олег Ведмеденко стверджує, що, мовляв, відроджує якраз Каппадокійську школу богослов’я, в котрій стовпами є такі відомі у християнському світі святі як Василій Великий, Григорій Ниський і Григорій Богослов, заявляючи, що в його біблійній школі представлені всі ці чотири рівні розуміння св. Писання: буквально-історичний, морально-етичний, духовно-символічний і містичний... За ним, крім правильної віри, яка походить від слухання духовного слова Божого, існує сьогодні теж і так звана «лжеортодоксія-лжеправовірність», тобто – консерватизм, який є від букви, яка вбиває.

Та є одне але… Було б непогано, коли б о. Олег звіряв ще свої погляди й дослідження з якимись офіційними біблійними коментарями (православними, католицькими тощо) різних церковних екзегетів, які написані вже набагато раніше. А то в результаті такої самодіяльності появляється чимало новацій, усіляких сенсацій, нездорових фантазій.

Для прикладу, шляхом перекручення всього з ніг на голову в перенаголошеному символізмі і через виразний відступ від ортодоксальності біблійного богослов'я о. Олег Ведмеденко чомусь ототожнює людину більше… з духом (а ми в суті-це дух, душа та тіло), диявола (злого та розумного духа) зводить теж до грішної людської плоті. Довідуємося, що князя цього світу о. Олег розглядає на духовному рівні (вселенський дух злоби піднебесної сфери, також і закон плоті та тваринні інстинкти, присутні в людях), так і на рівні буквальному – як постать конкретну. Начебто у двох таких аспектах. Між іншим, далі в одній зі своїх відеолекцій на сайті «Біблійної школи духовного вдосконалення» цей ієрей виразно заявляє, що… сатана існує (!!) тільки на рівні людського серця в іманентний спосіб. Годі збагнути в суті, ким є для нього нечистий. Дивують назагал релігійні фантазії й на тему пекла.

Символізм у нашого пояснювача Біблії немовби замасковано витісняє рівень історичний. До речі, коли його одного разу спитали в одній із соціальних мереж, чи він читає у своїх біблійних дослідженнях тексти св. Письма в оригіналі, то відповіді так і не отримали…

Ось таке маємо нині фантазування на різну біблійну тематику. Де ж тоді християнське правовір'я? Суб’єктивізм є насправді ворогом правди як такої.

Наскрізь парадоксальна стаття о. Олега «Парадокс розколу». Дехто навіть із католиків стверджує, що автор (тобто о. Олег Ведмеденко) гарно каже про єдність Тіла Христового чи Церкви, а саме заторкує тему потрібного єднання у Святому Дусі, запевняючи, що "не можна розколоти Церкви, так як не можна розколоти води".

Але якщо приглянутися на це уважніше та подивитися з богословської перспективи, то бачитися, що матеріал поданий у стилі своєрідного релятивізму, церковного агностицизму. Ряд, як на мене, богословських помилок з неї:

1)«Христос же створив Церкву – за визначенням Єдину, Святу, Соборну і Апостольську. Церкву, засновану на камені віри смиренної, що чинна любов’ю».

Не цілком правдиво. Ісус заснував Вселенську Церкву насамперед на міцній скалі-апостолові Петрові, наступниками котрого з волі Божої є та були весь час Римські Архиєреї в Апостольській Столиці.

2)«Тому якщо «двоє чи троє» в ім’я Ісуса, тобто в ім’я смирення Христового та Отчої любові поєднані, там і Христос серед них пробуває, і Дух Святий у них діє й спасає, єднаючи їх з Христовим Тілом. Бо вони – уже церква, вони – зібрання праведників, складова ланка Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Господньої».

Вибачте, але таке довільне трактування дійсності Христової Церкви нагадує, певною мірою, протестантизм. Звичайно, Церква є зібранням вірних від грец. «Ἐκκλησία», та не тільки: ще має бути спільнота мирян і різного рангу духовенства. Церква теж мусить мати власну чітку структуру, свої усталені догмати, проти яких так завзято у наш час виступає о. Ведмеденко.

3)«…І не потрібні йому ні патріархат, ні папа, ні інша якась сьогосвітня юрисдикція. Аби лишень благодать зігрівала та просвітлювала серце праведника».

Знову якийсь випливає церковний агностицизм чи анархізм. Заперечення заодно церковного проводу-влади, папства, що є з волі Божої на землі і т.д. «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16). Церковну ієрархію встановив сам божественний Спаситель, і вона має своє вагоме завдання в Церкві.

4)«Аби тільки віра Христова наповнювала миром і радістю в Дусі Святім».

Поширена ідея протестантизму. Не тільки віра потрібна до спасіння, а ще теж добрі діла, без котрих віра нежива як знаємо навіть з доктрини католицької чи з Біблії.

5)«Бо ж християнство – це не просто якась там конфесія, не визначена релігійна деномінація. Християнство – це стан душі і спосіб життя».

Не цілком так... З погляду релігієзнавства християнство – це теж одна з великих світових релігій. Це навчання про єдиного у Пресвятій Тройці Господа Бога що є, отже, Творцем усього у трьох Його найважливіших проявах (Особах): Бога-Отця, єдинородного й несотвореного Сина - Ісуса Христа (Боже Слово) і Св. Духа, що є наче Любов між Отцем та Сином і в минулому часто говорив через відважних пророків.

6)«Де смирення – там і Христос, а де Христос – там і Церква».

Св. Ігнатій Богоносець, до слова, казав у давнину наступне: «Де єпископ, там і Церква. Де єпископ, там і народ Божий, а де народ Божий, там і Вселенська Церква». Суть зрозуміла.

7)«Соборна Церква не обмежена ні простором, ні часом, ні народом, ні живими, ні померлими, і до неї входять усі істинно віруючі всього світу. Тому-то вона ще називається Вселенською».

Церковний агностицизм, нетрадиційна еклезіологія, наприклад, для православ'я, яке отець так "захищає"... Христос, як відомо заснував єдину Вселенську Церкву для всіх без винятку: праведних і грішних. Коли Спаситель послав Св. Духа на своїх апостолів, то вони відразу отримали дар розмовляти різними мовами світу, що означало: всі народи повинні поєднатися у Христовій Церкві, боголюдській інституції, під видимим Вселенським (Римським) Архиєреєм. Христова Церква є, звичайно, воюючою на землі в дорозі до вічності, терплячою в чистилищі і так само прославленою в небесах поруч Господа. Існує, як знаємо, спільнота святих.

8)«Смиренні овечки Христові насправді є в усіх «дворах», в усіх конфесіях, в усіх громадах. Вони й складають соборність Христової Церкви».

Дуже вже часто це любить повторювати о. Олег, вчення якого схоже на окреме- ні католицьке, ні православне (традиційне), ні до кінця протестантське. Можуть бути ці "овечки всюди", але виглядає тут знову на часту помилку о. Олега - церковного агностицизму, якогось релятивізму, невизначеності і т.п. Виправдання всього у стилі «Нью Ейджу». Не виглядає це на автентичний біблійний екуменізм, щоб «усі були одно» (див. Архиєрейська молитва, Йоан 17, 21), в одному Божому «дворі».

9)«Якщо серце закрите гординею, корисливістю та нетерпимістю фарисейською – то скільки не співай «Аксіос!», скільки не покладай рук, – однаково не прийме воно благодаті ні єпископства, ні священства, ані дияконства».

Та догма католицизму або православ’я (документ теж «Номоканон») така, що ласка святих таїнств не є залежною від персональної святості духовенства як і від віри теж. Наприклад, св. Василій Великий у своїх правилах головним критерієм при обранні кандидата на священство вважає тільки принцип благочестивості, що цього достатньо.

10)«Тож поняття «розкол» – це насправді ілюзія, жупел в руках церковних політиканів, ще одна «козирна карта» в боротьбі за паству. Церкву Христову розколоти неможливо, як неможливо розколоти воду».

Проте гріх схизми існує у світі чи не повсюди. Читаємо зі священного Писання: "Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів між вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці" (1 Кор 1, 10). Стосовно розколу чи схизми (з грец. σχίσμα), то, для прикладу, згідно із енциклопедичним словником Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона ще в Новому Завіті цим терміном позначають всякі церковні розділення та чвари, однак згодом «схизмою» став називатися такий поділ лишень у лоні Церкви, котрий не стосується догматів. Цим схизма і відрізняється насправді від єресі.

Тому приватне вчення о. Олега Ведмеденка з УАПЦ (К), що себе сміливо завжди відмежовує від усіх «фарисеїв, церковних політиканів», є неблизьким до біблійного богослов’я чи навчання офіційних християнських конфесій. У своєму езотеризмі суперечить доктрині не тільки Церкви Католицької, але й Православної. Загально теж – довголітній традиції святих Отців Божої Церкви. Це все також можна охарактеризувати актуальними словами св. ап. Павла: "Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок" (2 Тим. 4, 3-4).

І де тепер ілюзії? Дивно, що навіть декотрі католики захоплюються тією самодіяльністю на церковному рівні, коли вимальовуються чіткі теологічні хиби та підриваються самі церковні основи. Варто св. Писання вивчати безпомилково!

П. С. Тут на сайті РІСУ ще є мова про теперішнього патріярха о. Олега Ведмеденка Мойсея Кулика, який також вірить в антихристиянську реінкарнацію.

o.Mykil

Гральні карти як частина релігійної системи зі зневагою християнства

Немало в наш час говориться і про гру в карти. Одні полюбляють проводити з ними при нагоді час за розвагами, інші-нехтують, не цікавляться ще. Часто можна почути питання, чи можна грати в цю гру, як ставиться до цього Христова Церква тощо.

Не стрічав поки що у письмовій формі якихось офіційних заборон у Церкві Католицькій. Є переконання, що грати дозволяються тільки не можна це чинити на гроші, щоб це не стало азартною горою та не призвело вкінці до залежності. Неоднакові думки про карти є серед духовенства різних християнських конфесій. Однак що насправді криється під симолікою, значення котрої не раз із байдужості невідоме самим картярам? Зараз про це довідаємося.

Сам у карти грав дуже давно. В дитинстві більше. Коли поцікавився історією виникнення гральних карт і первісним значенням усіх символів на них, що є в суті антихристиянськими та зневажають Господа в час кожної гри, навіть без великого азарту-відкинув і нікому б не радив. Є, як відомо, інші чудові ігри (різні логічні) без сумнівної під собою основи, наприклад, шахмати.

Відповідно до досліджень карточні масті мають ось таке значення:

♣ Хреста – хрест, на якому був розп`ятий небесний Спаситель.
♠ Піка-спис, яким Його було колись тяжко ранено.
♥ Чирва – губка, піднесена Христові із оцтом, а також це символізує Серце Спасителя...
♦ Бубна-чотиригранні цвяхи, котрими Ісус був жорстоко прибитий до хреста на Голготі.

«Трефа», котрою ще називають "хресту", теж означає з єврейської мови «нечистий» чи «нечисть». Так само це є "насилля-вбивство" по-іншому.

Всі масті зображення на картах хулять страждання Розп'ятого Божого Сина.

Валет символізує розбещену та хтиву людину, яка тільки живе для задоволення своєї низької гріховної природи.

Наприклад, королева (дама) – це насправді Марія, Мати нашого Господа, однак у мові карт її представлено замасковано як нечисту й розбещену жінку... Типу повії.

Знане слово "туз" походить з німецької мови від "teuzet" та означає не що інше як "диявол".

Як це все виглядатиме, особливо на фоні гри "В дурня" серед послідовників Христа? Між іншим Христос ще стверджував раніше: "Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде під верховний суд. А хто скаже: Дурень! - той впаде у вогонь пекельний" (Мт. 5, 22). Тому не все так просто.

Відомо, що гральні карти було створено ще в 1392 р. для короля Франції Карла VI, що був у житті безумною людиною. Колода карт отримала відтоді назву як «диявольська біблія». Теж у 17 ст. її називали "книгою диявола". Постійно картами користуються різні ворожбити, маги.

Один церковнослужитель якось казав, що скоріш усього дозволив би своїм дітям бавитись біля гнізда гримучої змії, ніж із колодою карт...

Гру в карти придумали, отже, противники християнства з метою висміяти важливі християнські символи. Ось актуальний матеріал по темі російською.

Тому може не варто християнським душам займатися свідомо чи несвідомо такими слизькими святотатськими речами на рівні богохульства?


http://znamyboh.blogspot.com