Декотрі рефлексії на тему президентських виборів 2010 (UKRAINE)

Кримінальний шлях до влади В. Януковича


Декотрі мої особисті рефрексії по цьому, поміщені перед цим в http://vkontakte.ru


Президент - це немовби обличчя окремої держави... Який ж бо це великий і відповідальний обов'язок керувати цілої країною, представляти її у цілому Божому світі! Він повинен досконало володіти мовою країни, котру вестиме, знати об'єктивну та незалежну історію країни, культуру, менталітет тощо. Тобто бути прикладом для громадян...

Тільки в хаотичній Україні, мабуть, може бути, що президентом має чи не всі шанси стати людина із двома судимостями, яка просто представляє певні кримінальні кола. Не раз на просту державну роботу не хочуть взяти, якщо є судимість. Знаю, яка існує детальна перевірка при виїзді за кордон... А тут на тобі маєш "порядок". ЦВК ще мала на це звернути увагу при подачі всіх документів від сумнівних осіб. І невже В. Ющенко, попри свій численний популізм, не міг на це якось позитивно вплинути, будучи ще одним керівником України? Пуста риторика нікому не потрібна.

В. Янукович сам раз висловився, що він думає по-російськи. Ось і маємо різні парадокси... Невже декотрі "українці" нічого не бачать у тому чи не хочуть бачити?

Ще в час Помаранчевої Революції, коли в Києві на Майдані Незалежності голосили : Зека геть, декотрі кмітливі діти, наприклад, мали на устах: "Баньдюкович"...

Переважно мається те, що хочеться. Хоч інколи ми неначе поставлені перед вибором меншого зла. У 2-му турі виборів на президента Юлія Тимошенко теж був не ідеальний варіант, адже є певні факти минулого…

Певні ЗМІ навіть писали (http://smi2.ru), що у випадку Тимошенко, чи Януковича виграє всеодно... Москва.

От тепер може початися ще більша русифікація і тяжіння до Кремля шляхом малограмотності найперше. На шкоду українській нації, за котру віддали теж своє безцінне життя раніше найкращі сини та дочки України...:(

Свою відповідальність теж несуть і ті, що явно підтримали кримінал, який навіть не соромиться не раз за свої "понятія".

Справжня Христова Церква (незаполітизована зокрема "по вуха") має пітримувати правду, мораль, чесність, благородні чесноти тощо. Знаємо, яка з так званих "православних конфесій" (РПЦ, звісно) у корисливих цілях, будучи ніби маріонеткою Кремля, відверто підтримала у прилюдний спосіб криміналітет в особі лідера Партії Регіонів (в якій за фактами чи не найбільше корупціонерів). Тож про яке чисте християнство може в цьому випадку йти мова? Коли підтримується зовсім протилежне?

Знущаються з України як можуть! Навіть жителів м. Львова називають... "геноцидом країни" (тобто п. Янукович).

І взагалі, як може пхатися до президентства людина, яка навіть простого курячого яйця боїться, що аж потрапляє від нього до реанімації???


P. S. Думаю, ще буде не один анекдот про це, комікс чи кумедне відео про новообраного президента України, гаранта...

Випадок, дійсно винятковий і мигцем "б'є всі рекорди". Тільки не в тому, в чому б дійсно хотілося щирим українцям на своїй рідній, Богом даній батьківщині...

Дещо сенсаційно: Мартін Лютер був біснуватий?!

Навчаючись на філософсько-богословському факультеті, ми мали такий предмет як психологія релігії, крім загальної психології тощо. Використовували різні підручники, а також посібник «Психологія релігії», авторами котрого є В. І. Лубський і О. І. Предко. Вийшов він друком у Києві в 2004 році та рекомендований для студентів вищих навчальних закладів. Видання серйозне. Немало цікавих наукових досліджень у цій сфері, психологічно-людських підходів до Бога, релігійної дійсності, звернень до різних стовпів молодої науки психології і т. д.

Перечитуючи книгу та вивчаючи її зміст, довідуєшся, звичайно, багато нового, відкриваєш для себе щось цікаве... Хочу зараз зупинитися коротенько на одному, не всім знаному штриху з життя М. Лютера, батька бурхливої Реформації (Протестантизму). Із двох місць видно, що Лютер як впливова особистість був одержимий, тобто мав злого духа в у християнському значенні. Чому? А тому, що Ерік Г. Еріксон у «Молодому Лютері», пробуючи поєднати індивідуальну та історичну кризу, (у підручникові подані тільки уривки з неї) згадує те, що троє молодих його сучасників, з яких ніхто, між іншим, не став на дорогу Лютера, повідомили, що одного разу (коли мав уже поза тридцять) він раптово упав на монастирських хорах в Ерфурті і в шаленості одержимого, ревучи голосом бика закричав: Ich bin’s nit! Ich bin’s nit! З німецької це означає: «Це не я!». По-латинськи буде: «Не я!». Подібно як це не раз трапляється на автентичних сеансах екзорцизму, де люди, а точніше сатана в них, верещать грізно несвоїми голосами, звуками різних тварин, бачачи святий хрест, освячену воду, священика під час обряду чи молитви… Не все диявольська одержимість проявляється чітко назовні - злий дух може й хитро маскуватися. Дивно якось виглядає та зафіксована очевидцями подія…

Свідки вважали, що Лютер був якраз одержимий бісами... Так просто до психологічного стану це важко звести (хоч Лютер намагався) – тут проявляється також і духовна площина реальності. Не з кожним таке, на щастя, буває. Зі світової павутини (одного магічного сайту) дізнався про те, що, мовляв, Мартин Лютер знав, що є одержимий дияволом... До слова, це сталося конкретніше під час читання фрагменту Євангелія від Марка про зцілення Христом людини, яка була одержима німим нечистим духом… Виходить, промовив у ньому дідько? Як випливає з досвіду, під час одержимості в людини свідомість може виключатися або повністю, або наполовину… Не завжди людська особа усвідомлює, що в ній «сидить» та нечисть з пекла. Тож робімо тепер висновки. Можливо. Здійснити суто людськими силами такий могутній переворот у Церкві на той час без втручання потойбічних сил йому одному, мабуть, би ніколи й не вдалося. Дияволові це було вигідно? Тобто, щоб Вселенська Церква, Містичне Христове Тіло, була ще більше пошматована, існувала в невигойних ранах?

ПРОТЕСТАНТИЗМ, хоч і був певною відповіддю на тогочасні проблеми Церкви, однак він зайшов через новаторські ідеї задалеко. Сам Лютер вибрав дуже крайні методи діяльності. Пропагував своєрідну богословську парадоксальність, як наприклад, що людська природа повністю знищена (а не зранена як Церква вчить!) через первородний гріх. Ми ж є самі в собі, і не є цілком ніщо, тому що створені на Божий образ та подобу… Різні-прерізні секти, християнські розколи, церковний розбрат – це також плоди Реформації. А Господь же наголошує у св. Писанні, щоб ми всі були у християнському дусі як одне ціле. Нам треба єдності від Триєдиного Бога. Вистачить хаосу! Диявол, цей прадавній ворог Бога та людини, є водночас батьком усякого розбрату з неправдою. Тому варто задуматися, чи Протестантизм такий світлий як часом може здаватися, зокрема братам-протестантам. І чи це все погоджується, отже, суціль із предвічним Божим задумом, подихом Святого Духа. Бо ж яке коріння, такі й плоди...

Так, певною мірою були надуживання у справі індульгенцій, як нам підказує історія, однак, як на мене, проблему було занадто ним роздуто, щоб аж поряд з іншими речами дійшло до розколу Христової Церкви. Можна було спокійніше це вирішити, без власних амбіцій та спотворення теологічної дійсності. І ніби мудрий був чоловік цей Лютер, а так багато наробив духовної шкоди, створив своїм Протестантизмом - більше проблем, ніж існувало до виникнення цієї релігійної течії. Може й був у цьому малий Божий допуст, та бачу після аналізу явища, що більше простежується в тому рука Божого ворога, джерела всякого безпорядку, єресей тощо.


Булла Папи Лева X. Exsurge Domine - відповідь батьку Реформації http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/Article/LevX_Exsurge.php

Проповідь єпископа Йоана Фішера проти згубного вчення Лютера (1521 р.) http://www.unavoce.ru/library/fisher_sermo.html


Зі соборного послання ап. Якова 2, 14-26:

"Улюблені, яка користь, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може віра спасти його? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас скаже до них: Ідіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь, і не дасть їм необхідного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли немає діл, сама в собі мертва. Та хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу мою віру моїми ділами. Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують та тремтять. Хочеш знати, безглузда людино, що віра без діл не приносить плоду? Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами. Так здійснилося Писання, яке каже: Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність, і він був названий приятелем Божим. Ви бачите, що чоловік виправдується ділами, не тільки вірою. Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами виправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом? Як тіло без душі мертве, так і віра без діл мертва".

За протестантами, потрібна тільки віра для спасіння. Знаємо з Біблії, що сатана теж вірить і тремтить...


П.С. Між іншим, відомо теж і з Інтернету, що М. Лютер мав у житті неабиякий контакт із дияволом... Ось наприклад це для підтвердження цього ФАКТУ.

ВИБРАНІ ВИСЛОВИ ПРО КОХАННЯ

З КНИГИ ХРИСТОСА ЯННАРАСА «ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ПІСНІ ПІСЕНЬ»


"Остаточною метою особистісних взаємин, якщо вони освячені любов'ю, є не партнер: їх справжня мета - Бог..." (Х. Я.).

Любов, кохання, стосунки... Як часто нині лунають скрізь ці слова. Багато про це говориться, співається тощо. У декотрих співаків - це найосновніша тема їхньої творчості під сонцем. Так, ці людські почуття високі, проте, на жаль, дуже вже спотворені, не раз скалічені до невпізнання. «Любов'ю» можуть називати моральну розгнузданість (розпусту), тобто гріх. Світлі ідеї втрачають свій образ... Забувається хто головний Автор статевості і взагалі всього. Бачимо велике зловживання Божим даром - свободою. Хоча не все так у нашій хаті погано, бо світ же не без свідомих людей, як і не без добрих.

Знаний сучасний грецький православний філософ і богослов Христос Яннарас, який походить із Афін, спонукає нас подивитися на ті речі дещо по-новому, в більш глибинному антропологічному сенсі, адже дійсність вельми важлива. Як твердять фахівці, нелад у статевій сфері породжує численні страждання...

Яннарас вживає в мові теології слово «ерос», знаходячи теж і противників цього підходу. Дехто, за ним, не вникнувши цілком у справу, висунув гіпотезу, що, мовляв, у його тлумаченні пізнання Світла необхідною передумовою мусить бути сексуальний досвід... Але то, як мовить він, абсолютно не так. Мислитель звертається до Отців Церкви, які наголошували, що в душі людини міститься поривання до любові, сила котрої закорінена в самій людській природі, вибудовуючи кожну особистість. Вони, як правило, використовували у міркуваннях замість інших еквівалентів поняття «любові» якраз слово «ерос»... Їм, згідно з теологом-філософом, не вистачало, щоби виразити екстатичний - трансцендентний характер «еросу».

До слова, над цим питанням замислюється, певною мірою, й Римський Архиєрей Венедикт XVI у своїй найпершій енцикліці DEUS CARITAS EST (Про християнську любов). Бо ця тематика зрозуміння природи любові аж ніяк не чужа християнському світові. Підкреслює, наприклад, понтифік, що любов-ерос Бога до людини є одночасно так само і любов'ю-агапе... «Біблійна віра не будує паралельного світу чи світу, який суперечить первісному людському феномену любові, а сприймає цілісно людину, втручаючись в її пошук любові, щоб очистити та відкрити новий вимір», - пише в енцикліці Венедикт XVI.

Вже з анотації книги стає відомо, що у «Варіаціях на тему Пісні Пісень», першорядна тема Х. Яннараса (тема Еросу) виходить поза границі класичних категорій, підносячись до рівня музики та поезії. Він неначе розширює еллінську красу і так звану силу «логосу». За греком, коли взаємини перетворюються на любов, тоді вони набувають інакшої вартості...

Назва «Пісня Пісень» є своєрідним гебраїзмом, тому що означає, так би мовити, найкращу пісню, пісню над піснями. Для тих, хто не цілком знає, пригадаю, що в ній, на перший погляд, описана взаємна любов двох людей: пастуха й пастушки, а також криється там і чимала алегорія, а саме - показано любов Всевишнього (Ягве) до ізраїльського народу і заодно палку подружню любов. Змальована насамперед споконвічна любов Господа до народу та кожної окремішньої душі зокрема...

Увазі читачів пропонується добірка приватних думок (метафоричних, філософсько-богословських) цього мислителя про суть кохання і любові як таких, на основі однієї з біблійних книг. Можливо, щось зацікавить з поданого.

• Коли зроджується кохання, зроджується життя...
•Кохання Іншого - це єдиний спосіб розколоти панцер свого власного «Я».
•Не існує кохання, яке б не проходило фази жертовного самозречення й повної самопожертви.
•Кохання буває або взаємно жертовним, або розбитим - середнього тут немає...
• Близнюки - кохання і смерть. Дволезий виклик з боку дійсності.
•Єдина мета існування - бажаний зв'язок. Тоді ми говоримо про «справжнє» кохання. Воно є бажанням життя - не додатком чи підтримкою біологічного існування...
•Кохання увічнює єство - не особистісне існування.
•Тому кохання й засвідчує іншість, розкриває суб'єкт.
• На рівні єства смерть заманює кохання в пастку. Однак кохання безнастанно протистоїть смерті.
•Перший досвід кохання - зв'язок немовляти з тілом матері. Зв'язок через доторк до материнського тіла - перше для дитини дотикання до об'єктивної реальності.
•Присутність Іншого означає щось більше, ніж потребу бути разом, аніж біологічну потребу розмноження.

•Шлях до життя проходить крізь Іншого. Присутність Іншого - можливість зв'язку, тобто життя - це «місце», з якого виринає перший знак, слово бажання.
•Любовна сила природи єдина, нероздільно жива і життєдайна. Ось чому гомосексуалізм відсікається від кохання кесаревим розчином збочення: функціонально він чужий двосторонності життєвого та життєдайного. Він імітує життєву співвіднесеність кохання, використовуючи не за призначенням природну життєдайну силу. Як це трапляється при споживанні їжі без дії - чи ж бо дива - травлення...
• Кохання - це маніпулювання життям. Що означає балансування на жалові смерті.
• Сила кохання - це природна можливість, напір, потік, човник життя.
• Якщо кохання - спосіб існування життя, то шлюб - спосіб існування єства. Єство означає: закон, необхідність. А спосіб існування закону - інституція шлюбу.
• Кохання - життєве чудо; шлюб - узаконення необхідності.
• Кохання: так, воно преображає буття у зв'язок, дає інше відчуття життя.
•Кохання: так, воно преображає буття в життя безкінечне, тому що Бог існує як повнота троїстого любовного співбуття.
• Покоління за поколінням змінюють одне одного в коханні, яке виявляється для них лише однією миттю тілесної насолоди і більше нічим...

• Ми відрізняємо кохання від спраги тіла. Еротичне захоплення завжди є трепетом душі, а сп'яніння від взаємності приносить неочікуване очищення від будь-якої тілесної потреби.
• Маніакальні звірі задоволення раптово втихомирюються від першого ж поруху кохання...
• Сенс усякого кохання полягає у повноцінній участі душі й тіла в безпосередньому зв'язку, в єднанні двох у плоті єдиній.
•Безумовно, кохання має межі. Тільки вони не відділяють духовне від тілесного, юридичну провину від юридичної невинності.

• Споживання їжі - екзистенційний зв'язок зі світом, розверзнутим перед людиною, - збочує до індивідуальної жаги поглинання, смакування. Праця задля харчів - до захланного накопичення. Суспільне співіснування - до антагонізму індивідуального панування. А зв'язок кохання - до задоволення індивідуальних почуттів та егоцентричної насолоди. Крайній ступінь такого збочення - це давня і всюди поширена проституція: платиш гроші та купуєш насолоду. Купуєш партнера з кохання, як якусь корисну річ...
• Кохання не обмежується рамками мови.
•Кохання починається там, де закінчуються мури нашого «Я». Коли Інший стає для нас дорожчий за саме наше життя. Дорожчий за будь-які виправдання, тимчасову чи довічну застрахованість.
•Кохання народжується тоді, коли для людини «раптом» стає очевидною абсурдність того взаємообміну, який існує в проституції.

•Кохання завжди народжується у світлі. Погляд, усмішка, голос, жест, порух - межа між тілесним і безтілесним, місце, де присутні знаки взаємності.
• Кохання змінює жести, манери, нахил голови, поставу плечей, задає тілу новий ритм - подібний до настрою танку, ледь помітної хвилі прихованої радості.
• Читаємо кохання в погляді, усмішці, граційності рухів.
•Коли кохання дотикається до чуда, до взаємного самозречення та самопожертви, тоді сорому не існує, тому що не існує захисту і страху...
• Те, що своєю агресивною оголеністю викликає огиду, - як безсоромність, потворність і нестриманість, - у справжньому коханні може бути всього лише мерехтінням взаємності.
•Розтиражована оголеність, мертві видовища без жодного проблиску кохання, безодня порожнечі між тим, хто споглядає, і тим, що споглядається...
•Цивілізація, що не знає кохання, нездатна закинути квітку в морську глибінь.
• Кохання - єдина відповідь на всі основні запитання. Запитання залишаються без відповіді, а впевненість - це засліплення...
• Якщо дивитись у бінокль ідеального, то картина кохання розпадається на дві частини: Божественна Любов і людське кохання - у призматичному заломленні досконалого - це дві незбіжні величини. Божественний ерос - безпорочне зачарування, духовне почуття без будь-яких домішок. Він не має нічого спільного з пристрасним людським щастям, тілесними точками відрахунку бажання, трепетом задоволення.

•Звичайне кохання деформується, коли проходить крізь тіло...
• Не буває так, що однією природою ми любимо Бога, а іншою - кохану людину.
• Лише при спуску з однієї безодні до іншої народжується усмішка. І ця безкорислива усмішка є кохання.
• Кохання настає наче ранок і розвіює всі нічні примари страху. Тому знаком справжнього кохання є відверта безстрашність.
• Реальне вимовляється лише мовою кохання.
• ... Шлях любові виявляється найважчим при сходженні на вершину. На кожному кроці чигають нетрі тілесного задоволення, використання іншого, підземний гуркіт сліпого бажання.
• Самовпевнена природа, відгодована чеснотами, протистоїть силі кохання, домішаній у природу...

•Кохання - метафізика тіла і плоть метафізики.
• Ненаситне прагнення не шукає не шукає зв'язку, спілкування словом, ніжності кохання. Воно спонукає до тілесної розрядки - і більше ні до чого. Аби була задоволена потреба та зникла нестерпна напруга біологічної необхідності. У будь-який засіб.
• Кожна людина - це неповторний погляд, неповторна усмішка. Вона розмовляє, розмірковує, кохає так, як ніхто інший у всьому світі - ані перед нею, ані після неї...

ЛАКОНІЧНА ВІДПОВІДЬ ЯЗИЧНИКАМ...

Які не раз стверджують, що мовляв ми, християни, зреклися своїх "рідних" богів та вшановуємо виключно "єврея", розіп'ятого на хресті, що начебто не міг себе захистити і т. п.

Проте варто пам'ятати, що на тому все не скінчилося, бо ж Спаситель, як відомо, воскрес, і без Його воскресіння християнство б розвіялося давним-давно. І наша віра була б тоді без найменшого сенсу... «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, якого він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві. Бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес, то марна віра ваша, – ви ще у гріхах ваших» (1 Кр. 15, 14-17).

Господь Ісус є найперше небесного походження. Він знизився з небесних висот, ставши Боголюдиною, до всіх, зокрема до заблуканих язичників, щоб подарувати і їм спасенне нештучне Світло. А Його божественність є поза всіма національностями. Він дарує справжню свободу, а не земне рабство у прямому розумінні. Тому людськими мірками тут міряти не годиться, адже Божі дороги не наші дороги.

І, що важливо, за св. Писанням, вшанування різних фіктивних богів, явне ідокопоклонство дорівнює вшануванню демонів, тобто дияволові теж...

Якось немудро виглядає та заодно безглуздо, відвернувшись від єдиного живого Творця-Абсолюта, "молитися" до різних дров, каміння, підозрілих духів тощо.


Ось така вона Правда життя!

Небезпека від слухання знаного відео-ролика "Інтерв'ю з Богом"?!

Тому що він зроблений в антихристиянському сучасному стилі "Нью Ейдж ("Новий Вік" з анг). Цей рух визнає магічну дійсність, астрологію, карму, злиття всіх релігій, сект водно включно з дияволопоклонництвом, йогу, різні сумнівні медитації з відкриттям та злі сили і дещо з течії християнства. І там не йде мова про Творця всесвіту як такого, про Господа у Пресвятій Трійці єдиного, а про "бога" для всіх, навіть для окультистів, що кохаються в магії...

І сама музична група Gregorian, як кажуть у народі, старається ставити свічку як Всевишньому, так і його противникові-cатані. Факти існують! Для прикладу, цей гурт виконав раз навіть "аve satana" (гімн сатані) у фільмі "Омен"...

Звучить там в "інтерв'ю з богом", отже, «Moment of Peace» ("хвилина миру").

Варто вважати з подібними пастками, де світле християнство змішується з усім темним... Христа (розіп'ятого та воскреслого, живого) там нема і близько.

Особисто не приймаю поняття "універсального бога", бо є навіть одна із Божих заповідей: "Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене". Один філософ, до слова, сказав раз, що, мовляв, краще взагалі не мати поняття про Бога, ніж мати про Нього поняття, Його недостойне...

Комусь із християн подобається такий "універсалізм", де теж присутній завуальований сатанізм? Якщо - ні, то тоді не захоплюйтеся подібними відео-роликами, зокрема у вебпросторі.

Дізнатися більше про можливу духовну шкоду від згаданого ролика можна хоча б ось ТУТ

Про діла ньюейджерів є теж мова й на цьому католицькому форумі

Корені мусульманської релігії та обличчя християнства

Читав якось, що,мовляв, християнство на підставі Святого Письма відкидає тотожність Аллаха і Бога Творця... І що це начебто офіційно підтверджено на Константинопольському Соборі 1180 року (може хтось знає більше про це?). Що Аллах в ісламі - це результат перекручення уявлення про правдивого Творця, котре диявол посіяв у розумі Мухамеда. А ми можемо назвати його ідолом, побудованим в умі мусульман...

Ідолопоклонство у християнстві є важким гріхом проти 1-ої заповіді Всевишнього. Св. Апостол Павло у свої посланнях згадує нам на науку, що вшанування різних ідолів (богів) дорівнює вшануванню демонів...

"Що хочу цим сказати? Невже ідольська жертва є чимось? Або ідол є чимсь? Ні! А лиш те, що погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові. Я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського... " (1 Кор. 10, 19-21).

І язичникам тут перепало...

Поняття диявола в релігії Мухамеда не тотожне із християнським!

Теж довідуємося про те, що... Мухамед був біснуватий

В ісламі, до речі, злих духів називають теж джинами... Насправді мусульманство не захищає душі від окультизму, що вплетений у цю релігію, язичницького коріння!

Ось як, наприклад, свідчить МосАб Хасан Юсеф, син Хамасу, який перейшов із ісламу у християнство: "Я знаю серце мусульман. І це змушує мене ще більше боротися з істинними причинами, що стоять за зреченням мого батька від мене. Просто, він виконує волю бога Корану. А плоди бога, про якого йдеться в Корані, - це вбивства, тероризм, побиття жінок, дітовбивство».

Розвій «антикультури»

За своєю природою людина є теж і культурним буттям, крім релігійного. Культура (від лат. сultura) первісно означала обробку землі та догляд за нею (лат. аgrіcultura) з тим, аби зробити її придатною для задоволення людських потреб, щоб вона могла служити людині. У переносному значенні під культурою розуміють догляд, покращення, облагородження тілесно-душевно-духовних нахилів і здібностей людини; відповідно існує культура тіла, культура душі і духовна культура. В цьому сенсі вже мудрець Ціцерон говорить про cultura animi . У широкому значенні культура є сутність проявів життя, досягнень і творчості народу чи групи народів . Можна говорити про неї ще і ще, однак я маю намір зупинитися тут більше саме на «антикультурі», що теж спричиняється сьогодні до затирання морально-людських вартостей, християнських цінностей насамперед.

«Антикультура» проявляється в наш час під різними аспектами, зокрема у молодіжних колах. Частково цю сучасну проблему висвітлив у своїй розвідці Християнська етика і засоби масової інформації, путівникові для молоді, батьків, катехитів, вихователів о. Павло Вишковський ОМІ, де він вказав на ряд небезпек, пов'язаних з нерозумним використанням сучасних благ цивілізації. Більше про ЗМІ та працю священика буде в наступному пункті. Зараз постараюсь розглянути згадану «антикультуру», на якій також акцентує увагу о. Павло.

«Антикультура» прагнення виділитися. Це і екстремальний одяг, не раз із непристойними фотографіями, різними сатанинськими символами, перегляд фільмів та екстремальних мультфільмів, де часто життя «героїв» перенасичене розпустою з насиллям; невідповідні відео-ігри, агресивна рок-музика, в котрій можуть оспівують аморальну поведінку, заохочуючи заодно до блуду, вживання наркотиків, практикування «свобідного кохання», що є найперше фальшивим само в собі, і т. д.

Живемо в епоху, коли добро затято змішується зі злом. Теж замасковано це чиниться. Множаться при тому й усілякі релігійні псевдохристиянські секти, зі своїми догмами й мораллю, які можуть розпусне життя інколи толерувати: багато залежить від самого лідера неокульту, його моральних переконань…

Можна спостерегти, що навіть існує таке поняття як «секс-культура», яку уявляють різновидом культури, присвяченим зображенню статевих аспектів людського життя. До речі, в англійській мові слово «sex» означає стать. Власну «культуру» нині теж демонструє і секс-меншість, тобто особи зі статевим відхиленням від норми як єдиної соціальної групи – геї, лесбіянки, трансвестити… Боряться за свої права, бажаючи узаконення їхнього нетрадиційного співжиття (шлюбу). У когось це вроджене, в декого набуте. Появляються так звані інтимні магазини, що також спонукають люд до збоченої сексуальності…

Поряд з цим усім християнство може виглядати безсилим, коли люди прагнуть у дусі епікуреїзму (потягові до чуттєвих насолод і розбещеного життя) тільки особистого задоволення, тілесної насолоди, заспокоєння низьких бажань, відкидаючи в тому вищі ідеали з духовними цінностями, що ніколи не втрачають актуальності.

Культура наче пов'язана зі шліфуванням. Іспанський філософ-мораліст, Бальтасар Грасіан, який був, між іншим, єзуїтським ченцем, зауважує те, що людина приходить на світ дикуном… Якщо вона виховується, то позбавляється тоді в собі тварини. За ним, особистість створює культура. І чим її більше, тим особистість є визначніша.

З розгляду проблематики випливає, що творцем культури є сама людина. Але у плюралізмі думок і поглядів культура як явище має все-таки бути згідна з духом Євангелія . Культурні цілі не творять гармонії з протилежністю до людської культури....