Як не дивно, є на біло-чорному світі чимало «героїв», які переконані в тому, що вони нібито походять від мавпочки. Від мавпи безкультурної, без абстрактного мислення, невмирущої душі, здатності відрізняти добро від зла тощо. Сам з такими, бувало, стикався, зокрема тоді, коли провадив різні дискусії - з атеїстами, особливо войовничими, на їхньому найбільшому атеїстичному сайті України. Назви наводити не буду. Щоб хтось «не впав у спокусу».
Коли хтось подібно вважає, це його проблеми, однак для мене це виглядає найперше смішним і дивовижним. Коли цілком заперечується роль Творця-Абсолюта у формуванні людини, світу…
Стосовно питанння розумної, а не хибної еволюції, цікаво звучить тут по темі думка св. Августина, знаного вчителя нашої Вселенської Церкви: "По-моєму, Бог на початку створив усі істоти разом, деякі в закінченому вигляді, а деякі в їхній основі. Він уклав певні енергії в лоно природи, наче насіння в саму хвилину творення. В насінні дерева з'єднане все, що має згодом розвинутись. Таким же способом, коли Бог зразу створив усі речі, у світі містилося вже все те, що земля від того часу вивела...".
Також о. П. Тівольє у книзі "Споконвічні проблеми" зазначає те, що вказівки на еволюцію у світі живих істот не є позбавленими свого значення, навіть коли механізм тієї еволюції залишається для нас ще незрозумілий... Бо, для прикладу, спочатку в людського зародка утворюється 29 пар зачаткових ребер, і тільки 12 із них залишається. Серце людини спершу схоже на вигляд простої трубки, проте згодом у ньому появляються дві порожнини і лишень пізніше - обидва вушка...
Вчімося еволюцію розуміти правильно, не у безглуздий спосіб, атеїстичний, а у спосіб, згідний із Божою премудрістю, знаючи твердо, що нема і не буде жодних доказів переходу з одного виду в інший. Бо й кожна тваринка створена абсолютно у своєму окремому роді. Алогічним виглядатиме, наприклад, непідтверджене чиєсь твердження, що, мовляв, німа риба плавала собі спокійно у воді. Потім її викинула вода на берег, і вона перетворилася у співучу пташку… Що за "чудеса" такі протиприродні поза Богом? Але чому зараз такого нема ніде, ні в минулому столітті не було? Чому й нині з волохатих мавп не виникають нові «люди»? Дивує, що подібних небилиць також навчають і тепер дітей у наших школах із біології… Невже й за цим стоять масони?
Хто відкидає втручання Бога у раціональний еволюціоністичний потік, програє, адже не один науковець зауважує у всесвіті «великий план», за яким Хтось обов’ язково стоїть. І вдосталь учених вірили в Господа. Іван Климишин, доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН вищої школи України, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка написав, для прикладу, про це навіть книгу під промовистою назвою "Вчені знаходять Бога". Ось дещо написано про цю світлу людину http://nt-creaz.org.ua/data/press/g-kor-Klymyshyn.htm
Життям світу, як відомо, керує завжди розумна Думка, тобто Всевишній, а доказів цього пребагато! Вистачає заглибитися в себе, астрономію, фізику...
Особисто приймаю "еволюцію", але найперше еволюцію духа, а не тіла, від "старого Адама" до "нового", від гріховності до святості, зрештою, до самої божественної особи Христа... Інше, тобто коли говориться про якихось мавп-людей, від лукавого! Тільки людина релігійна по своїй природі і має здатність керуватися розумом, вірити, спасатися! Однак інколи через свою поведінку може уподібнитися до певних тварин, що керуються тільки сліпим інстинктом.
Щодо дарвінізму, дядька Дарвіна, то теорію, гіпотезу цього відомого вченого було хитро перекручено в радянські сумнозвісні часи. Насправді Дарвін був, як мені відомо, віруючим (хоча про автентичність його поняття про Бога ще можна подискутувати), і тільки начебто припустив, що міг існувати якийсь спільний предок людини та мавпи… Ну, і далі міркував про це у визначеній мірі. А безбожники всякі його дослідження, наукові пошуки просто перекрутили.
Звичайно, Церква може признавати те, що у процесі різних природних катаклізмів не раз слабші види гинули, а виживали сильніші. Але те, що хтось "пішов" від дурної мавпи, - це абсурд.
Є, до слова, ще одна свіжа версія походження людини від австралійських учених: від... кенгуру http://science.compulenta.ru/382482
Потім, мабуть, ще хтось щось придумає, адже людська фантазія не раз може аж зашкалювати. Та якусь тваринку до гідності людини не прирівняти! Хто гарно навчився стрибати, то може й нагадувати кенгуру, коли не думає тощо...
Ще на тему креаціонізму www.creation.webzone.ru
Авторські матеріали (блог) o. Mykila!
пʼятниця, 4 грудня 2009 р.
середа, 2 грудня 2009 р.
Правдива окраса жіноцтва
"Краса - змагання до досконалості" (Леся Українка).
Чи не всі в дочасному житті хочуть виглядати красивими тілесно, щоби могти, певною мірою, приваблювати інших, зокрема дівчата, жіноцтво... Причепурюються, одягають різні коштовності, принадні сукні, фарбуються по-різному, беруть радо участь у так званих прилюдних конкурсах краси та хочуть у них бути найпершими та найкращими... Конкуренція дається взнаки. Декотрі з багатих вдаються, як відомо, до пластичної хірургії, немовби повертаючи собі на певну мить невічну тут молодість. Явний приклад вже покійний нині американський співак, ідол численного люду, − Майкл Джексон, який просто був одержимий манією зовнішньої краси... Але це так, між іншим.
Не одному Господь дає цю земну красу, адже Сам є весь у найкращих якостях, які тільки можуть бути.
Але чи головна тільки зовнішня принадність на землі? Звісно, що - ні. Виглядає не раз досить парадоксально, коли хтось зосереджується суціль тільки на зовнішньому аспекті, забуваючи за чесноту (постійний нахил до доброго) за працю над собою, постійне прямування до вершині досконалості. Маємо тоді немовби справжню духовно-моральну катастрофу, далеку від світла небесних висот! Загальне покликання до святості стосується кожного без винятку. Це так само надає сенс життю під сонцем. І саме так будеш правдиво подобатися іншим, навіть якщо ніс, губа чи зачіска будуть трохи нетакими, як це до кінця хочеться...
Душа, безперечно, теж потребує своєрідної краси, тобто світлого одягу доброти, терпеливості, лагідності, вірності тощо... І внутрішня краси людини творить її могутнє багатство, що ніколи не підведе.
А пишу це тому, бо просто згадав собі слова про жінок, зокрема із Апостола св. Павла до учня Тимотея. Знаний у християнському світі святець згадує в листі, що, мовляв, він хоче, щоб жінки молилися у пристойному одязі, прикрашали себе сором’язливістю, скромністю, не заплітанням волосся, не золотом-перлами та дорогоцінними шатами, проте добрими ділами, як це личить жінкам, які визнають благочестя (пор. 1 Тим. 2, 9-10). Краса також існує у простоті, як ще кажуть на білому світі. Тільки окраса наших благородних душ врятує світ від різноманітного гріховного бруду. Тільки ця краса спасе світ!! І це може заодно послужити відповіддю Достоєвському...
Безумовно, зараз не той час, що був колись, у котрім жив і проповідував вищезгаданий апостол Павло, холерик за темпераментом, як каже дехто зі знавців св. Писання, бо ж треба виглядати якось по-людськи, по-сучасному дещо, однак це все, перелічене у Книзі книг (Біблії), залишається й надалі очевидною невмирущою істиною. Головне не переборщити тут. "Est modus in rebus", - як твердив у своїх "Сатирах" древній Горацій, що у перекладі з латини означає - "є міра в речах". Доцільно пам'ятати, що губна помада, лак для волосся, різні вінки на голівоньку, французькі духи і т. д. ніколи не замінять найціннішого – досконалості життя або святості.
Під завісу цих коротких роздумів ще наведу в контексті теми слова, глибокого змісту, Вільяма Шекспіра, який сказав колись наступне: «Гарні ноги рано чи пізно стануть спотикатися, горда спина зігнеться, чорна борода посивіє; кучерява голова облисіє, прекрасне обличчя вкриється зморшками; глибокий погляд потьмяніє, але добре серце подібне до сонця та місяця, і навіть швидше до сонця, ніж місяця, бо воно сяє яскравим світлом, ніколи не змінюється і завжди прямує правильним шляхом".
Неодна колишня краса вродливих дівчат земної кулі тепер рясніє дорожнім пилом...
Отже, висновки за вами. Такі були приватні думки. :)
субота, 28 листопада 2009 р.
Явище плагіату поряд із людською гріховністю...
Плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору...
Відповідно до Вікіпедії ділиться він, отже, на три таких основних типи:
1. Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
2. Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
3. Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.
На жаль, часто так стається у цьому світі, що хтось собі щось привласнює від інших, без відповідного на те дозволу тощо, зокрема чиїсь думки-погляди, переживання, роздуми, твори, інтелектуальну власність і т. д. Прикладів таких зловживань немало. Навіть тут є стаття про плагіат у ЗМІ. Якщо взяти до уваги таку країну як Канада, то там дуже з цим дуже-дуже строго...
Як це не дивно, я теж із цим стикаюся вже вкотре, а саме, що крадькома певні особи (не хочу зараз з етичних міркувань вдаватися у більші подробиці), ніби розумні та виховані, присвоюють собі мої декотрі статті, вірші, інколи навіть не пояснюючи чому так учинили...
Одне непорозуміння вже раніше вирішилось позитивно, писав про цей невтішний випадок ось на цьому греко-католицькому форумі.
Для визначення протизаконного плагіату в кібер-просторі навіть існують відповідні веб-сервіси типу ЦЕ.
Не варто зловживати чиєюсь добротою... Якщо, для прикладу, копіюєте щось, то подавайте посилання на первісне джерело, бодай назву сайту вкажіть, якщо не хочете подавати імені-прізвища автентичного автора... Цього авторського znamyboh.blogspot.com чи інших. Зауважив, що привласнюють навіть особисті думки, подані від першої особи, а це вже забагато! Навіть у "контактах" подібне мало місце у розділі "замітки"... Проте всеодно рано чи пізно це випливає на "чисту воду". Знайду! :)
Якщо ситуація не покращиться, то просто складу так званий "чорний список", котрий буде опублікований із особами, причетними до цього гріховного свавілля, що порушують авторські права, на відповідних сайтах, аби світ знав своїх "героїв".
Чаша терпіння може деколи переповнюватися, як відомо!
"Не кради" - одна із Божих Заповідей. З Богом!
P. S. Тут є ще інформація про Copyrigt.
Екуменізм та апологетика...
Багато в наш час, як бачимо, говориться про екуменізм, екуменічні ідеї, подолання різних роздорів. Проводяться різні міжцерковно-релігійні акції, очищення пам'яті. Не раз екуменічна ментальність залишається тільки на словах чи переходить час від часу в якесь конкретне діло. Хтось (традиціоналісти, ряд Православних Церков) можуть називати це не цілком обґрунтовано… єрессю. Подібно висловлюється у своїй книзі «Переслідувана традиція» о. Василь Ковпак…
Гортаючи сторінки св. Писання, бачимо, що Всевишній бажає, щоб усі були одним цілим, тобто однією Церквою, єдиним Божим народом.
Особливо зараз є велика потреба в єдності християнських душ, і також, як на мене водночас і в апологетиці, коли мало не завжди появляються якісь підозрілі неорухи, несучи часами християнству явну шкоду, тобто появляється теж, як не як, і потреба в обороні Христової віри.
То що ж таке насправді є екуменізм або екуменічний рух?
У «Довіднику застосування принципів і норм екуменізму» (п. 22) читаємо ось що:
«Екуменічний рух є Божою благодаттю, яку Отець дає у відповідь на Христову молитву і на благання Церкви, натхненної Святим Духом. Хоч він проводиться у рамках загальної місії Церкви – об'єднати людство у Христі, –його особливим завданням є відновлення єдності між християнами. Ті, котрі хрестилися в ім'я Господнє, тим самим покликані присвятити себе шуканню єдності. Співпричастя у Хрещенні прямує до повного церковного співпричастя. Жити своїм Хрещенням означає жевріти місією Христовою, – щоб усіх зібрати в одно…».
Також там іде мова, крім традиційних християнських Церков, і про різні секти та релігійні рухи. Зазначається, що, мовляв, за останні десятиліття релігійна карта світу досить розширилася, і в декотрих частинах світу найбільш помітна зміна у плані цього зростання всіляких сект і релігійних рухів, в яких бажання до мирних відносин з Католицькою Церквою вельми слабке чи відсутнє цілковито (див. п. 35).
Як на мене, складається враження, що, попри традиційний екуменізм, теж існує і фальшивий, що не раз є тільки на користь ворогам Вселенської Божої Церкви. Коли чи не все толерується: грубі єресі, спотворення істини, відкидаючи в бік явище апологетики, тобто оборони (усної або письмової) християнських відвічних істин. Інколи доходить мало не до повного релятивізму у тому питанні. Декому на руку, щоб усі секти, традиційні релігії, церкви, зв'язати в один «сніп». От і маємо «релігійний базар», через який люди часто губляться і не знають за ким слідувати до мети.
Старання до відновлення єдності між усіма християнами є теж і одним з важливих намірів II Ватиканського Собору. Ці католицькі засади екуменізму знаходимо зокрема в «Декреті про екуменізм» (Unitatis redintegratio).
Тому варто, отже, плекати католицькі ідеї екуменізму, відповідно до планів Господа, уникаючи роздорів на релігійному грунті, що колись не схвалив ап. Павло (пор.1 Кор. 1, 11-13). Бо Спас наш не розділився. Містичне Тіло Христа (Церква свята) страждає від різних розколів, ран, спотворень Правди.
Бажаю кожному бути саме за правдиву єдність у Христі Ісусі, а не за фіктивний «екуменізм» поза Ним, за правдивий католицизм, а не «релігійний вінігрет», що не смакує всім…
Гортаючи сторінки св. Писання, бачимо, що Всевишній бажає, щоб усі були одним цілим, тобто однією Церквою, єдиним Божим народом.
Особливо зараз є велика потреба в єдності християнських душ, і також, як на мене водночас і в апологетиці, коли мало не завжди появляються якісь підозрілі неорухи, несучи часами християнству явну шкоду, тобто появляється теж, як не як, і потреба в обороні Христової віри.
То що ж таке насправді є екуменізм або екуменічний рух?
У «Довіднику застосування принципів і норм екуменізму» (п. 22) читаємо ось що:
«Екуменічний рух є Божою благодаттю, яку Отець дає у відповідь на Христову молитву і на благання Церкви, натхненної Святим Духом. Хоч він проводиться у рамках загальної місії Церкви – об'єднати людство у Христі, –його особливим завданням є відновлення єдності між християнами. Ті, котрі хрестилися в ім'я Господнє, тим самим покликані присвятити себе шуканню єдності. Співпричастя у Хрещенні прямує до повного церковного співпричастя. Жити своїм Хрещенням означає жевріти місією Христовою, – щоб усіх зібрати в одно…».
Також там іде мова, крім традиційних християнських Церков, і про різні секти та релігійні рухи. Зазначається, що, мовляв, за останні десятиліття релігійна карта світу досить розширилася, і в декотрих частинах світу найбільш помітна зміна у плані цього зростання всіляких сект і релігійних рухів, в яких бажання до мирних відносин з Католицькою Церквою вельми слабке чи відсутнє цілковито (див. п. 35).
Як на мене, складається враження, що, попри традиційний екуменізм, теж існує і фальшивий, що не раз є тільки на користь ворогам Вселенської Божої Церкви. Коли чи не все толерується: грубі єресі, спотворення істини, відкидаючи в бік явище апологетики, тобто оборони (усної або письмової) християнських відвічних істин. Інколи доходить мало не до повного релятивізму у тому питанні. Декому на руку, щоб усі секти, традиційні релігії, церкви, зв'язати в один «сніп». От і маємо «релігійний базар», через який люди часто губляться і не знають за ким слідувати до мети.
Старання до відновлення єдності між усіма християнами є теж і одним з важливих намірів II Ватиканського Собору. Ці католицькі засади екуменізму знаходимо зокрема в «Декреті про екуменізм» (Unitatis redintegratio).
Тому варто, отже, плекати католицькі ідеї екуменізму, відповідно до планів Господа, уникаючи роздорів на релігійному грунті, що колись не схвалив ап. Павло (пор.1 Кор. 1, 11-13). Бо Спас наш не розділився. Містичне Тіло Христа (Церква свята) страждає від різних розколів, ран, спотворень Правди.
Бажаю кожному бути саме за правдиву єдність у Христі Ісусі, а не за фіктивний «екуменізм» поза Ним, за правдивий католицизм, а не «релігійний вінігрет», що не смакує всім…
Сентиментально-слізлива духовність люду?
Автор Петро Дідула у своїй статті «Медіальна спільното Церкви, де ти?», що була поміщена у «Патріархаті» ч. 1 (січень-лютий 2009), http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;567;410 роздумуючи над ситуацією, котра начебто складається у середовищі ЗМІ УГКЦ щодо припинення виходу у світ газети «Арка» наводить заодно дещо дивні, як на мій погляд, речі… Річ у тому, що п. Петро акцентує неабияк увагу на сьогоднішній «сентиментально-слізливій» духовній літературі, яка, мовляв, заполонила свідомість багатьох… Принаймні так можна нашвидкуруч зрозуміти.
У статті по сусідству зауважується дві світлини: на одній – стенд із газетами з подвір'я храму Московського Патріахату у Львові, де поруч нього стоїть і щось читає жінка. Вгорі справа надпис – російською «Путь к спасению» і т. п. А на іншому фото подані різні дев'ятниці, набожества тощо, як наприклад, «Дев'ятниця до апостола Юди-Тадея», «Дев'ятниця до Матері Божої Неустанної помочі», «Адорація Найсвятіших тайн», «Голос Ісуса» та інші молитовні християнські практики, котрі часто підживлюють віру звичайних християн. Скільки тільки подяк лунає нині за вислухані молитви до знаного святого у католицькому світі Юди-Тадея, пам'ять про якого раніше була дещо призабута.
Шановний автор, ведучи далі мову та взоруючись на згаданий вище стенд подвір'я православної церкви, пише, що «чогось подібного біля греко-католицьких церков ставити не прийнято. А оскільки місце порожнім не буває, прийнятим стало продавати під греко-католицькими храмами брошурки сентиментально-слізливої духовності, причому масово, тисячними тиражами, дешеві брошурки, які для духовного читання не порекомендував би жоден авторитетний духівник…».
Як не дивно, під храмами УГКЦ, не раз у притворах, також можна побачити різні пізнавальні стенди з прикріпленими християнськими газетами, чи виїмками з них, роз'ясненням кожної Божої заповіді чи св. Тайни тощо. Тільки потрібно це вміти зауважити. Звісно, не всюди це є (як і в православних), проте є. Особливо в містах. Сам бачив подібне. Навіть у Львові не на подвір'ї московських храмів, де теж малюють і так зване «дерево розколу», на котрім Католицьку Церкву символізує відірвана від «стовбура» вітка…
Звичайно, кожен має право на власну думку, тож і я вирішив сказати по цій темі кілька слів услід, бо не цілком погоджуюсь з тими «патріархальними міркуваннями». Всієї критичної статті з "Патріархату" потреби коментувати не бачу.
Крім «сентиментальноослізливої духовності» у тих книжечках, люди не раз знаходять душевний лік від суму, розпуки, зневіри, духовну радість, яку холодним раціоналізмом можна не осягнути, часами. Безумовно, ті брошурки, різні дев'ятниці призначені найперше для приватних молінь, а не духовного читання як такого назагал. Тому й не варто їх брати на «духовне читання» чи замінити ними св. Писання. Тож і авторитетні духовники не радять…
Не заміниш приватними моліннями св. Літургії (спільного діла всіх християн), тож нема чого авторові так дуже хвилюватися з цього приводу. Тим паче якщо ті набожества не містять зобобонства, магічних практик чи ще чого, що може підірвати суть здорової віри. Хоча інколи можуть бути тут переборщення, тож Церква мусить бути на сторожі.
Як казав один уже покійний ієромонах, народну побожність слід все-таки шанувати, тобто якщо люди до того тягнуться душею та стають свідомішими у плані християнства. Він теж колись, за його словами, як був молодшим, думав, що народна побожність недоречна, та потім збагнув, що варто шанувати її, людей, спраглих Божих істин. Найлегше це все відкинути, заперечити, посміявшись злегка, не запропонувавши як треба чогось серйознішого взамін.
Взагалі-то, святі отці Церкви, не раз рекомендують оплакувати свої гріхи, адже й цей «хід конем» спричинюється до самовдосконалення, очищення серця та простелює шлях до нефіктивного покаяння.
Святий Йоан Ліствичник говорить: «Не будемо ми, браття, звинувачені під час виходу з тіла нашої душі за те, що ми не творили чудес не богословствували, або не займалися глибокими роздумами, але за те дамо відповідь Богу, що ніколи не оплакували своїх гріхів».
Тобто, як на мене, «слізливо-сентиментальна духовність», котру автор немовби радить відкинути цілком, буває, себе під сонцем оправдовує…
Такі були думки.
П. С. Ось тут чомусь знаходимо тільки поокремі частини статті о. Ігоря Пелехатого з м. Івано-Франківська («Нова зоря», № 7(827), 2009р.), в якій автор вступив у полеміку із статею п. Петра Д. http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;587;412
У статті по сусідству зауважується дві світлини: на одній – стенд із газетами з подвір'я храму Московського Патріахату у Львові, де поруч нього стоїть і щось читає жінка. Вгорі справа надпис – російською «Путь к спасению» і т. п. А на іншому фото подані різні дев'ятниці, набожества тощо, як наприклад, «Дев'ятниця до апостола Юди-Тадея», «Дев'ятниця до Матері Божої Неустанної помочі», «Адорація Найсвятіших тайн», «Голос Ісуса» та інші молитовні християнські практики, котрі часто підживлюють віру звичайних християн. Скільки тільки подяк лунає нині за вислухані молитви до знаного святого у католицькому світі Юди-Тадея, пам'ять про якого раніше була дещо призабута.
Шановний автор, ведучи далі мову та взоруючись на згаданий вище стенд подвір'я православної церкви, пише, що «чогось подібного біля греко-католицьких церков ставити не прийнято. А оскільки місце порожнім не буває, прийнятим стало продавати під греко-католицькими храмами брошурки сентиментально-слізливої духовності, причому масово, тисячними тиражами, дешеві брошурки, які для духовного читання не порекомендував би жоден авторитетний духівник…».
Як не дивно, під храмами УГКЦ, не раз у притворах, також можна побачити різні пізнавальні стенди з прикріпленими християнськими газетами, чи виїмками з них, роз'ясненням кожної Божої заповіді чи св. Тайни тощо. Тільки потрібно це вміти зауважити. Звісно, не всюди це є (як і в православних), проте є. Особливо в містах. Сам бачив подібне. Навіть у Львові не на подвір'ї московських храмів, де теж малюють і так зване «дерево розколу», на котрім Католицьку Церкву символізує відірвана від «стовбура» вітка…
Звичайно, кожен має право на власну думку, тож і я вирішив сказати по цій темі кілька слів услід, бо не цілком погоджуюсь з тими «патріархальними міркуваннями». Всієї критичної статті з "Патріархату" потреби коментувати не бачу.
Крім «сентиментальноослізливої духовності» у тих книжечках, люди не раз знаходять душевний лік від суму, розпуки, зневіри, духовну радість, яку холодним раціоналізмом можна не осягнути, часами. Безумовно, ті брошурки, різні дев'ятниці призначені найперше для приватних молінь, а не духовного читання як такого назагал. Тому й не варто їх брати на «духовне читання» чи замінити ними св. Писання. Тож і авторитетні духовники не радять…
Не заміниш приватними моліннями св. Літургії (спільного діла всіх християн), тож нема чого авторові так дуже хвилюватися з цього приводу. Тим паче якщо ті набожества не містять зобобонства, магічних практик чи ще чого, що може підірвати суть здорової віри. Хоча інколи можуть бути тут переборщення, тож Церква мусить бути на сторожі.
Як казав один уже покійний ієромонах, народну побожність слід все-таки шанувати, тобто якщо люди до того тягнуться душею та стають свідомішими у плані християнства. Він теж колись, за його словами, як був молодшим, думав, що народна побожність недоречна, та потім збагнув, що варто шанувати її, людей, спраглих Божих істин. Найлегше це все відкинути, заперечити, посміявшись злегка, не запропонувавши як треба чогось серйознішого взамін.
Взагалі-то, святі отці Церкви, не раз рекомендують оплакувати свої гріхи, адже й цей «хід конем» спричинюється до самовдосконалення, очищення серця та простелює шлях до нефіктивного покаяння.
Святий Йоан Ліствичник говорить: «Не будемо ми, браття, звинувачені під час виходу з тіла нашої душі за те, що ми не творили чудес не богословствували, або не займалися глибокими роздумами, але за те дамо відповідь Богу, що ніколи не оплакували своїх гріхів».
Тобто, як на мене, «слізливо-сентиментальна духовність», котру автор немовби радить відкинути цілком, буває, себе під сонцем оправдовує…
Такі були думки.
П. С. Ось тут чомусь знаходимо тільки поокремі частини статті о. Ігоря Пелехатого з м. Івано-Франківська («Нова зоря», № 7(827), 2009р.), в якій автор вступив у полеміку із статею п. Петра Д. http://www.patriyarkhat.org.ua/ukr/archive/article;587;412
пʼятниця, 20 листопада 2009 р.
МОЛИТВА ЯК ШКОЛА НАДІЇ...
(З Енцикліки Верховного Понтифіка Венедикта XVI SPE SALVI, синтез пп. 32-34)
Згідно із Вселенським Архиєреєм, відповідно до суті християнської надії, молитва християнина є першою та найважливішою площиною зрозуміння надії. Бог слухає людину попри все... «Навіть якщо я більше не можу ні з ким говорити, якщо мені нема до кого волати, з Богом я можу говорити завжди», - зазначає Папа Венедикт. Пригадує теж у контексті, що, мовляв, той, хто перебуває у повній самоті, ніколи не є самотній, якщо віддається молитві. Наводить приклад особи кардинала Нгуєна Ван Тхуана, який написав важливу книгу «Молитви надії», провівши одиноко в тюремній камері довгих тринадцять років. Не зневірився. Тримався надії, Всевишнього, Його слухав у самоті...
Римський Понтифік заодно звертається й до однієї проповіді св. Августина на Перше Послання Йоана, де він у доступний спосіб показав зв'язок між молитвою і надією. Молитва, за Августином, - це школа бажання. Щоб наповнитися Господом, людська особа була створена для самого Творця, тобто великої реальності. Бог розширює наше бажання (душу), щоб могти Його належно прийняти. Св. Августин посилається на св. ап. Павла, який мовить про себе, що він жив будучи спрямованим до подій, котрі мають настати (пор. Флп 3, 13). Як пише Понтифік, для опису того процесу розширення та підготовки людського серця Августин користується чудовим образом - медом, що символізує Господні ніжність із благістю. Посуд - серце - варто спершу очистити, тобто позбавити оцту, його присмаку... «Молитися - не означає вийти з історії і усамітнитися в особистому куточку власного щастя. Правильна молитва - це процес внутрішнього очищення, що робить нас відкритими для Бога і тим самим відкритими для людей...». Ми мусимо очищувати власні бажання та надії, позбуватися прихованої неправди, котрою себе дуримо. Зустріч із Господом не дає перебувати у так званому сні людській совісті...
Папа Венедикт XVI акцентує свою увагу на двох аспектах молитви як такої:
•1)Молитва повинна бути дуже особистою: зустріччю мого «я» з живим Господом Богом.
•2)Вона має постійно прямувати та просвічуватися великими молитвами Христової Церкви та святих, молитвою літургічною, в якій Всевишній вчить нас постійно належно молитися.
За єпископом Рима, у молитві мусить бути завжди присутній зв'язок елементу публічного та приватного. «Так ми можемо розмовляти з Богом, так з нами розмовляє Він», -виокремлює Святіший Отець. Через це, отже, у нас відбувається очищення, завдяки котрому стаємо відкритими для великої надії, для Бога у здатності служити іншим, роблячись водночас для них служителями надії. За ним, у християнському значенні надія є завжди надією для інших. Вона є активною та людською, бо так ми тримаємо світ відкритим для Творця...
Згідно із Вселенським Архиєреєм, відповідно до суті християнської надії, молитва християнина є першою та найважливішою площиною зрозуміння надії. Бог слухає людину попри все... «Навіть якщо я більше не можу ні з ким говорити, якщо мені нема до кого волати, з Богом я можу говорити завжди», - зазначає Папа Венедикт. Пригадує теж у контексті, що, мовляв, той, хто перебуває у повній самоті, ніколи не є самотній, якщо віддається молитві. Наводить приклад особи кардинала Нгуєна Ван Тхуана, який написав важливу книгу «Молитви надії», провівши одиноко в тюремній камері довгих тринадцять років. Не зневірився. Тримався надії, Всевишнього, Його слухав у самоті...
Римський Понтифік заодно звертається й до однієї проповіді св. Августина на Перше Послання Йоана, де він у доступний спосіб показав зв'язок між молитвою і надією. Молитва, за Августином, - це школа бажання. Щоб наповнитися Господом, людська особа була створена для самого Творця, тобто великої реальності. Бог розширює наше бажання (душу), щоб могти Його належно прийняти. Св. Августин посилається на св. ап. Павла, який мовить про себе, що він жив будучи спрямованим до подій, котрі мають настати (пор. Флп 3, 13). Як пише Понтифік, для опису того процесу розширення та підготовки людського серця Августин користується чудовим образом - медом, що символізує Господні ніжність із благістю. Посуд - серце - варто спершу очистити, тобто позбавити оцту, його присмаку... «Молитися - не означає вийти з історії і усамітнитися в особистому куточку власного щастя. Правильна молитва - це процес внутрішнього очищення, що робить нас відкритими для Бога і тим самим відкритими для людей...». Ми мусимо очищувати власні бажання та надії, позбуватися прихованої неправди, котрою себе дуримо. Зустріч із Господом не дає перебувати у так званому сні людській совісті...
Папа Венедикт XVI акцентує свою увагу на двох аспектах молитви як такої:
•1)Молитва повинна бути дуже особистою: зустріччю мого «я» з живим Господом Богом.
•2)Вона має постійно прямувати та просвічуватися великими молитвами Христової Церкви та святих, молитвою літургічною, в якій Всевишній вчить нас постійно належно молитися.
За єпископом Рима, у молитві мусить бути завжди присутній зв'язок елементу публічного та приватного. «Так ми можемо розмовляти з Богом, так з нами розмовляє Він», -виокремлює Святіший Отець. Через це, отже, у нас відбувається очищення, завдяки котрому стаємо відкритими для великої надії, для Бога у здатності служити іншим, роблячись водночас для них служителями надії. За ним, у християнському значенні надія є завжди надією для інших. Вона є активною та людською, бо так ми тримаємо світ відкритим для Творця...
КНЯЗЬ НЕБЕСНИХ СИЛ
Ангелів створив Господь. Вони є Його слугами та посланцями і нашими охоронцями під час земного життя. У їхньому існуванні християни не мали б сумніватися. Ці духовні невидимі створіння перевищують нас, людей, своєю досконалістю і могутністю...
У Святому Письмі можна знайти чимало місць, де йде мова про цих чистих духів. Наприклад, у книзі пророка Ісаї читаємо, що вони є близько Бога, перебувають перед Його високим престолом і повсякчасно прославляють Всевишнього чудесним співом: "Свят, свят, свят, Господь сил; уся земля повна Його слави" (пор. 6, 1-3). Кількість небесних воїнів є безмірна. Про це говорить Даниїл у своїй книзі: "Тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (пор. 7, 10).
Скрізь помітна опіка ангелів Божим народом (пор. Бут 19; Ді 12, 7-10). Св. Василій Великий зазначає, що ангели піклуються нами, наче пастух своїм стадом. "Коли людина не йде за голосом свого Ангела Хоронителя, то той не перестає її перестерігати", - мовить св. Августин. А св. Тома Аквінський у своєму відомому творі "Сума теології" твердить, що "ангели співдіють у всьому, що є добре для нас ...".
Знаємо з Біблії, що ангели на чолі зі св. Архистратигом Михаїлом скинули з Божих хоромів тих, які вчинили проти Бога бунт, - дияволів разом із їхнім сумнозвісним лідером - Люцифером. Господь не помилував тих ангелів, які піддалися гріхові гордості, кинувши їх до пекла і передавши їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд (пор. 2 Пт 2, 4).
У Святому Письмі описується, як св. Архангел Михаїл поборов дракона і його збунтованих ангелів: "І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, -- повержено на землю, і ангели його з ним повержені" (Од 12, 7-10). Після упадку Люцифера Творець вибрав для ангелів вождя - Архангела Михаїла, ім'я якого у перекладі означає "хто як Бог".
Злий дух дуже боїться свого супротивника - Архангела Михаїла, про що свідчать Біблія та інші джерела. До цього небесного заступника звертаються нераз за допомогою екзорцисти, коли виганяють із людей бісів. Наприклад, ритуал екзорцизму Папи Лева XII починається закликом: "В ім'я Бога Ісуса Христа" і молитвою до св. Архангела Михаїла...
До Божого посланця вірні моляться в особливо великих спокусах, що походять від пекельних сил. Існує молитва на вервиці для відігнання диявола, в якій містяться часті звертання до нашого помічника св. Архангела Михаїла.
Ангели відіграють значну роль у житті св. Церкви, яка користає з їхньої таємничої та могутньої допомоги, єднається з ними в Божественній Літургії, прославляючи Пресвяту Тройцю. Знаємо, що культ св. Михаїла сягає найдавніших часів. Християни будують церкви, посвячуючи їх надійному опікунові: в особі св. Михаїла Церква має свого охоронця і покровителя, що веде безстрашно до небесного щастя, незважаючи на антихристові пастки.
В Писанні мовиться, що наприкінці світу св. Михаїл знову захистить Господній народ перед злом: "І в той час устане Михаїл, князь великий, що стоїть на варті... Той час буде часом скрути, якої не бувало відтоді, як постали люди, аж до цих пір... І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні - на життя вічне, другі - на вічний сором та на ганьбу. Розумні сяятимуть небесним сяйвом, - і ті, що навернуть багатьох до справед¬ливості, неначе зорі, повіки, назавжди" (пор. Дан 12, 1-3).
Невидимий світ тісно пов'язаний із видимим. Духовні створіння невтомно нас провадять до нашої мети - неба, рятуючи від численних небезпек... Ми маємо обов'язок про них пам'ятати, зокрема про Ангела Хоронителя та св. Архангела Михаїла, адже нині диявольський вплив щораз більше поширюється у світі, тому нам необхідна їхня могутня допомога.
МОЛИТВА ДО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА
О Князю всіх небесних воїнств,
Безсмертний, славний Михаїле,
Впада у вічі блиск достоїнств,
Ведеш на небо синьо-біле.
Ти вірний охоронець Церкви,
Слуга в світлиці Бога-Пана.
Диявол часто напівмертвий
Втіка вітриськом: сила знана.
Відважний воїн Пресвятої Тройці...
Надіє наша в горі, смерті.
Ясніють, мов кришталь на сонці,
Твої сліди, злом не затерті...
Сповняєш волю Спаса радо,
Хорониш від спокус лихого
І від гріхів, бо кожен ядом
Є для душі, що йде із Богом.
Лице теж Боже є знайомим
Для тебе, людства охоронче.
У дальні, неземні хороми
Дістатись серце вперто хоче.
Стаємо враз перед тобою,
Архангеле, забувши страх.
Бо ж ти не дихаєш зимою
І бачиш правду в небесах.
У Святому Письмі можна знайти чимало місць, де йде мова про цих чистих духів. Наприклад, у книзі пророка Ісаї читаємо, що вони є близько Бога, перебувають перед Його високим престолом і повсякчасно прославляють Всевишнього чудесним співом: "Свят, свят, свят, Господь сил; уся земля повна Його слави" (пор. 6, 1-3). Кількість небесних воїнів є безмірна. Про це говорить Даниїл у своїй книзі: "Тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (пор. 7, 10).
Скрізь помітна опіка ангелів Божим народом (пор. Бут 19; Ді 12, 7-10). Св. Василій Великий зазначає, що ангели піклуються нами, наче пастух своїм стадом. "Коли людина не йде за голосом свого Ангела Хоронителя, то той не перестає її перестерігати", - мовить св. Августин. А св. Тома Аквінський у своєму відомому творі "Сума теології" твердить, що "ангели співдіють у всьому, що є добре для нас ...".
Знаємо з Біблії, що ангели на чолі зі св. Архистратигом Михаїлом скинули з Божих хоромів тих, які вчинили проти Бога бунт, - дияволів разом із їхнім сумнозвісним лідером - Люцифером. Господь не помилував тих ангелів, які піддалися гріхові гордості, кинувши їх до пекла і передавши їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд (пор. 2 Пт 2, 4).
У Святому Письмі описується, як св. Архангел Михаїл поборов дракона і його збунтованих ангелів: "І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, -- повержено на землю, і ангели його з ним повержені" (Од 12, 7-10). Після упадку Люцифера Творець вибрав для ангелів вождя - Архангела Михаїла, ім'я якого у перекладі означає "хто як Бог".
Злий дух дуже боїться свого супротивника - Архангела Михаїла, про що свідчать Біблія та інші джерела. До цього небесного заступника звертаються нераз за допомогою екзорцисти, коли виганяють із людей бісів. Наприклад, ритуал екзорцизму Папи Лева XII починається закликом: "В ім'я Бога Ісуса Христа" і молитвою до св. Архангела Михаїла...
До Божого посланця вірні моляться в особливо великих спокусах, що походять від пекельних сил. Існує молитва на вервиці для відігнання диявола, в якій містяться часті звертання до нашого помічника св. Архангела Михаїла.
Ангели відіграють значну роль у житті св. Церкви, яка користає з їхньої таємничої та могутньої допомоги, єднається з ними в Божественній Літургії, прославляючи Пресвяту Тройцю. Знаємо, що культ св. Михаїла сягає найдавніших часів. Християни будують церкви, посвячуючи їх надійному опікунові: в особі св. Михаїла Церква має свого охоронця і покровителя, що веде безстрашно до небесного щастя, незважаючи на антихристові пастки.
В Писанні мовиться, що наприкінці світу св. Михаїл знову захистить Господній народ перед злом: "І в той час устане Михаїл, князь великий, що стоїть на варті... Той час буде часом скрути, якої не бувало відтоді, як постали люди, аж до цих пір... І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні - на життя вічне, другі - на вічний сором та на ганьбу. Розумні сяятимуть небесним сяйвом, - і ті, що навернуть багатьох до справед¬ливості, неначе зорі, повіки, назавжди" (пор. Дан 12, 1-3).
Невидимий світ тісно пов'язаний із видимим. Духовні створіння невтомно нас провадять до нашої мети - неба, рятуючи від численних небезпек... Ми маємо обов'язок про них пам'ятати, зокрема про Ангела Хоронителя та св. Архангела Михаїла, адже нині диявольський вплив щораз більше поширюється у світі, тому нам необхідна їхня могутня допомога.
МОЛИТВА ДО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА
О Князю всіх небесних воїнств,
Безсмертний, славний Михаїле,
Впада у вічі блиск достоїнств,
Ведеш на небо синьо-біле.
Ти вірний охоронець Церкви,
Слуга в світлиці Бога-Пана.
Диявол часто напівмертвий
Втіка вітриськом: сила знана.
Відважний воїн Пресвятої Тройці...
Надіє наша в горі, смерті.
Ясніють, мов кришталь на сонці,
Твої сліди, злом не затерті...
Сповняєш волю Спаса радо,
Хорониш від спокус лихого
І від гріхів, бо кожен ядом
Є для душі, що йде із Богом.
Лице теж Боже є знайомим
Для тебе, людства охоронче.
У дальні, неземні хороми
Дістатись серце вперто хоче.
Стаємо враз перед тобою,
Архангеле, забувши страх.
Бо ж ти не дихаєш зимою
І бачиш правду в небесах.
Підписатися на:
Дописи (Atom)